Рішення

від 25.10.2013 по справі 127/17328/13-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

25.10.2013 року

Справа № 127/17328/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

25.10.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Борисюк І. Е.

за участю: секретаря Пророк О. С.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграф-Сервіс» про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_2 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграф-Сервіс» про поновлення на роботі.

Позов мотивований тим, що рішенням зборів учасників ТОВ «Поліграф-Сервіс» (протокол № 1 від 02.07.2002 року) ОСОБА_3 було призначено на посаду директора товариства (наказ № 9 - К від 13.03.2004 року, свідоцтво про укладення шлюбу - про відповідні зміни у документах в зв'язку з одруженням ОСОБА_3 та зміною прізвища на ОСОБА_2 А.). Між позивачем та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір. Право діяти в якості директора позивач могла реалізувати до 17.07.2013 року, так як лише з цієї дати стало відомо про проведення 19.10.2012 року зборів учасників ТОВ «Поліграф-Сервіс» на яких в порядку денному було питання про переобрання директора товариства. Копію рішення про звільнення позивач не отримувала та не була з ним ознайомлена. 19.10.2012 року рішенням зборів було обрано директором товариства ОСОБА_4, про що 24.01.2013 року внесено запис в ЄДРПОУ. Фактично позивача було звільнено з посади директора, при цьому без формулювання самого звільнення та його підстав, а зазначено лише у відповідності до п. 1 ст. 41 КЗпП України. Підстави для застосування п. 1 ст. 41 КЗпП України не зазначено. Позивач вважає звільнення незаконним, проведеним з порушенням норм чинного законодавства.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про поновлення позивача на роботі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, аргументуючи мотивами викладеними в позовній заяві та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача повторно в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Заяви про розгляд справи у відсутність представника суду не надано, причини неявки суду не повідомлено.

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач призначена на посаду директора ТОВ «Поліграф-Сервіс» згідно протоколу № 1 зборів засновників товариства від 02.07.2002 року. (а.с. 10)

Згідно наказу № 7/1 від 27.10.2003 року у документах ТОВ «Поліграф-Сервіс» внесено зміни щодо прізвища директора з «Шрамко» на «Козуб». (а.с. 7)

Протоколом № 10 зборів учасників ТОВ «Поліграф-Сервіс» (з оголошеними перервами до 22.11.2012 року) звільнено з посади директора ТОВ «Поліграф-Сервіс» ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. (а.с. 11-14)

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

В порушення вище зазначених норм відповідач в день звільнення позивача не видавав їй належно оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення.

Ухвалою суду від 18.09.2013 року, зокрема, з ТОВ «Поліграф-Сервіс» було витребувано докази по даній справі. Ухвала двічі направлялась на виконання ТОВ «Поліграф-Сервіс», однак була залишена без належного реагування, враховуючи обов'язковість виконання судового рішення. Причини невиконання ухвали суду від 18.09.2013 року відповідачем повідомлені не були.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

До суду позивач звернулась 19.07.2013 року, оскільки їй лише 17.07.2013 року стало відомо про розгляд зборами учасників товариства питання про переобрання директора 19.10.2012 року, тобто лише після звернення нового директора ОСОБА_4 О В. про передачу йому усіх фінансово-господарських документів. Тому суд вважає, враховуючи невидачу позивачу відповідачем як наказу про звільнення так і трудової книжки в день її звільнення, що позивач звернулась до суду у строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Згідно витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.09.2013 року ТОВ «Поліграф-Сервіс» зміни до відомостей про юридичну особу (зміна керівника) внесло 24.01.2013 року (керівник ОСОБА_4 В.). (а.с. 70)

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

КЗпП України визначає звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов'язків як одну із додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Судом прийнято до уваги, що для звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України необхідне додержання комплексу вимог, які випливають із системного тлумачення даної норми права.

Важливим елементом застосування п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення, бажано, конкретних трудових обов'язків.

В порушення вище зазначеного протокол № 10 зборів учасників ТОВ «Поліграф-Сервіс» (з оголошеними перервами до 22.11.2012 року) не містить чітко сформульованого одноразового грубого порушення ОСОБА_2 Наказ про звільнення відповідача відсутній. Належних доказів повідомлення позивача про звільнення суду не надано.

Верховний Суд України та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ неодноразово звертали увагу на те, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підставою для звільнення є вчинення особою разового грубого порушення трудових обов'язків, а не триваюче порушення, зокрема, неналежне виконання своїх обов'язків тощо.

Отже, порушення має стосуватись обов'язково трудових обов'язків працівника, в даному випадку трудових обов'язків ОСОБА_2 як директора товариства. Згідно чинного законодавства трудові обов'язки визначаються в посадовій інструкції, положенні, статуті, трудовому договорі (контракті) тощо. Не може бути підставою для звільнення невиконання працівником дій, які не входять до кола його обов'язків.

З протоколу зборів учасників ТОВ «Поліграф-Сервіс» № 10 від 19.10.2012 року (з оголошеними перервами до 22.11.2012 року) вбачається:

«Слухали по третьому питанню порядку денного:

Інформацію ОСОБА_5 про вибори директора ТОВ «Поліграф-сервіс». Роботу директора «Поліграф-сервіс» ОСОБА_2 по забезпеченню управління господарською діяльністю товариства виконанню чинного законодавства ( ст.ст. 97, 98, 99, 145 Цивільного кодексу України, пунктів 8.7., 8.9. , 8.9.1., 8.9.2. Статуту ТОВ «Поліграф-сервіс» пропонується визнати незадовільною. Закінчується 2012 рік, а баланс і звіт про роботу товариства за 2011 рік, з безпосередньої вини директора ОСОБА_2 до цього часу не затверджений. При цьому, що це питання відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників. Пропозиція про винесення цього питання на збори учасників була внесена ще 30.11.2011 року.

Вирішили:

«… 2. Роботу директора ТОВ «Поліграф-сервіс» ОСОБА_2 по забезпеченню управління господарською діяльністю ТОВ «Поліграф-сервіс», виконанню чинного законодавства (ст.ст. 97, 98, 99, 145 Цивільного кодексу України, пунктів 8.7., 8.9., 8.9.1., 8.9.2. Статуту ТОВ «Поліграф-сервіс») визнати незадовільною.

3. Звільнити з посади директора ТОВ «Поліграф-сервіс» ОСОБА_2 по пункту 1 ст. 41 Кодексу законів про працю.»

Статутом товариства передбачено, що директор зобов'язаний не пізніше ніж за один місяць до Зборів засновників, на яком розглядається річний звіт, сповістити Ревізійну комісію, що річний звіт товариства підготовлений, баланс підведений і документи доступні для перевірки (п. 8.13.6) В той же час директор або його заступник лише за вимогою ревізійної комісії надають всі необхідні матеріали і документи, що вимагаються для ревізії і забезпечують необхідні умови для її проведення (п. 8.13.3). (а.с. 27-49)

В матеріалах справи відсутні докази звернення до ОСОБА_2 із вимогами надати необхідні документи для ревізії. Окрім того, відсутні докази повідомлення ОСОБА_2 про збори учасників ТОВ «Поліграф-Сервіс».

Враховуючи вище зазначене суд прийшов до висновку, що вище зазначеним рішенням не зазначено підставу для звільнення ОСОБА_2 саме за вчинення одноразового грубого порушення трудових обов'язків.

Визначення ступеню тяжкості правопорушення керівника в кожному конкретному випадку належить до компетенції осіб, що наділені правом призначення та звільнення даної категорії працівників. Однак, так як обов'язковою ознакою підстави звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є грубість порушення, необхідно передбачити, яку шкоду завдало (могло завдати) таке порушення. Найбільш ґрунтовним аргументом в даному випадку, суд вважає доведення причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим одноразовим порушенням трудових обов'язків і шкідливими наслідками, які спричинило або могло спричинити це порушення.

Суд прийшов до висновку, що характер проступку та обставини, за яких його вчинено, зазначені в протоколі зборів учасників ТОВ «Поліграф-Сервіс» № 10 від 19.10.2012 року (з оголошеними перервами до 22.11.2012 року), не свідчать про те, що таке порушення трудових обов'язків є грубим. Верховний Суд України в п. 27 Постанови Пленуму від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звернув увагу на те, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду. Враховуються характер дій або бездіяльності працівника, вчинення порушення умисно або з необережності та суттєвість наслідків порушення: негативні наслідки, які настали, або такі, що ймовірно могли настати із завданням роботодавцю значної матеріальної або моральної шкоди, зокрема невиконання вимог податкового, трудового, господарського законодавства.

Крім перерахованих особливостей щодо розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, при звільненні керівника за одноразове грубе порушення трудових обов'язків мають бути додержані інші загальні вимоги трудового законодавства України.

Так, відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. На що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 22 Постанови Пленуму від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

З протоколу зборів учасників ТОВ «Поліграф-Сервіс» № 10 від 19.10.2012 року (з оголошеними перервами до 22.11.2012 року) вбачається:

«Слухали по другому питанню порядку денного:

Інформацію ОСОБА_5 про те, що починаючи із січня 2012 року неодноразово піднімалось питання про затвердження балансу та звіту про роботу ТОВ «Поліграф-сервіс» за 2011 рік, що відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (підпункт 5, п. 4 ст. 145 ЦК України та п. 8.5. статуту ТОВ «Поліграф-Сервіс»). Проте директор ТОВ «Поліграф-Сервіс» ОСОБА_2 ігнорує пропозицію та вимоги закону та статуту на протязі десяти місяців 2012 року, баланс та річний звіт товариства за 2011 рік залишаються не затвердженими учасниками товариства. У той же час, незаконно перебравши на себе повноваження загальних зборів, ОСОБА_2 звітує про роботу товариства за 2011 рік перед відповідними державними установами.»

Отже, з вище зазначеного вбачається, що позивача звільнено в зв'язку з визнанням її роботи незадовільною за начебто не надання на затвердження балансу та річного звіту (тобто порушення триваюче) та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення більше ніж через 10 місяців з дня вчинення проступку(навіть якщо таке мало місце), що є порушенням ст. 148 КЗпП України.

Згідно ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Крім того, в порушення вимог ст. 149 КЗпП України, до прийняття рішення про звільнення ОСОБА_2 за одноразове грубе порушення трудових обов'язків у неї не були витребувані письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.

Суд вважає, що запорукою остаточного звільнення особи, яка виконує керівні функції, є обґрунтована наявність всіх ознак порушення, визначеного як підстава звільнення у п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Також при звільненні керівника за одноразове грубе порушення трудових обов'язків мають бути додержані загальні вимоги трудового законодавства, зокрема порядку застосування дисциплінарних стягнень, що в даному випаду не було дотримано відповідачем.

Суд прийшов до висновку, враховуючи пояснення представника позивача, а також наявні в матеріалах справи докази, що відповідачем при обранні виду дисциплінарного стягнення, а саме звільнення, не було враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 проступку і заподіяну нею шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника

В супереч положенням ст. 149 КЗпП України, ОСОБА_2 не була ознайомлена з наказом про звільнення, що підтверджується матеріалами справи.

У даному випадку відповідач при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, обмежився лише загальним посиланням на незадовільне виконання ОСОБА_2 посадових обов'язків.

Відповідач мав би всебічно проаналізувати зроблені працівником порушення і прийняти правильне, зважене рішення. Якщо працівник неодноразово порушував трудову дисципліну, але до нього не застосовувалося дисциплінарне стягнення, то він не може бути звільнений за вказаною підставою припинення трудового договору.

Порушення трудової дисципліни може бути визнане кількаразовим і в тому випадку, якщо, незважаючи на стягнення, протиправна провина працівника продовжується. У цьому випадку допускається застосування до нього нового стягнення, у тому числі й звільнення з роботи. Дії працівника, що не мають відношення до його трудових обов'язків, не можуть розглядатися як дисциплінарна провина.

Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця, за загальним правилом, можливе тільки з підстав, вичерпний перелік яких установлюється законом, і лише при дотриманні встановленого порядку звільнення. Працівник, звільнений без законної підстави з порушенням установленого порядку звільнення, підлягає поновленню на колишній роботі.

Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 була звільнена з посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України незаконно, необґрунтовано, а також з порушенням відповідачем порядку звільнення. Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно, ОСОБА_2 підлягає поновленню на роботі на посаді директора ТОВ «Поліграф-Сервіс».

Згідно ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у разі обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи (у тому числі оплата вимушеного прогулу), провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які повинні оплачуватися за середньою заробітною платою.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 8 Порядку № 100).

Відповідно, враховуючи положення ст. 235 КЗпП України, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення позивача з роботи по дату прийняття даного рішення судом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст. 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загально людських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Не з'явившись в судове засідання, відповідач добровільно обмежив себе у використанні передбаченими процесуальними правами на надання суду доказів в обґрунтування своїх можливих заперечень проти позову, добровільно виключив особисту участь свого представника в дослідження доказів у судовому засіданні.

Явка сторони в судове засідання є суб'єктивним процесуальним правом, і як кожне суб'єктивне право - це гарантовані законом вид і міра можливої або дозволеної поведінки особи і реалізація суб'єктивного права залежить від розсуду, бажання і волі уповноваженої особи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом поновлення ОСОБА_2 на посаді директора ТОВ «Поліграф-Сервіс» та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення позивача з роботи по дату прийняття даного рішення судом.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач на момент звернення до суду була звільнена від сплати судового збору.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи вище викладене, а також положення ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 229, 40 гривень.

Враховуючи положення ст. 235 КЗпП України, а також п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

На підставі вище викладеного та керуючись Конституцією України, п. 1 ч. 1 ст. 41, ст.ст. 47, 148, 149, 233, 235 КЗпП України, п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 217, 218, п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_2 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграф-Сервіс».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграф-Сервіс» (юридична адреса: м. Вінниця, вул. Лебединського, буд. 34А, код ЄДРПОУ 32102304) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення з посади по 25.10.2013 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграф-Сервіс» в дохід держави судовий збір в сумі 229, 40 гривень.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: