Рішення

від 23.06.2015 по справі 904/3807/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.06.15р. Справа № 904/3807/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вінтера" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення суми попередньої оплати за договором поставки № 26/02-2 від 26.02.2013 у загальному розмірі 212 522 грн. 60 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Талоконов К.В. - представник (довіреність № 1401/14-2 від 14.01.2014)

від відповідача: Гергіль О.І. - представник (довіреність № 09-04/15 від 09.04.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вінтера" (далі - відповідач) суму попередньої оплати за договором поставки № 26/02-2 від 26.02.2013 у загальному розмірі 212 522 грн. 60 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 26/02-2 від 26.02.2013 в частині своєчасної та повної поставки товару після здійсненої попередньої оплати позивачем у сумі 212 522 грн. 60 коп., відповідно до рахунків на оплату:

- № 18/13 від 18.12.2013 на суму 299 994 грн. 20 коп. (позивачем частково повернуто суму попередньої оплати у розмірі 279 000 грн. 00 коп.);

- № 28-01/2014 від 28.01.2014 на суму 95 764 грн. 20 коп.;

- № 28-01/14/2 від 28.01.2014 на суму 95 764 грн. 20 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 04.06.2015.

Представник позивача у судове засідання 04.06.2015 не з'явився, витребуваних документів ухвалою суду від 05.05.2015 не надав. При цьому, від позивача 04.06.2015 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.

Представник відповідача у судове засідання 04.06.2015 також не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 05.05.2015 не виконав.

Так, ухвалою суду від 04.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання позивача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Так, у судовому засіданні 23.06.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги ухвали суду також були виконані позивачем.

Представник відповідача також з'явився у судове засідання 23.06.2015.

Представник відповідача наголошував на тому, що відзив на позов не підготував, проти того, що у нього знаходяться грошові кошти відповідача, отримані у вигляді попередньої оплати за договром, в загальній сумі 212 522 грн. 60 коп. не заперечував, але наголошував на тому, що жодної вимоги про повернення здійсненої позивачем передоплати не отримував. Представник відповідача зазначав, що листи, якими позивач звертався до відповідача, були отримані на той час директором підприємства, якого на теперішній час звільнено. Крім того, представник відповідача у судовому засіданні зазначав про те, що підписи директора його підприємства Баутіна С.О. на листах є несправжніми, крім того справжність печатки також у представника відповідача викликала сумніви.

Судом було враховано, що представником відповідача на підтвердження своїх заперечень не було надано належних доказів, які б могли доводити обґрунтованість того, що підписи або печатки на листах є несправжніми.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Крім того, строк вирішення спору у даній справі закінчується 30.06.2015.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Крім того, представником відповідача на підтвердження своїх заперечень не було надано належних доказів, які б могли доводити обґрунтованість того, що підписи або печатки на листах є несправжніми.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вінтера" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 26/02-2 (далі - договір) (а.с.11-13), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався здійснити поставку товару, а покупець зобов'язався здійснити приймання та оплату товару, найменування, ціна, кількість, номенклатура (асортимент) якого буде визначатися у відповідності до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору, жодна із сторін не вимагала його розірвання або зміни, договір вважається пролонгованим на один календарний рік (пункт 10.2. договору).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору до матеріалів справи сторонами не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору ціна договору визначається сторонами як вартість всіх партій одиниць товару, які постачаються за договором протягом всього строку його дії. Ціни на товар зазначаються в специфікаціях, та діють до того часу, поки сторони не підпишуть нову специфікацію до договору.

Так, сторонами було підписано, зокрема:

- специфікацію № 1 від 26.02.2013, якою сторони узгодили найменування товару (лист оцинкований), одиницю виміру, його кількість, ціну та загальну вартість - 178 200 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с.14);

- специфікацію № 3 від 28.01.2014, якою сторони узгодили найменування товару (армирування 604), одиницю виміру, його кількість, ціну та загальну вартість - 191 528 грн. 40 коп. з ПДВ (а.с.15).

У пункті 3.4. договору сторони погодили, що постачальник виставляє рахунок покупцю протягом 2 робочих днів з моменту підписання специфікації на поставку товару.

Так, відповідачем були виставлені наступні рахунки:

- № 18/13 від 18.12.2013 на суму 299 994 грн. 20 коп. (долучений до справи у судовому засіданні 23.06.2015)

- № 28-01/2014 від 28.01.2014 на суму 95 764 грн. 20 коп. (а.с.17);

- № 28-01/14/2 від 28.01.2014 на суму 95 764 грн. 20 коп. (а.с.16).

При цьому, згідно з пунктом 3.5. договору покупець здійснює оплату за товар, що поставляється, протягом 10 робочих днів з моменту підписання відповідної специфікації. Оплата здійснюється в безготівковій формі відповідно до виставлених рахунків, шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника. Датою оплати є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 3.7. договору.)

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем було здійснено оплату за договором наступним чином:

- 18.12.2013 в сумі 299 994 грн. 20 коп. (за лист оцинкований, згідно з рахунком № 18/13 від 18.12.2013), що підтверджується банківською випискою (а.с.22);

- 28.01.2014 в сумі 95 764 грн. 20 коп. (за армування 604, згідно з рахунком № 28-01/2014 від 28.01.2014), що підтверджується банківською випискою (а.с.18);

- 28.01.2014 в сумі 95 764 грн. 20 коп. (за армування 604, згідно з рахунком № 28-01/14/2 від 28.01.2014), що підтверджується банківською випискою (а.с.19).

Так, згідно з пунктом 4.1. договору постачальник здійснює поставку товару на підставі заявки покупця, в якій зазначається найменування, кількість товару та строк його поставки. Заявка на поставку товару повинна бути надана покупцем постачальнику не пізніше 7 робочих днів до передбачуваної дати поставки.

Так, позивачем було надано відповідачу заявку (вих. № 2801/14-1юр від 28.01.2014) на поставку 25 368 метрів армування 604 на загальну суму 191 528 грн. 40 коп., що було узгоджено сторонами у специфікації № 3, в строк до 14.02.2014 (а.с.20).

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у вказаній вище заявці було визначено строк до 14.02.2014.

При цьому, відповідно до пункту 4.2. договору, зокрема, передача (здача-приймання) товару здійснюється відповідно до видаткової накладної на складі покупця. Перехід права власності та ризиків на товар від постачальника до покупця відбувається в момент передачі товару покупцю.

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Отже, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем, як було зазначено вище, була здійснена попередня оплата товару, але відповідачем станом на момент вирішення спору обумовлений сторонами товар, зокрема, на суму 191 528 грн. 40 коп. поставлено не було.

Так, позивач звертався до відповідача з листом (вих. № 1702/14-1юр від 17.02.2014), в якому просив повернути суму попередньої оплати у розмірі 191 528 грн. 40 коп. протягом 3 календарних днів з моменту отримання листа (а.с.21). Вказаний лист було отримано відповідачем, про що міститься позначка про його отримання у верхньому лівому куті листа.

При цьому, вимоги позивача щодо повернення передоплати задоволені відповідачем не були, грошові кошти в сумі 191 528 грн. 40 коп. не повернуто.

Крім того, як було зазначено вище, позивач також перерахував грошові кошти в сумі 299 994 грн. 20 коп. 18.12.2013 за лист оцинкований, згідно з рахунком № 18/13 від 18.12.2013, що підтверджується банківською випискою (а.с.22).

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з:

- листом № 2305/2014 від 23.05.2014 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп., перераховані 18.12.2013 за лист оцинкований (а.с.23);

- листом № 0306/2014 від 03.06.2014 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп., перераховані 18.12.2013 за лист оцинкований (а.с.24);

- листом № 1006/2014 від 10.06.2014 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 150 000 грн. 00 коп., перераховані 18.12.2013 за лист оцинкований (а.с.25);

- листом № 1408/2014 від 14.08.2014 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 49 994 грн. 20 коп., перераховані 18.12.2013 за лист оцинкований (а.с.26).

При цьому, на вимогу позивача відповідачем вказані грошові кошти були повернуті не в повному обсязі, а саме:

- 23.05.2014 в сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.28);

- 03.06.2014 в сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.29);

- 10.06.2014 в сумі 150 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.30);

- 22.12.2014 в сумі 29 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 15756 від 22.12.2014 (а.с.31).

Крім того, відповідачем було надано відповідь (лист від 15.08.2014), в якому він зобов'язався повернути грошові кошти в сумі 49 994 грн. 20 коп. в строк до 23.08.2014 (а.с.27), але у повному обсязі вказані грошові кошти так і не були повернуті позивачу.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неповного повернення попередньої оплати у розмірі 299 994 грн. 20 коп., у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в сумі 20 994 грн. 20 коп. (299 994,00 - 50 000,00 - 50 000,00 - 150 000,00 - 29 000,00), а також в сумі 191 528 грн. 40 коп. , на яку не було поставлено товар у визначений строк, та яку не було повернуто позивачу.

Отже, станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу, з моменту звернення позивача до суду, на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Так, як зазначено вище, позивач звертався до відповідача з листами, в яких просив повернути кошти за непоставлений товар.

При цьому, судом не можуть братися до уваги заперечення, висловлені представником відповідача у судовому засіданні 23.06.2015 щодо справжності підпису його директора, а також справжності печатки, якою скріплені ці підписи на листах, оскільки на підтвердження вказаних заперечень представником відповідача не надано жодного доказу. Крім того, наявність грошових коштів в сумі 212 522 грн. 60 коп. ним не заперечується. А в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які можуть свідчити про обґрунтованість вказаних заперечень. Крім того, на вказані звернення відповідачем були вчинені зустрічні дії, спрямовані на задоволення та визнання вимог, що містилися у листах позивача, а саме: в період з 23.05.2014 по 22.12.2014 частинами відповідачем поверталися перераховані у якості передоплати за товар грошові кошти, що свідчить про отримання вимоги позивача (листів) щодо повернення здійсненої ним передоплати.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Так, звернення позивача щодо повернення грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати за товар, свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес. Крім того, своїми діями щодо часткового повернення грошових коштів, відповідачем також було це підтверджено з його сторони.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 212 522 грн. 60 коп. (191 528,40 + 20 994,20), а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати у повному обсязі не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 212 522 грн. 60 коп. суму неповернутої попередньої оплати.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у розмірі 212 522 грн. 60 коп., вимогу про повернення зазначеної суми у повному обсязі не задовольнив, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 212 522 грн. 60 коп. (191 528,40 + 20 994,20) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 4 250 грн. 45 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вінтера" (49010, м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3; ідентифікаційний код 37898837) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (49083, м.Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; ідентифікаційний код 32232765) - 212 522 грн. 60 коп. суму попередньої оплати, 4 250 грн. 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко