Постанова

від 22.06.2015 по справі 815/3317/15

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3317/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2015 року 10 год. 35 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Слободянюка К.С.,

представника Позивача Курячої Г.П.,

представника Відповідача Костенко О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транссервіс" про стягнення 12098, 85 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транссервіс" про стягнення 12098, 85 грн.

Ухвалою суду від 09.06.2015 року відкрито провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що у відповідності до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для всіх підприємств, установ і організацій, які використовують найману працю установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Позивач вважає, що ТОВ "Інтер Транссервіс" порушило зазначену норму закону, а саме у 2014 році на підприємстві повинен був працювати 1 інвалід, проте відповідач не створив жодного робочого місця для працевлаштування інваліда.

Тобто, відповідно до чинного законодавства щодо працевлаштування інвалідів, норматив робочих місць протягом 2014 року на ТОВ "Інтер Транссервіс" не виконано, і відповідно за це порушення підприємство повинно сплатити адміністративно-господарські санкції.

Разом з цим, позивач зазначає, що згідно ч.2 ст.20 вказаного Закону передбачено нарахування пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, які розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні".

На день подання позову, як вказує позивач, підприємство самостійно адміністративно - господарську санкцію не сплатило, і відповідно розмір нарахованої пені за порушення строків сплати адміністративно-господарської санкції становить 417, 60 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транссервіс" суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році у розмірі 11681, 25 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 417, 60 грн.

Представник відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, в тому числі посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях по справі, згідно яких, на думку відповідача обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, в свою чергу, відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для інвалідів.

Вислухавши пояснення сторін у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне.

Позивач відповідно до Положення про Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом бюджетної установи - Фонду соціального захисту інвалідів. Одним із покладених на відділення Фонду завдань є збір сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно приписів ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі - Закон № 875-ХІІ, Закон), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Судом встановлено, що 13.02.2015 року відповідачем до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було надано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік за формою № 10-ПІ (а.с.6).

Відповідно до ч.1,2,3 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Тобто, відповідною нормою для підприємств, установ, організацій, зокрема, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

У поданому до позивача звіті за формою 10-ПІ за 2014 рік, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2014 році становила 16 осіб, з них середньооблікова кількість середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1 особа; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 186,90 тис.грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 11681 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, яка самостійно визначена підприємством, - не зазначено (а.с. 6).

Згідно списку працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2014 року у відповідача на посаді диспетчера автомобільного транспорту - ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) відпрацювала у 2014 році один повний місяць (а.с. 7).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 затверджена форма звітності № 10-ПІ "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Як вбачається з розрахунку адміністративно-господарських санкцій, при визначенні середньооблікової кількості штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів керувалось Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПІ поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженою Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року № 42 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384.

Згідно цієї форми статистичної звітності код рядка 01 - Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2 Інструкції зі статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286, код рядка 02 чітко вказано: з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за період з початку року ( в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2,3,4,…12.

Окрім того, відповідно до п. 3.4. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженої Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року № 42 данні щодо середньооблікової кількості штатних працівників, облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображається в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно обчислюється в бік збільшення).

Як було зазначено вище, згідно списку працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2014 року у відповідача на посаді диспетчера автомобільного транспорту - ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) відпрацювала у 2014 році один повний місяць, у пункті 2 розрахунку адміністративно-господарських санкцій за 2014 звітний рік позивачем вірно визначено середньооблікову кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а отже, норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів протягом звітного 2014 року відповідачем не виконано.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Під час розгляду адміністративної справи судом не було встановлено, що відповідач у 2014 році надавав до державної служби зайнятості звітів за формою 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" щодо потреби у працівниках і наявності вакансії, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Таким чином судом встановлено, що ТОВ "Інтер Транссервіс" у 2014 році належним чином не інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

У частині 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, нарахованих відповідачу за 2014 рік, сума адміністративно-господарських санкцій за недотримання відповідачем у 2014 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дорівнює 11681, 25 грн. (а.с. 8).

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. У зв'язку з несплатою відповідачем вказаних адміністративно-господарських санкцій у встановлений строк, останньому була нарахована пеня у розмірі 417, 60 коп.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та податковим законодавством України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Разом з цим, аналіз вищевказаних положень статей 18,19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, покладено обов'язок по-перше: виділити та створити робочі місця для працевлаштування інвалідів, по-друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по-третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, враховуючи вимоги Закону підприємство може бути звільнено судом від відповідальності щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів та включило їх до колективного договору, провело атестацію робочих місць з відповідними державними установами, своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Оскільки судом встановлено, та в матеріалах справи відсутні відомості про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та відомості про вжиття ним, передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тобто відповідачем у 2014 році не було вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів та не повідомлено відповідно до законодавства органи працевлаштування про створення відповідних робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до підприємства відповідача інвалідів для працевлаштування, суд дійшов висновку, що у 2014 році відповідачем не було вжито заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відтак відповідач має нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

При прийнятті рішення суд враховує положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та, зокрема, постанову Верховного Суду України від 28 травня 2013 року (справа №21-386а12), в якій зазначається, що: "…Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції щодо обґрунтованості позову відділення Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій, оскільки при подачі звіту форми № 3-ПН Товариство не повідомляло службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви Товариства про перегляд судового рішення слід відмовити.." та постанову Верховного Суду України від 29 травня 2012 року (справа № 21-452а11), в якій зазначається, що: "…Натомість у справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що Товариство неналежним чином виконало покладений на нього Законом № 875-ХІІ обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації, тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є правомірним...".

Таким чином вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу відповідачем до суду не було надано жодних доказів щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації та дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Суд не приймає доводи представника відповідача про вжиття усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для інвалідів шляхом розміщення рекламного оголошення про наявність вакантної посади та затвердження Інструкції про про робоче місце інваліда", в якості належних доводів своєї правової позиції, оскільки такі дії є власною ініціативою підприємства, проте доказів щодо виконання обов'язку з надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації та дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інваліді визначених законом, суду надано не було.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки ТОВ "Інтер Транссервіс" не виконало покладений на нього Законом № 875-ХІІ обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації та дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, і відповідно не вжило необхідних заходів для недопущення вказаного правопорушення та своєчасно не сплатило у повному обсязі суму адміністративно-господарських санкцій, суд вважає, що позовні є обґрунтованими та узгоджуються з вимогами чинного законодавства, у зв'язку із чим позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягає задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 19.06.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транссервіс" про стягнення 12098, 85 грн- задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транссервіс" (вул. Івана Франка, 9, кв. 48, м. Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 39032710, р/р 26007486372600, МФО 351005, ПАТ "УкрСиббанк") на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області, банк ГУДКСУ в Одеській області, одержувач УК у Ізмаїльському районі, МФО 828011, р/р 31219230700014, код ЄДРПОУ 7977316, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році у розмірі 11681, 25 грн. (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят одна грн. 25 коп.) та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 417, 60 грн. (чотириста сімнадцять грн. 60 коп.).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 22.06.2014 року.

Суддя О.М. Тарасишина

.