Рішення

від 15.06.2015 по справі 902/709/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 червня 2015 р. Справа № 902/709/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А., при секретарі судового засідання Віннік О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста" 23700, Вінницька область, м.Гайсин, вул.50 років СРСР, буд.76

до : Публічного акціонерного товариства "Могилів- Подільський консервний завод" 24000, Вінницька область, м.Могилів - Подільський, вул.Дністровська, буд.60

про стягнення 169906,03 грн. заборгованості

За участю представників сторін:

позивача, Катрич П.С., договір про надання правової допомоги №20/04 від 20.04.15 р., свідоцтво №762 від 31.07.12 р., посвідчення адвоката;

відповідача, Кухарук О.О., довіреність № 517 від 11.06.15, представник.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста" до Публічного акціонерного товариства "Могилів- Подільський консервний завод" про стягнення 169906,03 грн. заборгованості за отриманий товар, з яких: 95360,00 грн. основного боргу, 4818,80 грн. 3% річних від суми боргу за користування чужими коштами та 69727,23 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 21.05.15 р. порушено провадження по справі №902/709/15 та призначено засідання на 15.06.15 р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю.

Згідно ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

В даному випадку, як вбачається із матеріалів справи та характеру відносин, які склались між сторонами, дії відповідача по визнанню позову не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору купівлі-продажу №26 від 06.08.2013 р. ПАТ "Могилів - Подільський консервний завод" (Відповідач), було передано кришку закаточну СКО 1-82 (товар), в тому числі по накладних до договору:

- №132 від 07.08.2013 року в кількості 200 000 шт. на суму 70000 грн. з ПДВ.

- №144 від 30.08.2013 року в кількості 249 600 шт. на суму 87360 грн. з ПДВ.

Загальна вартість переданого Відповідачу товару згідно договору становить 157360, 00 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата за товар має бути здійснена Відповідачем з відстрочкою платежу протягом 14 днів.

Свої зобов''язання Відповідач виконав частково, сплативши Позивачу кошти в сумі 62 000 грн., а саме: відповідно до платіжного доручення від 12.08.13 р. на суму 20000, 00 грн., платіжного доручення від 15.08.13 р. на суму 25000,00 грн.; платіжного доручення від 30.08.13 р. на суму 12 000,00 грн. та платіжного доручення від 22.01.14 на суму 5000,00 грн., в результаті чого за останнім утворився борг в розмірі 95360,00 грн., про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.14 р. обопільно підписаний та скріплений печатками сторін.

Добровільна відмова відповідача від сплати виниклого боргу, спонукала позивача звернутись з даним позовом до суду.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 4818,80 грн. 3% річних від суми боргу за користування чужими коштами та 69727,23 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Зважаючи на той факт, що заборгованість відповідачем в судовому засіданні визнана, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 95360,00 грн. є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення 4818,80 грн. 3% річних від суми боргу за користування чужими коштами та 69727,23 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, судом помилок не виявлено, відтак, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4818,80 грн. 3% річних та 69727,23 грн. інфляційних втрат заявлено правомірно та підлягають задоволенню в повному обсязі, так як нараховані згідно вимог чинного законодавства.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 78, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Могилів- Подільський консервний завод" (24000, Вінницька область, м.Могилів - Подільський, вул.Дністровська, буд.60, код ЄДРПОУ 00373965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста" (23700, Вінницька область, м.Гайсин, вул.50 років СРСР, буд.76, код ЄДРПОУ 20105053) 95360,00 грн. основного боргу, 4818,80 грн. 3% річних від суми боргу за користування чужими коштами, 69727,23 грн. інфляційних втрат та та 3398,12 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Повне рішення складено 18 червня 2015 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2,3 - позивачу 23700, Вінницька область, м.Гайсин, вул.50 років СРСР, буд.76; Вінницька область, м.Калинівка, вул. Дружби, 20

4 - відповідачу 24000, Вінницька область, м.Могилів - Подільський, вул.Дністровська, буд.60