Рішення

від 22.06.2015 по справі 909/570/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2015 р. Справа № 909/570/15 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., при секретарі судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Державного підприємства "Бродівське лісове господарство",

вул.Низька,15, м.Броди, Бродівський район, Львівська область,80602;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Отинійське меблеве

підприємство", вул.І.Мазепи, 298/100, м.Коломия,Коломийський район,

Івано-Франківська область,78200;

про: стягнення заборгованості в сумі 2 147,60грн., з яких: 1 804,03грн. - інфляційні втрати, 58,84грн. - 3% річних, 284,73грн. - штраф.

За участю представників сторін:

від позивача: Барабаш В.Г., (довіреність №515 від 21.05.15р.);

від відповідача: Савчук В.Р., (довіреність б/н від 08.06.2015р.).

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Бродівське лісове господарство", звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Отинійське меблеве підприємство" заборгованості в сумі 6 701,45грн., з яких: 4 067,63грн. - основний борг, 821,97грн. - пеня, 284,73грн. - штраф, 1 472,63грн. - інфляційні втрати, 54,49грн. - 3% річних.

Представник позивача, подав суду заяву про зменшення позовних вимог №555 від 11.06.15р. (вх№6417/15 від 12.06.15р.), в якій просить суд, стягнути з відповідача 1 804,03грн. - інфляційних втрат, 58,84грн. - 3% річних, 284,73грн. - штрафу.

Судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, а спір вирішується виходячи зі зменшеної ціни позову, при цьому, судом взято до уваги правила ст.22 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі, має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог та п.3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.11р., відповідно до якого, в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Будь-які підстави припинення провадження у справі, в частині зменшення позовних вимог, у господарського суду відсутні.

Представник позивача, в судовому засіданні, підтримав позовні вимоги (зменшені), вказуючи при цьому, на:

- укладення між сторонами Договору №80 від 20.11.12р., на виконання умов якого, Продавець/позивач передав у власність Покупця/відповідача, по товарно-транспортних накладних від 24.11.12р., 27.11.12р., 28.11.12р., продукцію (пиломатеріали необрізні букові, І, ІІ, ІІІ сорту), на загальну суму 54 067,63грн.;

- неналежне виконання відповідачем п. 5.2. Договору, а саме, несвоєчасне здійснення розрахунків за отриману продукцію;

- приписи ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, на підставі до яких, за порушення строків оплати продукції, у відповідача в наявності зобов"язання сплатити позивачу 1 804,03грн. - інфляційних втрат, 58,84грн. - 3% річних, 284,73грн. - 7 % штрафу;

- норми ст.ст. 525, 526, 530, 625, 655 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти стягнення 1 804,03грн. - інфляційних втрат, 58,84грн. - 3% річних, 284,73грн. - штрафу, заперечив, проте письмового відзиву на позов і документів, що підтверджують заперечення проти позову, суду не подав.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Між Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" (Продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Отинійське меблеве підприємство" (Покупець/відповідач) укладено Договір №80 від 20.11.12р.

Згідно п.1.1.Договору, Продавець зобов"язується продати продукцію, а Покупець прийняти та оплатити продукцію, відповідно з Додатком, який є невід"ємною частиною цього Договору.

Конкретні якісні характеристики та кількість продукції погоджується сторонами шляхом проведення попередніх переговорів у відповідності до Специфікації (п.2.2.Договору).

Специфікацією до Договору №80 від 20.11.12р., сторони обумовили назву продукції: пиломатеріали необрізні букові І,ІІ,ІІІ сорту в кількості 200м 3 .Загальна сума Договору орієнтовано складає 180 000,00грн. з ПДВ, при цьому кінцева сума Договору визначається в залежності від кількості фактично поставленої продукції і узгодженої сторонами ціни.

Пунктами 4.2., 4.3. Договору встановлено, що датою передачі продукції Продавцем та прийому її Покупцем, тобто даною поставки, вважається відмітка Покупця в товаро-транспортній накладній. Приймання продукції по кількості і якості здійснюється Покупцем на складі Продавця.

Оплата проводиться на розрахунковий рахунок Продавця на наступних умовах: Покупець проводить попередню оплату від узгоджених сторонами об"ємів кожної поставки продукції. Кінцева сума оплати не пізніше 7-ми банківських днів з моменту поставки продукції на склад Покупця (п.5.2.Договору).

Дослідженням обставин справи, судом встановлено, що на виконання умов договірних відносин, Продавець/позивач передав у власність Покупця/відповідача, на підставі довіреності №00042 від 30.11.12р., по товарно-транспортних накладних від 24.11.12р., 27.11.12р., 28.11.12р. (а.с.16-21), продукцію (пиломатеріали необрізні букові, І, ІІ, ІІІ сорту), на загальну суму 54 067,63грн.

Як вбачається з виписок по особовому рахунку ДП "Бродівське лісове господарство", платіжних доручень №49 від 10.12.15р., №61 від 04.06.15р. (а.с.22-31,62) відповідачем в повному обсязі здійснено розрахунок за поставлену продукцію, проте з порушенням строку проведення оплати, обумовленого п. 5.2. Договору (не заперечується самим відповідачем в судовому засіданні).

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про застосування до відповідача наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме, 1 804,03грн. - інфляційних втрат, 58,84грн. - 3% річних, а також, відповідальності у вигляді 7% штрафу в сумі 284,73грн., за несвоєчасну оплату коштів за поставлену продукцію, тобто грошового зобов"язання, при цьому, позивач посилається на ч. 2 ст. 231 ГК України, як на підставу для застосування такої відповідальності.

Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з Договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).

В силу приписів ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Договір №80 від 20.11.12р., укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Нормою ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України /боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом/.

Враховуючи вище зазначені правові норми, позивачем правомірно нараховано відповідачу 1 804,03грн. - інфляційні втрати, 58,84грн. - 3% річних, за період вказаний позивачем у розрахунку (а.с.67), який перевірено судом та визнано арифметично вірними.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу в сумі 284,73грн., на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, то суд прийшов до висновку, про відмову в її задоволенні.

Із аналізу положень глави 47 Цивільного кодексу України випливає, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз вище наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченої п.2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: - якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; - якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; - якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Таку правову позицію містить постанова Верховного суду України від 04.02.2014р. у справі № 3-1гс14.

За таких обставин, наявність прострочення виконання саме не грошового зобов'язання є однією з умов застосування п.2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України при визначенні розміру штрафних санкцій. Сама лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, не є достатньою підставою для стягнення із відповідача штрафу, на підставі вище зазначеної норми права.

Враховуючи той факт, що у даному спірному випадку, має місце порушення саме грошового зобов'язання (порушення відповідачем строків оплати отриманої продукції), то підстави для застосування п.2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України щодо визначення розміру штрафу у суду відсутні. Крім того, умовами Договору №80 від 20.11.12р., сторони не погодили відповідальності у вигляді штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань Покупця, а іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено. Така ж правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.07.13р. у справі №5006/11/235/2012, від 23.09.13р. у справі №908/1327/13.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов"язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов"язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, на основі вище викладеного, стягненню в судовому порядку підлягає 1 804,03грн. - інфляційних втрат, 58,84грн. - 3% річних. В частині стягнення штрафу в сумі 284,73грн. - відмовити.

Крім того, позивач просить суд, відшкодувати понесені ним витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1 000,00грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, в склад судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката. Враховуючи, що витрати, пов"язані з наданням послуг адвоката є судовими витратами, вони відшкодовуються лише сторонами.

Судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому разі, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались за наявності документального підтвердження таких витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об"єднанням, доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум (п.6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.13р).

Договором про надання правової допомоги №17 від 21.05.15р., платіжним дорученням №1499 від 21.05.15р., позивачем доведено та документально підтверджено перед судом оплату послуг адвоката (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1818 від 02.12.10р.), в сумі 1 000,00грн., а відтак останні, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 11, 47, 204, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 231 Господарського кодексу України ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов ДП "Бродівське лісове господарство" до відповідача ТОВ "Отинійське меблеве підприємство" про стягнення 2 147,60грн., з яких: 1 804,03грн. - інфляційні втрати, 58,84грн. - 3% річних, 284,73грн. - штраф - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Отинійське меблеве підприємство", вул.І.Мазепи, 298/100, м.Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,78200 (ідентифікаційний код 34920728) на користь Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" вул. Низька,15, м.Броди, Бродівський район, Львівська область, 80602 (ідентифікаційний код 00992444) 58,84грн. (п"ятдесят вісім грн. 84коп. ) - 3% річних, 1 804,03грн. (одну тисячу вісімсот чотири грн. 03коп.) - інфляційних втрат, 1 584,74 грн. (одну тисячу п"ятсот вісімдесят чотири грн. 74коп.) - судового збору, 1 000,00грн. (одну тисячу грн. 00коп.) - витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Отинійське меблеве підприємство", вул.І.Мазепи, 298/100, м.Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,78200 (ідентифікаційний код 34920728) 284,73грн. (двісті вісімдесят чотири грн. 73коп.) - штрафу - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.06.15р.

Суддя С.Кобецька