Рішення

від 23.06.2015 по справі 904/3860/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.06.15р. Справа № 904/3860/15

За позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізоване підприємство "Феміда плюс"(м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4438-ОД від 10.06.2011 у загальному розмірі 124 380 грн. 27 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

прокурор: Шайтанова М.Г. (довіреність № 05/2-1161 вих-15 від 08.04.2015)

від позивача: Кайнога Я.О. - головний спеціаліст-юрисконсульт (довіреність № 36 від

08.10.2014)

від відповідача: Назаров Л.В. - представник (довіреність б/н від 01.06.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - позивач), в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого підприємства "Феміда Плюс" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4438-ОД від 10.06.2011 у загальному розмірі 124 380 грн. 27 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 109 743 грн. 88 коп. - основний борг;

- 14 636 грн. 39 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4438-ОД від 10.06.2011 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з червня 2011 року по березень 2015 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 109 743 грн. 88 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.8. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.05.2014 по 28.04.2015 в сумі 14 636 грн. 39 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 02.06.2015.

Прокурор у судовому засіданні 02.06.2015 виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 02.06.2015 підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити повністю з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судове засідання 02.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

Ухвалою суду від 02.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 23.06.2015 з'явився прокурор, представники позивача та відповідача.

Так, у судовому засіданні прокурор та представник позивача наполягали на задоволенні позовних вимог, але повідомили, що відповідачем 03.06.2015 було частково погашено заборгованість з орендної плати в сумі 107 446 грн. 79 коп., а отже прокурор та представник позивача просили суд врахувати часткову оплату при прийнятті рішення по справі. Щодо позовних вимог про стягнення пені - 14 636 грн. 39 коп. було повідомлено, що вказана сума відповідачем не погашалась, у зв'язку з чим прокурор та позивач наполягали на задоволенні цих позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.06.2015 долучив до матеріалів справи платіжні доручення від 03.06.2015, що підтверджують часткове погашення заборгованості з орендної плати в сумі 107 446 грн. 79 коп. Проти задоволення позовних вимог про стягнення залишкової частини боргу з орендної плати та нарахованої позивачем пені не заперечував.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, а також прокурора, -

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Так, відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності. А відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями державного майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду із даним позовом, оскільки несплата орендної плати призводить до ненадходження коштів до державного бюджету, що порушує економічні інтереси держави.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із частинами 1, 5 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Отже, системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивача.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Представник позивача 02.06.2015 відзначив, що у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві. Викладене також було підтверджене представником позивача у судовому засіданні 23.06.2015.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

10.06.2011 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Дніпропетровській області (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спеціалізованим підприємством "Феміда Плюс" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір) (а.с.14-17), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно групи інвентарних об'єктів і споруд бази відпочинку "Сосновий бір" (далі - майно) загальною площею 2102,4 кв.м., розміщене за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орловщина, провулок Лісний, 8, що перебуває на балансі ВАТ "Дніпропетровський трубний завод" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом № 110 про оцінку на 05.04.2011 і становить за незалежною оцінкою 2 710 372 грн. (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору майно передається в оренду з метою утворення та розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється.

Договір укладено до моменту приватизації але не більше ніж на 2 роки 11 місяців, з 10.06.2011 по 09.05.2014 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду, договір, за заявою орендаря, щодо продовження терміну дії, наданого відповідно до пункту 5.20, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі (пункт 10.1 договору).

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду від 23.05.2014 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 10.06.2011 № 12/02-4438-ОД, в якій сторони доповнили пункт 10.1. другим абзацом в наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 10.05.2014 до прийняття та реалізації іншого управлінського рішення, але не більше ніж на два роки одинадцять місяців, терміном дії по 09.04.2017 включно.".

Доказів повернення майна з оренди, а також доказів розірвання або припинення договору оренди сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4438-ОД від 10.06.2011, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі.

10.06.2011 на виконання умов договору між орендодавцем (позивачем) та орендарем (відповідачем), за погодженням з балансоутримувачем, було підписано акт приймання-передачі в оренду державного майна, що знаходиться на балансі ВАТ "Дніпровський трубний завод" за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Орловщина, провулок Лісний, 8. (а.с.18).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 10.06.2011, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду бази відпочинку "Сосновий бір" загальною площею 2102,4 кв.м., розміщеною за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орловщина, провулок Лісний, 8.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати.

Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - травень 2011 року - 11 531 грн. 55 коп. Орендна плата за перший місяць оренди - червень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за червень 2011 року.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3. договору).

Згідно з пунктом 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:

- 100% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 11 531 грн. 55 коп.

Пізніше, між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду від 23.12.2013 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4438-ОД від 10.06.2011, якою, зокрема, пункт 3.6. договору було викладено в наступній редакції:

- 3.6. Орендна плата перераховується - 100% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства, щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж".

В подальшому, між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду від 23.05.2014 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 10.06.2011 № 12/02-4438-ОД, якою пункти 3.1. та 3.6. договору були викладені в такій редакції:

- "3.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - квітень 2014 року. - 12 739 грн. 72 коп.

- 3.3. Орендна плата перераховується до державного бюджету у співвідношенні - 100% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 12 739 грн. 72 коп., щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж".

Розділ 2 даної додаткової угоди набирає чинності з 10.05.2014.

Вказані пункти договору кореспондуються з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, згідно з пунктом 5.2. договору відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні у пункті 3.6. договору.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем умови договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати позивачу за період користування орендованим майном з червня 2011 року по березень 2015 року у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 109 743 грн. 88 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.6. договору.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо сплати орендної плати у визначені договором терміни, відповідачем, починаючи з червня 2011 року, порушуються, орендна плата у повному обсязі не вноситься.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату за період з червня 2011 року по березень 2015 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 109 743 грн. 88 коп. Наявність вказаної заборгованості станом на момент порушення провадження у даній справі підтверджується матеріалами справи.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, у відповідності до вказаних положень законодавства, відповідачем у судовому засіданні було долучено до матеріалів справи докази часткової сплати заборгованості з орендної плати в загальній сумі 107 446 грн. 79 коп., а саме:

- платіжним дорученням № 77 від 03.06.2015 на суму 13 109 грн. 17 коп. з призначенням платежу: оренда за вересень 2014 року;

- платіжним дорученням № 78 від 03.06.2015 на суму 13 045 грн. 47 коп. з призначенням платежу: оренда за жовтень 2014 року;

- платіжним дорученням № 79 від 03.06.2015 на суму 12 981 грн. 77 коп. з призначенням платежу: оренда за листопад 2014 року;

- платіжним дорученням № 80 від 03.06.2015 на суму 13 121 грн. 91 коп. з призначенням платежу: оренда за грудень 2014 року;

- платіжним дорученням № 81 від 03.06.2015 на суму 13 134 грн. 65 коп. з призначенням платежу: оренда за січень 2015 року;

- платіжним дорученням № 82 від 03.06.2015 на суму 13 414 грн. 93 коп. з призначенням платежу: оренда за лютий 2015 року;

- платіжним дорученням № 83 від 03.06.2015 на суму 14 115 грн. 61 коп. з призначенням платежу: оренда за березень 2015 року;

- платіжним дорученням № 84 від 03.06.2015 на суму 14 523 грн. 28 коп. з призначенням платежу: оренда за квітень 2015 року.

При дослідженні доданих до справи платіжних доручень, судом було зауважено, що відповідачем при здійсненні розрахунку розміру орендної плати по кожному з місяців було допущено помилки в частині методики її проведення, внаслідок чого було визначено невірний розмір орендної плати по кожному місяцю, як наслідок непогашеною залишилась заборгованість в сумі 2 297 грн. 09 коп. Вказане було також підтверджено представником відповідача у судовому засіданні 23.06.2015, а також представником позивача та прокурором.

Судом зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 06.05.2015, а заборгованість була частково погашена відповідачем лише 03.06.2015, отже після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача частини основного боргу в сумі 107 446 грн. 79 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, доказів повної оплати заборгованості з орендної плати за період з червня 2011 року по березень 2015 року відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період в залишкові сумі 2 297 грн. 09 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача внесення платежів по орендній платі у повному обсязі за вказані періоди, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4438-ОД від 10.06.2011, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 2 297 грн. 09 коп. (109 743,88 грн. - 107 446,79 грн.) визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладенні договору сторони домовились, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.8. договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідач допускав прострочення, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 16.05.2014 по 28.04.2015 в сумі 14 636 грн. 39 коп.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви прокурором, судом встановлено, що він здійснений у відповідності до вимог законодавства, умов договору та з урахуванням фактичних обставин справи, арифметично проведений правильно. При цьому, він нарахований на повні суми заборгованості, оскільки їх погашення відбулося пізніше дня, визначеного позивачем кінцевим у періоді прострочення.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий прокурором, визнається судом обґрунтованим, а вимоги прокурора про стягнення пені такими, що підлягають задоволенню в сумі 14 636 грн. 39 коп.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 124 380 грн. 27 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 487 грн. 61 коп. (2 відсотки ціни позову).

Що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Водночас, відповідно до абзацу 1 пункту 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", наголошено на тому, що частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.

Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в тому числі органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (пункт 11).

Отже, враховуючи те, що спір в частині стягнення з відповідача в тому числі частини суми основного боргу у розмірі 107 446 грн. 79 коп. (що є погашеною після порушення провадження справі) доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також погашення заборгованості в цій частині перед позивачем лише після звернення позивача до суду та порушення провадження у справі, відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 2 487 грн. 61 коп. покладається на відповідача у повній сумі як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, та стягується з останнього в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого підприємства "Феміда Плюс" частини основного боргу в сумі 107 446 грн. 79 коп.

В решті позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого підприємства "Феміда Плюс" (49000, м. Дніпропетровськ, провулок Барикадний, 5; ідентифікаційний код 31687407) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Центральна, 6; ідентифікаційний код 13467337) 2 297 грн. 09 коп. - заборгованості з орендної плати, 14 636 грн. 39 коп. - пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого підприємства "Феміда Плюс" (49000, м. Дніпропетровськ, провулок Барикадний, 5; ідентифікаційний код 31687407) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, ідентифікаційний код 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, КБКД 22030001) судовий збір в розмірі 2 487 грн. 61 коп.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко