Рішення

від 08.06.2015 по справі 910/9724/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2015Справа №910/9724/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот»

до Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року»

про стягнення 96362 грн. 89 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Комар І.М. - представник за довіреністю б/н від 27.01.2015;

від відповідача: Писанко О.І. - представник за довіреністю № ЮР 166-12/14 від 18.12.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.04.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» про стягнення 127789 грн. 02 коп., з яких 43160 грн. 00 коп. суми основного боргу, 18127 грн. 20 коп. штрафу, 7941 грн. 44 коп. пені, 1614 грн. 06 коп. 3% річних, 21666 грн. 32 коп. інфляційних втрат та 35280 грн. 00 коп. збитків у зв'язку з упущеною вигодою.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № КЕВРЗ/ВО-12280/ю на технічне обслуговування систем відеоспостереження від 13.07.2012, не у повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 43160 грн. 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за надані позивачем послуги, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 7941 грн. 44 коп. пені у розмірі 0,1% від суми заборгованості за 184 дні прострочення та 18127 грн. 20 коп. штрафу. Також, позивачем було заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1614 грн. 06 коп. за період з 01.01.2014 по 01.04.2015, 21666 грн. 32 коп. інфляційних втрат за період з січня 2014 року по березень 2015 року та 35280 грн. 00 коп. збитків у зв'язку з упущеною вигодою.

Крім того, разом із позовною заявою позивачем була подана заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на майно відповідача, що знаходиться за адресою: 03049, м. Київ, вул. Ползунова, 2, та на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунку № 26008100238 в Публічному акціонерному товаристві «Експрес-Банк».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2015 порушено провадження у справі № 910/9724/15, розгляд справи призначено на 22.05.2015.

19.05.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав суму основного боргу у розмірі 43160 грн. 00 коп., однак заперечив щодо розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних втрат та збитків, у зв'язку з чим навів власні контррозрахунки. Також, відповідач заперечив щодо задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову з огляду на її необґрунтованість.

У судовому засіданні 22.05.2015 суд розглянув заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та відмовив у її задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

У відповідності до п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 вищевказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 22.05.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 08.06.2015.

У судовому засіданні 08.06.2015 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 43160 грн. 00 коп., 1699 грн. 90 коп. штрафних санкцій (28 грн. 30 коп. пені та 1671 грн. 60 коп. штрафу відповідно до наданого відповідачем контррозрахунку), 1212 грн. 47 коп. 3% річних (відповідно до контррозрахунку відповідача) та 15010 грн. 52 коп. інфляційних втрат (відповідно до контррозрахунку відповідача).

Розглянувши подану позивачем заяву, суд дійшов висновку, що вона, по суті, є заявою про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, а також є заявою про відмову від позову в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 35280 грн. 00 коп.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву позивача як зменшення позовних вимог в частині пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат і розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 43160 грн. 00 коп. основного боргу, 1699 грн. 90 коп. штрафних санкцій (28 грн. 30 коп. пені та 1671 грн. 60 коп. штрафу), 1212 грн. 47 коп. 3% річних та 15010 грн. 52 коп. інфляційних втрат.

Крім того, зважаючи на відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 35280 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Згідно з частиною 4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Нормами пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відповідно до частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Перевіривши повноваження представника позивача Комара І.М. на відмову від позовних вимог (відповідно до Довіреності від 27.01.2015), роз'яснивши наслідки даної процесуальної дії, суд приймає відмову позивача в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків у зв'язку з упущеною вигодою у розмірі 35280 грн. 00 коп., що є підставою для припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог.

У судовому засіданні 08.06.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.06.2015 надав усні пояснення по суті спору, суму основного боргу у розмірі 43160 грн. 00 коп. визнав, щодо задоволення вимог в іншій частині позову заперечив.

У судовому засіданні 08.06.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

13.07.2012 між Приватним акціонерним товариством «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот» (виконавець) укладено Договір № КЕВРЗ/ВО-12280/ю на технічне обслуговування систем відеоспостереження, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання на проведення технічного обслуговування систем відеоспостереження, встановлених на території об'єкту замовника, розташованого за адресою: 03049, Україна, м. Київ, вул. Ползунова, 2.

Відповідно до п. 2.1 Договору, виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати технічний нагляд за правильною експлуатацією систем відеоспостереження (п.п. 2.1.1); проводити планові регламентні роботи, необхідні для підтримання систем у справному стані, відповідно до типового регламенту/, 2 рази на місяць (п.п. 2.1.2); надавати рекомендації по поліпшенню роботи систем відеоспостереження, встановлених на території об'єкту замовника і їх технічної модернізації (п.п. 2.1.4); складати акт виконаних робіт за минулий місяць і надавати його на затвердження замовнику не пізніше третього числа місяця, наступного за звітним (п.п. 2.1.5).

Відповідно до п. 2.2 Договору, замовник зобов'язаний, зокрема, вчасно й у повному обсязі здійснювати оплату за виконання робіт, перерахованих у п. 2.1 даного Договору (п.п. 2.2.4).

Згідно з п. 3.1 Договору, за виконання зобов'язань, зазначених у п. 2.1 даного Договору, замовник щомісяця сплачує виконавцю суму в розмірі 5880 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 1176 грн. 00 коп.

Додатковою угодою від 29.09.2014 сторони дійшли згоди викласти п. 3.1 Договору у новій редакції, зазначивши, що за виконання зобов'язань, зазначених у п. 2.1 даного Договору, замовник щомісяця сплачує виконавцю суму у розмірі 4500 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 750 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 3.2 Договору, розрахунок за даним Договором проводиться щомісячно відповідно до акту виконаних робіт згідно п. 2.1.5 цього Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору, замовник перераховує кошти на розрахунковий рахунок виконавця до 10 числа наступного місяця за звітним.

Згідно з п. 5.1 Договору, він набирає чинності з дня його підписання та діє 1 (один) рік. По закінченню строку дії Договір може автоматично подовжуватись на той же строк і на тих самих умовах, якщо жодна із сторін письмово не заявить про його розірвання за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії.

Додатковою угодою № 2 до Договору від 13.12.2013 сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2014.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що за період з січня 2014 року по березень 2015 року позивачем були надані відповідачу послуги за Договором № КЕВРЗ/ВО-12280/ю на технічне обслуговування систем відеоспостереження від 13.07.2012 на загальну суму 79920 грн. 00 коп., що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з січня 2014 року по березень 2015 року.

При цьому, як встановлено судом, станом на 01.01.2014 відповідач мав заборгованість перед позивачем за Договором № КЕВРЗ/ВО-12280/ю на технічне обслуговування систем відео спостереження від 13.07.2012 у розмірі 17640 грн. 00 коп., що відображено у складеному уповноваженими представниками сторін акті звірки взаєморозрахунків від 01.12.2014, та не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.3 Договору, замовник перераховує кошти на розрахунковий рахунок виконавця до 10 числа наступного місяця за звітним.

Судом встановлено, що свій обов'язок з оплати за надані позивачем послуги відповідач виконав частково, сплативши грошові кошти у розмірі 54400 грн. 00 коп., що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи банківськими виписками та долученими відповідачем платіжними дорученнями, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 43160 грн. 00 коп., що було визнано відповідачем у відзиві на позовну заяву, поданому до відділу діловодства суду 19.05.2015, та у судовому засіданні 08.06.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно з п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, у застосуванні відповідної норми господарським судам необхідно враховувати таке. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу: - в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; - в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі.

Про визнання обставин може свідчити й зміст поданих суду письмових документів: претензій та відповідей на них, листів та інших письмових звернень учасників судового процесу один до одного (наприклад, лист, надісланий у відповідь на претензію, в якому зазначається про повне або часткове визнання заявленої до стягнення заборгованості).

Визнання обставин учасниками судового процесу не є для господарського суду обов'язковим та остаточним. Суд може не прийняти такого визнання, якщо: - визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає вона дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення; - сумнівною є добровільність визнання певних обставин, оскільки воно вчинене даним учасником судового процесу під впливом помилки, обману або ж погрози чи насильства, інших протиправних дій.

З огляду на те, що факт визнання відповідачем суми основного боргу у розмірі 43160 грн. 00 коп. не викликає у суду сумніву, відповідає дійсності, узгоджується з іншими обставинами справи, суд приймає визнання відповідача щодо факту існування у нього заборгованості перед позивачем за Договором № К-655Т. від 23.01.2012 у розмірі 43160 грн. 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» за Договором № КЕВРЗ/ВО-12280/ю на технічне обслуговування систем відеоспостереження від 13.07.2012 у розмірі 43160 грн. 00 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем були визнані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» суми основного боргу у розмірі 43160 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1699 грн. 90 коп. штрафних санкцій, а саме: 28 грн. 30 коп. пені та 1671 грн. 60 коп. штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зважаючи на те, що у Договорі № КЕВРЗ/ВО-12280/ю на технічне обслуговування систем відеоспостереження від 13.07.2012 сторони не передбачили нарахування пені за несвоєчасну сплату відповідачем грошових коштів за отримані послуги, та у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот» щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» 1699 грн. 90 коп. штрафних санкцій, а саме: 28 грн. 30 коп. пені та 1671 грн. 60 коп. штрафу.

При цьому, суд вважає необгрунтованим посилання позивача на ст. 231 Господарського кодексу України, як на підставу для нарахування пені та штрафу, оскільки штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій, тоді як прострочення оплати відповідачем за надані позивачем послуги за Договором № КЕВРЗ/ВО-12280/ю на технічне обслуговування систем відеоспостереження від 13.07.2012 є грошовим зобов'язанням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1212 грн. 47 коп. за період з 01.01.2014 по 01.04.2015 та інфляційні втрати у розмірі 15010 грн. 52 коп. за загальний період нарахування з травня 2014 року по березень 2015 року (щодо кожного простроченого платежу окремо з урахуванням часткових оплат та відповідно до контррозрахунку, наданого відповідачем через відділ діловодства суду 19.05.2015).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони відповідають передбаченим законодавством порядку та способу нарахування, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, 3% річні та інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог) були визнані відповідачем, з огляду на поданий ним 19.05.2015 до відділу діловодства суду контррозраунок 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судом встановлено, що при зверненні із позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2557 грн. 99 коп., що підтверджується квитанцією № 0210022 від 15.04.2015.

Однак, зважаючи на заявлені позивачем вимоги (викладені у прохальній частині позовної заяви) щодо стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 127789 грн. 02 коп., розмір судового збору, який підлягає сплаті, становить 2555 грн. 78 коп. (127789,02 грн. * 2% = 2555,78 грн.).

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом, суд вважає за доцільне повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот» переплачений розмір судового збору, що становить 2 грн. 21 коп., та частину судового збору внаслідок прийняття судом заяви про зменшення позовних вимог у розмірі 628 грн. 52 коп.

Разом з тим, суд зазначає, що статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору (п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7).

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ч. 4 ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот» від позовних вимог в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» збитків у розмірі 35280 грн. 00 коп.

3. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» збитків у розмірі 35280 грн. 00 коп.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» (03049, м. Київ, вул. Ползунова, буд. 2; ідентифікаційний код: 00480247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот» (03056, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 27; ідентифікаційний код: 37593220) суму основного боргу у розмірі 43160 (сорок три тисячі сто шістдесят) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) грн. 47 коп., інфляційні втрати у розмірі 15010 (п'ятнадцять тисяч десять) грн. 52 коп. та судовий збір у розмірі 1187 (одна тисяча сто вісімдесят сім) грн. 66 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма ГФ «Патріот» (03056, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 27; ідентифікаційний код: 37593220) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 630 (шістсот тридцять) грн. 73 коп., сплачений за квитанцією № 0210022 від 15.04.2015.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 15.06.2015

Суддя І.М. Отрош