Постанова

від 22.06.2015 по справі 826/7225/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 червня 2015 року № 826/7225/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інформація і технології" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» (надалі - Позивач, ТОВ «НВФ «ІНІТ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. №0004822201 та №0004832201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2015 р. відкрите провадження в адміністративній справі №826/7225/15, закінчене підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 10 червня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову.

Відповідно до положень ст.122 КАС України суд перейшов до розгляду адміністративної справи №826/7225/15 у порядку письмового провадження та надав сторонам час для подання додаткових документів та пояснень по справі.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «НВФ «ІНІТ» (код ЄДРПОУ 20035704) зареєстроване 21.01.1994 р. Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, з 01.02.1994 р. взяте на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Поряд із цим, у період з 17.10.2014 р. по 30.10.2014 р. на підставі направлення від 17.10.2014 р. №1513 та наказу від 16.10.2014 р. №1889, виданих ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, а також на виконання вимог постанови СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.05.2014 р., відповідно до пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «НВФ «ІНІТ» з питань правильності нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість (надалі - ПДВ) по взаємовідносинах із ТОВ «Росс-Сталь» за період діяльності з 01.09.2013 р. по 30.04.2014 р., за результатами якої складений акт від 06.11.2014 р. №71/26-53-22-01-26/20035704 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НВФ «ІНІТ» (код ЄДРПОУ 20035704) з питань правильності нарахування та сплати податку на прибуток та ПДВ по взаємовідносинах із ТОВ «Росс-Сталь» (код ЄДРПОУ 32471420) за період діяльності з 01.09.2013 р. по 30.04.2014 р.» (надалі - Акт перевірки №71), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

- пп.138.1.1 п.138.1 та п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 215 971,00 грн., у т.ч. за: 2013 р. - на суму 215 971,00 грн.;

- п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.4, п.201.6 та п.201.7 ст.201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 227 338,00 грн., у т.ч. за: вересень 2013 р. - на суму 46 463,00 грн.; жовтень 2013 р. - на суму 42 583,00 грн.; квітень 2014 р. - на суму 138 292,00 грн.

Згідно із зазначеним, на підставі висновків Акту перевірки №71 ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві були прийняті 20.11.2014 р. податкові повідомлення-рішення, а саме:

- за формою «Р» №0004822201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 323 956,00 грн. (з яких 215 971,00 грн. - за основним платежем та 107 985,00 грн. - за штрафними санкціями);

- за формою «Р» №0004832201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 341 007,00 грн. (з яких 227 338,00 грн. - за основним платежем та 113 669,00 грн. - за штрафними санкціями).

За результатами адміністративного оскарження, рішеннями ГУ ДФС у м. Києві від 29.01.2015 р. №1303/10/26-15-10-05 «Про результати розгляду первинної скарги» та ДФС України від 10.04.2015 р. №7633/6/99-99-10-04-25 «Про результати розгляду скарги» були залишені без змін прийняті ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення №0004822201 та №0004832201 від 20.11.2014 р., а скарги Позивача - без задоволення.

Згідно із зазначеним, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «НВФ «ІНІТ» під час проведення перевірки та прийняття 20.11.2014 р. податкових повідомлень-рішень, Позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.009.2013 р. по 30.04.2014 р. Позивач здійснював господарські операції із контрагентом ТОВ «Росс-Сталь» на підставі укладених між ними тотожних договорів №3008/13 від 30.08.2013 р., №2709/13 від 27.09.2013 р. та №3110/13 від 31.10.2013 р., за умовами яких ТОВ «Росс-Сталь» (Продавець) зобов'язується постачати ТОВ «НВФ «ІНІТ» (Покупцю) продукцію (товар) в асортименті та в строк згідно заявки, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (надалі - Договори поставки) (арк.с.104-106, 110-113, 117-120).

На підтвердження виконання вимог вказаних вище Договорів Позивачем надані суду видаткові накладні на загальну вартість товару 1 364 031,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 227 338,50 грн.), а саме: №РС-0000007 від 16.09.2013 р. - на суму 232 316,00 грн. (ПДВ - 46 463,00 грн.); №РС-0000172 від 24.10.2013 р. - на суму 212 916,50 грн. (ПДВ - 42 583,30 грн.); №РС-0000298 від 20.11.2013 р. - на суму 691 460,00 грн. (ПДВ - 138 292,00 грн.) (арк.с.107, 114, 121).

З огляду на наявні в матеріалах справи документи встановлено, що у період спірних господарських взаємовідносин між ТОВ «НВФ «ІНІТ» та ТОВ «Росс-Сталь» Позивач здійснював розрахунки за поставлений йому товар вказаним контрагентом у безготівковій формі, про що свідчать копії банківських виписок (арк.с.109, 116, 123).

Відповідно до положень п.201.1, п.201.6, п.201.7 та п.201.10 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «НВФ «ІНІТ» з ПДВ встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суму ПДВ розміром 227 338,50 грн. та включення її до складу податкового кредиту за вересень-жовтень 2013 р. та квітень 2014 р. на підставі отриманих від ТОВ «Росс-Сталь» податкових накладних №200 від 16.09.2013 р., №240 від 24.10.2013 р. та №190 від 20.11.2013 р. (арк.с.108, 115, 122).

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, згідно із пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Як вбачається з Акту перевірки №71, за період з 01.09.2013 р. по 30.04.2014 р. ТОВ «НВФ «ІНІТ» задекларовано суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 998 532,00 грн., проте перевіркою повноти визначення Позивачем податкового кредиту за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Росс-Сталь» Відповідачем встановлено його завищення на загальну суму 227 338,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 227 338,00 грн.

Крім того, в ході аналізу податкової звітності Позивача з податку на прибуток податковим органом встановлено, що ТОВ «НВФ «ІНІТ» включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та відображено в декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 р., витрати на загальну суму 1 136 692,00 грн., понесені від ТОВ «Росс-Сталь».

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положенням п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.пп.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період Позивачем задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 23 515 198,00 грн. Однак, перевіркою повноти визначення ТОВ «НВФ «ІНІТ» витрат за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Росс-Сталь» Відповідачем встановлено їх завищення на загальну суму 1 136 692,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 215 971,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Так, на виконання вимог суду щодо подання ТОВ «НВФ «ІНІТ» документально підтверджуючих доказів реальності здійснення спірних господарських операцій із його контрагентом ТОВ «Росс-Сталь» за період з 01.09.2013 р. по 30.04.2014 р. Позивачем були надані додаткові документи, які, на його думку, в повному обсязі посвідчують обставини відповідних господарських взаємовідносини та спростовують викладені в Акті перевірки №71 висновки податкового органу щодо виявлених порушень з боку платника податків, з огляду на які судом встановлено наступне.

Відповідно до умов укладених Позивачем із ТОВ «Росс-Сталь» тотожних Договорів поставки постачання товарів здійснюється Продавцем згідно із заявками Покупця. Найменування, кількість, ціна та терміни поставки кожної партії товару визначаються специфікацією, яка оформлюється додатками до кожного із Договорів. Якість товару повинна відповідати сертифікату якості заводу-виробника.

Проте, з огляду на матеріали справи судом не встановлено наявності обов'язкових заявок Покупця, на підставі яких Продавцем здійснювались постачання вказаних у видаткових накладних до кожного Договору поставки партій товарів.

Поряд із цим, матеріали справи не містять обов'язкової специфікації, оформленої додатком до Договору №3008/13 від 30.08.2013 р., в якій мала б бути визначена сторонами інформація щодо асортименту продукції, її вартості та узгоджених строків поставки відповідної продукції, в той час, як надані Позивачем специфікації, підписані між ТОВ «НВФ «ІНІТ» та ТОВ «Росс-Сталь», до Договорів №2709/13 від 27.09.2013 р. та №3110/13 від 31.10.2013 р. також не містять даних щодо термінів поставки кожної партії товару.

У п.4.3 Договорів поставки передбачено, що відпускна ціна кожної партії товару формується з урахуванням вартості доставки на склад Покупця.

Відповідно до п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп.«б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Відповідно позиції, зазначеної у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Так, за твердженнями Позивача, про наявність у Покупця складських приміщень, куди здійснювалась доставка придбаних у ТОВ «Росс-Сталь» за Договорами поставки товарів, свідчать подані ТОВ «НВФ «ІНІТ» до суду договори оренди (суборенди) нежитлових приміщень, а саме: договір №34/С від 01.09.2013 р., укладений із ТОВ «Бізнес-Центр «Новий», за яким Позивач впродовж терміну дії договору (з 01.09.2013 р. по 30.06.2014 р.) отримав у платне тимчасове користування - піднайм нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 11, корп. А; договір №2 від 16.06.2012 р., укладений із ТОВ «Мета-Рест», за яким Позивач впродовж визначеного договором терміну (з 01.07.2012 р. по 30.12.2013 р.) отримав у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 70-Б (арк.с.95-103).

Проте, суд вважає за належне зазначити, що одні лише договори оренди не є достатніми доказами наявності у ТОВ «НВФ «ІНІТ» складських приміщень, оскільки такі договори не посвідчують здійснення безпосереднього постачання, зберігання, обліку та подальшого використання (реалізації) Позивачем придбаних за Договорами поставки товарів на складах за вказаними адресами місцезнаходження орендованих приміщень, а також не посвідчують приймання-передачу таких складних приміщень від орендодавців до орендаря та здійснення останнім орендної плати за користування цими приміщенням, що дає суду підстави для висновку про відсутність фактичного використання ТОВ «НВФ «ІНІТ» складських приміщень у період здійснення господарської із ТОВ «Росс-Сталь».

Суд звертає увагу на пояснення Позивача про те, що доставка придбаних у ТОВ «Росс-Сталь» товарів за Договорами поставки здійснювалась саме Покупцем із залученням перевізної організації - ТОВ «САТ» (надалі - Перевізник), від так, місцем постачання товарів за спірними господарськими операціями є місце, де товари перебували на час початку їх перевезення - місце складання видаткових накладних до кожного із таких Договорів.

Однак, в матеріалах справи також відсутні будь-які пояснення із їх документальним підтвердження щодо місцезнаходження складів (основних фондів) контрагента-постачальника товарів Позивача - ТОВ «Росс-Сталь», які б дали суду змогу встановити фактичне місце, де товар перебував на час початку його перевезення.

Разом із тим, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Правила №363) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Згідно зі ст.1 Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Позивач зазначає, що оскільки ТОВ «НВФ «ІНІТ» здійснювало доставку кожної партії товару на свій склад власними силами (Перевізником), а тому товарно-транспортні накладні не виписувались, натомість, про факт здійснення ТОВ «САТ» самого транспортування придбаної Покупцем у ТОВ «Росс-Сталь» продукції свідчать надані ТОВ «НВФ «ІНІТ» додатково на вимогу суду копії актів здачі-приймання робіт, складені у м. Львів-центр та підписані Покупцем із Перевізником за договором №8140 від 01.11.2011 р., та копії виписаних ТОВ «САТ» рахунків на оплату транспортних послуг за серпень, жовтень та грудень 2013 р.

Між тим, під час дослідження судом отриманих від Позивача вказаних вище документів на підтвердження транспортування придбаних у ТОВ «Росс-Сталь» товарів встановлено, що вони були оформлені за результатами отриманих ТОВ «НВФ «ІНІТ» транспортних послуг від ТОВ «САТ» з перевезення вантажу по маршруту м. Дніпропетровськ - м. Львів-центр, в той час, як відповідно до вказаного сторонами місця складення видаткових накладних (м. Рівне) до Договорів поставки доставка товарів здійснювалась зазначеним Перевізником за маршрутом м. Рівне - м. Київ, що не спростовується Позивачем, як наслідок, така невідповідність місць постачання товарів позбавляє суд можливості визначити фактичне місце (склад Покупця/Продавця) постачання товарів за укладеними між ТОВ «НВФ «ІНІТ» та ТОВ «Росс-Сталь» Договорами поставки, або місце, де товари перебували на час початку їх перевезення ТОВ «САТ».

Крім того, судом також встановлено невідповідність дати їх складення та підписання між ТОВ «НВФ «ІНІТ» та ТОВ «САТ» із датами оформлення видаткових та податкових накладних до Договорі поставки, оскільки надання таким Перевізником транспортних послуг за актами здачі-приймання робіт та рахунками на оплату відбувалось набагато раніше ніж фактично були укладені самі Договори поставки до яких вони оформлені, від так, такі докази транспортування не можуть братись судом до уваги.

Більше того, суд звертає увагу на те, що майже всі вказані докази (акти приймання-передачі наданих послуг разом із рахунками на оплату) не містять печаток ТОВ «САТ», а видаткові накладні - розшифрувань підписів осіб, якими отримувався товар у Продавця, як і не містять посад таких підписантів.

В свою чергу, суд вважає за належне зазначити, що сама наявність документів, підписаних невстановленими особами, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, оскільки фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання не підтверджено.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014 р. К/800/36711/13

Таким чином, відсутність у матеріалах справи інформації із її документальним підтвердженням (довіреностей на отримання ТМЦ, наказів, розпоряджень, тощо) щодо осіб, які здійснювали навантаження/розвантаження товару, та осіб, якими приймався товар від ТОВ «Росс-Сталь» на складі Продавця та якими, опісля, передавався до ТОВ «НВФ «ІНІТ» на складі Покупця, а також ненадання Позивачем на вимогу суду належних та допустимих первинних документів в якості доказів транспортування придбаної у ТОВ «Росс-Сталь» продукції за Договорами поставки як Перевізником (ТОВ «САТ»), так і власними силами Продавця (ТОВ «Росс-Сталь») або Покупця (ТОВ «НВФ «ІНІТ»), свідчить про відсутність руху активів у процесі здійснення спірних господарських операцій та, як наслідок, дають суду підстави для висновку про наявність лише формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких спростована фактичними обставинами справи, а тому такі докази не спростовують викладених в Акті перевірки №71 висновків податкового органу.

Водночас, судом не приймаються до уваги твердження Позивача про те, що товари були придбанні у ТОВ «Росс-Сталь» за Договорами поставки саме з метою їх подальшого використання ТОВ «НВФ «ІНІТ» у своїй господарській діяльності при виготовленні останнім блоків детекторів прямої зарядки типу БДПЗ-0100, оскільки один лише наданий суду сертифікат відповідності, виданий Державним центром регулювання якості поставок та послуг та зареєстрований в Реєстрі СЕРТАТОМ за №СА.10.01041-13, із терміном дії з 23.09.2013 р. до 22.09.2014 р. не підтверджує дійсного виготовлення підприємством вказаної продукції із використанням матеріалів (товарів), поставлених ТОВ «Росс-Сталь» за спірними господарськими операціями, як і не підтверджує факту самого виготовлення Позивачем блоків детекторів прямої зарядки типу БДПЗ-0100 в силу відсутності доказів наявності у ТОВ «НВФ «ІНІТ» матеріально-технічних потужностей (технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень) для здійснення відповідної діяльності, а також не посвідчує наміру останнього одержати економічний ефект у результаті такої діяльності.

Суд акцентує увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між ТОВ «НВФ «ІНІТ» та ТОВ «Росс-Сталь» з урахуванням часу такого здійснення, місцезнаходження товару, оскільки на вимогу суду Позивачем не надано належних первинних та бухгалтерських документів, а також не надано будь-яких пояснень щодо відсутності таких обов'язкових документів, які б посвідчували фактичне здійснення транспортування товарів за укладеними Договорами поставки, як і не надано належних доказів зберігання придбаних у ТОВ «Росс-Сталь» товарів, наявності необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності доказів наявності у Позивача та його контрагента-постачальника персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, а також доказів подальшої реалізації придбаної у ТОВ «Росс-Сталь» у власній господарській діяльності, як наслідок, суд позбавлений можливості встановити правомірність включення спірної суми ПДВ до складу податкового кредиту та суми витрат до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за перевіряємий період, відповідно, погоджується із висновками податкового органу щодо неправомірного формування даних податкового обліку.

При цьому, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Суд приймає до уваги посилання представника Відповідача на отримані матеріали щодо контрагента Позивача ТОВ «Росс-Сталь» (постанова СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.05.2014 р. про призначення податкової перевірки ТОВ «НВФ «ІНІТ»; акт ДПІ у м. Рівному ГУ Міндоходів у Рівненській області від 04.06.2014 р. №366/17-16-22-01/32471420 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Росс-Сталь»), якими встановлено відсутність підприємства за податковою адресою, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності засновника та директора контрагента-постачальника, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, а також відсутність об'єктів оподаткування по операціях з купівлі-продажу товарів (послуг) за період з 01.01.2013 р. по 30.04.2014 р.

Таким чином, у зв'язку із отриманою інформацією та відсутністю належного документального підтвердження (транспортування, зберігання, тощо) фактичного здійснення Позивачем спірних господарських операцій із ТОВ «Росс-Сталь» податковий орган прийшов до висновку про необґрунтованість сформованих ТОВ «НВФ «ІНІТ» даних податкового обліку за результатами таких фінансово-господарських взаємовідносинах, що свідчить про завищення задекларованих останнім сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у розмірі 1 136 692,00 грн. та податкового кредиту у розмірі 227 338,00 грн.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Натомість, Позивач стверджує, що під час проведення Відповідачем перевірки ТОВ «НВФ «ІНІТ» надано цілий ряд документів, що супроводжували спірні господарські операції за Договорами поставки та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Росс-Сталь» товарів за вказаними Договорами, а саме: податкова звітність, видаткові накладні, договори оренди, оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 та 631, рахунки на оплату, тощо.

Проте, судом не приймаються до уваги такі твердження, оскільки з наявних в матеріалах справи документів на підтвердження транспортування, зберігання та подальшого використання придбаних товарів у контрагента-постачальника ТОВ «Росс-Сталь» відповідно до укладених Договорів поставки за весь період відповідних господарських взаємовідносин, не можливо встановити рух активів у процесі здійснення таких господарських операцій та зв'язок між фактом придбання Позивачем у вказаного контрагента товарів, спорудженням основних фондів, реалізацією поставлених товарів та понесенням інших витрат із господарською діяльністю ТОВ «НВФ «ІНІТ», в той час, як наявні в матеріалах справи документи відповідних висновків суду не спростовують, оскільки спірні господарські операції між Позивачем та зазначеним контрагентом-постачальником не посвідчують правового змісту господарських операцій.

В свою чергу, суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у Позивача податкових накладних, а також доказів сплати Постачальнику вартості товару з ПДВ.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

З огляду на викладене, оскільки наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції між ТОВ «НВФ «ІНІТ» та ТОВ «Росс-Сталь» з постачання товарів фактично не мали реального характеру, факти поставок оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним Договором поставки за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, не встановлено мету їх подальшого використання в своїй господарській діяльності, а Позивачем, в свою чергу, не надано жодних пояснень щодо відсутності обов'язкових належних чином складених первинних документів, які б посвідчували відповідні спірні правовідносини.

Відповідно до зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, які пов'язують виникнення у Позивача права включення спірної суми ПДВ до складу податкового кредиту за перевіряємий період, що призвело до заниження ТОВ «НВФ «ІНІТ» ПДВ, а також включення спірної суми понесених від ТОВ «Росс-Сталь» витрат до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, що, в свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток.

Поряд із цим, відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп.54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Суд вважає за належне зазначити, у листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 р. №2198/11/13-11 вказано про те, що в розумінні п.123.1 ст.123 ПК України штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50% застосовуються не за сам факт повторного виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь за обставин, передбачених п.п.54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 ПК України.

З огляду на оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. №0004822201 та №0004832201 судом встановлено, що Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 323 956,00 грн. (з яких 215 971,00 грн. - за основним платежем та 107 985,00 грн. - за штрафними санкціями) та з ПДВ на загальну суму 341 007,00 грн. (з яких 227 338,00 грн. - за основним платежем та 113 669,00 грн. - за штрафними санкціями), що свідчить про застосування ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві суми штрафних санкцій розміром 50%.

Поряд із цим, суд не отримав від податкового органу будь-яких обґрунтувань щодо повторності вчинення ТОВ «НВФ «ІНІТ» протиправних діянь за обставин, передбачених п.п.54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 ПК України, як наслідок, суд приходить до висновку щодо неправомірності застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50% та вважає за необхідне скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25%, що складають суми грошових зобов'язань за штрафними (фінансовими) санкціями, зокрема: за податковим повідомленням-рішенням №0004822201 - у розмірі 53 993,00 грн.; за податковим повідомленням-рішенням №0004832201 - у розмірі 56 835,00 грн.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Позивача.

Відповідно до положень ч.3 ст.94 КАС України встановлено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Водночас, згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Суд звертає увагу на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015 р. №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір», в якій вказано, що якщо відповідач звільнений від сплати судового збору, то й відповідно судовий збір з нього не стягується. Тобто в разі задоволення адміністративного позову повністю судовий збір з відповідача, звільненого від сплати судового збору, не стягується, а у разі часткового задоволення позову у справі, в якій відповідач звільнений від сплати судового збору, судовий збір стягується лише з позивача пропорційно до відхиленої частини вимоги з урахуванням попередньої сплати 10 відсотків розміру ставки судового збору.

При цьому, п.21 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору звільняються органи доходів і зборів, - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів. Отже Відповідач звільнений від сплати судового збору.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, під час подання адміністративного позову, що має одночасно майновий і немайновий характер, Позивач сплатив судовий збір за позовні вимоги майнового характеру суму у розмірі 487,20 грн., що становить 10% розміру ставки судового збору за позовну вимогу майнового характеру. Дані суми підтверджуються платіжним дорученням №476 від 21.04.2015 р.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Позивача у справі, в якій Відповідач звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає відшкодуванню Позивачу частково в розмірі 72,00 грн., решта суми судового збору (4800,00 грн.) має бути стягнута лише з Позивача пропорційно до відхиленої частини вимоги та з урахуванням попередньої сплати 10% розміру ставки судового збору, яка становить 4000,00 грн.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. №0004822201 у частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 53 993 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто три) грн. 00 коп.

3. Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. №0004832201 у частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 56 835 (п'ятдесят шість тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн. 00 коп.

4. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

5. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» понесені судові витри в розмірі 72 (сімдесят дві) грн. 00 коп. із видатків Державного бюджету України.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» (адреса: 02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, корп. А, оф.304, код ЄДРПОУ 20035704) решту суми судового збору у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/7225/15».

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник