Постанова

від 27.11.2008 по справі 2-а-5099/2008

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-5099/2008

Справа № 2-а-5099/2008

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2008 року                                                                              м.

Чернігів

Чернігівський

окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Є.О.Сорочко,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за

адміністративним позовом ОСОБА_1до управління Пенсійного фонду України в

Ріпкинському районі Чернігівської області про зобов'язання нарахування

недоплаченої суми пенсії, як дитині війни, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1звернулась

до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в

Ріпкинському районі Чернігівської області (далі - УПФУ в Ріпкинському районі)

про зобов'язання нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни за 2006-2007

роки в розмірі 2733 грн. 33 коп. Свої вимоги мотивує тим, що вона є дитиною

війни та відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

пенсія щомісячно повинна підвищуватися на 30% від мінімальної пенсії за віком.

Але, всупереч того, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим

Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими

актами, розмір пенсії щомісячно протиправно не підвищувався на 30 % мінімальної

пенсії за віком.

Позивач в судове

засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена

належним чином, надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник

відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду

справи повідомлений належним чином, надіслав заяву про розгляд справи за його

відсутності та письмові заперечення, в яких в задоволенні вимог позивача

просять відмовити та пояснюють, що Законом України «Про державний бюджет

України на 2007 рік» було припинено дію ст. 

6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням

ст.  111 Закону України «Про державний

бюджет України на 2007 рік», яка передбачала, що в 2007 році підвищення пенсії

або щомісячного грошового утримання, яке виплачується замість пенсії, згідно із

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є

інвалідами, окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 50% від розміру

надбавки, встановленої для учасників війни. Після прийняття рішення

Конституційним Судом України від 09.07.2007 року змін до законодавства внесено

не було. Таким чином вважають, що виплати позивачу здійснювались відповідно до

чинного законодавства. Також представник відповідача в письмових запереченнях

зазначив, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду та

просять відмовити в задоволенні позову також на цих підставах.

Враховуючи, що

сторони надіслали заяви про розгляд справи без їх участі, суд, відповідно до ч.

3 ст.  122 Кодексу адміністративного

судочинства України вважає за необхідне розглянути справи в порядку письмового

провадження на основі наявних в справі матеріалів.

Розглянувши

подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі

фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які

мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

ОСОБА_1являється

дитиною війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 21.03.1995 року та

не заперечується відповідачем.

Відповідно до

ст.  6 Закону України «Про соціальний

захист дітей війни», редакція якого діяла до 1 січня 2008 року, дітям війни

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога,

що виплачуються замість пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії

за віком.

Відповідно до

статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що

включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,

а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином,

щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення

громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто,

фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права

громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Згідно п. 17

ст.  77 Закону України «Про Державний

бюджет України на 2006 рік» дію ст.  6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2006 рік.

Дію ст.  6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни» відновлено Законом України «Про внесення змін до Закону України

"Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року,

яким пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006

рік» виключено та статтю 110 вказаного Закону викладено в такій редакції:

«Установити, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6, - у 2006 році

поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної

Ради України з питань бюджету".

Реалізація

особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на

спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади

на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не

приймається до уваги. Так, наприклад, у справі "Кечко проти України"

Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо

бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на

відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Згідно з

частиною 2 статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет

України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби,

розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до

частини 2 статті 4 Бюджетного кодексу України, при здійсненні бюджетного

процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в

частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього

Кодексу та закону про Державний бюджет України.

Згідно п. 12

ст.  71 Закону України «Про Державний

бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року з метою приведення окремих

норм законів у відповідність із цим законом, зупинено на 2007 рік дію ст.  6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни» з урахуванням ст.  111 цього

Закону, відповідно якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного

довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка

виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про

соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім

тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки,

встановленої для учасників війни.

Рішенням

Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, було визнано такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», як п. 12 ст.  71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111

цього закону.

Згідно частини 2

статті 152 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі

положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії

основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)

принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу

покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання

містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності

держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган

публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям

війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють

протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема,

щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи

поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для

виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою

чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже позивач

мала право у 2007 році на підвищення своєї пенсії на 30% мінімальної пенсії за

віком з 09.07.2007 року.

Відповідно

статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлене інше, обчислюється з

дня,

коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свої

прав, свобод чи інтересів.

Позивач в

2006-2007 роках не отримувала пенсію з її підвищуванням на 30 відсотків

відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому знала

про порушення її прав з дати фактичного отримання щомісячно пенсії без її

підвищення на 30 відсотків, але звернулась до суду лише 03.11.2008 року.

З урахуванням

того, що відповідач наполягає на відмові в задоволенні позову в зв'язку з

пропуском позивачем строку звернення до суду, а причини пропущення строку

звернення до адміністративного суду, в зв'язку з тим, що позивач дізналась про

порушення її прав з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року,

суд не визнає поважними і на підставі ч. 1 ст. 

100 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне в

часині вимог позивача за 2006 рік та з 09.07.2007 року по 03.11.2007 року

відмовити в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.

В частині

позовних вимог про зобов'язання УПФУ в Ріпкинському районі Чернігівської

області нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни в розмірі 2733,33 грн.

позивачу слід відмовити, оскільки наведена сума нічим не підтверджена, а

самостійні розрахунки позивача не можуть бути прийняті як докази.

За чинним

законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за

правилами, передбаченими ч. 1 ст.  28

Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого

нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший

розмір, немає.

Суд не бере до

уваги положення ч. 3 ст.  28 Закону

України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої

вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1

цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії,

призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність

іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в

реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і

щомісячного підвищення на 30% від мінімальної пенсії за віком, як це

встановлено ст.  6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни».

Відповідно до

Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору

визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті З Декрету

Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Відповідно до

підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України

"Про державне мито" судовий збір при зверненні до адміністративного

суду сплачується у розмірі 3,40 грн.

Враховуючи

вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1до управління Пенсійного фонду України в

Ріпкинському районі Чернігівської області необхідно задовольнити частково,

зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі

Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1з підвищенням її

розміру, як дитині війни на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком,

встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» з 03.11.2007

р. по 31.12.2007 р. і здійснити відповідні виплати на користь позивача за

вказаний період. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1необхідно відмовити

за

необґрунтованістю та пропуском строку звернення до

адміністративного суду. Судові витрати в розмірі 3,40 підлягають стягненню з

Державного бюджету  України на користь

ОСОБА_1.

Керуючись ст.

ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги

ОСОБА_1до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі

Чернігівської області, задовольнити частково.

Зобов'язати

управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області

провести ОСОБА_1перерахунок пенсії з підвищенням її розміру, як дитині війни на

30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про

соціальний захист дітей війни» з 03.11.2007 року по 31.12.2007 рік і здійснити

відповідні виплати на користь позивача за вказаний період.

Стягнути з

Державного бюджету України на користь ОСОБА_1судові витрати в розмірі 3 грн. 40

коп.

В задоволенні

решти позовних вимог - відмовити.

Постанова

відповідно до ч. 1 ст.  254 КАС України

набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне

оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може

бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом

десяти днів з дня її складання в повному обсязі, особою, яка оскаржує

постанову, за правилами, встановленими ст. 

ст.  185-187 КАС України, шляхом

подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна

скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів

після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути

подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга

подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.