Рішення

від 18.01.2011 по справі 22ц-14140/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № Справа № 22ц-14140/10 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 42

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2011 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Михайловської С.Ю.,

суддів - Осіяна О.М., Каратаєвої Л.О.,

при секретарі - Пантелеєвій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Малого приватного багатопрофільного підприємства фірми «Алмаз» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому вказував на те, що відповідно до наказу №99-к від 10 грудня 2004 року був прийнятий на посаду водія організації відповідача, де працював до 31 березня 2010 року, коли був звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України відповідно до наказу №123-к від 31.03.2010 року.

За вказаний період йому не виплачувалась заробітна плата відповідно до встановлених штатними розписами посадових окладів, а тому просив стягнути суму заборгованості із підприємства.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Малого приватного багатопрофільного підприємства фірми «Алмаз» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та задоволення позову, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням норм матеріального права та без врахування обставин у справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати та постановити у справі нове рішення із наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 відповідно до наказу №99-к від 10 грудня 2004 року був прийнятий на посаду водія Малого приватного багатопрофільного підприємства фірми «Алмаз» де працював до 31 березня 2010 року, коли був звільнений за власним бажанням на підставі ст..38 КЗпП України відповідно до наказу №123-к від 31.03.2010 року.

Суд встановив, що позивачу виплачувалась заробітна плата відповідно до встановлених штатними розписами посадових окладів протягом всього періоду роботи на підприємстві, що підтверджено довідкою підприємства.

Оскільки заборгованість підприємства перед позивачем відсутня, що підтверджено відповідними документами, а тому суд посилаючись на вимоги ст.116 КЗпП України відмовив у задоволенні позову.

Але із такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам у справі та наявним доказам.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач надав довідку про нараховані та виплачені суми заробітної плати за період із грудня 2004 року до квітня 2010 року (а.с.24-26).

В суді апеляційної інстанції відповідач надав фінансові документи щодо виплати позивачу заробітної плати за спірний період. Із цих документів - видаткових касових ордерів, платіжних відомостей на видачу заробітної плати вбачається, що за період 2008 -2010 років відповідач не повністю сплатив заробітну плату позивачу.

Так у довідці підприємства (а.с.24-26) зазначається, що за 2008 рік ОСОБА_2 нарахована заробітна плата у розмірі 8261,91 гривень, а відповідач надав фінансові документи про виплату заробітної плати у розмірі 4 156,58 гривень, у зв'язку із чим недоплата за цей рік складає - 4 105,33 гривні. За 2009 рік позивачу нарахована заробітна плата у розмірі 8207 гривень, а фінансові документи підтверджують виплату заробітної плати тільки у розмірі 1 305 гривень, у зв'язку із чим недоплата за цей рік складає - 6 902 гривні. У 2010 році ОСОБА_2 нарахована заробітна плата у розмірі 3 476 гривень, а відповідач надав фінансові документи про виплату заробітної плати у розмірі 869 гривень, тому недоплата за цей рік складає - 2 607 гривень.

Таким чином, відповідач не надав належних і достовірних доказів про виплату позивачу заробітної плати за період 2008-2010 років у розмірі 13 614,33 гривень, яка і є заборгованістю по заробітній платі і підлягає стягненню із відповідача на підставі ст.116 КЗпП України.

Що стосується видаткових касових ордерів за цей період, у яких зазначені видані позивачу грошові суми як займи, то суд не вважає їх підтвердженням виплати заробітної плати, оскільки це суперечить п. 3.8 Положення про проведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року, тому що свідченням отримання саме заробітної плати працівником є відповідний запис у касовому ордері. Сам же позивач зазначав, що йому неодноразово надавались гроші на придбання паливно-мастильних матеріалів та запасних частин до автомобілю, де він ставив підписи під різними документами.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність будь-якої заборгованості спростовуються дослідженими у суді апеляційної інстанції доказами.

Також відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» із відповідача необхідно стягнути загальну суму індексації заробітної плати за 2008-2009 роки, яка складає 1085,73 гривень (за 2008 рік - 4105,33 грн. х 17,2 коефіцієнт = 706,12 гривень, за 2009 рік - 6902 грн. х 5,5 коефіцієнт = 379,61 гривня).

Крім того, підлягає стягненню на користь позивача і сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати».

Сума компенсації заробітної плати за 2008 рік складає 784,12 грн. (4105,33 грн. х 0,191 - індекс споживчих цін за січень 2009 року). За 2009 рік - 496,94 грн.(6902 грн. х 0,072), за січень 2010 року - 45,19 гривень(869 грн. х 0,052), за лютий 2010 року - 36,5 грн. (869грн. х 0,042), за березень 2010 року - 39,11 грн. (869 грн. х 0,045). Таким чином, загальна сума компенсації складає 1401 гривню 86 копійок (784,12 + 496,94 + 45,19 +36,5 + 39,11).

Керуючись ст. ст. 307,309, 316 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2010 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути із Малого приватного багатопрофільного підприємства фірми «Алмаз» м. Павлограда Дніпропетровської області (розрахунковий рахунок 26006010039873 МФО 306931 код ОКПО 20303056 у ДФ ВАТ ВТБ Банк м. Дніпропетровська) на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 13 614 гривень 33 копійки, індексацію заробітної плати у розмірі 1085 гривень 73 копійки, компенсацію заробітної плати у розмірі 1401 гривня 86 копійок, а всього на суму - 16 101( шістнадцять тисяч сто одну) гривню 92 копійки, а також судовий збір на користь держави у розмірі 161 гривню та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: