Постанова

від 18.06.2015 по справі 904/791/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2015 року Справа № 904/791/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М.

при секретарі : Ситниковій М.Ю.

Представники сторін :

позивача - Дзюбко М.П., довіреність № 001190/15 від 14.01.14;

відповідача - Івонін М.Л., довіреність № б/н від 02.01.15;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2015 року по справі № 904/791/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київторгфрукт», м.Дніпропетровськ

про стягнення 457 846,52 дол. США та 1 861 631,25 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київторгфрукт», м.Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», м.Київ

про стягнення 4 292 837,13 грн. та визнання зобов`язання припиненим

В судовому засіданні 18.06.2015р. було проголошено перерву до 14.30 години (ст.77 ГПК України).

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2015 року у справі № 904/791/15 (суддя Ніколенко М.О.) в задоволенні первісного позову було відмовлено; зустрічний позов було задоволено, стягнено з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ТОВ «Київторгфрукт» 4 082 400 грн. залишку грошових коштів, 73000 грн. судового збору; визнано припиненим зобов`язання ТОВ «Київторгфрукт» перед ПАТ «Альфа-Банк» за договором про відкриття кредитної лінії № Д46-В/14 від 13.03.2014р.(а.с.17-19, т.2).

Рішення господарського суду Дніпропетровської області по первісному позову мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки зобов`язання по договору кредитування є припиненим, в частині задоволення зустрічного позову рішення мотивовано тим, що ПАТ «Альфа-Банк» неналежним чином виконало договір банківського вкладу і має повернути ТОВ «Київторгфрукт» залишок коштів в сумі 4 082 400 грн. у виді різниці між сумою депозитного вкладу та сумою «тіла» кредиту; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.601 ЦК України, на наявність правових підстав проведення такого взаємозаліку зустрічних позовних вимог.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», м.Київ, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених в рішенні, фактичним обставинам та матеріалам справи, зокрема:

- господарський суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання має виконуватись належним чином та не звернув увагу на той факт, що на момент подання позивачем позову у відповідача існувала заборгованість за кредитним договором;

- також господарським судом не було дано належної юридичної оцінки тому факту, що депозитні угоди були умовними ї їх повернення вкладнику було можливе тільки при виконані відповідачем в повному обсязі умов кредитного договору, тобто, після повернення кредиту вчасно, чого зроблено не було.

27.05.2015р . до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшло доповнення до апеляційної скарги, в якому скаржник також зазначив, що:

- господарським судом зроблений помилковий висновок, що депозитні вклади є строковими зі строком повернення грошових коштів 09.09.2014р., оскільки додатковими угодами до угод банківського вкладу були внесені зміни і сторони домовились про те, що кошти розміщаються за «умовним вкладом», а умовою повернення депозиту є - повернення кредиту, зокрема, в строк до 19.11.2014р.;

- господарським судом неправомірно було зараховано зустрічні вимоги, оскільки згідно зі ст.601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, зокрема, строк виконання яких настав або не встановлений, але вимоги ТОВ «Київторгфрукт» не настали, оскільки останнім не виконано умови повернення кредиту;

- крім того, скаржник зауважує, що господарський суд проігнорував докази того, що 16.12.2014р. відповідач отримав від позивача кошти за договором, який суд визнав припиненим з жовтня 2014 року, а протягом грудня розпоряджався цими коштами - купував валюту для погашення заборгованості по кредиту.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечував, посилався на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, зазначаючи, що зобов`язання за всіма додатковими угодами № 1-56 до договору про відкриття кредитної лінії № Д46-В/14 від 13.03.2014р. погашались за однаковою схемою відповідно до умов укладених додаткових угод за рахунок депозитних коштів відповідно до угод банківських вкладів № 1-19 і жодних додаткових коштів, з подальшим вивільненням депозитних коштів після погашення кредитних траншів ТОВ «Київторгфрукт» не вносило; крім того, відповідач стверджує, що вимоги позивача і відповідача є однорідними, тому застосування ст.601 ЦК України до цих відносин є правомірним.

09.06.2015р . відповідач надав додаткові пояснення по апеляційній скарзі, в яких зазначив ним належним чином виконувались умови кредитного договору, вчасно сплачувались відсотки за користування кредитними коштами, натомість, позивач в порушення вимог чинного законодавства не провів залік зустрічних однорідних вимог. На підтвердження виконання умов договору банківського депозиту відповідачем надано платіжні доручення №№ 23, 24, 25 про перерахування 42 млн. грн.. депозитних коштів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників обох сторін, присутніх в судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати на підставі п.1 ч.1 ст.104 ГПК України, з урахуванням повноважень апеляційної інстанції, передбачених ст..103 ГПК України, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2014р . між ПАТ «Альфа-Банк» («банк» за договором, позивач по справі, скаржник) та ТОВ «Київторгфрукт» («позичальник» за договором, відповідач по справі) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № Д46-В/14, відповідно до предмету якого «банк» відкриває «позичальнику» відновлювальну кредитну лінію у іноземній валюті, що надалі іменується "Кредитна лінія", та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає «позичальнику» кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором; «позичальник», у свою чергу, зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати «банку» проценти за користування кредитом, виконувати інші умови цього договору та повернути «банку» кредит у терміни, встановлені цим договором; у договорі терміном «відновлювальна кредитна лінія» позначається кредитна лінія, протягом строку дії якої після повернення наданого «позичальнику» кредиту або його частини «банк» здійснює подальше кредитування «позичальника» у межах її ліміту; у договорі терміном "Кредит" визначається загальна сума усіх траншів, що фактично надані «позичальнику» згідно з цим договором і не повернені «банку»; у договорі під терміном "Транш" позначається частина кредиту, «позичальнику» згідно з відповідною додатковою угодою про його надання і не повернута «банку» (п.п.1.1 р.1 договору (а.с.9-21, т.1)).

Згідно з п. 1.2 р.1 договору ліміт кредитної лінії (граничний розмір Кредиту): 2 мільйони доларів США.

Пунктом 1.3 р.1 договору встановлено, що розмір процентів за користування кредитом складає 16% річних; тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована.

Згідно з п. 1.4 р.1 договору строк дії кредитної лінії закінчується 13.09.2014р .

Відповідно до п.1.5 р.1 договору кредит надається для мети поповнення оборотних коштів «позичальника» і може бути використаний ним на будь-які цілі, що не суперечать законодавству України.

Пунктами 9.1, 9.2 р.9 договору визначено, що «позичальник» повинен повернути «банку» кредит шляхом повернення кожного траншу у строки, що визначені у додатковій угоді, на підставі якої цей транш наданий, але не пізніше, ніж у день закінчення строку дії кредитної лінії; повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим; «позичальник» має право достроково повернути кредит або його частину ; у випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України, «позичальник» зобов`язаний самостійно та/або на вимогу «банку» повернути кредит достроково.

Згідно з п.10.1 р.10 договору надання та повернення кредиту, сплата процентів за користування ним та передбаченої цим договором пені (крім пені за прострочення комісії за управління кредитом) здійснюються у валюті, у якій надано кредит, що надалі іменується «валюта кредиту»; передбачені цим договором штрафи, пені (крім пені за прострочення комісії за управління кредитом) розраховуються у доларах США і сплачуються у гривнях в еквіваленті за офіційним курсом НБУ, встановленим на день сплати, а у випадку звернення «банком» в суд щодо стягнення заборгованості, в тому числі штрафів, пеней (крім пені за прострочення комісії за управління кредитом) на день підписання позовної заяви представником «банку» .

Отже. П.10.1 р.10 договору сторони узгодили, що повернення «тіла» кредиту та відсотків здійснюється відповідачем в доларах США, тобто, у валюті, в якій надані кредит, а пеня нараховується в доларах США в еквіваленті до гривні за офіційним курсом НБУ на певний період часу.

Пунктом 10.2 р.10 договору визначено, що надання кредиту здійснюється у відповідності з його цільовим призначенням, визначеним у пункті 1.5 цього договору, шляхом переказу суми траншу з позичкового рахунку, зазначеного у пункті 13.3. цього договору, на поточний рахунок «позичальника» № 26007012904001 у цьому банку.

Пунктом 10.5 р.10 договору передбачено, що «позичальник» зобов`язаний здійснити усі платежі на користь «банку» за цим договором так, щоб «банк» одержав усі належні йому суми у повному обсязі, без зарахування зустрічних вимог та без відрахування будь-яких комісій банків-кореспондентів або інших витрат, пов`язаних із переказом коштів .

Отже, уклавши кредитний договір, зокрема, п.10.5 п.10 саме в такій редакції, сторони узгодили, що залік зустрічних однорідних вимог за кредитним договором не здійснюється .

Згідно з п.11.1 р.11 договору за прострочення повернення кредиту чи його частини та/або сплати процентів «позичальник» зобов`язаний сплатити «банку» пеню у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня .

Відповідно до п.12.3 р.12 договору він вважається укладеним з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань «позичальника» за цим договором.

21.03.2014р . між сторонами була підписана додаткова угода № 1, відповідно до якої було збільшено ліміт кредитної лінії до 4 млн. доларів США (а.с.24, т.1).

26.03.2014р . сторонами укладено додаткову угоду № 2 за якою ліміт кредитної лінії збільшено до 6 млн. доларів США (а.с.25, т.1).

06.06.2014р . сторонами укладено додаткову угоду № 3, за якою ліміт кредитної лінії збільшили до 8 млн. доларів США (а.с.26, т.1).

19.09.2014р . сторонами підписано додаткові угоди №№ 57, 58, 59, за якими «банк» надає три транші «позичальнику» у сумі 976 000 дол. США кожний; встановлений розмір відсотків за кредитним траншем - 13%; транші надаються з позичкового рахунку, зазначеного у п.13.3 договору; після надання траншів розмір кредиту склав 5 760 000 дол. США; встановлено, що «позичальник» зобов`язаний повернути транші 19.11.2014р.; повернення траншу або його частини до настання цього строку вважається достроковим (а.с.27, 29, 31, т.1).

На виконання умов додаткових угод №№ 57-59 позивачем відповідачу надані три транші по 976 000 доларів США, всього на загальну суму 2 928 000 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами №№ 88637, 88645, 88649 від 19.09.2014р. (а.с.28, 30, 32, т.1), не спростовано жодним доказом відповідачем згідно зі ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

12.03.2014р . між ТОВ «Київторгфрукт» («вкладник» за договором, відповідач по справі) та ПАТ «Альфа-Банк» («банк» за договором, позивач по справі) була укладена генеральна угода № 94-ДЮФН/14, відповідно до предмету якої генеральна угода визначає загальний порядок і умови проведення операцій з розміщення «вкладником» на депозитних рахунках у «банку» грошових коштів (вкладів), які включають вклади, строком розміщення більше одного робочого дня (строкові вклади), вклади, строком розміщення один робочий день (вклади овернайт), а також вклади на інших умовах повернення (умовні вклади), за умовами яких «банк» зобов`язується вчасно повернути «вкладнику» суму вкладу і виплатити проценти, що нараховані на суму вкладу (проценти) відповідно до умов, передбачених цією генеральною угодою та угодами банківського вкладу, що укладаються на її підставі (п.п.1.1 р.1 генеральної угоди (а.с.104-109, т.1).

Згідно п.2.1 р.2 генеральної угоди у день набуття чинності цією генеральною угодою «банк» відкриває «вкладнику» депозитний рахунок № 26104012904001, що надалі іменується рахунок.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 р.3 генеральної угоди за користування кожним з вкладів «банк» нараховує та виплачує «вкладнику» проценти за ставкою, зазначеною в угоді, на підставі якої цей вклад внесений, крім випадків, зазначених у п.3.7 цієї угоди; проценти нараховуються щомісяця на суму вкладу, що фактично внесена в «банк» і не повернена «вкладнику» (за винятком випадків, передбачених пунктами 2.3, 3.11 цієї генеральної угоди), виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році.

Пунктом 4.1 р.4 генеральної угоди визначено, що «банк» зобов`язаний повернути «строковий» вклад та вклад «овернайту» дату повернення вкладу, а «умовний» вклад з настанням певних обставин, які є умовою повернення вкладу та зазначені в угоді, на підставі якої вклад внесено, за умови, що майнові права за відповідною угодою не обтяжені зобов`язаннями публічного або приватного характеру.

09.07.2014р . між сторонами були підписані угоди банківського вкладу №№ 20, 21, 22 до генеральної угоди про здійснення вкладних операцій, відповідно до яких «вкладник» вносив на рахунок № 26104012904001 вклад в сумі 14 млн. грн. (по кожній угоді) - всього 42 млн. грн., а «банк» приймав вклади та зобов`язався своєчасно сплачувати «вкладнику» проценти на вклад в розмірі 20% річних та повернути вклад ; зазначено про можливість зміни розміру процентів в порядку та на умовах, визначених угодою; вклади вносяться з дати його зарахування та по дату повернення; датою повернення визначено - 09.09.2014р .; у випадку дострокового повернення вкладу розмір процентів нараховується по строку фактичного розміщенню вкладу на рахунку, в порядку, передбаченому п.п. «а» п.3.7 генеральної угоди; проценти на вклад сплачується в порядку, передбаченому п.п. «а» п.3.4 генеральної угоди (а.с.110, 113, 116, т.1).

19.09.2014р . до угод банківських вкладів №№ 20, 21, 22 сторонами були підписані додаткові угоди № 2, відповідно до яких строк внесення вкладу продовжувався до 19.11.2014р .; розмір процентів зменшений до 19,5% річних; банківський вклад зі «строкового» набував статусу «умовного», з умовою повернення «банком» вкладу протягом трьох робочих днів у разі виконання «вкладником» у повному обсязі своїх зобов`язань за додатковими угодами №№ 57, 58, 59 до кредитного договору № Д46-В/14 по поверненню трьох траншів по 976 000 доларів США кожний не пізніше 19.11.2014р.; в інших випадках, в тому числі на вимогу «вкладника», вклад не повертається (а.с.111-112, 114-115, 117-118, т.1) (п.п.1.2, 2.1, 3 додаткових угод).

Докази визнання недійсними, внесення будь-яких інших змін в встановленому законом порядку до кредитного договору, угод банківських вкладів, додаткових угод до них відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

Також в встановленому законом порядку не визнавався недійсним п.10.1 р.10 кредитного договору, докази протилежного відсутні, не надавались учасниками судового процесу відповідно до ст..33 ГПК України судам обох інстанцій.

09.07.2014р . за платіжними дорученнями №№ 23, 24, 25 відповідачем були перераховані кошти на депозитний рахунок в розмірі 42 000 000 грн. (а.с.80-82, т.2), що визнається позивачем.

Ці додаткові докази (платіжні доручення №№ 23, 24, 25) приймаються судом апеляційної інстанції, без обмежень, встановлених ст.101 ГПК України, оскільки їх неприйняття може призвести до неповноти дослідження усіх обставин, матеріалів справи згідно з законом, що в подальшому може бути підставою для скасування постановленого судового акту судом касаційної інстанції. Також, колегія суддів бере до уваги, що позивачем не спростовується факт отримання депозитних коштів в обсязі 42 млн. грн. паротягом всього розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції.

29.09.2014р . між сторонами також було укладено три договори застави майнових прав на банківський вклад №№ 337/14, 556/14, 555/14 (а.с.80-103, т.1).

24.10.2014р . листом № 24/10-4 відповідачем було направлено позивачу заяву про розірвання договорів та зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому відповідач в цьому листі просив позивача терміново:

- розірвати всі кредитні та депозитні договори;

- провести усі необхідні дії з направлення 42 млн. грн.. депозитних коштів на погашення кредитних траншів згідно з договором про відкриття кредитної лінії з урахуванням усіх додаткових угод до нього;

- різницю коштів після погашення кредитних траншів перерахувати на рахунок, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк» (а.с.128, т.1).

Зазначений лист отриманий позивачем 24.10.2014р. та зареєстрований за № 116625-150-6, що не спростовується позивачем жодним доказом по справі в розумінні ст.ст.33, 36 ГПК України.

Будь-які докази проведення такого заліку позивачем відсутні у матеріалах справи, більш того, позивач 06.02.2015р. звернувся з позовом про стягнення з відповідача 457 846,52 дол. США заборгованості за кредитом та відсоткам, а також 1 861 631,25 грн. (що дорівнює 117 750,20 дол. США) пені в зв`язку з невиконанням відповідачем в повному обсязі своїх зобов`язань по поверненню кредиту, сплаті відсотків та пені (а.с.3-6, т.1).

В свою чергу, 13.03.2015р . відповідач звернувся до господарського суду з зустрічною позовною заявою в порядку ст.60 ГПК України, в якій просив стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» 4 292 837,13 грн. - залишку коштів після проведення залікового розрахунку по кредитному та депозитному договорам та визнати припиненими зобов`язання ТОВ «Київторгфрукт» перед ПАТ «Альфа-Банк» за договором про відкриття кредитної лінії № Д46-В/14 від 13.03.2014р. (а.с.56-58, т.1).

Даючи правову оцінку правовідносинам сторін, що склались та вищезазначеній заяві відповідача про розірвання договорів та здійснення заліку від 24.10.2014р. апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом .

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги ; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно зі ст.602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, у випадках встановлених договором або законом .

Як зазначалось вище, п.10.5 договору про відкриття кредитної лінії містить заборону проведення зарахування зустрічних вимог за кредитним договором від 13.03.2014р. (а.с.17, т.1).

Щодо дослідження інших необхідних умов, передбачених законом та які є необхідними для проведення заліку у відповідності до ст.601 ЦК України, то апеляційний господарський суд, даючи правову оцінку заяві про залік, зазначає, що зобов`язання може бути припинено внаслідок такого заліку за заявою однієї із сторін, якщо:

1) вимоги є однорідними, в даному випадку - грошові;

2) вимоги є зустрічними, а саме в суб`єктному складі правовідносин наявне співпадіння боржника та кредитора в одній особі;

3) вимоги є такими, строк виконання яких настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги («зрілість» вимог).

Оскільки у відповідності до п.п.2, 2.1, 3 додаткових угод № 2 від 19.09.2014р. до угод банківського вкладу №№ 20, 21, 22 (а.с.111-112, 114-115, 117-118, т.1) умовою повернення вкладів є виконання відповідачем в повному обсязі зобов`язань по поверненню «банку» трьох траншів кредитних коштів по 976 000 доларів США кожний за договором № Д46-В/14 від 13.03.2014р. та додатковими угодами №№ 57, 58, 59 від 19.11.2014р., дана умова відповідачем не виконана, то застосування до спірних відносин ст..601 ЦК України в даному випадку є неможливим в силу вищенаведених положень пунктів як трьох додаткових угод № 2 від 19.09.2014р., так і в силу п.10.5 р.10 кредитного договору від 13.03.2014р. та положень ст.ст.601. 602 ЦК України.

Згідно з п.31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України» (який є чинним на теперішній час) якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов`язання (наприклад, за відсутністю зобов`язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами 4, 5 ст.203 ГК України, ст.602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутись до суду з позовом про примусове виконання зобов`язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Отже, позивач по справі реалізував своє право на судових захист шляхом звернення з первісним позовом про стягнення за кредитним договором заборгованості по кредиту, відсоткам та пені в зв`язку з недопустимістю зарахування зустрічних вимог на підставі заяви відповідача від 24.10.2014р.

Доводи відповідача про те, що залік зустрічних однорідних вимог не суперечить умовам депозитного договору, оскільки сторонами в цьому договорі не викладено будь-яких застережень щодо неможливості проведення заліку депозитними коштами не приймаються, оскільки п.5 ст.602 ЦК України чітко регламентовано недопустимість проведення зарахувань зустрічних вимог у випадках, встановлених в договорів, тобто, наявність такого застереження хоча б в одному із договорів, на яких ґрунтуються взаємні зустрічні вимоги у випадку незгоди з заліком однієї із сторін, дає підстави вважати, що здійснення заліку є неможливим в силу умов договору та закону - п.5 ст.602 ЦК України.

Також колегія суддів зазначає, що вимога відповідача в листі від 24.10.2014р. про дострокове розірвання як кредитного, так і депозитного договору, а також усіх додаткових угод за ними не є такою, що відповідає вимогам закону або укладеним договорам.

У відповідності до частин 1, 3 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як вбачається із змісту кредитного, депозитного договорів, додатків до них, останні не містять будь-яких умов щодо права «позичальника» («вкладника») на розірвання цих договорів в односторонньому порядку, зокрема, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог. Більш того, п.п.2., 2.1, 3 додаткових угод № 2 від 19.09.2014р. та п.10.5 р.10 кредитного договору містять положення про неможливість такого заліку, як вже зазначалось.

Частиною 1 ст.1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад); договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

Отже, сторонами було узгоджено повернення депозитного вкладу за умови повернення трьох траншів кредитних коштів, про що було укладено додаткові угоди № 2 від 19.09.2014р.

Також ч.1 ст.1049 ЦК України регламентовано, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, ні умовами договорів, якими регламентовано правовідносини сторін, ні законом, зокрема, чинним Цивільним кодексом України, не передбачено право відповідача розірвати вищенаведені договори в односторонньому порядку на підставі заяви про залік зустрічних однорідних вимог.

Також колегія суддів зазначає. що як вбачається з матеріалів справи, 16.12.2014р. між сторонами було укладено три додаткові угоди № 3 до угод банківських вкладів №№ 20, 21, 22 від 09.07.2014р. (а.с.233, 227, 221, т.1), відповідно до п.1 яких «банк» за ініціативою «вкладника» повертає 16.12.2014р. вклади по 14 млн. грн.., всього на суму 42 млн. грн. Зазначені додаткові угоди підписані обома сторонами, скріплені печатками, що не заперечується обома сторонами.

На виконання цих угод, як зазначає позивач, було перераховано відповідачу 16.12.2014р. 42 млн. грн.. трьома платежами та відсотки за депозитними договорами трьома платежами по 464 723,29 грн. (а.с.239-240, т.1). В свою чергу, відповідач по справі надав докази, які свідчать про погашення ним заборгованості за кредитним договором 27.10.2014р. (а.с.89, т.2).

Тобто, після направлення 24.10.2014р. відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог по «тілу» кредиту та «тілу» депозиту, внаслідок чого зобов`язання повинні, на думку відповідача, за кредитним договором припинитися, сторонами підписувались 16.12.2014р. додаткові угоди, якими підтверджувалось отримання відповідачем 42 млн. грн. «тіла» депозиту, 27.10.2014р. відповідачем здійснювалось погашення заборгованості за кредитним договором. Отже, фактично цими діями позивач та відповідач спростували наявність заліку зустрічних однорідних вимог згідно з заявою відповідача від 24.10.2014р.

Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави вважати, що зобов`язання відповідача перед позивачем за кредитним договором є припиненим внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог за вищевказаними кредитним та депозитним договорами за заявою відповідача від 24.10.2014р. Тобто, в задоволенні зустрічної позовної заяви відповідача в цій частині вимог слід відмовити з вищевказаних підстав. Також не можуть бути задоволені (похідні від зазначеної вище) вимоги зустрічної позовної заяви про стягнення 4 292 837,13 грн. заборгованості у виді різниці між сумою депозитних грошових коштів (42 млн. грн..) та сумою кредитних коштів («тіла» кредиту), отриманою відповідачем трьома траншами за додатковими угодами №№ 57, 58, 59 від 19.09.2014р. на загальну суму 2 928 000 доларів США (що за курсом НБУ на дату заяви від 24.10.2014р., по курсу 12,95 грн. за один долар США, становить 37 917 600 грн. (42 000 000 грн. - 37 917 600 грн. = 4 082 400 грн.)), яка виникла саме внаслідок здійснення відповідачем 24.10.2014р. такого заліку зустрічних однорідних вимог.

Щодо вимог первісного позову, то колегія суддів зазначає наступне.

В силу приписів ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, ст..ст.525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.ст.1046, 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками; позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З наданого до матеріалів справи розрахунку позивача (а.с.33, т.1) вбачається, що протягом періоду з 20.11.2014р. по 14.01.2015р. відповідач здійснив погашення основної заборгованості («тіла») за кредитним договором в сумі 2 512 894,60 доларів США; залишок заборгованості по погашенню суми основного боргу за кредитом станом на 14.01.2015р. становив 415 105,48 доларів США.

Доказів погашення цієї заборгованості матеріали справи не містять, такі докази відсутні, не надавались відповідачем протягом розгляду справи в судах обох інстанцій згідно зі ст..33 ГПК України, розрахунок позовних вимог не спростовано, відповідач свої доводи обґрунтовував фактом припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою від 24.10.2014р. За період з 01.12.2014р. по 25.01.2015р. позивачем було нараховано відсотки за користування вищевказаним кредитом на загальну суму 42 741,04 долари США.

Враховуючи, що докази погашення основного боргу по кредитному договору, відсотків за ним відсутні, як і відсутні докази розірвання, визнання недійсним кредитного договору та додатків до нього, то вимоги в частині стягнення 415 105,48 доларів США боргу по поверненню кредиту та 42 741,04 доларів США боргу по сплаті відсотків за період з 01.12.2014р. по 25.01.2015р. в валюті кредитного договору слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки згідно з умовами кредитного договору повернення кредиту та сплату відсотків передбачено саме в валюті кредиту - доларі США (п.10.1 кредитного договору).

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 ЦК України регламентовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Статтями 1. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу; встановлюється в договорі та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла в період прострочки.

Оскільки факт прострочення в оплаті основної заборгованості за кредитним договором мав місце, то вимоги в частині стягнення пені в сумі 1 861 631, 25 грн. (за період з 20.11.2014р. по 26.01.2015р.) також слід визнати обґрунтованими, з урахуванням факту відсутності доказів визнання недійсним в встановленому законом порядку п.10.1 р.10 договору № Д46-В/14 від 13.03.2014р., факту відсутності доказів своєчасного погашення основної заборгованості, а також відсутності правових підстав припинення основного зобов`язання за цим договором за заявою відповідача від 24.10.2014р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу позивача та первісний позов слід задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись ч.3-5 ст.49, ст..ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», м.Дніпропетровськ - задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2015 року у справі № 904/791/15 - скасувати.

Первісний позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київторгфрукт», м.Дніпропетровськ на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», м.Київ:

- 415 105,48 доларів США заборгованості за кредитом (що за офіційним курсом НБУ станом на 26.01.2015р. становить 6 562 817,60 грн.);

- 42 741,04 доларів США заборгованості по сплаті відсотків за кредитним договором (що за офіційним курсом НБУ станом на 26.01.2015р. становить 675 735,84 грн.);

- 1 861 631,25 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (що за офіційним курсом НБУ долару США до гривні станом на 26.01.2015р. становить 117 750,20 доларів США);

- 73080 грн. судового збору, сплаченого за подачу позову та 36 540 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

В задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Судові витрати за зустрічним позовом покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київторгфрукт» м.Дніпропетровськ.

Видачу відповідних наказів згідно зі ст.ст.116-117 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.06.2015р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В.Джихур

Суддя О.М.Лисенко