Рішення

від 09.06.2015 по справі 908/2509/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 18/78/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015 справа № 908/2509/15-г

за позовом заступника прокурора Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а) в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Василівська районна рада Запорізької області (71600, Запорізька область, м. Василівка, вул. Чекістів, 4)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Простір Сервіс" (70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Урожайна, буд. 21)

про визнання права власності та витребування нерухомого майна

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Мошков Д.І., старший прокурор відділу, службове посвідчення № 033331 від 13.05.2015 р.;

від позивача: Ошурков О.В., довіреність № 01.02-23/58 від 05.02.2015 р., посвідчення №5 від 02.09.2013 р.;

від відповідача: Данилюк К.М., довіреність № 23 від 18.05.2015 р., паспорт СВ 966008 від 25.10.2005 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 10.04.2015 р. звернувся заступник прокурора Запорізької області в інтересах Василівської районної ради Запорізької області з позовною заявою до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Простір Сервіс" про визнання права власності та витребування нерухомого майна.

Ухвалою суду від 14.04.2015 року порушено провадження у справі № 908/2509/15-г, присвоєно справі номер провадження 18/78/15, судове засідання призначене на 28 травня 2015 року; розгляд справи відкладався на 09.06.2015 р. Ухвалою суду від 28.05.2015 р. задоволено заяву заступника прокурора Запорізької області про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно, а саме на вбудоване приміщення аптеки, яке розташоване по вулиці Чекістів, буд. 8 у місті Василівка Запорізької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 97809523209, загальною площею 725,8 кв.м. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Справа розглянута судом за наявними у ній документальними доказами; її розгляд закінчений 09.06.2015 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Прокурор підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, що зазначені у позові, пояснив, що з 2008 року після протиправного вилучення зазначеного нерухомого майна з комунальної власності територіальних громад Василівського району в особі Василівської районної ради спірне майно тричі перепродавалося, а саме Бабці Ю.С., Коняхіну О.Г., а в останнє - відповідачу. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р. та ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11.07.2012 р. та 24.09.2014 р. у справі № 2-681/2010 встановлено, що спірне приміщення аптеки вибуло із володіння територіальної громади Василівського району в особі Василівської районної ради поза її волею, тому воно не могло бути предметом договорів купівлі-продажу, які укладались у подальшому, що в свою чергу є підставою для його витребування в порядку ст. 388 ЦК України від добросовісного набувача - Коняхіна О.Г. Таким чином, з урахуванням вищезазначених обставин, встановлених рішеннями судів у справі № 2-681/2010, вимог закону та презумпції добросовісного набувача, Василівська районна рада має право витребувати спірне майно з володіння ТОВ «Простір Сервіс». З урахуванням того, що зазначене приміщення аптеки зареєстровано за відповідачем, а отже існує спір про право власності на нього, Василівська районна рада має право звернутись до суду з позовом про визнання за нею права власності на спірне майно. Вимога про визнання права власності може бути поєднана з іншими вимогами (про витребування майна з чужого незаконного володіння, про виключення майна з акта опису та інші). В обґрунтування правової позиції прокурор посилався на ст. ст. 12, 16, 321, 328, 330, 388, 392 ЦК України.

Представник позивача підтримав доводи прокурора, свою правову позицію виклав у нормативному обґрунтуванні позовних вимог № 01.02-09/149 від 15.05.2015 р. (арк.с. 124-129), повідомив суду, що вбудоване приміщення аптеки по вул. Чекістів, 8 у м. Василівка перебувало у власності територіальної громади Василівського району в особі Василівської районної ради Запорізької області до 01.12.2008 р. та закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Центральна районна аптека № 31». У подальшому, в ході укладання ряду правочинів купівлі-продажу, спірний об'єкт переходив у власність інших осіб. Під час розгляду цивільних та кримінальних справ встановлено, що спірне приміщення аптеки вибуло із володіння територіальної громади Василівського району в особі Василівської районної ради поза її волею, тому воно не могло бути предметом договорів купівлі-продажу, які укладалися у подальшому та є підставою для його витребування. Враховуючи те, що право власності на спірний об'єкт зареєстровано за іншою особою (відповідачем) на підставі договору купівлі-продажу, у позивача виникло право на ставлення питання щодо визнання саме за ним права власності.

Представник відповідача проти позову заперечив, свою правову позицію виклав у відзиві № 25 від 29.05.2015 р. Заперечення вмотивовані наявністю договору купівлі-продажу № 158 від 21.01.2014 р., за умовами якого відповідач придбав у власність приміщення аптеку літера «А», що знаходиться за адресою Запорізька область, м. Василівка, вул. Чекістів, 8. Даний договір сторонами не оскаржувався в судовому порядку, недійсним або нікчемним не взнався. Увага суду зверталася на той факт, що до укладення договору купівлі-продажу нотаріусом перевірено наявність будь-яких обтяжень на нерухоме майно, а також перевірено право власності продавця за договором, ніяких обтяжень чи заборон виявлено не було. Сторони дійшли згоди щодо всіх умов договору купівлі-продажу, тому ТОВ «Простір Сервіс» і придбано вказане майно. Таким чином при укладенні договору купівлі-продажу №158 від 21.01.2014 р. ТОВ «Простір Сервіс» не знало, та не могло знати про те, що продавець (власник) нерухомого майна нібито не мав права його відчужувати. Також зазначав, що у позивача відсутні правові підстави для витребування майна з володіння відповідача. Наголошувалося, в рішенні Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р. у справі № 2-681/2010 та в самому позові заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Василівської районної ради Запорізької області до ТОВ «Простір Сервіс» не одноразово наголошується, що Коняхін О.Г. (продавець за договором купівлі продажу № 158 від 21.01.2014 р.) є добросовісним набувачем. З урахуванням викладеного просив в позові відмовити.

Заслухавши представників сторін, суд,

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Василівської районної ради від 15.04.2007 р. № 19 закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк", комунальним підприємством "Центральна районна аптека № 31" та товариством з обмеженою відповідальністю "Норма" укладено договір факторингу від 25.06.2007 р. № ФС 2747/КЦ, а також закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" та Комунальним підприємством "Центральна районна аптека № 31" укладено договір іпотеки від 26.06.2007 р. № 139, згідно з яким у забезпечення зобов'язань за договором факторингу в іпотеку передано приміщення аптеки № 31.

Протягом 2007-2008 років відносно зазначеного нерухомого майна укладено ряд угод про відступлення права вимоги за вищезазначеними договорами. Зокрема, всі права за укладеним 19.04.2008 р. договором про відступлення права вимоги за договором факторингу, а також за укладеним 23.04.2008 р. договором відступлення права вимоги за договорами іпотеки, перейшли до приватного підприємства "Дельфа-Плюс", а у подальшому на підставі договору від 28.08.2008 р. - до Грідіної О.М.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Українській Товарній Біржі від 16.09.2008 р. у справі № 000400 за позовом Грідіної О.М. до комунального підприємства "Центральна районна аптека № 31" право власності на вищезазначене приміщення аптеки визнано за позивачем.

Ухвалою Свердловського міського суду Луганської області від 16.10.2008 р. у справі №6-197/08 задоволено заяву Грідіної О.М. про видачу виконавчого документа та видано виконавчий лист за вказаним рішенням третейського суду. Районним комунальним підприємством "Василівське бюро технічної інвентаризації" Василівської районної ради Запорізької області 01.12.2008 р. проведено державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомості за Грідіною О.М.

За договором купівлі-продажу від 01.12.2008 року право власності на вказане нерухоме майно перейшло до Бабки Ю.С., а за договором купівлі-продажу від 02.12.2008 року - до Коняхіна О.Г.

Ухвалою Свердловського міського суду Луганської області від 04.08.2009 р. у справі №22ц-1201/09 за апеляційною скаргою прокуратури ухвалу Свердловського міського суду Луганської області від 16.10.2008 р. скасовано, постановлено нову ухвалу, якою Грідіній О.М. відмовлено у задоволені заяви про видачу виконавчого документу.

Прокуратурою Запорізької області в інтересах держави в особі Василівської районної ради рішення третейського суду оскаржено до Василівського районного суду Запорізької області. Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 28.08.2009 року у справі № 6-22/2009, яку залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09.12.2009 р., рішення третейського суду скасовано.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р. у справі №2-681/2010 задоволено позов прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Василівської районної ради Запорізької області до Коняхіна О.Г., районного комунального підприємства "Василівське бюро технічної інвентаризації"; Василівської районної ради Запорізької області, треті особи: Комунальне підприємство "Центральна районна аптека №31" Василівської районної ради Запорізької області, Грідіна О.М., Бабка Ю.С.; витребувано із володіння Коняхіна О.Г. вбудоване приміщення аптеки загальною площею 725, 8 кв.м, позначене на плані літерою "А", реєстраційний номер 18876853, що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Василівка, вул. Чекістів, 8; зобов'язано Василівське БТІ скасувати державну реєстрацію зазначеного приміщення аптеки за Грідіною О.М., Бабкою Ю.С. та Коняхіним О.Г. та поновити державну реєстрацію на нього за територіальною громадою в особі Василівської районної ради Запорізької області; у задоволенні зустрічних позовних вимог Коняхіна О.Г. відмовлено.

В результаті оскарження рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р. у справі №2-681/2010 воно залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11.07.2012 р.

На виконання рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р. у вказаній справі 04.07.2013 р. проведено державну реєстрацію права власності на вбудоване приміщення аптеки за Василівською районною радою Запорізької області.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11.09.2013 р. за апеляційною скаргою дружини Коняхіна О.Г. - Дзякун Ю.В. рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р. скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову прокуратури відмовлено, зустрічний позов Коняхіна О.Г. задоволено, визнано останнього добросовісним набувачем зазначеного нерухомого майна, зобов'язано Василівську районну раду Запорізької області звільнити зазначене приміщення аптеки.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 29.10.2013 р., яку залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23.12.2013 р., задоволено заяву Дзякун Ю.В., допущено поворот виконання рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р., зобов'язано Реєстраційну службу Василівського РУЮ Запорізької області скасувати державну реєстрацію приміщення аптеки за територіальною громадою Василівського району в особі Василівської районної ради та поновити її за Коняхіним О.Г.

На виконання вказаної ухвали суду 14.01.2014 р. проведено державну реєстрацію права власності на вбудоване приміщення аптеки за Коняхіним О.Г.

За договором купівлі-продажу від 21.01.2014 року, який зареєстрований за № 158 в реєстрі, право власності на спірний об'єкт нерухомості перейшло до ТОВ "Простір Сервіс" та зареєстровано за останнім і на час вирішення спору судом, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.05.2015 р. щодо об'єкта нерухомого майна індексний номер 37669379.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24.09.2014 р., рішення апеляційного суду Запорізької області від 11.09.2013 р., ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 29.10.2013 р. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23.12.2013 р. скасовано, залишено повторно в силі рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р. у справі №2-681/2010.

На підставі договорів оренди від 11.12.2014 р. № 3149 та від 18.12.2014 р. № 3150 вбудоване приміщення аптеки, що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Василівка, вул. Чекістів, 8, частинами площею 232,8 кв. м. та 495,9 кв. м. надано в користування Єфремовій В.О. та ТОВ "Український Рітейл". За договором від 18.12.2014 № 3151 Єфремова В.О. орендоване нею нерухоме майно передала в суборенду ТОВ "Український Рітейл".

Тобто відповідач розпоряджується спірним об'єктом та вважає це цілком законним, наполягає на правомірному набутті ним права власності, заперечує та оспорює право власності позивача.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При скасуванні рішення третейського суду та відмові у задоволені заяви про видачу виконавчого документу Грідіній О.М. судами встановлено, що третейська справа про визнання права власності розглянута з порушенням правил про підвідомчість та підсудність, оскільки Василівська районна рада Запорізької області є органом місцевого самоврядування, що призвело до порушення прав власника майна, тобто Василівської районної ради Запорізької області .

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16.04.2010 р. та ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11.07.2012 р. та 24.09.2014 р. у справі №2-681/2010 встановлено, що спірне приміщення аптеки вибуло із володіння територіальної громади Василівського району в особі Василівської районної ради поза її волею, тому воно не могло бути предметом договорів купівлі-продажу, які укладались у подальшому, що, в свою чергу, є підставою для його витребування в порядку статті 388 Цивільного кодексу України від добросовісного набувача - Коняхіна О.Г.

Статтею 133 Господарського кодексу України визначено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Отже, право господарського відання на майно є похідним від права власності, оскільки виникає після закріплення його власником та залишається таким, що належить саме власнику.

Згідно зі ст. 140 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Положеннями ст. 327 ЦК України встановлено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цих прав та інтересів, зокрема, є визнання права.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).

Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але й не визнає його.

Тобто позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з заявою про визнання права власності, яка матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб.

Необхідно зазначити, що вимоги про визнання права власності у переважній більшості випадків не є самоціллю позивачів, а відтак - єдиним предметом позову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису та ін. Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (повернути майно у своє володіння, усунути перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном тощо). Звичайно, спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, коли це право оспорює відповідач.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За приписами статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, у всіх інших випадках інтереси добросовісного набувача захищаються, тобто, власник не вправі вимагати повернення свого майна.

За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У цих відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Незаконне добросовісне набуття, у розумінні статті 388 ЦК України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, тому наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння. Така позиція підтверджується інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-06/85/2013 від 22.01.2013 р. «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів».

З врахуванням положення статті 204 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція правомірності правочину за певних умов, а саме: а) якщо недійсність правочину не встановлена законом; б) якщо правочин не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 2.15. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим, не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Норми цивільного законодавства про витребування майна з чужого незаконного володіння за своєю метою є такими, що спрямовані на вирішення спору між особами, які не перебувають між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна. Це означає, якщо власник передав своє майно за договором іншій особі, то він має право витребувати його за підставами, передбаченими нормами, які регулюють відповідні договірні відносини.

Отже, за аналогією, визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які вчинені після незаконного винесення рішення третейським судом, не вимагається.

Протиправне вилучення нерухомого майна з комунальної власності порушило економічні інтереси та публічний порядок, як територіальних громад Василівського району, так і держави, оскільки остання гарантує, захищає та фінансово підтримує місцеве самоврядування в Україні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач доказів в обґрунтування своєї правової позиції суду не надав; аргументи та доводи відповідача спростовані викладеним вище.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати право власності на вбудоване приміщення аптеки, яке розташовано по вулиці Чекістів, 8 у м. Василівка Запорізької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 97809523209, загальною площею 725,8 кв.м., вартістю 339670 грн. за територіальними громадами Василівського району в особі Василівської районної ради Запорізької області (71600, Запорізька область, м. Василівка, вул. Чекістів, 4, код ЄДРПОУ 24913314).

3. Витребувати з володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Простір Сервіс» (70432, Запорізька область, вул. Урожайна, с. Степне, 21, код ЄДРПОУ 38711949) вбудоване приміщення аптеки, яке розташовано по вул. Чекістів, 8 у м. Василівка Запорізької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 97809523209, загальною площею 725, 8 кв.м., вартістю 339670 грн. на користь територіальних громад Василівського району в особі Василівської районної ради Запорізької області (71600, Запорізька область, м. Василівка, вул. Чекістів, 4, код ЄДРПОУ 24913314). Видати наказ.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Простір Сервіс» (70432, Запорізька область, вул. Урожайна, с. Степне, 21, код ЄДРПОУ 38711949) в доход державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжі (Орджонікідзевський район), 22030001, банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409, № рахунку 31215206783007) 13586,80 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот вісімдесят шість грн. 80 коп.) судового збору. Видати наказ.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 16 червня 2015 р.