Ухвала

від 01.02.2007 по справі 7/490ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/490ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

 У Х В А Л А

Іменем України  

01.02.2007 року                                                Справа № 7/490ад

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                        Медуниці О.Є.

суддів                                                  Баннової Т.М.

Бойченка К.І.

Секретар судового засідання:          Сідорова О.А.

за участю представників сторін:

від  позивача                                        повноважний представник в судове

                                                            засідання не прибув;

від відповідача                                        Малиновська Г.С.,  провідний

юрисконсульт, довіреність

№1-3/3д-106 від 29.12.06;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційної скарги          Державного підприємства „Ровенькиантрацит”,

          м. Ровеньки Луганської області в особі

          ВП „Трест „Антрацитвуглебуд”

на постанову

господарського суду          Луганської області

від          13.11.06 (підписана 16.11.06)

по справі          №7/490ад  (суддя –  Калашник Т.Л.)

за позовом          Луганського обласного відділення Фонду

          соціального захисту інвалідів, м. Луганська

до відповідача                                Державного підприємства „Ровенькиантрацит”,

          м. Ровеньки Луганської області в особі

          ВП „Трест „Антрацитвуглебуд”

про          стягнення 336975 грн. 60 коп.

ВСТАНОВИВ:

Позивач не забезпечив участі свого повноважного представника у судовому засіданні, проте 23.01.07 подав клопотання про розгляд справи без його представника.

 Клопотання позивача судовою колегією було розглянуто у судовому засіданні та задоволене, оскільки судова колегія вважає за можливе розглянути дану справу в апеляційному провадженні за матеріалами наявними у справі.  

Луганський обласний відділ Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Державного підприємства „Ровенькиантрацит”  в особі відокремленого підрозділу „Трест „Антрацитвуглебуд”, м. Ровеньки  Луганської області, на користь державного бюджету України суми 336975 грн. 60 коп. штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 ріці.

Постановою господарського суду Луганської області від 13.11.06 по справі №7/490ад позов задоволений повністю.

Мотивована дана постанова тим, що відповідачем неналежним чином виконані обов'язки відповідно до чинного законодавства щодо виконання нормативу зі створення робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для їх працевлаштування. Обґрунтовані висновки місцевого господарського суду вимогами ст.ст.17, 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 № 875-ХІІ (далі – Закон №875), п.п.2.1, 5, 10-14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314 (далі – Положення №314).

          Не погоджуючись з постановою господарського суду Луганської області від 13.11.06 по справі №7/490ад Державне підприємство „Ровенькиантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Трест „Антрацитвуглебуд”, м. Ровеньки Луганської області звернулося до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 08.12.06 №01/1653, в якій просить скасувати постанову господарського суду Луганської області від 13.11.06 та прийняти нове рішення про відмову позивачу у позові.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог її заявник посилається на те, що постанова прийнята з порушенням норм процесуального та  матеріального права.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначив, що:

- відокремлений підрозділ „Трест „Антрацитвуглебуд” не є юридичною особою, не має джерел формування грошових коштів, а розпоряджається фінансовими ресурсами в обсягах коштів, які виділяє юридична особа - Державне підприємство „Ровенькиантрацит”;

- робоче місце інваліда має бути створене згідно з вимогами чинного законодавства, тобто з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда тощо;

- судом не встановлено чи мав відповідач прибуток, з якого повинен був сплачувати адміністративно – фінансові санкції;

- суд проігнорував посилання відповідача на відсутність у підприємства коштів, у постанові стягує з відповідача грошові кошти, а не звертає стягнення на майно на відповідну суму.

Крім того, скаржник вважає, що у позивача відсутнє право для стягнення суми штрафних санкцій, у зв'язку з пропуском строку для їх застосування відповідно до ст.250 Господарського кодексу України, про що зазначив у доповненнях до апеляційної скарги від 17.01.07 №01/98.

Згідно ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 09.01.07 по справі №7/490ад відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства „Ровенькиантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Трест „Антрацитвуглебуд”, м. Ровеньки  Луганської області.

          Відповідно до ст. 190 Кодексу адміністративного судочинства України Луганський апеляційний господарський суд ухвалою від 19.01.07 по справі №7/490ад закінчив підготовку та призначив адміністративну справу до апеляційного розгляду.

Учасникам судового процесу по справі, направленими судом апеляційної інстанції повістками-викликами, сповіщені, що розгляд скарги відбудеться 01.02.07, у вказаний час і в приміщенні Луганського апеляційного господарського суду за вказаною адресою.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача за викладеними у ній доводами до задоволення не підлягає.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб в сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначає принципи здійснення адміністративного судочинства, першими із яких вказані верховенство права і законність.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідними дійсності та підтвердженими достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ст.8 Закону №875 державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту першого Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року №1035/2000, спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.

У відповідності з пунктом першим Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом дев'ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

Відповідно до пункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерхуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійснені ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.

За змістом ст.20 Закону №875 саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже суд першої інстанції обґрунтовано розглянув даний спір за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця (в редакції Законів України від 05.06.03 №910-IV, від 15.06.04 №1771- IV, від 31.05.05 №2602- IV).

Згідно з п. 14 Положення №314 підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

З урахуванням вказаних положень та фактичних обставин норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для Державного підприємства „Ровенькиантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Трест „Антрацитвуглебуд” у 2005 році становить 51 чоловік (а.с.10,11).  

Згідно з п.2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями, установами), організаціями  штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від  28.12.01 № 1767, підприємства, на яких працює 8 і більше чоловік, щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом (в редакції Постанов Кабінету Міністрів України від 29.06.04 N813, від 16.12.04 N1686).

Згідно з п. 3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої  наказом Міністерства статистики України №171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за №287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування  середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку  року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ (а.с.12) на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 1269 чоловік, замість 51 інваліда фактично у 2005 році працювало 25  інвалідів, що є порушенням ст.19 Закону №875.   

Стаття 20 Закону №875 встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських  організацій  інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова   чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,  передбаченим статтею  19  цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної  заробітної  плати  на відповідному  підприємстві,  установі,  організації,  у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце,  призначене  для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі підприємств,   організацій   громадських   організацій  інвалідів, фізичних   осіб,   на  яких  працює  від  8  до  15  осіб,  розмір адміністративно-господарських  санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві...

З урахуванням викладеного, позивач нарахував штрафні санкцій за порушення відповідачем нормативу робочих місць у 2005 році, тобто за 26 робочих місць, які не зайняті інвалідами, розмір штрафу склав 336975 грн. 60 коп. (тобто половину середньої річної плати). Розрахунок штрафу вірний, відповідачем заперечень на нього не подавалось.  

Пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від  28.12.01 №1767 ( далі – Порядок №1767), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходи щодо їх стягнення у судовому порядку                             (п. 11 вказаного Порядку №1767).

Зазначені штрафні санкції відповідачем взагалі не сплачені, будь – які докази їх сплати у матеріалах справи відсутні.  

Щодо здійснення відповідачем необхідних заходів для працевлаштування інвалідів судова колегія Луганського апеляційного господарського суду на підставі наявних матеріалів встановила, що відповідачем належним чином не виконувались вимоги діючого законодавства стосовно даного питання.

Так, Положенням №314 передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.

З довідок позивача (а.с.8,9) вбачається, що у 2005 році підприємство відповідача не надавало інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та атестацію відповідних робочих місць не проводило.

З довідки Ровеньківського міського центру зайнятості від 07.11.06 №10/4-1398 вбачається, що у 2005 році підприємство не надавало звіти за формою 3-ПН з інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів (а.с.38).

Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ровеньківської міської ради (лист від 05.05.06 №3989) зазначено, що у 2005 році підприємство відповідача не надавало інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.5,6).

Положення про заходи щодо працевлаштування інвалідів до колективного договору відповідач не вносив.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році є обґрунтованими.

Доводи скаржника стосовно того, що в обґрунтування своїх вимог позивач не навів доказів про відмову відповідача у прийнятті на роботу інвалідів, які безпосередньо зверталися до нього або були направлені переліченими у ст.18 Закону органами, не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідач не спростовував в судовому засіданні зазначених вище фактів.

Отже, матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що  у 2005 році підприємством розроблялись всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносились  в колективний договір, підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, проти чого сам відповідач не заперечує. Тобто доказів того, що відповідні робочі місця для інвалідів створені суду не надано.

Згідно ст. 32 Кодексу законів України про працю істотними умовами праці є система та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше, саме це і повинно бути наближено до індивідуальної програми реабілітації інвалідів.

Атестація робочого місця не пов'язана з конкретною особою є методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені Постановою міністерства праці України №41 від 01.09.92.

Відповідно до п.2.3 цієї Постанови атестаційна комісія складає „Карту умов праці” на кожне враховане робоче місце або групу аналогічних місць.

Доводи скаржника стосовно того, що безпосереднє створення робочого місяця для працевлаштування інвалідів повинно створюватися у кожному конкретному випадку спеціально для конкретної особи спростовуються вимогами ст.5 Закону України №2694 від 14.10.92 „Про охорону праці” (далі – Закон №2694), де зазначено, що атестація робочого місця повинна бути проведена ще до того, як працівник буде запрошений для працевлаштування.

Статтею  5 Закону №2694 визначено, що під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Ці дані роботодавець може отримати за результатами проведення атестації робочого місця.

За таких обставин твердження відповідача про те, що створення робочого місця (проведення атестації) без наявності самого інваліда неможливо є безпідставними.

Посилання скаржника на необхідність врахування специфіки виробництва відповідача і наявність в нього права не використовувати працю інвалідів виходячи із змісту ст.17 Закону №875 є безпідставними, оскільки ні зазначена стаття, ні Закон вцілому не містить умов, при яких підприємство звільняється від обов'язку дотримуватися нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Дійсно Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не вимагає від підприємства відшукання інвалідів з метою їх працевлаштування, але, і Закон, і підзаконні нормативні акти (перелічені вище) передбачають обов'язок підприємства здійснити заходи для працевлаштування інвалідів (звітування та повідомлення органів соціального захисту та працевлаштування інвалідів, атестація робочих місць, наявність в колективному договорі норм щодо захисту даної категорії робітників, в тому числі стосовно забезпечення їх робочими місцями тощо).

Не можуть бути прийняті до уваги також доводи скаржника щодо відсутності у підприємства прибутку для стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до частин 3 і 4 ст.20 Закону №875, сплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишився в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.   

Отже, відсутність у відповідача облікованого прибутку за звітний період не є підставою звільнення підприємства від сплати штрафних санкцій на підставі ст.20 Закону №875, оскільки аналізуючи норми Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” судова колегія прийшла до висновку, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи наданих послуг.

Відтак, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, оскільки Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.

Доводи скаржника стосовно того, що позивачем пропущено встановлений ст.250 Господарського кодексу України шестимісячний термін для звернення до суду, судовою колегією не може бути прийнято до уваги враховуючи наступне.

Стаття 250 Господарського кодексу України передбачає, що  адміністративно – господарські санкції можуть бути застосовані до  суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Звіт за формою №10-ПІ за 2005 рік відповідачем здано до Луганського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів 24.02.06 (а.с.12), тобто з даної дати позивачу стало відомо про відсутність у відповідача належної кількості працевлаштованих інвалідів.

На даний час набрав чинності (з 01.01.06) Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів №2960-IV від 06.10.05.

Згідно нової редакції ст.20 даного Закону – „до правовідносин із стягнення адміністративно – господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Отже за таких обставин посилання відповідача на сплинення строку передбаченого ст.250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно – господарських санкцій є безпідставними.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувана постанова місцевого господарського суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права та відповідає обставинам справи.

Підстав для скасування або зміни постанови не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на її заявника – Державне підприємство „Ровенькиантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Трест „Антрацитвуглебуд”, м. Ровеньки Луганської області.

У судовому засіданні 01.02.07 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної ухвали.

Керуючись ст. ст. 17, 71, 167, 195, 196, 200, п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254, п.6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

У Х В А Л И В :

1.          Апеляційну скаргу Державного підприємства „Ровенькиантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Трест „Антрацитвуглебуд”, м. Ровеньки Луганської області, від 08.12.06 №01/1653 на постанову господарського суду Луганської області від 13.11.06 по справі №7/490ад  залишити без задоволення.

2.          Постанову господарського суду Луганської області від 13.11.06 по справі №7/490ад залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Ухвала Луганського апеляційного господарського суду від 01.02.07 по справі №7/490ад відповідно до ст. ст. 103, 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України виготовлена у повному обсязі 06.02.07.

Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.   

Головуючий суддя                                                             О.Є. Медуниця

Суддя                                                                                 Т.М. Баннова

Суддя                                                                                   К.І. Бойченко