Рішення

від 09.06.2015 по справі 916/1869/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р.Справа № 916/1869/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Протоковський О.З.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів до Товариства з обмеженою відповідальністю „Веста Сервіс" про зобов'язання здійснити поставку палива та стягнення штрафних санкцій в сумі 718,32 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Веста Сервіс" про зобов'язання останнього здійснити поставку 450 літрів дизельного палива за договором № Хмт38 від 23.12.2013 р. та стягнення штрафних санкцій в сумі 718,32 грн., посилаючись на наступне.

23.12.2013 року між Центром підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби (споживач) та ТОВ „Веста Сервіс" (постачальник) був укладений договір № Хмт 38/2013 на відпуск нафтопродуктів, відповідно до умов якого споживач взяв на себе зобов'язання перерахувати на поточний рахунок постачальника кошти на загальну суму 21105,00 грн., а ТОВ „Веста Сервіс" згідно специфікації (додаток № 1 п.2.2 договору), передати у власність Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби продукти нафтоперероблення рідкі (ДК 016-2010 19.20.2 - паливо рідинне та газ; оливи мастильні): 1500 літрів бензину А-95 на суму 16185,00 грн. та 500 літрів палива дизельного на суму 4920,00 грн.

Як вказує позивач, споживач повністю виконав свої зобов'язання по договору щодо розміру та строків оплати (п.п. 3.1, 4.1 договору), перерахувавши на поточний рахунок постачальника - ТОВ „Веста Сервіс" платіжним дорученням № 631 від 25 грудня 2013 року 13 815,07 грн. та платіжним дорученням № 620 від 25 грудня 2013 року 7289,93 грн., всього на загальну суму 21105,00 грн., в т.ч. ПДВ 3517,05 грн. В свою чергу ТОВ „Веста Сервіс" передало по накладній № 00000016575 від 24 грудня 2013 року Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби нафтопродукти в загальній кількості 2000 літрів, з яких 1500 літрів бензину А-95 та 500 літрів палива дизельного, а також талони номіналом 10 л зі штрихкодами 0010880883-0010881032, 0010796683-0010796684, 0010796697-0010796744 на отримання зазначеної кількості бензину та палива дизельного.

Відтак, за ствердженнями позивача, за умовами договору після підписання накладної 24 грудня 2013 року споживач став власником нафтопродуктів (п. 4.3 договору).

Наразі позивач зазначає, що постачальник з моменту передачі талонів споживачу зобов'язався забезпечити зберігання нафтопродуктів, вартість зберігання включена у вартість товару (п. 4.4 договору). Згідно з п.п. 5.1, 5.3 договору ТОВ „Веста Сервіс" зобов'язалось у момент подання талонів оператору АЗС постачальника надати паливо відповідної кількості та виду, що відповідає номіналу талонів пред'явлених споживачем, уповноваженій особі споживача, що надає талон.

Як вказує позивач, постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 229 „Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" Центр підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби було реорганізовано шляхом приєднання до створеного Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів. Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів визначено правонаступником Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 29.05.2013 р. № 133 затверджено Положення про Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міністерства доходів і зборів України. 06 травня 2014 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби.

Наразі позивач зазначає, що 24 червня 2014 року ТОВ „Веста Сервіс" видало представнику позивача 50 літрів палива дизельного за талонами номіналом 10 л зі штрихкодами 0010796683-0010796684, 0010796697-0010796699. При цьому поставку решти палива та повне виконання умов договору представники ТОВ „Веста Сервіс" пообіцяли здійснити протягом наступних декількох тижнів (до 20 липня 2014 року), але у вказаний період 01.07.2014 року закінчився термін дії талонів на отримання нафтопродуктів.

Так, позивач посилається на те, що на письмові претензії споживача щодо поставки нафтопродуктів та заміни талонів ТОВ „Веста Сервіс" на отримання 450 л палива дизельного зі штрихкодами 0010796700-0010796744 і талонів на одержання бензину у зв'язку із закінченням терміну їх дії, представники ТОВ „Веста Сервіс" провели їх обмін на талони ТОВ „Лотос-Енергія" (яке працівники ТОВ „Веста Сервіс" визначили за свого правонаступника, хоча письмові докази правонаступництва споживачеві не надавались) з терміном дії талонів до 01 грудня 2014 року.

В подальшому, як стверджує позивач, з 18.09.2014 р. ТОВ „Веста Сервіс", його правонаступник ТОВ „Лотос-Енергія" проявляли бездіяльність і не виконували умови взятих на себе зобов'язань та не видавали споживачеві належні останньому бензин та дизельне паливо, пояснюючи затримку у поставці нафтопродуктів тимчасовими труднощами та обіцяючи виконати умови договору у жовтні-грудні 2014 року. Проте, невиконанням умов договору та бездіяльністю ТОВ „Веста Сервіс" порушило майнові права і законні інтереси споживача, ускладнило ведення ним діяльності, передбаченої положенням.

Поряд з цим позивач вказує, що з метою врегулювання спору досудовим шляхом на адресу ТОВ „Веста Сервіс" споживачем неодноразово направлялись письмові звернення, а також претензії, однак на претензії споживача від 10.10.2014 року та 20.11.2014 року письмові відповіді відповідачем не надавались. Разом з тим після направлення на адресу ТОВ „Веста Сервіс" письмових звернень та претензій у жовтні-листопаді 2014 року до Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів прибув заступник директора ТОВ „Веста Сервіс" Егонян Руслан Степанович, який гарантував виконання умов договору протягом двох-трьох тижнів спочатку у листопаді, а потім до кінця грудня 2014 року. Але гарантії були виконані частково щодо поставки 670 л бензину А-95, однак поставка 450 літрів палива дизельного до цього часу не здійснена, умови договору № Хмт 38 від 23.12.2013 року в цій частині не виконані з вини ТОВ „Веста Сервіс".

Також позивач вказує, що у другій половині січня 2015 року ТОВ „Веста Сервіс" та ТОВ „Лотос Енергія", заправку по вул. Тернопільській, 13 ум. Хмельницькому закрили, на телефонні дзвінки представників споживача не відповідають, від контактів ухиляються. Місцезнаходження в даний час 450 літрів палива дизельного, яке належить Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів, та знаходиться на відповідальному зберіганні у ТОВ „Веста Сервіс" не відоме.

Таким чином, позивач стверджує, що заборгованість ТОВ „Веста Сервіс" перед Департаментом спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів по договору № Хмт 38/2013 від 23.12.2013 року складає 450 літрів палива дизельного. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 718,32 грн. штрафу і пені, нарахованих на підставі ст. 231 ГК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.05.2015 р. позовну заяву Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1869/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином. Однак, згідно поштового повідомлення про вручення відправлення, надіслана судом на вказану у позові адресу відповідача ухвала про порушення провадження у справі повернута до суду з посиланням на відмову адресата від одержання. Також судом направлялась ухвала про розгляд справи на юридичну адресу відповідача, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців, проте до суду не повернута.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

23.12.2013 року між Центром підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби (споживач) та ТОВ „Веста Сервіс" (постачальник) був укладений договір № Хмт 38/2013 на відпуск нафтопродуктів, відповідно до п. 2.1. якого відповідач як постачальник зобов'язується передати у власність за талонами споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та сплатити постачальнику продукти нафтоперероблення рідкі (ДК 016-2010 19.20.2 - паливо рідинне та газ; оливи мастильні).

Відповідно п. 2.2. договору асортимент, кількість, ціна товару визначається у специфікації (додаток 1), яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 2.3. договору відпуск нафтопродуктів здійснюється відповідно Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.97 р., з наступними змінами та доповненнями, та Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказами Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.

За умовами п. 3.1. договору загальна вартість договору становить 21105,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% 3517,5 грн.

Відповідно п. 4.1. договору розрахунки за товар за договором здійснюються у безготівковій формі згідно накладної на отримання товару та рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної, згідно п.1 ст. 49 Бюджетного кодексу України від 8.07.2010 р. за № 2456-VІ (з усіма наступними змінами). Раз на місяць сторони здійснюють звірку взаємних розрахунків шляхом підписання відповідного акту звірки.

Згідно п. 4.2. договору об'єм та вартість договору можуть змінюватись в залежності від змін цін на товар на ринку нафтопродуктів України, що підтверджується довідками уповноважених органів, з укладанням додаткової угоди, а також може корегуватись в залежності від об'ємів реального фінансування видатків споживача.

За умовами п. 4.3. договору право власності на товар переходить до споживача з моменту підписання постачальником та споживачем вищевказаної видаткової накладної.

Відповідно п.п. 4.4.-4.5. договору з моменту надання талонів споживачу, товар до моменту його фактичного отримання споживачем або його уповноваженою особою на АЗС, знаходиться на зберіганні у постачальника. Вартість зберігання включена у вартість товару. Талони на отримання певної кількості палива видаються в офісі постачальника представнику споживача, що має належним чином оформлену довіреність на отримання певної кількості палива.

Згідно п. 5.1. договору по поданню уповноваженою особою талону(ів) оператору АЗС на АЗС постачальника або АЗС осіб, що зв'язані з постачальником відповідним договором, постачальник передає товар споживачу шляхом надання йому відповідної кількості та виду палива. У разі приймання постачальником талонів оператор АЗС постачальника ставить на талоні свій підпис. Зобов'язання постачальника по схову певної кількості товару споживача припиняються відповідно до наданого талону(ів).

Виконання зобов'язання з видачі товару споживачу може бути покладене на третю особу, яка зв'язана із постачальником відповідним договором. У цьому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе постачальник (п. 5.2 договору).

За умовами п. 5.3 договору видача товару уповноваженій особі, що надає талон(ни) на АЗС постачальника або на АЗС осіб, що зв'язані з постачальником відповідним договором, здійснюється у момент пред'явлення уповноваженою особою талонів оператору АЗС.

В п. 5.4. договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити товар споживачу на місце поставки на протязі 10 днів з моменту отримання заявки, а споживач прийняти та оплатити товар, але не пізніше закінчення терміну дії талону. Місцем поставки товару є мережа АЗС постачальника або мережа АЗС осіб, що зв'язані з постачальником відповідним договором, якщо виконання зобов'язання покладене на третю особу відповідно до п. 5.2 цього договору (п. 5.5 договору).

Відповідно до п. 5.6. договору у випадку закінчення терміну дії талону і неотримання споживачем товару за цим талоном, споживач може замінити цей талон на новий з доплатою різниці в ціні між ціною, що була сплачена за товар за простроченим талоном, та ціною на товар за талоном, на який здійснюється обмін простроченого талону, у випадку підвищення ціни на товар. Якщо споживач відмовляється здійснити обмін на зазначених умовах, постачальник має право не міняти талон та не постачити товар на виконання п. 5.4. договору.

Згідно п. 8.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, а частині взаєморозрахунків до повного виконання зобов'язань за договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між Центром підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби (споживач) та відповідачем по справі (постачальник) договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з договорів поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, відповідно до умов вищевказаного договору споживач взяв на себе зобов'язання перерахувати на поточний рахунок постачальника кошти на загальну суму 21105,00 грн., а ТОВ „Веста Сервіс" згідно специфікації (додаток № 1 п.2.2 договору) - передати у власність Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби продукти нафтоперероблення рідкі (ДК 016-2010 19.20.2 - паливо рідинне та газ; оливи мастильні): 1500 літрів бензину А-95 на суму 16185,00 грн. та 500 літрів палива дизельного на суму 4920,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, споживач повністю виконав свої зобов'язання по договору, перерахувавши на поточний рахунок постачальника - ТОВ „Веста Сервіс" суму коштів в розмірі 21105,00 грн. (в т.ч. ПДВ 3517,05 грн.) згідно платіжного доручення № 631 від 25 грудня 2013 року на суму 13815,07 грн. та платіжного доручення № 620 від 25 грудня 2013 року на суму 7289,93 грн.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Натомість згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ „Веста Сервіс" передало по накладній № 00000016575 від 24 грудня 2013 року Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби нафтопродукти в загальній кількості 2000 літрів, з яких 1500 літрів бензину А-95 та 500 літрів палива дизельного, а також талони номіналом 10 л зі штрихкодами 0010880883-0010881032, 0010796683-0010796684, 0010796697-0010796744 на отримання зазначеної кількості бензину та палива дизельного.

Отже, за умовами договору після підписання накладної 24 грудня 2013 року споживач став власником нафтопродуктів (п. 4.3 договору). При цьому у постачальника з моменту передачі талонів споживачу виник обов'язок забезпечити зберігання нафтопродуктів, вартість зберігання яких включена у вартість товару (п. 4.4 договору). До того ж згідно з п.п. 5.1, 5.3 договору ТОВ „Веста Сервіс" зобов'язалось у момент подання талонів оператору АЗС постачальника надати паливо відповідної кількості та виду, що відповідає номіналу талонів пред'явлених споживачем, уповноваженій особі споживача, що надає талон.

Як вказує позивач та з'ясовано судом, постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 229 „Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" Центр підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби було реорганізовано шляхом приєднання до створеного Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів. Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів визначено правонаступником Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 29.05.2013 р. № 133 затверджено Положення про Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міністерства доходів і зборів України. Згідно повідомлення державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області за вих. № 02.5-04/195 від 06.05.2014 р. державну реєстрацію припинення юридичної особи Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби проведено 06 травня 2014 року.

З огляду на викладене позивач - Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів є правонаступником прав та обов'язків Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби як споживача за спірним договором від 23.12.2103 р. № Хмт 38/2013 на відпуск нафтопродуктів.

Так, як встановлено судом, 24 червня 2014 року ТОВ „Веста Сервіс" видало представнику позивача 50 літрів палива дизельного за талонами номіналом 10 л зі штрихкодами 0010796683-0010796684, 0010796697-0010796699. При цьому, за ствердженнями позивача, поставку решти палива та повне виконання умов договору представники ТОВ „Веста Сервіс" мало здійснити протягом наступних декількох тижнів (до 20 липня 2014 року), але у вказаний період 01.07.2014 року закінчився термін дії талонів на отримання нафтопродуктів.

На письмові претензії споживача щодо поставки нафтопродуктів та заміни талонів ТОВ „Веста Сервіс" на отримання 450 л палива дизельного зі штрихкодами 0010796700-0010796744 і талонів на одержання бензину у зв'язку із закінченням терміну їх дії, представники ТОВ „Веста Сервіс" здійснили їх обмін на талони ТОВ „Лотос-Енергія" з терміном дії талонів до 01 грудня 2014 року, про що свідчить наданий позивачем до суду акт заміни та приймання-передачі талонів на відпуск нафтопродуктів. При цьому, за ствердженнями позивача, вказане представниками відповідача ТОВ „Лотос-Енергія" останні визначили за його правонаступника, хоча письмових доказів правонаступництва споживачеві не були надані. Однак, як вказує позивач, в подальшому ані відповідач, ані ТОВ „Лотос-Енергія" не видавали споживачеві належні останньому бензин та дизельне паливо, пояснюючи затримку у поставці нафтопродуктів тимчасовими труднощами та обіцяючи виконати умови договору у жовтні-грудні 2014 року. Після направлення позивачем відповідачу претензій від 10.10.2014 року та 20.11.2014 року останнім були частково виконані зобов'язання щодо поставки 670 л бензину А-95, однак поставка 450 літрів палива дизельного (45 талонів номіналом 10 л) не була здійснена, а умови договору № Хмт 38 від 23.12.2013 року в цій частині - не виконані. Відтак, за ствердженнями позивача, таке невиконання умов договору з боку відповідача порушило майнові права і законні інтереси споживача, ускладнило ведення ним діяльності, передбаченої положенням, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про зобов'язання відповідача як постачальника за спірним договором здійснити поставку 450 літрів дизельного палива.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо.

Враховуючи вищевикладене та неодноразові письмові звернення позивача до відповідача щодо поставки 450 літрів палива дизельного згідно договору № Хмт 38 від 23.12.2013 року, суд вважає цілком правомірними вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити поставку вказаного дизельного палива, яке було оплачено споживачем. Адже внаслідок нездійснення поставки обмовленого договором № Хмт 38 дизельного палива позивачу відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаного невиконаного обов'язку відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт здійснення поставки 450 л дизельного палива по спірному договору або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 718,32 грн. штрафу і пені, нарахованих на підставі ст. 231 ГК України., суд зазначає наступне.

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (непоставка відповідачем товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу та пені, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

В п. 2.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 зазначено, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання , пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Так, оскільки позивач є державним органом та виконання зобов'язання споживача за договором профінансовано за рахунок державного бюджету України, а також з огляду на те, що існуюче у відповідача невиконане зобов'язання з поставки товару (палива дизельного) є негрошовим, на думку суду, позивачем правомірно застосовано у спірному правовідношенні положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованим нарахування відповідачу пені за період з 01.12.2014 р. по 14.02.2015 р (76 дн.) від вартості непоставленого палива, що склала 373,92 грн. (4920,00 грн. х 0,1% х 76 дн.), розрахунок якої додано до позову. Також суд вважає цілком обґрунтованим нарахування поряд з пенею штрафу в розмірі 7% вказаної вартості непоставленого палива дизельного, що складає 344,40 грн. (4920,00 грн. 7%).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів до Товариства з обмеженою відповідальністю „Веста Сервіс" про зобов'язання здійснити поставку палива та стягнення штрафних санкцій в сумі 718,32 грн. задовольнити.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Веста Сервіс" (67822, Одеська область, Овідіопольський район, с. Нова Долина; код ЄДРПОУ 30251215) здійснити поставку 450 літрів дизельного палива за договором № Хмт38 від 23.12.2013 р. на користь Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів (29018, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13/3; код ЄДРПОУ 38982259).

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Веста Сервіс" (67822, Одеська область, Овідіопольський район, с. Нова Долина; код ЄДРПОУ 30251215) на користь Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів (29018, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13/3; код ЄДРПОУ 38982259) пеню в сумі 373/триста сімдесят три/грн. 92 коп., штраф в сумі 344/триста сорок чотири/грн. 40 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3045/три тисячі сорок п'ять/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 15 червня 2015 р.

Суддя В.С. Петров