Рішення

від 11.06.2015 по справі 910/6434/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2015Справа №910/6434/15-г

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СІЕЙЧЕС УКРАЇНА» До Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний річковий порт" Простягнення 2 024 917,98 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача - Лункевич В.В., представник за довіреністю;

Прищепа М.О., представник за довіреністю;

Від відповідача - Молоканова К.В., представник за довіреністю;

Гутник В.В., представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення збитків в розмірі 1 554 309,54 грн. на підставі ст., ст. 224, 226, абз. 2 ч. 1 ст. 225 ГК України та штрафних санкцій за договором №ШП13С124.К3 в розмірі 470 680,44 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги необґрунтованими, послався на те що, строк виконання зобов'язань відповідача з поставки продукції встановлено до 15.04.2014р., відтак відповідач прострочив виконання з 16.04.2014р., таким чином 22 договори укладені позивачем до 16.04.2014р. не можуть вважатися як такі, що укладені вимушено у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором. Також, у відзиві відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій, на підставі ч. 2 ст. 233 ГК України враховуючи відсутність реальних майнових збитків та того, що відповідач фактично припинив свою господарську діяльність.

Відтак, у відзиві відповідач просив суд відмовити у вимозі щодо стягнення з відповідача збитків та максимально зменшити розмір штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 14.05.2015р. за клопотанням відповідача на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.11.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЕЙЧЕС УКРАЇНА» (надалі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний річковий порт" (надалі - Продавець) був укладений договір №ШП13С124.К3 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві зерно кукурудзи 3 (третього) класу українського походження врожаю 2013 року, без ГМО, на умовах передбачених цим договором, а Покупець зобов'язується прийняти товар, який за якістю та кількістю відповідає умовам, визначеним цим Договором у Продавця та оплатити його вартість.

Так, відповідно до Договору, Відповідач повинен був поставити товар на наступних умовах: товар - зерно кукурудзи 3 класу українського походження, кількість - 3 000 тон, умови поставки - СРТ, зерновий термінал ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», Одеський морський торговий порт, строк поставки - з 06.11.2013р. до 30.11.2013р., ціна - 1430 грн. за тону.

Пунктами 6.1., 6.2, 6.3 Договору визначено порядок здійснення розрахунків, відповідно до вказаних пунктів, сплата коштів за Договором здійснюється в національній валюті України шляхом переведення коштів на банківський рахунок отримувача відповідно до реквізитів, зазначених у відповідному рахунку, виданому отримувачем коштів. Покупець здійснює оплату 90% вартості товару, навантаженого на транспорт з внутрішніх елеваторів з метою його доставки до Місця потягом 3 банківських днів з моменту здійснення поставки та отримання Покупцем оригіналів або копій наступних документів: рахунку, із зазначенням кількості товару, ціна без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, суми до сплати; реєстру залізничних накладних. Остаточний платіж - в розмірі різниці між вартістю поставленого в місце постави товару та сумою, сплаченою відповідно до п. 6.2 цього Договору, протягом 3 банківських днів з моменту прийняття товару в місці поставки.

Згідно з додатковою угодою №1 від 30.11.2013р. строк поставки визначено до 31.12.2013р., а згідно додатковою угодою №2 від 09.01.2014р. строк поставки визначено до 15.04.2014р.

Таким чином, остаточний строк здійснення поставки товару за погодженням сторін визначено до 15.04.2014р. включно.

В останній день строку поставки, 15 квітня 2014 року, Відповідач вручив Позивачеві лист вих. №04, в якому запропонував Позивачеві розірвати договір та, посилаючись на приписи ст.ст. 651, 652, ч.2 653 Цивільного кодексу України, вважати зобов'язання припиненими, оскільки ринкова ціна товару, що підлягав поставці за договором, значно зросла порівняно з ціною товару відповідно до договору.

22 квітня 2014 року Позивач направив на адресу Відповідача лист вих. № 52 (копія листа та доказів його направлення Відповідачеві наявні в матеріалах справи), в якому повідомив про незгоду щодо розірвання договору та намір щодо відшкодування збитків, спричинених невиконанням Договору.

09 жовтня 2014 року Позивач направив Відповідачеві Претензію вих. 131, (копія претензії та доказів її направлення Відповідачеві містяться в матеріалах справи) про відшкодування збитків та стягнення неустойки.

Відповідач відповіді на претензію не надав, зворотного матеріали справи не містять.

Як вказує позивач, з огляду на те, що відповідач не виконав свої обов'язки з поставки товару та навіть не намагався розпочати виконання договору, та не виконав зобов'язання щодо узгодження графіку поставок, позивач був змушений купувати аналогічний товар з метою забезпечення виконання власних зобов'язань з поставки товару перед третіми особами та, відповідно, купувати товар за цінами, що перевищували ціни, зазначені в договорі, у зв'язку з чим позивач поніс додаткові збитки на суму 1 554 309,54 грн., також у зв'язку з простроченням виконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки за договором, позивач на підставі п. 7.2 Договору нарахував пеню в розмірі 470 608,44 грн.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за договором відповідач взяв на себе зобов'язання поставити Позивачу сільськогосподарську продукцію (зерно кукурудзи 3 класу, врожаю, у кількості 3 000 т. за ціною 1430 грн. за тону) у строк до 30 листопада 2013 року включно.

Відповідно до додаткових угод № 1 від 30.11.2013 року та №2 від 09.01.2014 року до вищевказаного договору сторони узгодили новий строк поставки продукції до 15 квітня 2014 року включно.

Належних та допустимих доказів виконання свого обов'язку з поставки товару за договором відповідачем суду не надано.

За встановлених обставин справи, відповідач в порядку та в строк (15.04.2014р.) не виконав свого обов'язку щодо поставки товару за договором, що також не заперечується і самим відповідачем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем прострочено виконання свого обов'язку з поставки сільськогосподарської продукції за договором починаючи з 16.04.2014р.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення строків поставки, передбачених п. 4.3 цього Договору, Продавець сплачує на користь Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, дійсної на час прострочення від вартості непоставленого товару, за кожен день прострочення.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приймаючи до уваги, що суду доведено порушення відповідачем строків поставки за договором, у досліджуваний період (з 16.04.2014р. по 16.10.2014р.), розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру, а період стягнення пені визначений із урахуванням меж, передбачених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог дійшов висновку про задоволення стягнення пені за прострочення строків поставки за договором повністю в заявленому позивачем розмірі 470 608,44 грн.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву, посилаючись на ч. 2 ст. 233 ГК України просив суд максимально зменшити розмір штрафних санкцій, враховуючи що відповідач фактично припинив свою господарську діяльність.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами па яких маг ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Крім того, ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Дане також кореспондується з положенням ст. 233 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому береться до уваги ступінь виконання зобов'язання, майновий стан боржника та інші інтереси, які заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Жодних доказів в обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій суду не надано, доказів припинення господарської діяльності або погіршеного майнового стану відповідача суду не представлено. Також, відповідачем суду не доведено вжиття останнім усіх можливих заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язання, натомість судом встановлено невиконання відповідачем обов'язку з поставки товару в повному обсязі, до того ж судом враховано те, що лише в останній день строку 15.04.2014р. відповідач звернувся до позивача з листом про розірвання договору, в якому просив позивача вважати зобов'язання за договором припиненими з 16.04.2014р., що додатково свідчить про відсутність наміру виконувати умови договору або досягти згоди щодо зміни умов виконання зобов'язання, зважаючи на те що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом не встановлено виняткових обставин, за наявністю яких закон пов'язує можливість зменшити розмір штрафних санкцій.

При цьому судом взято до уваги, що позивачем на підставі п. 7.2 Договору нарахована пеня не за подвійною обліковою ставкою Національного банку України, на що позивач мав право, а за одинарною обліковою ставкою Національного банку України, що зменшило свою чергу заявлений до стягнення розмір пені з відповідача, при цьому заявлений до стягнення розмір пені не перевищує заявленого до стягнення розміру збитків.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, виходячи з ступеня вини відповідача та не вчинення ним жодних дій з виконання свого обов'язку з поставлення товару, за відсутності надання жодних доказів в обґрунтування обставин на які посилається відповідач, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Щодо відшкодування збитків в розмірі 1 554 309,54 грн., суд вказує наступне.

Частиною 1 статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Позивач обґрунтовуючи понесення додаткових збитків, посилається на те, враховуючи, що Відповідач навіть не намагався розпочати виконання договору, та не виконав зобов'язання щодо узгодження графіку поставок, Позивач був змушений купувати аналогічний товар з метою забезпечення виконання власних зобов'язань з поставки товару перед третіми особами та, відповідно, купувати товар за цінами, що перевищували ціни, зазначені в договорі, у зв'язку з чим Відповідач поніс додаткові збитки.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем надано суду копії договорів поставки, рахунків - фактура, видаткові накладні, акти прийому-передачі, податкові накладні, платіжні доручення.

Посилаючись на ст.ст. 224, 225, 226 ГК України, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 554 309,54 грн. збитків.

Обґрунтовуючи розмір збитків позивач арифметичним шляхом вирахував різницю між цінами у договорах, укладених ним з іншими постачальниками у період з 15.01.2014р. по 14.05.2014р. і ціною договору, укладеного з відповідачем.

Досліджуючи надані 28 договорів на придбання продукції у третіх осіб, судом встановлено, що вказані договори укладені починаючи з 15.01.2014р. і до 14.05.2014р.

Як вбачається з матеріалів справи, строк виконання зобов'язань відповідача з поставки продукції позивачу встановлений до 15.04.2014р. включно, таким чином відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань за договором з 16.04.2014р., тому, укладення 26 договорів починаючи з 15.01.2014р. по 15.04.2014р. не можуть бути визнанні судом як такі, що укладені вимушено, у зв'язку з порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо строків поставки товару за договором, оскільки такі зобов'язання в період з 15.01.2014р. по 15.04.2014р. відповідачем ще не були порушені.

Не подання графіку поставки на узгодження з боку відповідача не свідчить про прострочення виконання відповідачем строку поставки, та не може розцінюватись як підстава для понесення позивачем додаткових збитків, позаяк сторони у додатковій угоді №2 від 09.01.2014р. дійшли згоди відстрочити виконання строку поставки до 15.04.2014р. включно, відтак до 15.04.2014р. відповідач не є таким, який порушив господарське зобов'язання за наслідком чого є підстави для відшкодування збитків.

Для кваліфікації збитків обов'язковою умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями боржника і виникненням у кредитора збитків. Вимагаючи відшкодування збитків позивач повинен також довести, що протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки, тобто причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та отриманими збитками від таких дій.

Враховуючи вищевикладене, суду не доведено обставин укладення договорів з 15.01.2014р. по 15.04.2014р. через порушення зобов'язань відповідача за договором.

Позивачем не доведено суду та не надано доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача щодо прострочення виконання своїх зобов'язань за договором та внаслідок цього отриманими збитками позивача на суму 1 384 356,94 грн., як вимушене укладення договорів з третіми особами на поставку товару за період з 15.01.2014р. по 15.04.2014р.

Натомість, укладення договорів від 12.05.2014р. та 14.05.2014р. на поставку товару з третіми особами після прострочення зобов'язання відповідача з поставки товару за договором (після 15.04.2014р.) свідчить про понесення позивачем збитків на суму 169 952,60 грн.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 232 ГК України якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими норами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Правила частин першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 1 ст. 232 ГК України та враховуючи те, що штрафні санкції покривають збитки у розмірі 169 952,60 грн., суд дійшов висновку про відмову у стягненні збитків на суму 169 952,60 грн.

Згідно з частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі стягнення 470 608,44 грн. пені.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний річковий порт" (04080, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 2-Л, ідентифікаційний код 35363494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕЙЧЕС УКРАЇНА» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, ідентифікаційний код 35704808) 470 608 (чотириста сімдесят тисяч шістсот вісім) грн. 44 коп. пені, а також 9 412 (дев'ять тисяч чотириста сімнадцять) грн. 17 коп. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

У решті в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.06.2015р.

Суддя І.І. Борисенко