Рішення

від 15.06.2015 по справі 908/2100/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 18/63/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2015 справа № 908/2100/15-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Олвін-сервіс" (юридична адреса: 83059, м. Донецьк, пр. Ілліча, 109-а; поштова адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 102-Б, кв. 51)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" (83028, м. Донецьк, вулиця Майська, 66)

про стягнення 2072407,90 грн.

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Трекке А.С., довіреність № б/н від 12.05.2015 р., паспорт серія ВА № 757115 від 03.06.1997 р.;

від відповідача: Руденко В.О., довіреність № б/н від 08.06.2015 р., паспорт серія ВА №835347 від 05.08.1997 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 30.03.2015 р. звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Олвін-сервіс" з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" про стягнення 2072407,90 грн., з яких: 1114415,90 грн. основного боргу, 312972,74 грн. пені, 603996,28 грн. інфляційних втрат та 41022,98 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 155/02 від 08.10.2013 р., внаслідок чого виникла заборгованість. Враховуючи наявність порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивач, керуючись умовами договору та приписами діючого законодавства нарахував до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Позов обґрунтований ст.ст. 526, 530, 536, 610, 614, 625, 712 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 193, 218, 220, 229, 343, 692 ГК України.

Ухвалою суду від 31.03.2015 року порушено провадження у справі № 908/2100/15-г, присвоєно справі номер провадження 18/63/15, судове засідання призначене на 20 травня 2015 року. Ухвалою суду від 20.05.2015 р. відхилено заяву позивача про забезпечення позову; продовжено строк розгляду спору; розгляд справи відкладено на 10.06.2015 р. В судовому засіданні 10.06.2015 р. оголошувалась перерва до 15.2015 р. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу за наявними у справі документальними доказами та закінчений 15.06.2015 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позові, просив позов задовольнити; на виконання вимог суду надав детальний коригований розрахунок суми основного боргу, пені, інфляційних витрат та 3 % річних; представив коригування вартості до актів приймання-передачі від 03.11.2013 р. (4) та 03.12.2013 р. (2).

Представник відповідача проти позову заперечив, свою правову позицію виклав у відзиві № 01-321 від 12.05.2015 р. В обґрунтування заперечень посилався на те, що до підписаних актів прийому-передачі товару здійснювались корегування, які містяться в матеріалах справи, тому саме рахунок наданий постачальником є підставою та документом який містить остаточну вартість поставленого товару. Всупереч умовам договору, позивач надавав рахунки для оплати невчасно і не в повному обсязі з порушенням вимог п. 2.4 зазначеного договору. Всі рахунки, які надані позивачем для оплати сплачені відповідачем негайно. За ненаданими рахунками, оплата відповідно не здійснювалась. Таким чином, у зв'язку з порушенням позивачем п. 2.4. договору у відповідача не було підстав для здійснення оплати як того вимагає п.4.1. договору і саме надання рахунку є обумовленою сторонами за договором обставиною, настання якої є підставою для оплати і є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України. Таким чином, у відповідача не виникли зобов'язання по оплаті 1114415,90 гривень за поставлену вугільну продукцію, оскільки рахунків на оплату не отримано. При розрахунку пені, 3% та інфляційних втрат допущена низка грубих порушень, а саме позивачем нарахована пеня за період, за яким сплив строк позовної давності; невірно визначений останній день строку сплати за поставлений товар та день з якого слід починати нарахування санкцій, тоді коли такий день припадає на святковий або вихідний день. Просив суд застосувати п. 3 ст. 83 ГПК України та зменшити розмір пені до 10 % від обґрунтовано нарахованого розміру. Також відповідачем надано клопотання № 01-322 від 12.05.2015 р. про відстрочку виконання рішення суду строком до 01 липня 2017 р.

Представник позивача проти відстрочення виконання рішення суду строком до 01 липня 2017 р. заперечив; погодився із запереченнями щодо помилкового визначення останнього дня строку сплати за поставлений товар та дня з якого слід починати нарахування санкцій, тоді коли такий день припадає на святковий або вихідний день.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олівін-сервіс» (постачальник, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» (покупець, відповідач у справі) 08.10.2013 р. уклали договір № 155/02 (надалі - договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що на умовах, які викладені у розділах цього договору, постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію, яка іменується в подальшому «Вугілля». За марочним складом, цінам та в кількості, які зазначаються у відповідних специфікаціях, які оформлені у вигляді додатків та є невід'ємною частиною цього договору.

Об'єм та строки (періоди) поставок Вугілля узгоджуються сторонами шляхом підписання відповідних специфікації до цього договору з урахуванням необхідності ритмічної праці та безперебійної поставки Вугілля покупцю (п. 1.2 договору).

Вугілля, яке зазначене в специфікації до цього договору поставляється на умовах «FCA - станція відправника», відповідно Міжнародним правилам інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 року, з урахуванням умов, положень та застережень, які містяться в цьому договорі (базисні умови поставки).

Пунктом 2.2 договору встановлено, що датою поставки (передачі) Вугілля (відповідної партії) від постачальника до покупця вважається дата, яка зазначається у графі 56 залізничної накладної, яка свідчить про прийняття вантажу до перевезення. Сторони застережуть, що право власності на Вугілля, а також всі ризики втрати та пошкодження Вугілля (його частини), яке поставляється за цим договором переходить до покупця з моменту (дати) поставки Вугілля (його частини).

Пунктом 2.4 договору сторони визначили перелік документів, який за кожною партією Вугілля, протягом 3 (трьох) робочих днів з дати поставки, але не пізніше 2-го числа наступного місяця, постачальник передає покупцю.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна (базова договірна) Вугілля визначається на базисних умовах поставки, які передбачені цим договором та зазначається у сторонами у відповідних специфікаціях до цього договору.

Фактична договірна ціна Вугілля, яке поставляється за цим договором буде розрахована за фактом приймання Вугілля, з урахуванням положень цього договору (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 4.1 договору оплата Вугілля здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом банківського переводу грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з моменту підписання Акта приймання-передачі вугілля, відповідно до рахунку отриманого від постачальника. Інші форми розрахунків можуть бути узгоджені сторонами в додаткових угодах до цього договору.

Пунктом 4.4 договору встановлено, що щомісячно, не пізніше 15-го числа місяця, наступного за місяцем поставки Вугілля, сторони здійснюють звірку поставок Вугілля та розрахунків за нього, яка оформлюється відповідним Актом, підписується уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що приймання Вугілля по кількості здійснюється у відповідності до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 з наступними змінами, в частині, що не суперечить цьому договору.

У відповідності до умов договору сторони підписали Специфікації № 1 від 08.10.2013 р. на суму 999984,00 грн. із строком поставки вугілля: жовтень 2013 р.; № 2 від 08.10.2013 р. на суму 999984,00 грн. із строком поставки вугілля: листопад 2013 р.; № 3 від 26.11.2013 р. на суму 499992,00 грн. із строком поставки вугілля: листопад 2013 р.; № 4 від 29.11.2013 р. на суму 1499976,00 грн. із строком поставки вугілля: грудень 2013 р.; № 5 від 16.12.2013 р. на суму 652482,00 грн. із строком поставки вугілля: грудень 2013 р.

Про факт поставки відповідачу обумовлених договором та специфікаціями до цього договору вугілля свідчать Акти приймання-передачі вугільної продукції (Т.1 арк.с. 27-97) та коригування вартості до Актів приймання-передачі від 03.11.2013 р. (4 акти) та 03.12.2013 р. (2 акти), які підписані представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств. Претензій по кількості та якості прийнятого вугілля у відповідача не було, про що містяться відмітки на Актах.

При поставці вугільної продукції відповідачу також передані посвідчення про якість рядового вугілля (Т.1, арк.с. 153-223), залізничні накладні (Т.2, арк.с. 1-127), податкові накладні (Т.2, арк.с. 128-202).

На оплату отриманої вугільної продукції відповідачу виставлені рахунки-фактури, в тому числі скориговані (Т.1 арк.с. 134-152).

Відповідач зобов'язання щодо оплати отриманої вугільної продукції в установлені договором строки та розмірі належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором, на його адресу 02.06.2014 р. спрямована претензія вих. № 334 від 02.06.2014 р. з вимогою погасити суму заборгованості. Претензія отримана відповідачем 04.06.2014 р., але залишена без відповіді, борг - без оплати (Т.1 арк.с. 98, 102).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, позивач за захистом порушених своїх прав та законних інтересів звернувся з позовом до суду.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо оплати поставленої позивачем вугільної продукції на суму 1114415,90 грн. у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи.

Щодо аргументів про неотримання рахунків на оплату продукції та відсутності підстав для здійснення оплати як того вимагає п.4.1. договору, то суд зазначає, що пунктами 6.2, 6.3 договору передбачений обов'язок покупця приймати поставлену продукцію згідно із інструкціями № П-6 та П-7. Так, згідно із пунктом 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю № П-6 та пунктом 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7 відсутність супровідних документів при прийманні продукції по кількості і якості не призупиняє процес прийняття продукції, в такому випадку складається акт про фактичну наявність, якість та комплектність отриманої продукції і в акті зазначається, які документи відсутні. Відповідачем при прийманні продукції не заявлялося про неотримання разом із товаром оригіналів: рахунків-фактур, посвідчення про якість, залізничних накладних, податкових накладних, листа про власність, актів приймання-передачі на поставлене вугілля із зазначенням дати відвантаження, ваги, номерів залізничних накладних, залізничних вагонів; акта про відсутність супровідних документів не складалося. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано умов договору, в тому числі виконано п. 2.4 договору та пред'явлено рахунки на оплату продукції, а відповідачем не доведено неотримання ним пакету супровідних документів. Крім того, Акти приймання-передачі вугільної продукції, що залучені до матеріалів справи містять вказівку про відсутність претензій з боку покупця щодо кількості та якості прийнятої вугільної продукції.

Щодо доводів про негайну сплату відповідачем всіх наданих рахунків та відсутності оплат за не виставленими рахунками, внаслідок їх ненадання позивачем, суд зазначає, що згідно банківських виписок часткові оплати отриманої вугільної продукції здійснювалися не на підставі певних рахунків, а на підставі договору, про що зазначено у графі «призначення платежу» (Т.1, арк.с. 121-133).

Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 1114415,90 грн. основного боргу обґрунтована та задовольняється судом.

За порушення відповідачем строків оплати отриманої продукції, позивач, враховуючи положення п. 7.5 договору, просив стягнути 312972,74 грн. пені за прострочення оплати актів, підписаних з 30.10.2013 р. по 23.01.2014 р. Період прострочення детально визначено у розрахунку, який повторно наданий в судовому засіданні 15.06.2015 р. та становить з 15.12.2013. р. по 23.09.2014 р. за актами, які підписані з 15.10.2013 р. по 23.01.2014 р. Щодо зменшення суми пені до 175766,80 грн., згідно розрахунку, який наданий в засіданні 15.06.2015 р., заяви від позивача не надходило, отже судом розглянуті вимоги в первісно заявленій сумі.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 7.5 договору встановлено, що при прострочені виконання зобов'язання по сплаті поставленого вугілля покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості несплаченого вугілля.

Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогою позивача про стягнення 312972,74 грн. пені, оскільки вона заявлена із пропущенням строку спеціальної позовної давності, що передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Акти приймання-передачі підписані сторонами за період поставки з 15.10.2013 р. по 23.01.2014 р. За приписами п. 4.1 договору оплата здійснюється протягом 60 календарних днів з моменту підписання Актів приймання-передачі вугілля. Тобто, початок перебігу строку позовної давності починається на 61 день, після невиконання відповідачем обов'язку по оплаті вугілля, адже саме з цієї дати позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права. Позов судом отриманий 30.03.2015 р. Отже обґрунтованим періодом початку нарахування пені, з урахуванням строку спеціальної позовної давності, є 30.03.2014 р.

Позивач з вимогою про стягнення пені за період з 15.12.2013 р.(30.12.2013 р.) по 29.03.2014 р. звернувся з пропущенням строку спеціальної позовної давності, що є підставою для відмови у позові в частині стягнення 186729,50 грн. пені.

Згідно перерахунку, зробленого судом, стягненню підлягає 126243,24 грн. пені, за період з 30.03.2014 р. по 23.09.2014 р.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 41022,98 грн. за період з 25.12.2014 р. по 20.03.2015 р. та 603996,28 грн. інфляційних втрат за період з 25.12.2014 р. по 20.03.2015 р.

На вимогу суду (ухвала від 20.05.2015 р.) представити обґрунтовані детальні розрахунки компенсаційних санкцій із зазначенням підстав та дат виникнення боргу, періодів стягнення заявлених грошових вимог, методів виконання розрахунку, позивачем повторно 15.06.2015 р. надані відповідні розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, в яких 3% річних розраховані за період з 15.12.2013 р. по 20.03.2015 р. на суму 47763,26 грн.; інфляційні витрати - за період грудень 2013 р. - березень 2015 р. на суму 642444,90 грн. Щодо збільшення сум компенсаційних санкцій та уточнення періоду їх стягнення, згідно наданих розрахунків, які представлені в засіданні 15.06.2015 р., заяви від позивача не надходило, отже судом розглянуті вимоги в первісно заявленій сумі за первісно заявлений період.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Наведені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є невірними, оскільки позивачем допущені арифметичні помилки при визначені періодів прострочення за певними актами, з урахуванням часткових оплат; не враховані вихідні та святкові дні; допущенні арифметичні помилки при округленні сукупних індексів інфляції; не враховані вказівки листа ВСУ № 62-97р від 03.04.1997 р. та п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Згідно з перерахунком, зробленим судом 3% річних за період прострочення з 25.12.2014 р. по 20.03.2015 р. дорівнюють 47600,98 грн.; інфляційні втрати за заявлений період з 25.12.2014 р. по 20.03.2015 р., тобто з січня 2014 р. по лютий 2015 р., дорівнюють 460237,72 грн.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення 3% річних в сумі 41022,98 грн. за період з 25.12.2014 р. по 20.03.2015 р. задовольняється судом, оскільки є меншою від перерахованої судом, що відповідає інтересам сторін спору; вимога про стягнення 603996,28 грн. інфляційних втрат за період з 25.12.2014 р. по 20.03.2015 р. задовольняється в частині стягнення 460237,72 грн. за період з січня 2014 р. по лютий 2015 р., в частині стягнення 143758,56 грн. інфляційних втрат в позові відмовляється.

Правила глави 18 розділу 5 ЦК України та посилання відповідача на невірне визначення дати прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме припадання останнього дня виконання зобов'язання на вихідний день або святковий день, судом враховані саме при здійснені перерахунку 3% річних, на розрахунок пені та інфляційних втрат визначення строку виконання зобов'язання із врахуванням вихідних та святкових днів не вплинуло. Однак суд зазначає, що не у всіх зазначених відповідачем поставках позивачем допущенні похибки, оскільки, у більшості випадків, продукція підлягала оплаті у останній робочий день тижня - п'ятницю, яка є робочим і не святковим днем, та санкції правомірно нараховані починаючи із 61 дня з моменту підписання Актів приймання-передачі вугілля.

Згідно із п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання.

Господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У відповідності зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Відповідачем заявлено про зменшення розміру пені до 10% від обґрунтовано нарахованого розміру та про відстрочення виконання рішення суду, внаслідок ускладнення його своєчасного виконання через тяжке фінансово-економічне становище. В якості виняткових обставин для зменшення пені та надання відстрочення виконання рішення суду, відповідачем зазначено про знаходження виробництва на території проведення активної фази антитерористичної операції, нестабільне фінансове становище, відсутність рухомого і нерухомого майна, наявну дебіторську і кредиторську заборгованість, стягнення з відповідача на користь держави 12363754,56 грн. податку на додану вартість із розстроченням виплати на 24 місяці з червня 2015 р. по червень 2017 р.

Заяву відповідача про зменшення розміру пені та клопотання про відстрочення виконання рішення до липня 2017 р. суд відхилив, оскільки не визнав наведені відповідачем обставини виключними для застосування приписів пунктів 3, 6 статті 83 ГПК України при прийнятті рішення. Відхиляючи вказані заяву та клопотання, суд виходив з такого: обов'язки по оплаті отриманого вугілля виконувалися не належним чином (із значним запізненням) протягом грудня 2013 року - липня 2014 року, з серпня 2014 року вони взагалі перестали виконуватися. Відповідач протягом тривалого часу не вживає жодних дій для виконання прийнятих на себе зобов'язань, навіть частково не сплачує заборгованість. Розмір пені, належний до стягнення за заявлений позивачем період, не є надмірно великим у порівнянні із заборгованістю відповідача. Суд врахував, що обидві сторони спору знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції. Термін відстрочення - до липня 2017 року не є обґрунтованим певними обставинами, оскільки заявник не надав доказів на підтвердження доводів, що впродовж терміну відстрочення поліпшиться його господарська діяльність та фінансове становище. Беручи до уваги факти та доводи, викладені сторонами по справі, враховуючи фінансові та інші інтереси обох сторін спору, ступінь вини відповідача у виникненні спору, знецінення національної валюти, економічну кризу в країні, суд дійшов висновку про відхилення заяви та клопотання відповідача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів оплати наявної заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат відповідач суду не надав, викладені в позові обставини не спростував.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» (83028, м. Донецьк, вул. Майська, 66, код ЄДРПОУ 32510349) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Олівін-сервіс» (юридична адреса: 83059, м. Донецьк, пр. Ілліча, 109-а; поштова адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 102-Б, кв. 51, код ЄДРПОУ 30871617) 1114415,90 грн. (один мільйон сто чотирнадцять тисяч чотириста п'ятнадцять грн. 90 коп.) основного боргу, 126243,24 грн. (сто двадцять шість тисяч двісті сорок три грн. 24 коп.) пені, 41022,98 грн. (сорок одну тисячу двадцять дві грн. 98 коп.) 3% річних, 460237,72 грн. (чотириста шістдесят тисяч двісті тридцять сім грн. 72 коп.) інфляційних втрат, 34838,40 грн. (тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять вісім грн. 40 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 22 червня 2015 р.