Рішення

від 04.06.2015 по справі 910/7050/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2015Справа №910/7050/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ІНДУСТРІЯ" про стягнення 187 188,73 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Шокуров Д.М. (дов. № 31-1/03 від 31.03.2015 року) від відповідача не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04 червня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ІНДУСТРІЯ" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 169 966,83 грн., в тому числі 116 371,77 грн. основного боргу, 11 106,40 грн. пені, 1 380,88 грн. 3 % річних, 16 324,82 грн. інфляційних втрат, 23 274,35 грн. штрафу, 1 508,61 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 281/14/5 від 25.06.2014 року в частині здійснення оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 року порушено провадження у справі № 910/7050/15-г та призначено справу до розгляду на 30.04.2015 року.

14.04.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в судове засідання 30.04.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 26.03.2015 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 30.04.2015 року представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2015 року розгляд справи було відкладено на 21.01.2015 року, у зв'язку з неявкою відповідача та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

Представник відповідача в судове засідання 21.05.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 30.04.2015 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 21.05.2015 року представник позивача надав клопотання про продовження строків розгляду спору.

Розглянувши подане позивачем 21.05.2015 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Відповідно до статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.05.2015 року винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи на 04.06.2015 року.

04.06.2015 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав документи на виконання вимог ухвали суду та заяву про уточнення позовних вимог. Відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача 101 371,77 грн. основного боргу, 21 364,56 пені, 44 178,05 грн. інфляційних втрат, 20 274,35 грн. штрафу.

Відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18, ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи викладене суд розцінює подану позивачем заяву як збільшення розміру позовних вимог.

Враховуючи норми статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що дана дія не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів суд приймає до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до пункту 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Представник позивача в судовому засіданні 04.06.2015 року надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 04.06.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 21.05.2015 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23 на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та вказана в позові.

У відповідності з положеннями пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.06.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПКФ ІНДУСТРІЯ" (покупець) укладено Договір № 281/14/5 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця металопрокат (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та оплатити його згідно умов даного договору. За домовленістю сторін, вантажовідправником товару можуть бути треті особи.

Згідно з пунктом 1.2. Договору найменування, одиниці вимірювання, загальна кількість товару та його ціна передбачаються в специфікаціях та/або у видаткових накладних.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставлених постачальником рахунків-фактур на кожну окрему партію товару. За домовленістю сторін допускається оплата готівкою (в касу підприємства) або розрахунок банківською платіжною карткою.

Згідно з пунктом 3.6. Договору за взаємною домовленістю сторін постачальник має право здійснити порізку або порубку продукції за додаткову плату, що в обов'язковому порядку здійснюється шляхом виставлення покупцеві рахунка-фактури на 100 % передплату та оформлюється сторонами договору складанням акта виконаних робіт, в якому зазначається ціна, сума та кількість виконаних робіт.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу металопрокат на суму 166 225,46 грн., що підтверджується:

-видатковою накладною № РН1-002450 від 04.11.2014 року на суму 88 263,10 грн.;

-видатковою накладною № РН1-002816 від 20.11.2014 року на суму 15 268,48 грн.;

-видатковою накладною № РН1-002868 від 20.11.2014 року на суму 27 853,94 грн.;

-видатковою накладною № РН1-000220 від 22.01.2015 року на суму 15 892,76 грн.;

Відповідно до пункту 4.4. Договору умови оплати товару: 100 % передоплата вартості кожної партії товару. Покупець здійснює оплату протягом 3 банківських днів з дати виставлення постачальником рахунку-фактури.

Оплату за поставлений товар відповідач здійснив частково, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем в розмірі 101 371,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 281/14/5 від 25.06.2014 року в частині здійснення оплати за поставлений товар.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару за Договором, його прийняття відповідачем та існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 101 371,77 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України строк виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно Договору на момент розгляду справи настав.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 101 371,77 грн. за поставлений на підставі Договору товар.

Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ІНДУСТРІЯ" заборгованості у розмірі 101 371,77 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 21 364,56 пені, 44 178,05 грн. інфляційних втрат, 20 274,35 грн. штрафу.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором поставки строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 7.2. Договору у випадку невиконання зобов'язань у термін, зазначений у пункті 4.4. цього Договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми.

Пунктом 7.3. Договору сторони погодили, що окрім штрафу, зазначеного в пункті 7.2. Договору, за несвоєчасну оплату вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок пені та штрафу, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому вимоги про стягнення з відповідача 21 364,56 пені, 20 274,35 грн. штрафу задовольняються судом у повному обсязі.

В силу вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат в розмірі 44 178,05 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пункту 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Якщо до останньої не додано доказів такої доплати, заява повертається без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; у цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК.

Виходячи з ціни позову 187 188,73 грн., належним до сплати буде судовий збір у розмірі 3 743,77 грн.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ" задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ІНДУСТРІЯ" (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23, ідентифікаційний код 38179791) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ" (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Байкальська, буд. 1, ідентифікаційний код 32040840) 101 371 (сто одну тисячу триста сімдесят одну) грн., 77 коп. основного боргу, 21 364 (двадцять одну тисячу триста шістдесят чотири) грн., 56 коп. пені, 44 178 (сорок чотири тисячі сто сімдесят вісім) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 20 274 (двадцять тисяч двісті сімдесят чотири) грн., 35 коп. штрафу, 3 339 (три тисячі триста тридцять дев'ять) грн. 35 коп. судового збору.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ІНДУСТРІЯ" (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23, ідентифікаційний код 38179791) в доход Державного бюджету України 404 (чотириста чотири) грн. 42 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.06.2015

Суддя С.В. Стасюк