Рішення

від 17.06.2015 по справі 910/11468/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2015Справа №910/11468/15

за позовом: Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Славутич, ЄДРПОУ 26078560

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», м.Київ, ЄДРПОУ 20025456

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», м.Київ, ЄДРПОУ 21708016

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Славутицька міська виконавча дирекція Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Славутич звернулась до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», м.Київ (з урахуванням заяви б/н від 22.05.2015р.) про зобов'язання виконати платіжні доручення №109 від №29.01.2015р. на суму 288,20 грн., №111 від 29.01.2015р. на суму 227,83 грн., №112 від 29.01.2015р. на суму 2124,55 грн., №113 від 29.01.2015р. на суму 4759,11 грн., №115 від 29.01.2015р. на суму 4025,15 грн., №116 від 29.01.2015р. на суму 1201,94 грн., №117 від 29.01.2015р. на суму 1259,10 грн., №119 від 29.01.2015р. на суму 411,96 грн., №120 від 29.01.2015р. на суму 861,08 грн., №121 від 29.01.2015р. на суму 13907,99 грн., №122 від 29.01.2015р. на суму 10607,44 грн., №123 від 29.01.2015р. на суму 90,90 грн., №124 від 29.09.2015р. на суму 4588,56 грн., №125 від 29.01.2015р. на суму 771,36 грн., №126 від 29.01.2015р. на суму 216,48 грн. та №127 від 29.01.2015р. на суму 181,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення відповідачем умов договору №02/2011/2434/2560 від 27.10.2011р. банківського рахунку в частині належного виконання платіжних доручень клієнта.

16.06.2015р. до господарського суду м.Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідач у відзиві №13-4-12803 від 26.05.2015р. та у поясненнях №13-4-14757 від 12.06.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, оскільки на підставі Постанови №83 від 05.02.2015р. правління Національного банку України рішенням №26 від 05.02.2015р. Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» введено тимчасову адміністрацію, а отже, на думку відповідача, у відповідності до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути задоволено кредиторські вимоги до банку. Відповідачем також зазначено, що рішенням №113 від 05.06.2015р. Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови №356 від 04.06.2015р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», що свідчить про можливість задоволення вимог кредиторів банку лише у межах ліквідаційної процедури та у визначеній чинним законодавством черговості.

У поясненнях №13-4-14757 від 12.06.2015р. відповідач просив здійснювати розгляд спору без участі представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра».

Ухвалою від 07.05.2015р. судом було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну організацію (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

Третя особа у поясненнях б/н від 27.05.2015р. проти задоволення позовних вимог також заперечила з огляду на те, що на даний час виконання відповідачем платіжних доручень позивача обмежено вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач та третя особа у судове засідання 17.06.2015р. не з'явились, представників не направили, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались.

Проте, наведені учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представників Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 27.05.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що позивач та третя особа були обізнані про час та місце наступного слухання справи.

Відповідач у судове засідання 17.06.2015р. також не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався. Наразі, про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про час та місце розгляду справи свідчить поштове повідомлення №0103034419403.

З приводу неявки сторін та третьої особи в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічними правами у відповідності до ст.27 Господарського процесуального кодексу України наділено третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Господарським судом прийнято до уваги, що всіма учасниками судового процесу вже було висловлено сою правову позицію по суті спору.

Судом також враховано, що ухвалою від 27.05.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, незважаючи на те, сторони та третя особа не з'явились у судове засідання 17.06.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2011р. між Славутицькою міською виконавчою дирекцією Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (банк) було укладено договір №02/2011/2434/2560 банківського рахунку, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває клієнту поточні рахунки у гривні: №25608002434001, №25607002434002 та №25607002434003 для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України, та зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені чинним законодавством України.

За умовами п.4.3 договору №02/2011/2434/2560 від 27.10.2011р. клієнт має право подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і з використанням електронних розрахункових документів, відповідно до окремо підписаного договору.

У п.4.4 укладеного між сторонами правочину визначено, що оплата комісії за розрахункові операції банку, комісії за ведення рахунку та плати за розрахунково-касове обслуговування здійснюється згідно тарифів банку шляхом проведення банком списання відповідних сум коштів з рахунку клієнта.

Договір укладений на невизначений строк та набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і кріплення печатками (п.8.1 договору №02/2011/2434/2560 від 27.10.2011р.).

Під час розгляду справи у судовому засіданні 27.05.2015р. представником позивача було наголошено на чинності вказаного договору. Відповідачем факт чинності спірного правочину протягом розгляду спору не заперечувався.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №02/2011/2434/2560 від 27.10.2011р. банківського рахунку як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.1068 Цивільного кодексу зазначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з р?ахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (ст.1071 Цивільного кодексу України).

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу (ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до п.1.9 Постанови №22 від 21.01.2004р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

За умовами п.2.3.3 договору №02/2011/2434/2560 від 27.10.2011р. банківського рахунку банк прийняв на себе зобов'язання здійснювати своєчасно розрахунково-касове обслуговування клієнта; у разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта для здійснення операції та сплати відповідної комісії за розрахунково-касове обслуговування на момент подання розрахункових документів до банку, здійснювати списання коштів з рахунку в межах овердрафту, якщо це обумовлено окремим укладеним договором між сторонами, в іншому випадку банк повертає розрахункові документи без виконання не пізніше наступного дня з відміткою про причини повернення.

Банк здійснює розрахункові операції відповідно до чинного законодавства України, та, зокрема, вимог нормативно-правових актів Національного банку України, за умови належного оформлення клієнтом платіжних документів. Платежі з рахунку клієнта банк виконує у межах залишку коштів на початок операційного дня з урахуванням надходжень протягом операційного дня. Операції з розрахунковими документами в гривнях, що надійшли до банку в операційних час (до 17 год. 30 хвил.), виконуються банком того ж дня. Документи, отримані після операційного часу, відмічаються штампом «вечірня» та «післяопераційний час» і проводяться банком до 12 год. наступного робочого дня (п.4.2 договору №02/2011/2434/2560 від 27.10.2011р. банківського рахунку).

У п.4.6 договору №02/2011/2434/2560 від 27.10.2011р. банківського рахунку визначено, що операційний час банку встановлюється з 9:00 до 17:30 год.

Як встановлено судом, позивачем було направлено на виконання відповідачу, в тому числі, наступні платіжні доручення №109 від №29.01.2015р. на суму 288,20 грн., №111 від 29.01.2015р. на суму 227,83 грн., №112 від 29.01.2015р. на суму 2124,55 грн., №113 від 29.01.2015р. на суму 4759,11 грн., №115 від 29.01.2015р. на суму 4025,15 грн., №116 від 29.01.2015р. на суму 1201,94 грн., №117 від 29.01.2015р. на суму 1259,10 грн., №119 від 29.01.2015р. на суму 411,96 грн., №120 від 29.01.2015р. на суму 861,08 грн., №121 від 29.01.2015р. на суму 13907,99 грн., №122 від 29.01.2015р. на суму 10607,44 грн., №123 від 29.01.2015р. на суму 90,90 грн., №124 від 29.09.2015р. на суму 4588,56 грн., №125 від 29.01.2015р. на суму 771,36 грн., №126 від 29.01.2015р. на суму 216,48 грн. та №127 від 29.01.2015р. на суму 181,44 грн.

Як вбачається з наведених платіжних доручень, розрахункові документи було прийнято Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра». Протягом розгляду справи представником відповідача факт надходження до банку перелічених платіжних доручень заперечено не було.

Господарський судом встановлено, що станом на момент звернення до банку з зазначеними вище платіжними дорученнями, на рахунку Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було достатньо грошових коштів для їх перерахування визначеному клієнтом отримувачу. Вказані обставини підтверджуються представленими до матеріалів справи виписками з банківських рахунків заявника. Наведені обставини відповідачем продовж розгляду спору також не заперечувались.

Проте, всупереч приписам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами правочину щодо строків виконання платіжних доручень клієнта банком у визначені терміни перерахування грошових коштів виконано не було.

При цьому, жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів мотивованого повернення без виконання платіжних доручень матеріали справи не містять.

Наразі, судом прийнято до уваги, що фактично грошові кошти у день подання платіжних доручень було списано з рахунку клієнта, проте, 06.02.2015р. повернуто на рахунки Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

За таких обставин, судом встановлено, що банк, отримавши від позивача вказані вище платіжні доручення щодо перерахування належних останньому грошових коштів, не виконав свої зобов'язання зі здійснення розрахунково-касового обслуговування у строки, встановлені договором №02/2011/2434/2560 від 27.10.2011р. банківського рахунку, чим порушив майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним заявнику майном, яким у розумінні ст.ст.177, 190 Цивільного кодексу України є грошові кошти.

Однак, виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності підлягають залишенню без задоволення з урахуванням наступного.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У відповідності до ч.1 ст.1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом , а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено відсутність обмежень прав Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як клієнта банку, розпоряджатися грошовими коштами.

Як встановлено судом, на підставі Постанови №83 від 05.02.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.02.2015р. прийнято рішення №26 про запровадження з 06.02.2015р. по 05.05.2015р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням №85 від 23.04.2015р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» до 05.06.2015р. включно.

Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою даного Закону України є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Пунктом 6 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.

У відповідності до ч.1 ст.36 вказаного нормативно-правового акту з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

З приписів п.1 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вбачається, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

При цьому, згідно з п.1 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, у даному випадку виключення, що передбачені п.1 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до спірних правовідносин не застосовуються, тому що позивач є кредитором банку, а не вкладником, оскільки відповідно до ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодекс України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритого у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.

Як було встановлено вище, зобов'язання відповідача виникли з договору банківського рахунку, у відповідності до якого у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» виникло грошове зобов'язання з перерахування грошових коштів.

Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що Славутицька міська виконавча дирекція Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є саме кредитором банку, вимоги якого у відповідності до змісту ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» не задовольняються. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 23.12.2014р., від 18.02.2015р., від 15.01.2015р., від 18.02.2015р., від 29.04.2015р. Вищого господарського суду України по справах №910/9228/14, №910/9508/14, №915/913/14, №910/9229/14 та №910/5560/14 і постановах від 25.03.2015р. й 22.04.2015р. Верховного Суду України по справах №3-24гс15 та №363гс15.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до п.3 ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.

Відтак, виконання Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» вимог Рівненського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Постанови №83 від 05.02.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра до категорії неплатоспроможних» є неможливим та таким, що не відповідає приписам ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, твердження позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин сторін п.4 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд вважає необґрунтованими, оскільки приписи визначеної позивачем норми передбачають, що обмеження, встановлене п.1 ч.5 ст.36 названого нормативно-правового акту не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, в той час як у даній справі розглядаються зобов'язальні правовідносини сторін за договором банківського рахунку, а не вирішується питання стосовно обов'язку банку здійснити певні соціальні виплати.

До того ж, як встановлено судом, Постановою №356 від 04.06.2015р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» у відповідача було відкликано ліцензію на здійснення банківської діяльності. На підставі означеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №113 від 05.06.2015р. «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

За приписами ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідація банку - це процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частинами 1, 2 ст.77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено підстави ліквідації банку, зокрема, зазначено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії. Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

У ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказано, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду в процесі ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4 1 ) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Статтею 48 вказаного нормативно-правового акту визначено перелік повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до яких, в тому числі, належить складання реєстру акцептованих вимог кредиторів (внесення змін до нього) та здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів.

У ст.49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено заходи, що вчиняються уповноваженою особа Фонду для задоволення вимог кредиторів. Зокрема, зазначено, що вказана особа припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Таким чином, господарський суд зазначає, що визнання банком, що знаходиться у стані ліквідації, кредиторських вимог юридичних осіб належить до компетенції саме уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Наразі, в матеріалах справи відсутні докази акцептування кредиторських вимог позивача уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задоволення вимог кредиторів банку здійснюється за рахунок одержаних від реалізації майна банківської установи грошових коштів. Вказаною статтею також передбачено черговість задоволення кредиторських вимог та вказано, що вимоги до банку задовольняються в наступному порядку: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); 7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 8) вимоги за субординованим боргом.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від реалізації майна, недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги, уповноважена особа Фонду не враховує суму грошових вимог цього кредитора (ч.4 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

За таких обставин, з огляду на викладені вище положення законодавства України, суд дійшов висновку, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до ст.52 цього Закону. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 09.12.2014р., від 22.04.2015р. Вищого господарського суду України по справах №914/1927/14, №922/1940/14 та №910/9232/14.

Таким чином, враховуючи встановлену Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборону на задоволення вимог кредиторів банку, яке здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку за визначеними чинним законодавством чергами, приймаючи до уваги відкликання банківської ліцензії та введення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на підставі постанови №356 від 04.06.2015р. правління Національного банку України, з огляду на те, що позивач є кредитором банку, господарський суд дійшов висновку, що задоволення кредиторських вимог Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності поза межами ліквідаційної процедури відповідача є неможливим та таким, що не відповідає приписам ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про зобов'язання виконати платіжні доручення №109 від №29.01.2015р. на суму 288,20 грн., №111 від 29.01.2015р. на суму 227,83 грн., №112 від 29.01.2015р. на суму 2124,55 грн., №113 від 29.01.2015р. на суму 4759,11 грн., №115 від 29.01.2015р. на суму 4025,15 грн., №116 від 29.01.2015р. на суму 1201,94 грн., №117 від 29.01.2015р. на суму 1259,10 грн., №119 від 29.01.2015р. на суму 411,96 грн., №120 від 29.01.2015р. на суму 861,08 грн., №121 від 29.01.2015р. на суму 13907,99 грн., №122 від 29.01.2015р. на суму 10607,44 грн., №123 від 29.01.2015р. на суму 90,90 грн., №124 від 29.09.2015р. на суму 4588,56 грн., №125 від 29.01.2015р. на суму 771,36 грн., №126 від 29.01.2015р. на суму 216,48 грн. та №127 від 29.01.2015р. на суму 181,44 грн. підлягають залишенню без задоволення.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняється, в тому числі, Фонд соціального страхування України.

У п.4.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору та якщо позов такої особи залишено без задоволення, судовий збір не стягується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Славутицької міської виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Славутич до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», м.Київ про зобов'язання виконати платіжні доручення №109 від №29.01.2015р. на суму 288,20 грн., №111 від 29.01.2015р. на суму 227,83 грн., №112 від 29.01.2015р. на суму 2124,55 грн., №113 від 29.01.2015р. на суму 4759,11 грн., №115 від 29.01.2015р. на суму 4025,15 грн., №116 від 29.01.2015р. на суму 1201,94 грн., №117 від 29.01.2015р. на суму 1259,10 грн., №119 від 29.01.2015р. на суму 411,96 грн., №120 від 29.01.2015р. на суму 861,08 грн., №121 від 29.01.2015р. на суму 13907,99 грн., №122 від 29.01.2015р. на суму 10607,44 грн., №123 від 29.01.2015р. на суму 90,90 грн., №124 від 29.09.2015р. на суму 4588,56 грн., №125 від 29.01.2015р. на суму 771,36 грн., №126 від 29.01.2015р. на суму 216,48 грн. та №127 від 29.01.2015р. на суму 181,44 грн.

У судовому засіданні 17.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.06.2015р.

Суддя Любченко М.О.