Рішення

від 12.02.2009 по справі 513-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

АВТОНОМНОЇ

РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна

Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 309

РІШЕННЯ

Іменем

України

12.02.2009

Справа №2-22/513-2009

За позовом - Фірми «Шені», м.

Сімферополь, вул. Гагаріна, 14, кв. 28

До відповідача - Малоріченської

сільської ради,  м. Алушта, с.

Малоріченське, вул. Комсомольська, 8

Третя особа ДП «Алуштинське лісове

господарство»,  м. Алушта, провулок

Заводський, 6

Про визнання незаконним та

скасування акту індивідуальної дій 

Суддя Калініченко А.А.

Представники:

Від позивача -   Олейнікова А.В., представник, дов. від 10

січня 2009 року

Від відповідача -     Алфьоров В.В., представник, дов. від 16

травня 2008 року

Від третьої особи - не

з'явився 

Обставини справи:

Позивач -  Фірма «Шені» звернулась до Господарського

суду АР Крим з позовною завою до відповідача - Малоріченської сільської ради,

просить суд визнати незаконним рішення 29-ої сесії 5-го скликання

Малоріченської сільської ради від 11 вересня 2008 року № 29/12 «Про розгляд

протесту прокуратури АРК від 03 вересня 2008 року № 07/4-540 вих./08», рішення

29-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 11 вересня 2008

року № 29/12 «Про розгляд протесту прокуратури АРК від 03 вересня 2008 року №

07/4-540 вих./08» скасувати.

Відповідач заперечує проти позовних

вимог з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд в

задоволенні позову відмовити.

Третя особа  в судове засідання не з'явилась, 12 лютого

2009 року до Господарського суду АР Крим 

надійшли пояснення третьої особи, відповідно до яких третя особа просить

суд розглянути справу у відсутність третьої особи у зв'язку з находженням у

відпустці. 

Розглянувши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд -

встановив:

Відповідно до статей 2, 4, 10, 16,

18, 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські,

селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють

відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах

функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією

України, цим та іншими законами.

Від імені та в інтересах

територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють

відповідні ради.

Органи місцевого самоврядування є

юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними

повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою

діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою

місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів,

інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності

територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти

їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Правовий статус місцевого

самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими

законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Відносини органів місцевого

самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають

у комунальній власності відповідних територіальних громад, окрім іншого

будуються на договірній основі.

Відповідно до статті 2 Цивільного

кодексу України, статті 2 Господарського кодексу України, статті 2 Земельного

кодексу України, учасниками земельних, 

цивільних відносин та відповідно учасниками відносин у сфері

господарювання є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні

громади (споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,

наділені господарською компетенцією), іноземні держави та інші суб'єкти

публічного права.

03 жовтня 1997 року державним

реєстратором виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Автономної

Республіки Крим за № 1 882 120 0000 012806 була зареєстрована юридична особа -

Фірма «Шені», про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи

серії А00 за № 633261. Ідентифікаційний код юридичної особи: 25128965.

Позивач звернувся із заявою до

Малоріченської сільської ради м. Алушта про надання згоди на збір матеріалів попереднього

погодження місця розташування земельної ділянки орієнтованою площею 13,00 га,

біля оздоровниці МЕІ в с. Сонячнегірське для будівництва рекреаційного

комплексу.

На підставі зазначеної заяви Фірми

«Шені» на 5-й сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради було ухвалено

рішення № 5/6 від 12 липня 2006 року «Про надання Фірмі «Шені» дозволу на збір

матеріалів узгодження місцерозташування рекреаційного комплексу».

Відповідно до зазначеного акту,

відповідачем вирішено надати Фірмі «Шені» дозвіл на збір матеріалів узгодження

місце розташування земельної ділянки площею 13,00 (орієнтовано), розташованої в

межах с. Сонячнегірське, між оздоровницею МЕІ та межами населеного пункту - с.

Сонячнегірське, із земель Алуштинського держлісгоспу, для будівництва

рекреаційного комплексу, за умови узгодження з Алуштинським держлісгоспом.

На рішення Малоріченської сільської

ради № 5/6 від 12 липня 2006 року Заступником прокурора Автономної Республіки

Крим було подано протест від 03 вересня 2008 року № 07/4-540вих/08, яким він

вимагав від відповідача скасувати зазначене рішення як таке, що прийнято з

порушенням вимог законодавства.

У протесті зазначено, що рішення

прийнято з порушенням приписів статей 11, 12, 27, частини 1 статті 33 Лісового

кодексу України, підпунктів 6, 7, 15 статті 151 Земельного кодексу України.

Зокрема, до клопотання не надані

матеріали, передбачені статтею 151 Земельного кодексу України, під час

ухвалення рішення Малоріченська сільська рада перевищила надані їй повноваження

щодо розпорядження земельною ділянкою, визначені статтями 149, 151 та п. 12

Перехідних положень Земельного кодексу України. Заступник прокурора також

зазначає, що передбачена до вилучення земельна ділянка віднесена до лісів і

знаходиться у користуванні Державного підприємства «Алуштинське лісове

господарство». До розмежування земель державної і комунальної власності, згідно

пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, сільська рада

розпоряджається землями в межах населених пунктів, крім земель, на яких

розташовані державні підприємства, до яких віднесено Алуштинське державне

лісогосподарське підприємство.

Розглянувши протест заступника

прокурора АР Крим від 03 вересня 2008 року № 07/4-540вих/08, відповідачем було

прийнято рішення № 29/12 від 11 вересня 2008 року, відповідно до якого протест

прокуратури Автономної Республіки Крим було задоволено, а рішення

Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року «Про надання Фірмі

«Шені» дозволу на збір матеріалів узгодження місцерозташування рекреаційного

комплексу» - скасовано.

Незважаючи на те, що відповідачем

за позовними вимогами виступає орган місцевого самоврядування,

матеріально-правові відносини з яких виник спір не є публічно-правовими, а спір

не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з наступних

підстав.

Відповідно до статті 2 Кодексу

адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є

захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної

влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб,

інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі

законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 3 Кодексу адміністративного

судочинства України встановлює, що справа адміністративної юрисдикції це -

переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому

хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування,

їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні

управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання

делегованих повноважень.

Як вбачається з зазначених норм

процесуального законодавства ключовим критерієм для віднесення спору до

юрисдикції адміністративних судів є не суб'єктний склад спору, а характер

правовідносин, з яких виник цей спір.

Такий висновок підтверджується

позицією Верховного Суду України, викладеною в листі №3.2. - 2005 від

26.12.2005, оскільки Верховний Суд України зазначив, що необхідною та єдиною

ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних

управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом

саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. У випадку, якщо суб'єкт (у тому

числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи

службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних

управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий

суб'єкт не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій», та не має

встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Аналогічні положення містяться у пункті 5.2 Рекомендацій президії Вищого

господарського суду України №04-5/120 від 27.06.2007 «Про деякі питання

підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Владність правовідносин, з яких

виник спір означає, що суб'єкти цих правовідносин не є юридичної рівними, але

один суб'єкт (суб'єкт влади) може власно керувати поведінкою іншого (об'єкта

влади), спонукаючи останнього вчинити певні дії, або утриматись від вчинення

певних дій, всупереч волі об'єкта влади.

Відповідно до частини 2 статті 2,

статей 169, 172 Цивільного кодексу України суб'єктом цивільно-правових відносин

може виступати відповідна територіальна громада, яка діє через органи місцевого

самоврядування.

Відповідно до статті 60 Закону

України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст,

районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме

майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси,

підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства,

а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення,

заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального

обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти,

визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також

кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від

імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють

правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права

комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть

передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове

користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і

купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження,

визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що

приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтями 9, 10, 11, 12 Земельного

кодексу України також визначені повноваження сільських, селищних, міських рад

щодо розпорядження земельними ресурсами.

Відповідно до статті 5 Земельного

кодексу України земельні правовідносини будуються на засадах забезпечення

рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних

громад та держави, а також невтручання держави в здійснення громадянами,

юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння,

користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Зміст, правовий режим та порядок

здійснення прав на земельні ресурси визначений Розділом III  «Права на землю» Земельного кодексу України.

Порядок набуття фізичними та

юридичними особами прав на земельні ділянки детально врегульований положеннями

Розділу IV «Набуття і реалізація прав на землю» Земельного кодексу України,

зокрема статтями 123, 124 Земельного кодексу України, Законом України «Про

оренду землі».

Аналіз правових відносин, що

виникають у зв'язку з наданням земельної ділянки в оренду з моменту подання

відповідної заяви і складення акту вибору земельної ділянки і до моменту укладення

договору оренди свідчить про те, що ці відносини не мають владного

управлінського характеру, адже положення Земельного кодексу України не

наділяють відповідні органи місцевого самоврядування правом владно спонукати

суб'єкта господарювання, якій бажає одержати земельну ділянку до вчинення

певних дій, або утримання від цих дій. В той же час орган місцевого

самоврядування виступає в цих правовідносинах не як суб'єкт влади, а як власник

природного ресурсу, який реалізує вольовий акт розпорядження цих ресурсом.

Одночасно, суд вбачає у правових

відносинах, що виникли між сторонами ознаки цивільно-правових відносин з

наступних підстав.

Відповідно до статті 1 ЦК України

цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини

(цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні,

майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на

адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій

стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не

застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Цивільний кодекс України також

містить статтю 9 «Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання

відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони

довкілля, а також до трудових та сімейних відносин» згідно з якою положення

цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах

використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та

сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже із змісту положень чинного

законодавства (статті 1, 9 ЦК України) вбачається, що правові відносини, що

пов'язані із використанням природних ресурсів не є тотожними податковим,

бюджетним та іншим відносинам, які ґрунтуються на владному підпорядкуванні

одного суб'єкта іншому.

Статтею 181 ЦК України до об'єктів

цивільних прав в якості об'єктів нерухомості віднесені земельні ділянки, а

главою 58 ЦК України «Найм  (оренда)»

передбачений такий вид цивільно-правового договору, як найм (оренда) земельної

ділянки.

Статтею 6 Закону України «Про

оренду землі» прямо передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної

ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України,

Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими

законами України і договором оренди землі.

Таким чином, відповідно до змісту

норм Цивільного кодексу України правові відносини, що пов'язані з

купівлею-продажем, міною, орендою земельних ділянок розглядаються як

цивільно-правові, а положення Земельного кодексу України, Закону України «Про

оренду землі», Закону України «Про плату за землю» і т.п., як спеціальні норми,

якими регламентовані ці положення.

На підтвердження цього висновку

свідчить факт прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення

змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів

України у зв'язку  з прийняттям

Цивільного кодексу України» №997-V від 27.04.2007 року, яким Земельний кодекс

України приведений у відповідність з Цивільним кодексом України, зокрема

змінений порядок встановлення земельного 

сервітуту, передбачений договір суперфіцію, змінені положення щодо

переходу права на земельну ділянку у зв'язку з переходом права на будівлю або

споруду і т.п.

Як вбачається з матеріалів справи,

спір між сторонами виник на первісній стадії в ході реалізації процедури

укладення договору оренди земельної ділянки, визначеної статтями 123, 124 ЗК

України,  господарський суд вважає за

можливе розглядати спір, що виник між сторонами в порядку господарського

судочинства.

Так, суд вважає за необхідне

зауважити наступне.

Відповідно до статті 2 Закону

України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, відносини, пов'язані з

орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом

України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами,

прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 93 Земельного Кодексу

України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на

договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою,

необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам

України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним

особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 124 Земельного

кодексу України, в редакції, яка діяла на 12 липня 2006 року, передача в оренду

земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності,

здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або

органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної

ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із

зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється

за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього

Кодексу.

Згідно статті 123 Земельного

кодексу України, в редакції, яка діяла на 12 липня 2006 року, надання земельних

ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі

рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за

проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні

земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної

власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та

Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської

ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали,

передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що

обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Згідно статті 151 Земельного

кодексу України, в редакції, яка діяла на 12 липня 2006 року, юридичні особи,

зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку

проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими,

селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів

Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою

України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її

вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував

нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів,

умови проживання населення і охорону довкілля. 

Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними

особами, зацікавленими у їх відведенні. Органи виконавчої влади або органи

місцевого самоврядування зобов'язані в порядку, визначеному законодавством

України, надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенні

земельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктів відповідно до

затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. Порядок

вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів встановлюється Кабінетом

Міністрів України.

Правові засади та механізм вибору

юридичними особами земельних ділянок для розміщення об'єктів визначені

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку вибору

земельних ділянок для розміщення об'єктів» від 31 березня 2004 року № 427.

Відповідно до Постанови Кабінету

Міністрів України «Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для

розміщення об'єктів» за № 427 від 31 березня 2004 року, вибір земельних ділянок

проводиться до початку проектування об'єктів та полягає у здійсненні постійно

діючою комісією з питань вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів,

утвореною відповідною радою або держадміністрацією, наступних дій: обстеження

бажаного місця розташування об'єктів, погодження орієнтирного розміру земельної

ділянки, умов її вилучення або зміни цільового призначення з урахуванням

містобудівної документації, місцевих правил забудови та комплексного розвитку

території та інше.

Результати роботи комісії

оформляються актом, в якому окрім всього іншого зазначається назва об'єкта, для

розміщення якого здійснюється вибір земельної ділянки, його основні

характеристики, орієнтовний розмір земельної ділянки з урахуванням перспективи

її розширення тощо; основні характеристики земельної ділянки (правовий режим

земель, склад угідь та їх продуктивність, якісна характеристика ґрунтового

покриву, наявність особливо цінних земель, будівель, споруд, багаторічних та

деревно-чагарникових насаджень тощо).

Акт вибору земельних ділянок для

розміщення об'єктів підписується головою і членами комісії, скріплюється

печатками і разом з матеріалами, що використовувалися під час його складання,

передається юридичній особі, для подання до сільської, селищної, міської ради,

районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації з метою

прийняття відповідного рішення.

У разі неможливості вибору

земельної ділянки в акті зазначається мотивоване обґрунтування відмови.

Таким чином, вибір земельної

ділянки є первісним етапом укладення договору оренди землі та має своєю метою

визначення орієнтирного розміру земельної ділянки, її основних характеристик, в

тому числі правового режиму земель, встановлення землевласників та

землекористувачів, узгодження з ним можливого вилучення земельної ділянки та не

полягає у вилученні земельної ділянки. Лише у випадку позитивного висновку

комісії, який підтверджується підписанням Акту вибору земельних ділянок та його

затвердження головою комісії, зацікавлена особа відповідно до статей 123 та 151

Земельного кодексу України звертається з відповідним клопотанням до районної,

Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської,

селищної, міської ради про відведення земельної ділянки. За відсутності

порушень при зборі матеріалів узгодження місце розташування земельної ділянки

та наданні усіх необхідних документів, відповідна рада або адміністрація

приймає рішення про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної

ділянки (частини 4 та 5 статті 123 Земельного кодексу України, в редакції, яка

діяла на 12.07.2006).

Слід звернути увагу на те, що

рішенням 5-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12

липня 2006 року не надавалась згода на розроблення проекту відведення земельної

ділянки, а лише було надано Фірмі «Шені» дозвіл на збір матеріалів узгодження

місце розташування земельної ділянки. Нормами Земельного кодексу України не

передбачено надання клопотання про дачу дозволу на збір матеріалів узгодження

місце розташування земельної ділянки з матеріалами, зазначеними статтею 151

Земельного кодексу України.

У протесті Заступника прокурора

Автономної Республіки Крим зазначено про порушення пунктів 6, 7, 15 статті 151

Земельного кодексу України, згідно яких юридичні особи, зацікавлені у вилученні

(викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць

розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради,

місцевої державної адміністрації. До клопотання додаються необхідні матеріали

та розрахунки. Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна

адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в

п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє його разом з матеріалами,

передбаченими частиною п'ятнадцятою цієї статті, на розгляд органів земельних

ресурсів, природоохоронних, територіальних органів виконавчої влади з питань

лісового господарства і санітарно-епідеміологічних органів, органів

містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Зазначені органи

протягом двох тижнів з дня одержання клопотання надають свої висновки

відповідній сільській, селищній, міській раді чи місцевій державній

адміністрації, які з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів

приймають рішення про погодження місця розташування того об'єкта, під який

мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про

відмову.  Матеріали погодження місця

розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або

іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної

ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням

загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь

земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.

Враховуючи, що рішенням

Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року матеріали узгодження

місце розташування земельної ділянки не затверджувались, згода на розроблення

проекту відведення земельної ділянки не надавалась, пункти 6, 7, 15 статті 151

Земельного кодексу України відповідачем порушенні не були.

У протесті зазначено, що під час

ухвалення рішення, Малоріченська сільська рада перевищила надані їй

повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, визначені статтям 149, 151

та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, а також порушила

статтю 27 Лісового кодексу України, згідно якої вилучення лісових ділянок, яки

перебувають у державній власності, площею більш ніж 1 га віднесено до компетенції

Кабінету Міністрів України.

Втім, суд критично ставиться до

вказаного твердження з огляду на наступне.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 27

Лісового кодексу України, Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин

передає у власність, надає в постійне користування для не лісогосподарських

потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у

державній власності.

Відповідно до статті 149 Земельного

кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель

державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших

потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі

рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,

місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно

до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки

комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у

постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які

вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні

ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у

постійному користуванні, для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх

території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у

постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх

потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського

використання;

б) ведення водного господарства,

крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних

з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень,

підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї

статті.

Обласні державні адміністрації на

їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у

постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених

пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою

цієї статті. Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають

земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному

користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених

частиною дев'ятою цієї статті. Рада міністрів Автономної Республіки Крим

вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному

користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим)

значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків,

визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті. Кабінет Міністрів України

вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному

користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських

потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також

земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення,

крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у

випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача

з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Так, рішенням 5-ої сесії 5-го

скликання Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року, земельна

ділянка не вилучалась із користування Алуштинського держлісгоспу, а лише було

надано Фірмі «Шені» дозвіл на збір матеріалів узгодження місце розташування

земельної ділянки.

До того ж, пункт 5 частини 1 статті

27 Лісового кодексу України та частина 9 статті 149 Земельного кодексу України

надає повноваження Кабінету Міністрів України вилучати та передавати у

власність, та в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні

лісові ділянки площею більш ніж 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Факт знаходження земельної ділянки,

яка витребовується Фірмою «Шені», у державній власності можливо встановити лише

під час складання документів з вибору земельної ділянки та проекту відведення

земельної ділянки.

Щодо посилань Заступника прокурора

Автономної Республіки Крим на те, що до розмежування земель державної і

комунальної власності, згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного

кодексу України, сільська рада розпоряджається землями в межах населених

пунктів, крім земель, на яких розташовані державні підприємства, до яких

віднесено Алуштинське державне лісогосподарське підприємство, слід зазначити наступне.

Згідно Довідки Алуштинського

міського управління земельних ресурсів № 837 від 17 жовтня 2008 року, на даний

час земельна ділянка площею 13,0 га, яка витребовується Фірмою «Шені»,

знаходиться за адресою: АР Крим, м. Алушта, Малоріченська сільська рада, с.

Сонячнегір'я, вільна від забудов.

Згідно пунктів 3 та 4.4. Висновку №

519  Управління архітектури та

містобудівництва Алуштинського міськвиконкому про можливість цільового

використання земельної ділянки на даний час ділянка вільна від забудов, господарські

забудови і т.п. на ділянці, яка запитується, відсутні.

Таким чином, суд вважає, що

посилання на розташування державного підприємства - Алуштинське державне

лісогосподарське підприємство на спірній земельній ділянці є необґрунтованим.

Так, відповідно до ст. 1 Лісового

кодексу України, ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно

деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною

рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними

компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і

на навколишнє природне середовище.

Згідно статті 7 Лісового кодексу

України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права

власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на

ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в

межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній,

комунальній та приватній власності.

Відповідно до статті 62

Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт

господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом

місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та

особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої,

науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку,

передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою,

має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку

із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Так, слід зауважити, що узгодження

із землекористувачем та його відмова від земельної ділянки площею 13,0 га

міститься у п. 14 Акту технічного обстеження лісних площ, складеного між

Алуштинським державним лісогосподарським підприємством та Фірмою «Шені», в

якому зазначено, що Алуштинське державне лісогосподарське підприємство

(перейменоване на Державне підприємство «Алуштинське лісове господарство»

згідно Наказу Державного комітету лісового господарства України від 05 березня

2007 року № 85) не заперечує проти передачі земельної ділянки площею 13,0 га

Фірмі «Шені», в довгострокову оренду для будівництва рекреаційного комплексу.

Відповідно до статті 15 Цивільного

кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі

його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист

свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16

Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за

захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушеним правом, в його

об'єктивному аспекті розуміється порушення правових норм гарантованих законом,

які регулюють спірні правовідносини, суб'єктивний зміст порушеного права

знаходиться свій прояв в порушені правових норм, які надають певні правові

можливості позивачеві (стаття 93 Земельного кодексу України - суб'єктами права

оренди на землю, в тому числі але не виключно є юридичні особи - які здійснюють

щодо них право володіння, користування), при цьому не визнається право

конкретної особи, як суб'єкта земельних правовідносин, яка повинна звертатись

до суду за захистом свого особистого порушеного права.

Порушення права невід'ємно тягне за

собою й порушення свободи особи, оскільки ці дві категорії в правовому розрізі,

взаємно пов'язані та розуміють під собою певну правову можливість особи, яка

реалізується в певних правовідносинах, вони є невід'ємними, визнається та

забезпечується державою.

Відповідно до Рішення

Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних

депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої

статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний

законом інтерес) справа №1-10/2004 від 01.12.2004, під поняттям  "охоронюваний законом інтерес", що

вживається  в частині першій статті 4

Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у

логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як

прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом,

як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у

суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом

судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення

індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам

України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та

іншим загальноправовим засадам.

Під порушеним інтересом розумієтьсяо

прагнення Фірми «Шені» реалізувати правові можливості щодо отримання в оренду

спірної земельної ділянки шляхом затвердження відповідачем проекту відведення,

передачі її в оренду та укладення відповідного договору.

Відповідно до частини 2 статті 19

Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,

їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто даний конституційно

закріплений принцип діяльності органів державної влади та органів місцевого

самоврядування - принцип законності, - визначає, що останні в своїй діяльності

діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений

Конституцією та Законами України, в іншу чергу вихід за межі наданих законом

повноважень та прийняття рішення, яке суперечить вимогам Конституції та Законів

України тягне за собою юридичну відповідальність у формі визнання незаконним та

скасування протиправного рішення.

Статтею 77 Закону України «Про

місцеве самоврядування в Україні», встановлено, що спори про поновлення

порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій

чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування,

вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 16

Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може

бути, зокрема: визнання права, а також визнання незаконними рішення, дій чи

бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим

або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також

примусове виконання обов'язку в натурі.

Згідно до статті 21 Цивільного

кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної

дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим

або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного

законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, виходячи зі змісту

вищенаведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що

підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 44, 49 Господарського

процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного

забезпечення судового процесу підлягає покладанню на  відповідача. 

В судовому засіданні були оголошені

вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського

процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та

підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу

України  17 лютого 2009 року.

На підставі викладеного, керуючись

ст. 82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати незаконним рішення 29-ої

сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 11 вересня 2008 року №

29/12 «Про розгляд протесту прокуратури АРК від 03 вересня 2008 року № 07/4-540

вих./08».

3.          Рішення 29-ої сесії 5-го скликання

Малоріченської сільської ради від 11 вересня 2008 року № 29/12 «Про розгляд

протесту прокуратури АРК від 03 вересня 2008 року № 07/4-540 вих./08»

скасувати.

4.          Стягнути з Малоріченської сільської

ради (м. Алушта, с. Малоріченське, вул. Комсомольська, 8,  рахунок № 33212830500012 УДК в АР Крим,  м. Сімферополь, МФО 824026,  ЗКПО 04367393) на користь Фірми «Шені» (м.

Сімферополь,  вул. Гагаріна, 14, кв. 28,

рахунок № 2600110015 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль»,  МФО 324021, ЗКПО 25128965) 85,00 грн.

державного мита.

5.          Стягнути з Малоріченської сільської

ради (м. Алушта, с. Малоріченське, вул. Комсомольська, 8,  рахунок № 33212830500012 УДК в АР Крим,  м. Сімферополь, МФО 824026,  ЗКПО 04367393) на користь Фірми «Шені» (м.

Сімферополь,  вул. Гагаріна, 14, кв. 28,

рахунок № 2600110015 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль»,  МФО 324021, ЗКПО 25128965) 118,00 грн. витрат

на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

6.          Видати накази після набрання рішенням

законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                       

Калініченко А.А.