Рішення

від 17.06.2015 по справі 910/8774/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2015Справа №910/8774/15-г За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУД-ПЛЮС"

До Приватного підприємства "Нурліс"

Про стягнення 342 478,37 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Васильченко Л.І. - представник (дов. № б/н від 07.04.2015 р.)

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУД-ПЛЮС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Нурліс" про стягнення 342 478,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем вимог щодо поставки цегли на суму 342 478, 37 грн. у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вказану суму.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2015 р. порушено провадження у справі № 910/8774/15-г та призначено розгляд справи на 18.05.2015 р.

Представники сторін у судове засідання 18.05.2015 р. не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Натомість 18.05.2015 р. як від позивача, так і від відповідача відділом діловодства суду отримано клопотання про відкладення розгляду справи, які обґрунтовані неможливістю участі уповноважених представників у судовому засіданні, призначеному на 18.05.2015 р. Дані клопотання судом задоволені.

За таких обставин, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників позивача та відповідача, невиконанням вимог ухвали суду, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 28.05.2015 р., про що виніс відповідну ухвалу.

27.05.2015 р. відділом діловодства суду отримано від позивача заяву про стягнення витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, у розмірі 24 000, 00 грн., відповідач в свою чергу 28.05.2015 р. через відділ діловодства суду подав відзив на позов із викладеними запереченнями проти позову.

В судовому засіданні 28.05.2015 р. представники сторін усно заявили клопотання про відкладення розгляду справи. Дані клопотання судом задоволені.

Також, представники позивача та відповідача у судовому засіданні 28.05.2015 р. подали суду клопотання про продовження строку розгляду спору відповідно до ст. 69 ГПК України.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів, то суд задовольнив зазначене клопотання.

Судом оголошувались перерви до 16.06.2015 р. на до 17.06.2015 р.

Представник відповідача у судове засідання 17.06.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис уповноваженого представника відповідача на розписці про оголошення перерви.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 17.06.2015 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 17.06.2015 р. та за відсутності представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 17.06.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі домовленості між представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» (позивач) та Приватного підприємства «Нурліс» (відповідач) сторони домовились про поставку відповідачем цегли позивачу.

На підставі даної домовленості відповідачем протягом липня 2013 р. по грудень 2013 р. виставлялись позивачу рахунки - фактури на оплату товару - цегла керамічна М 100, що є предметом домовленості.

На виконання домовленості між сторонами про поставку цегли та на виконання отриманих рахунків-фактур позивачем проводилась оплата за рахунками - фактурами, наданими відповідачем у розмірі 861 996, 39 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за період з серпня 2013 р. по грудень 2013 р.

На виконання вказаної домовленості, відповідач здійснював поставку позивачеві товару - цегли, що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними за період з жовтня 2013 р. по травень 2014 р. на загальну суму 514 518, 02 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надіслав на адресу позивача гарантійний лист № 07/03-2015 від 17.03.2015 р., у якому зазначено, що ПП «Нурліс» зобов'язується в подальшому здійснювати погашення заборгованості перед Спецбуд-Плюс згідно з наведеним у листі графіком із вказівкою на загальну суму заборгованості 347 478, 37 грн.

Згідно виписок по рахунку підприємства позивача, вбачається наступне:

- відповідачем 17.03.2015. перераховано грошові кошти в розмірі 5000,00грн., з призначенням платежу: «повернення коштів згідно листа №42/14 від 07.02.2014 р.»;

- 06.04.2015 р. перераховано грошові кошти в розмірі 22 478, 37 грн., з призначенням платежу: «повернення коштів згідно листа №42/14 від 07.02.2014 р.».

Таким чином, відповідачем в підтвердження зазначеного у гарантійному листі № 07/03-2015 від 17.03.2015 р. повернуто позивачу грошові кошти в загальній сумі 27 478, 37 грн., чим, фактично, відповідач підтвердив факт неможливості поставки продукції, що є предметом домовленості між сторонами, та здійснив часткове повернення сплаченої позивачем на свою користь грошової суми.

Зважаючи на те, що відповідачем не здійснено у повному обсязі виконання обов'язку щодо повернення отриманих коштів в розмірі 342 478, 37 грн. позивач на підставі ст. 1212 ЦК України звернувся з даним позовом до суду. Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму витрат на послуги адвоката у розмірі 24 000, 00 грн.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що договір, за яким відповідач повинен був поставляти товар, є неукладеним, оскільки сторонами фактично не погоджено його істотні умови, а також зазначає про повернення відповідачем коштів у сумі 27 478, 37 грн., а не 5000, 00 грн. як вказує позивач.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, виставлення відповідачем рахунку на оплату вартості товару, його оплата та прийняття частини такого товару позивачем за своїм змістом є предметом договору поставки, укладеного у спрощений спосіб відповідно до ст. 181 ГК України, а саме шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Разом з тим, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Ч. 2 даної статті передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Виходячи з сутності і особливостей змісту договору поставки, його істотними умовами є: предмет договору, ціна, строки і порядок його поставки та оплати.

Умови про предмет у господарському договорі, відповідно до приписів ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України, повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Із поданих сторонами судового процесу документів, а саме рахунків-фактур та видаткових накладних вбачається, що сторонами погоджена вартість товару, що поставляється, а саме сума, зазначена у рахунках-фактурах та сплачена позивачем на користь відповідача.

В свою чергу, товаром визначено «цегла керамічна М-100», при цьому, жодних деталізуючих вказівок щодо виробника, а також вимог щодо якості цегли не зазначено.

Більше того, жодних умов щодо строку та порядку здійснення поставки оплаченого товару сторонами не погоджено, даний факт в судових засіданнях сторонами не спростовано.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України, суд прийшов до висновку, що фактичного погодження покупцем (позивачем) та постачальником (відповідачем) умов про предмет такого договору поставки, а також строки та порядок виконання зобов'язань сторін, які є істотними для даного договору, що за своєю правовою природою є договором поставки, здійснено не було.

Частиною 8 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

За таких обставин, оскільки сторонами при укладенні Договору не було досягнуто згоди стосовно його істотних умов - предмету, порядку та строку, суд вважає такий договір поставки неукладеним (таким, що не відбувся).

Отже доводи відповідача прийняті судом в цій частині.

За змістом ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання господарського договору, який є неукладеним, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом, виставлення відповідачем рахунку на оплату вартості товару, його оплата та прийняття частини такого товару позивачем за своїм змістом є предметом регулювання договору поставки.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що позивач перерахував на користь відповідача 861 996, 39 грн. відповідно до виставлених останнім рахунків-фактур, відповідач в свою чергу поставив позивачу товару - цеглу керамічну М-100 на загальну суму лише 514 518, 02 грн.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач надіслав на адресу позивача гарантійний лист № 07/03-2015 від 17.03.2015 р., у якому зазначив, що ПП «Нурліс» зобов'язується в подальшому здійснювати погашення заборгованості перед позивачем згідно з наведеним у листі графіком із вказівкою на загальну суму заборгованості 347 478, 37 грн., при цьому 17.03.2015. відповідачем було перераховано грошові кошти в розмірі 5000,00грн., з призначенням платежу: «повернення коштів згідно листа №42/14 від 07.02.2014 р.», а 06.04.2015 р. перераховано грошові кошти в розмірі 22 478, 37 грн., з призначенням платежу: «повернення коштів згідно листа №42/14 від 07.02.2014 р.».

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз вказаної правової норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Така позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного суду України у Постанові від 22.01.2013 р.

Оскільки між сторонами у даній справі не було укладено у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, відповідного договору поставки товару із погодженими істотними умовами, а позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму коштів у розмірі 861 996, 39 грн., із яких останнім поставлено товару лише на суму 514 518, 02 грн., враховуючи також суму повернутих відповідачем коштів у розмірі 27 478, 37 грн., суд приходить до висновку, що суму коштів у розмірі 320 000, 00 грн. отримано відповідачем без достатньої правової підстави, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, у зв'язку з чим задовольняються частково, у зазначеній сумі.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем до ціни позову включено суму коштів у розмірі 22 478, 37 грн., які були перераховані відповідачем 06.04.2015 р., тобто до моменту звернення до суду з позовом, а отже підстав для їх стягнення немає.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 24000,00 грн. витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 6.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Згідно договору № 07/04/15 про надання правової допомоги від 07.04.2015 р., укладеного між ТОВ «Спецбуд-Плюс» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма «Бізнес і Право» (виконавець), зокрема, п.1.1. виконавець згідно з цим договором зобов'язується надати замовникові правову допомогу, а замовник зобов'язується прийняти надану правову допомогу та сплатити її вартість виконавцеві.

Предметом цього договору є надання виконавцем правової допомоги у формі складання та подачі до господарського суду м. Києва позову до приватного підприємства «Нурліс» про стягнення заборгованості в розмірі 342 478, 37 грн., а також представництва інтересів замовника в господарському суді міста Києва під час розгляду вказаного спору (п. 1.2).

У пункті 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до абз. 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Як вбачається з платіжного доручення № 6082 від 19.05.2015 р. ТОВ «Спецбуд-Плюс» 19.05.2015 р. сплатило грошові кошти в розмірі 24000,00 грн. за надання правової допомоги на користь «Адвокатська фірма «Бізнес і Право».

Приймаючи до уваги все вище викладене, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про компенсацію витрат на правову допомогу є обґрунтованою, однак зважаючи на часткове задоволення позову, такою, що підлягає задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Нурліс» (02081, м. Київ, вул. Затишна, 7-Б; ідентифікаційний код 33541624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13; ідентифікаційний код 36590344) 320 000 (триста двадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 22 424 (двадцять дві тисячі чотириста двадцять чотири) грн. 77 коп. витрат на правову допомогу та 6 400 (шість тисяч чотириста) грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 17.06.2015 р.

Суддя Ю.В. Картавцева