Рішення

від 08.06.2015 по справі 922/1780/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2015 р.Справа № 922/1780/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків до відповідача 1: Харківської міської ради, м. Харків, , відповідача 2: обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Вправний господар", м. Харків 3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Певко Д.Ю 3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Аріх Д.І. 3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Петрикіна В.Д про скасування рішення, визнання недійсними актів та зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

відповідача 1: Буряковська О.Ю. (дов. № 08-11/1603/2-15 від 09.04.2015 року);

відповідача 2: Кісельов Ю.Л. (дов. б/н від 01.08.2013 року);

прокурор: Хряк О.О. (посвідчення № 028256 від 15.08.2014 року).

3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача 2 - Певко Д.Ю.: не з'явився;

3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача 2 - Аріх Д.І.: не з'явився;

3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача 2 - Петрикіна В.Д.: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області звернувся з позовною заявою до господарського суду Харківської області до Харківської міської ради (далі - відповідач один) та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельного кооперативу "Вправний господар" про визнання незаконним та скасування п. 4.2. та п. 21.2. додатку 1 до рішення 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва обєктів" від 10.09.2008 року №226/08, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №806269 та серії ЯЖ №806267, які зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №120967100008 та №120967100007 від 22.05.2009 року; зобов'язання ОК "ЖБК" "Вправний господар" передати, а Харківську міську раду прийняти земельні ділянки площами 8,7791 га та 3,8864 га (кадастрові номерни 6310136300:14:011:0004 та 6310136300:14:011:0006) про що скласти акти прийому-передачі.

Позовні вимоги прокурор пов'язує з порушенням інтересів держави, зокрема, порушенням Харківською міською радою при прийнятті рішення від 10.09.2008 року №226/08, вимог ст. 41 Земельного кодексу України, статей 133,135,137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186. На думку прокурора, ОК "ЖБК "Вправний господар" створено всупереч вимогам статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, та фактично він не є житлово-будівельним кооперативом, у розумінні ст. 41 Земельного кодексу України, що не може бути підставою для безоплатного надання у власність чи оренду земельних ділянок. Натомість, прокурор зазначає, що ОК "ЖБК "Вправний господар" є обслуговуючим кооперативом, оскільки згідно листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області від 13.03.2015 року №1020-1485 кооператив так і не розпочав будівництво, декларація про початок будівництва нерухомого майна у відповідному Департаменті до цього часу не зареєстрована.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.04.2015 року.

17.04.2015 року від відповідача 2 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№15407) у якому останній вважає позовні вимоги прокурора необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами. Крім того, на думку відповідача 2 прокурором пропущено строки позовної давності, що є підставою для відмови у позові, крім того, відповідач 2 посилається на те, що господарським судом вже розглядався спір про той же предмет та між тими ж сторонами, за наслідками розгляду якого прийнято рішення від 03.10.2013 року у справі №922/3570/13, яке набрало законної сили. Також відповідач 2 вважає, що прокурором не доведено порушення прав та інтересів держави та при зверненні до суду із позовною заявою поєднано в одному учаснику судового процесу статус позивача і відповідача, що є неприпустимим та не відповідає вимогам законодавства, не доведено порушення прав та інтересів держави. Вважає, що земельна ділянка була отримана законно, на підставі чинних на теперішній час рішень сесій Харківської міської ради, а посилання прокурора на норми Примірного Статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 20.04.1958 року є неприпустимим, оскільки вони можуть застосовуватися лише у тій частині, що не суперечить чинному законодавству України, зокрема Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 року.

17.04.2015 року відповідачем 2 через канцелярію суду надано заяву про застосування строку позовної давності, мотивуючи її тим, що прокурор був обізнаний про прийняті на сесії Харківської міської ради рішення, зокрема оспорюване рішення від 10.09.2008 року №226/08 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів", а тому, враховуючи положення ст. 257 ЦК України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплив 10.09.2011 року, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідачем 2 через канцелярію суду 17.04.2015 року надано заяву про повернення позовної заяви без розгляду, мотивуючи це тим, що прокурором не вказано обставин, пов'язаних із порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів. Крім того, прокурором не вказано органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ( вх№18458).

21.04.2015 року від відповідача 1 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №16026), у якій останній з позовними вимогами не погоджується та вважає їх не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись при цьому на те, що реалізація норм законодавства УРСР, на які посилається прокурор, неможлива з точки зору додержання процедури їх реалізації, в зв'язку із відсутністю певних органів, а також відсутністю повноважень у існуючих органів місцевого самоврядування на виконання процедур передбачених цими актами за часів СРСР.

Одночасно з цим, створення кооперативів, в тому числі житлово-будівельних, ґрунтується не тільки на нормах ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до норм Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 № 1087-IV.

Відповідач 1 зазначає, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать на які посилається прокурор не тільки Закону України "Про кооперацію", але і спеціальному нормативно-правовому, акту який вже був чинним на дату реєстрації ОК "ЖБК "Вправний господар" та дату прийняття спірного рішення Харківською міською радою - ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 № 755-IV, який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та Примірним статутом.

На думку відповідача 2, твердження прокурора про те, що ОК "ЖБК "Вправний господар" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про кооперацію" відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути "обслуговуючим", а за напрямом діяльності - "житлово-будівельними". Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ "Прокооперацію" ОК "ЖБК "Вправний господар" може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить ні ЖК УРСР, а ні Примірному статуту ЖБК, що підтверджується КВЕД.

В обґрунтування наведеної позиції відповідач 1 посилається на приписи статті 2 ЗУ "Про кооперацію", якою визначено термін обслуговуючий кооператив як - кооператив, який утворюється шляхом об'єднанняфізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу,а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Згідно із ст. 6 ЗУ "Про кооперацію" передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Таким чином, на думку відповідача 1, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Крім того, відповідач 1 посилаючись на положення ст. 261 ЦК України, вказує на сплив позовної давності, оскільки, згідно з витягом з протоколу 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання 10.09.2008 року на пленарному засіданні міської ради був присутній прокурор м. Харкова Попович Є.М., який відповідно до ст. 121 Конституції України та ЗУ "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.

Також, згідно з листом від 07.10.2008 № 08-4/2807/2-08 Харківською міською радою до прокуратури міста Харкова було направлено рішення 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання.

Окрім того, відповідно до вимог ст. 21 ЗУ "Про інформацію" рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради (www.city.kharkov.ua) та публікуються в газеті "Харьковские известия".

За таких умов, на думку відповідача 1, вищевказане рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб, отже, посилання прокурора на те, що він довідався про незаконний продаж земельної ділянки під час проведення перевірки у 2013 році є необґрунтованим.

19 травня 2015 року до суду надійшла заява другого відповідача про припинення провадження у справі, оскільки спір не підвідомчий господарським судам України. Заява обґрунтована посиланнями на рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010.

У межах строків визначених положеннями ст.. 69 ГПК України, розгляд справи відкладався з 21.04.2015 року до 19.05.2015 року, з 19.05.2015 року до 27.05.2015 року та з 27.05.2015 року до 08.06.2015 року для повторного виклику представників сторін у судове засідання та витребування додаткових доказів, необхідних для повного та всебічного дослідження усіх фактичних обставин спору.

У судовому засіданні 08.06.2015 року відповідач 1 підтримав правову позицію викладену у письмовому відзиві та проcив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 також вважає позовні вимоги прокурора необґрунтованими з підстав, викладених у відзиві, тапросить суд відмовити у позові, з урахуванням заяви про сплив позовної давності.

Прокурор у судовому засіданні 08.06.2015 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.

Стосовно клопотання першого відповідача про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 статті 81 ГПК України суд зазначає наступне.

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом б ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до статті 18 ГПК України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві (пункт 1 абз. 9 постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 23.03.2012 року, № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду в рамках чинного законодавства, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду слід відмовити.

Щодо заяви другого відповідача про припинення провадження у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Як вбачається із постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати наступне.

Виходячи з положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 177, 181, 324, гл.30 ЦК України, ст. 148 ГК України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України ст.ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124,127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору ст. 1 ГПК України, підвідомчі господарським судам.

Згідно із пунктом 1.2.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Крім того, відповідно до пункту 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 09.12.2014 № 21-308а14 у адміністративній справі за позовом ТОВ "Полтавекопродукт-2" до Зіньківської РДА Полтавської області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії та скасувати розпорядження.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення заяви другого відповідача про припинення провадження у справі.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.06.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Рішенням Харківської міської ради від 08.09.2008 № 226/08 (пункт 4.2.) обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Вправний господар" надано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 8,7791 га (кадастрові номери 6310136300:14:011:0004 та 6310136300:14:011:0006) в межах договору оренди землі від 11.04.2006 №140667100072 для зміни функціонального призначення об'єкту під будівництво житлової забудови по вул. Лозовенківській (перспективна, в районі вул. Архітекторів) та подальшої експлуатації об'єкту. Будівництво виконати до 31.12.2012.

Пунктом 21.2. додатку 1 до цього рішення обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Вправний господар" надано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 3,8864 га в межах договору оренди землі від 08.02.2007 №140767100023 для зміни функціонального призначення об'єкту під будівництво житлової забудови по вул. Архітекторів (в районі вул.Межевої) та подальшої експлуатації об'єкту. Будівництво виконати до 31.12.2012.

На підставі вказаного рішення обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Вправний господар" видано державні акти на право власності на земельні ділянки площею8,7791 га по вул.Лозовенківська(перспективна, в районі вул. Архітекторів) від 22.05.2009 №120967100008 (серія ЯЖ № 806269) та площею 3,8864 га повул.Архітекторів(в районі вул. Межевої) від 22.05.2009 № 12096710007 (серія ЯЖ № 806267).

На думку прокурора, спірне рішення міської ради прийнято усупереч вимогами ст. 41 ЗК України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового- будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, що є підставою для визнання його незаконним, скасування його окремих пунктів та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, які видані на підставі незаконного рішення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Згідно з вимогами частини 2 статті 44 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх не відповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно- будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Як вбачається з позовної заяви однією з підстав позову є посилання прокурора на те, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 ЗК України, у пілтвердження своєї позиції прокурор посилається на постанову Верховного суду України від 17.06.2014 року у справі21-195а14.

Проте, суд не може погодитись з такими твердженнями прокурора, оскільки у наведеній постанові підставами позову були інші відносини, а саме надання земельних ділянок відбулося з превищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.

В свою чергу, оскільки Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб, вона не наділена повновадженнями контролю за дотриманням порядку створення юридичних осіб.

Таким чином, посилання прокурора щодо недотримання відповідачем 1 законодавства України під час прийняття рішення грунтуються на припущеннях, та не підтвердженні нормами закону.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Оскільки державна реєстрація другого відповідача на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, суд не приймає посилання прокурора про незаконність створення ОК «ЖБК «Вправний господар», та вважає що установчі документи ОК "ЖБК "Вправний господар" відповідні вимогам чинного законодавства.

Посилання прокурора на те, що другий відповідач фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, не ґрунтується на жодних правових нормах.

Згідно з п. 2.6. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно у власність. Кооператив також може набути право власності на землю за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до умов п. 3.1. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, кооператив організується з метою забезпечення житлом будівництва або придбання багатоквартирного жилого будинку (будинків) та інших об'єктів нерухомого майна, в тому числі нежитлових будівель, або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, присадибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу,або із залученням банківських кредитів, чи позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками) та іншими об'єктами нерухомого майна.

Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено термін обслуговуючий кооператив, як кооператив, який утворюється шляхом об'єднанняфізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу,а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що відповідно до завдань тахарактеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючіта споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими,житлово-будівельними,садово-городніми, гаражними,торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до п.3.3.1 "Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання", затвердженого Наказом Державногокомітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004 №97, визначено, що кооператив це юридична особа,утворена фізичними та (або)юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних,соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативиможуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до п.3.3.1 "Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання" затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004, №97 визначено, термін Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Таким чином, твердження прокурора про те, що ОК "ЖБК "Вправний господар" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.

Отже найменування обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Вправний господар" визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. "Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу" затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004, № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями ст.. 21 ЦК України, згідно якої 1. суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:

1) невідповідність актам цивільного законодавства;

2) порушення цивільних прав або інтересів.

Невідповідність у даному позові спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводится до недотримання ОК "ЖБК "Вправний господар" під час здійснення державної реєстрації вимог чинного законодавства, а саме ЖК УРСР в частині порушення кількості осіб у складі, порушення вікового цензу для учасників ЖБК, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та викладених норм законодавства створення ОК "ЖБК "Вправний господар" відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до положень - Закону України "Про кооперацію", нормами якого визначена іншу процедуру організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів.

Таким чином, враховуючи недоведеність з боку прокурора порушеннь відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної заяви.

Також судом встановлено, що рішення міської ради про виділення земельних ділянок закінчило свою дію з отриманням правоустановлюючих документів відповідачем 2.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №806269 та серії ЯЖ №806267, які зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №120967100008 та №120967100007 від 22.05.2009 року; зобов'язання ОК "ЖБК" "Вправний господар" передати, а Харкеівську міську раду прийняти земельні ділянки, площами 8,7791 га та 3,8864 га (кадастрові номерни 6310136300:14:011:0004 та 6310136300:14:011:0006) про що скласти акти прийому-передачі суд приходить до висновку щодо відмови у їх задоволенні, оскільки вони є похідними вимогами від вимоги про визнання недійсним рішення визнання незаконним та скасування п. 4.2. та п. 21.2. додатку 1 до рішення 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва обєктів" від 10.09.2008 року №226/08.

Щодо заявленого клопотання прокурора про поновлення позовної давності та відповідачів щодо застосування позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні виходячи з наступного: у відповідності до частини 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Таким чином, оскільки позивачем у справі є сам прокурор, судовий збір у даній справі не стягується.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.06.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова