Рішення

від 09.06.2015 по справі 921/445/15-г/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" червня 2015 р.Справа № 921/445/15-г/11

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Сидорук А.М. Розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліос Україна", вул. М. Грушевського, 28/2, № 43, м. Київ /фактична адреса: вул. Плодова, 1, м. Київ/;

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1;

про стягнення заборгованості в сумі 135 786 грн. 52 коп..

За участю представників сторін:

позивача: Новіцький Є. Ю. - представник;

відповідача: ОСОБА_1 - фізична особа - підприємець.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліос Україна", вул. М. Грушевського, 28/2, № 43, м. Київ /фактична адреса: вул. Плодова, 1, м. Київ/ звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості в сумі 158 524 грн. 82 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки № 039 п від 07 жовтня 2013 року, а саме не здійснив повної оплати за поставлений товар, в наслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 109 000 грн.00 коп., на яку нараховано неустойку в розмірі 1 % від вартості товару в сумі 1 090 грн. 00 коп., інфляційні нарахування в сумі 44 690 грн. 00 коп. та 3 % річних в сумі 3 744 грн. 82 коп. за період з 02.03.2014 р. по 23.04.2015 р..

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 29 квітня 2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12 травня 2015 року.

В порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 26 травня 2015 року та 09 червня 2015 року відповідно; зобов"язано відповідача надати суду документально обґрунтований відзив на позовну заяву.

09 червня 2015 року на адресу господарського суду Тернопільської області від позивача надійшла заява б/н від 02 червня 2015 року в порядку ст. 22 ГПК України про зміну підстави позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви виключно до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Пунктом 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

З огляду на те, що станом на момент подання такої заяви розгляд справи по суті розпочато, 12 травня 2015 року позивачу в судовому засіданні роз"яснено права та обов"язки, що зафіксовано у формулярі (протоколі) судового засідання від 12.05.2015 р. по справі № 921/445/15-г/11. Позивачем підтримано позовні вимоги та розгляд даної справи відкладено на 26 травня 2015 року, а тому подана заява не підлягає до задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні 09 червня 2015 року надав суду заяву в порядку ст. 22 ГПК України про зменшення розміру позовних вимог в частині суми основної заборгованості у зв'язку із її сплатою, яка становить 1 000 грн. 00 коп., на підтвердження чого до матеріалів справи відповідачем долучено копію квитанції № 118Е721849 від 21 травня 2015 року та зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3 % річних, оскільки змінено період нарахування і відповідно заявлено до стягнення 27 032 грн. 00 коп. інфляційних нарахувань та 754 грн. 52 коп. 3 % річних за період з 10.03.2015 р. по 02.06.2015 р.. Крім того, позивач відмовляється в частині стягнення неустойки в розмірі 1 % від вартості товару в сумі 1 090 грн. 00 коп..

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Проте, у разі зменшення позовних вимог має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Враховуючи наведене, суд приймає дану заяву в порядку ст. 22 ГПК України та розглядає спір, виходячи з нової ціни позову, яка становить 135 786 грн. 52 коп..

Представник відповідача в судовому засіданні 09 червня 2015 року проти позовних вимог не заперечив.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши доводи представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

07 жовтня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сіколорс", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліос Україна" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір поставки № 039 п. Предметом даного договору являється поставка Постачальником лакофарбованих матеріалів в асортименті, і випливаючи в слід за цим обов"язок Покупця прийняти товар і оплатити його (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору ціна одиниці Товару, його кількість і загальна сума, узгоджується сторонами і вказується у видаткових накладних, які є додатком до цього договору.

Покупець направляє постачальнику заявку на поставку товару, в якій вказує кількість і асортимент товару, що поставляється.

Згідно до п. 2.4. договору покупець проводить оплату в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів після поставки товару.

Даний договір рахується укладеним з дати підписання його сторонами, і діє до 31 грудня 2014 року. В частині проведення взаєморозрахунків даний договір діє до повного виконання взятих на себе зобов"язань (п. 9.1 договору).

18 червня 2014 року сторонами укладено додаткове погодження № 1 до договору поставки № 039 п від 07.10.2013 р., де в зв"язку із зміною назви юридичної особи - сторони 1, сторони погодили внести зміни до договору, а саме, в тексті договору (в частині преамбули договору) назва сторони-1 ТзОВ "Сіколорс" змінити на ТзОВ "Хеліос Україна". В розділі договору (адреса і реквізити сторони) номер банківського рахунку сторони 1 змінити і викласти в наступній редакції: "Поточний рахунок № НОМЕР_2" (п. 1 додаткового погодження).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами і у відповідності із ст. 11 цього кодексу - однією з підстав виникнення зобов'язань.

Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем за період з 07 серпня 2013 року по 30 січня 2014 року поставлено відповідачу товар на загальну суму 360 083 грн. 54 коп., що підтверджується видатковими накладними № К-00001730 від 07.08.2013 р. на суму 26 544 грн. 43 коп., № К-00001903 від 23.08.2013 р. на суму 20 387 грн. 16 коп., № К-00002042 від 12.09.2013 р. на суму 19 701 грн. 53 коп., № К-00002415 від 30.10.2013 р. на суму 9 440 грн. 18 коп., № К-00002524 від 13.11.2013 р. на суму 16 882 грн. 80 коп., № К-00002763 від 23.12.2013 р. на суму 4 875 грн. 20 коп., № К-00000082 від 30.01.2014 р. на суму 21 555 грн. 36 коп., які підписані та скріплені печатками сторін.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач в порушення п. 2.4. договору не розрахувався за отриманий товар, у зв"язку з чим на момент подачі позовної заяви /23.04.2015 р. - дата формування позовної заяви/ за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 109 000 грн. 00 коп., що підтверджується матеріалами справи.

З метою досудового врегулювання спору, 02 березня 2015 року позивачем на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою погасити заборгованість та 19 березня 2015 року лист з вимогою повернути раніше поставлений товар та неоплачений товар в рахунок погашення боргу. Однак, дані вимоги відповідачем залишена без відповіді та заборгованість не була погашена.

Крім того, відповідачем частково проведено оплату за поставлений товар в сумі 1 000 грн. 00 коп. після звернення позивача з позовом до суду, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач у позовній заяві, із врахуванням зменшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 108 000 грн. 00 коп. суму основного боргу.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приймаючи до уваги наведене та беручи до уваги те, що всупереч умов договору поставки № 039 п від 07.10.2013 р. та вимог діючого законодавства, свої зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару відповідач не виконав в повному обсязі, а тому суд визнає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар за договором в сумі 108 000 грн. 00 коп. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Позивач у позовній заяві, із врахуванням зменшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов"язання 754 грн. 52 коп. - 3 % річних та 27 032 грн. 00 інфляційні нарахування, які нараховані за період з 10.03.2015 р. по 02.06.2015 р..

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши подані позивачем розрахунки, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.ст. 33,43 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На день розгляду справи докази погашення відповідачем заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог - про стягнення заборгованості за поставлений товар, а відповідачем в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростовано, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає до задоволення, в сумі 135 786 грн. 52 коп., з яких: 108 000 грн. 00 коп. - основний борг; 27 032 грн. 00 коп. - інфляційні нарахування та 754 грн. 52 коп. - 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

При поданні позовної заяви позивачем відповідно до платіжного доручення № 1 від 22.04.2015 р. сплачено судовий збір в сумі 3 170 грн. 50 коп..

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Приймаючи до уваги, що предметом спору із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог є стягнення в сумі 135 786 грн. 52 коп., отже судовий збір з даної позовної заяви становить 2 715 грн. 73 коп., а тому судовий збір в сумі 454 грн. 77 коп. підлягає поверненню.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову судовий збір покладається на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліос Україна", вул. М. Грушевського, 28/2, № 43, м. Київ /фактична адреса: вул. Плодова, 1, м. Київ/, ідентифікаційний код 32827363 - 108 000 грн. 00 коп. - основний борг; 27 032 грн. 00 коп. - інфляційні нарахування; 754 грн. 52 коп. - 3% річних та 2 715 грн. 73 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліос Україна", вул. М. Грушевського, 28/2, № 43, м. Київ /фактична адреса: вул. Плодова, 1, м. Київ/, ідентифікаційний код 32827363 - 454 грн. 77 коп. зайво сплаченого судового збору.

4. На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторонами може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його прийняття /підписання - 17 червня 2015 року/ через місцевий господарський суд.

Суддя А.М. Сидорук