Постанова

від 26.05.2015 по справі 826/2847/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2847/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Мамчура Я.С,

суддів: Шостака О.О ., Желтобрюх І.Л.

при секретарі: Гімарі Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відповідача - Київської міської митниці Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Іновуд» до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення з Державного бюджету коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення з Державного бюджету коштів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року - позов задоволено, а саме:

Визнано протиправними дії щодо відмови в наданні висновку Київської міської митниці ДФС про повернення надмірну сплачених коштів та повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів за результатами розгляду заяви ТОВ «Україна Іновуд» від 26.11.2014 № 169;

Зобов'язано Київську міську митницю ДФС скласти та надати висновок ГУ ДКСУ у м. Києві про повернення ТОВ «Україна Іновуд» надміру сплаченого податку на додану вартість в сумі 76134,64 грн. та мита в сумі 31957,08 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник Київської міської митниці Державної фіскальної служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2014 - митним органом було винесено Рішення про коригування митної вартості товарів № 100250004/2014/000036/2 після чого Декларантом була подана митному органу нова митна декларація від 18.04.2014 №100250004/2014/092130 за якою товари було розмитнено та випущено у вільний обіг шляхом сплати суми митних платежів, обчислених згідно з митною вартістю товарів, визначених митним органом.

Позивачем було оскаржено Рішення про коригування митної вартості товарів від 18.04.2014 № 100250004/2014/000036/2 у судовому порядку, в результаті чого рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій визнано протиправним та скасовано рішення митного органу від 18.04.2014 № 100250004/2014/000036/2 (адміністративна справа № 826/12387/14).

На підставі винесених судових рішень Позивач звертався до митного органу із заявою (від 26.11.2014 №169) щодо повернення, на думку Позивача, «надмірно сплачених», митних платежів.

На зазначену заяву митний орган надав лист (від 30.12.2014 № 685/6/26-70-25-04), у якому відмовив позивачу у поверненні, на думку позивача, «надмірно сплачених» коштів.

Розглядаючи апеляційну скаргу колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до положень Податкового кодексу, надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату;

помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.

Декларовані Позивачем товари були випущені у вільний обіг під гарантійні зобов'язання.

Відповідно до п. 7 ст. 55 Митного кодексу України (далі - МК України), строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 90 календарних днів такі гарантійні кошти обліковуються на рахунках, відкритих на ім'я митного органу в ГУ ДКУ в м . Києві. Після сплину цього строку кошти перераховуються до державного бюджету.

Митне оформлення товарів відбулось 18.04.2014, отже, законодавчо встановлений строк гарантійних зобов'язань сплинув - 17.07.2014, а кошти перераховані до державного бюджету.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що сплачені декларантом суми коштів не є ні надміру сплаченими грошовими коштами, ні помилково сплаченими грошовими зобов'язаннями, а є передоплатою.

Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, регулюється, зокрема, Наказом ДМС України від 20.07.07 № 618 (далі - Порядок № 618).

Відповідно до п. 1 Р. II Порядку № 618, платник податків має право на повернення залишків коштів передоплати з депозитного рахунку 3734, відкритого на ім'я митного органу в Головному управлінні Державного казначейства України в місті Києві (далі -депозитний рахунок 3734), та з відповідного банківського балансового рахунку 2603 "Розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності", відкритого митному органу в уповноваженому банку (далі - банківський рахунок 2603).

Крім того, Порядок № 618 визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами.

Отже, в даному випадку, кошти не обліковуються на відповідних рахунках митного органу, кошти перераховані ГУ ДКУ у м . Києві до державного бюджету.

Відповідно до ст. 46.1. Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків -фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань.

Таким чином, саме оформлення вантажної митної декларації (як податкової декларації) дає право на відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 266 МК України декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.

Декларант зобов'язаний:

1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення

відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

2) на вимогу органу доходів і зборів пред'явити товари, транспортні засоби

комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;

3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості,

необхідні для виконання митних формальностей;

4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу;

5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.

Відповідно до п.3.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.12 №651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа» МД не повинна містити підчисток і помарок.

Відповідно до п.3.2. відомості, заявлені у МД декларантом або уповноваженою ним особою, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Відповідно до п.3.3. графи А, С, D/J, E/J, F, G, I МД паперового примірника МД та її електронної копії або електронної МД заповнюються посадовими особами митних органів. Інші графи МД заповнюються Декларантом.

В окремих випадках, визначених цим Порядком, до зазначених граф МД частина відомостей може вноситися Декларантом, а посадові особи митних органів можуть вносити відомості, що належать до компетенції митних органів, до інших граф МД.

Таким чином, під час здійснення митного оформлення, декларант самостійно розрахував та сплатив митні платежі в сумі, що потребувала сплаті, а отже, кошти за митною декларацією не є надмірно сплаченими, а є такими, що сплачені позивачем самостійно в розмірі, визначеному самостійно.

Відповідно до п. 54.1 ст.54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

У даному випадку ми маємо самостійне волевиявлення декларанта на оформлення товарів за рішеннями митного органу про визначення митної вартості товару та вчинення відповідних активних дій (подача митних декларацій до митного оформлення, розрахунок та сплата обов'язкових платежів, податків та зборів, заповнення графи 43 декларації). У разі наявності такого волевиявлення має місце самостійно визначене платником податків грошове зобов'язання.

Згідно зі ст. 56.11 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Крім того, позивачем були оскаржено Рішення про коригування митної вартості товарів від 18.04.2014 № 100250004/2014/000036/2 у судовому порядку, в результаті чого рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій визнано протиправним та скасовано рішення митного органу від 18.04.2014 № 100250004/2014/000036/2 (адміністративна справа № 826/12387/14).

Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення про коригування скасовано в судовому порядку, однак декларація, від 18.04.2014 №100250004/2014/092130, за якою товар було розмитнено та випущено у вільний обіг є юридичним документом, у якому зазначено, зокрема, сума сплаченого мита та податків. Саме на підставі МД товари було випущено на територію України. Таким чином, факт скасування рішення про коригування митної вартості жодним чином не впливає на сплату мита та податків, адже рішенням про коригування не була встановлна сума до сплати, яку позивач вважає «надмірно сплаченою».

Відповідно до положень розділу III Порядку №618 до заяви про повернення коштів додаються, зокрема, та не вичерпно, документи, що підтверджують суму помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів.

Так, до заяв про повернення коштів позивачем додавались: копія рішення про коригування митної вартості, картки відмови, митної декларації, рішення судів по справі № 826/12387/14.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що позивачем не надано документи, що підтверджують суму помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів, тобто, позивачем не були виконані вимоги Порядку №618.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до положення Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.10 № П-278/10, встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, суди не вправі зобов'язувати суб'єктів владних повноважень чи їх посадових осіб приймати (видавати, створювати) певні нормативно-правові чи інші офіційні документи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.06.13 № К/9991/41486/12.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

Положеннями ст.43 ПК України передбачено, що контролюючий орган самостійно готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд, будучи правозастосовним органом, не може втручатись в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та підміняти собою митні органи, а відтак позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача підготувати висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів та подати його до органу Державної казначейської служби є безпідставними.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не враховано докази та обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 185, 195, 196, 202, 205, 207, 211, 212 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року - скасувати, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю «Україна Іновуд»- відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур

Судді: О.О. Шостак

І.Л. Желтобрюх

Постанову складено у повному обсязі 28.05.2015.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Шостак О.О.

Желтобрюх І.Л.