Рішення

від 15.06.2015 по справі 910/9967/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2015 №910/9967/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777"

до Приватного підприємства "Соло"

про стягнення 101 011,91 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивачa: Куртов А.Г. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні 15.06.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" до Приватного підприємства "Соло" про стягнення 87 902,00 грн. заборгованості та штрафних санкцій на підставі Договору про перевезення вантажу №АК-568 від 09.08.2013 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2015 порушено провадження у справі №910/9967/15, розгляд справи призначений на 18.05.2015.

Ухвалою від 18.05.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, відкладено розгляд справи на 15.06.2015.

Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи.

18.05.2015 позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, яка розцінена судом як збільшення позовних вимог. Відповідно до заяви позивач просить стягнути з відповідача 101 011, 91 грн.: 51 672,00 грн. основного боргу, пені - 18 617,86 грн., інфляційні - 26 747,14 грн., 5 % - 3 974,91 грн.

В судовому засіданні 15.06.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

09.08.2013 між позивачем (перевізник за договором) та відповідачем (замовник за договором) укладений договір №АК-568 перевезення вантажу, за умовами якого перевізник бере на себе обов'язок доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник - сплатити за перевезення плату в строк та в порядку визначеному договором.

Остаточний розрахунок за перевезення проводиться після підписання сторонами акту приймання-передачі послуг на підставі виставленого рахунку протягом 3 банківських днів з дати отримання такого рахунку замовником (п. 4.2 договору).

Договір закінчується 31.12.2013, згідно п. 7.2 договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи наявні наступні акти надання послуг, які підписано та скріплено печатками обох сторін:№1659 від 14.08.2013 на суму 20 320,00 (з яких оплачено 15 000,00 грн.), № 1839 від 29.08.2013 на суму 34 580,00 грн., №2415 від 18.10.2013 на суму 11 772,00 грн.

Крім того, в матеріалах справи містяться рахунки на оплату наданих послуг, які відповідно до умов договору були вручені відповідачу під розписку, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Матеріалами справи (актами надання послуг) підтверджується здійснення позивачем на підставі Договору перевезення на загальну суму 66 672,00 грн., з яких оплачено лише 15 000,00 грн.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, судом встановлено, що відповідно до п. 4.2 договору, строк оплати за надані послуги згідно актів настав, доказів їх оплати відповідачем не надано, тому документально доведено наявність заборгованості у розмірі 51 672,00 грн., що підлягає задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.13 договору передбачено сплату пені за несвоєчасну сплату наданих послуг замовником, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, а також 5 % річних за кожен день затримки оплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В розрахунку пені позивач порушив положення ст. 232 ГК України та не взяв до уваги, що оплата повинна бути проведена протягом 3 банківських днів, а не протягом 3 календарних днів. Наприклад на суму 39 900,00 грн. пеню вірно розраховувати з 18.09.2013 оскільки вони були вручені відповідачу 12.09.2013, на суму 11 772,00 грн. - з 14.11.2013, оскільки рахунок вручений відповідачу 08.11.2013.

Таким чином, суд здійснив перерахунок пені з рахуванням вищенаведеного, в результаті чого, остання підлягає задоволенню у розмірі 3 407,53 грн.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за надані послуги, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 26 747,14 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3 974,91 грн. - 5 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд здійснив перерахунок інфляційних та 5 % річних, за яким підлягають задоволенню 26 727,23 грн. та 3 971,06 грн. відповідно. В іншій частині вимог слід відмовити.

У зв'язку із частковим задоволенням позову, в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

При зверненні із заявою про збільшення позовних вимог, позивач не доплатив судовий збір у розмірі 193,24 грн., що підлягає стягненню в Державний бюджет України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Соло" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 10, код 32556975) на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 12, код 36303499) заборгованість у розмірі 51 672,00 грн. (п'ятдесят одна тисяча шістсот сімдесят дві гривні 00 коп.), пеню - 3 407,53 грн. (три тисячі чотириста сім гривень 53 коп.), інфляційні - 26 727,23 грн. (двадцять шість тисяч сімсот двадцять сім гривень 23 коп.), 5 % річних - 3 971,06 грн. (три тисячі дев'ятсот сімдесят одна гривня 06 коп.) та судовий збір у розмірі 1 7 15,55 грн. (одна тисяча сімсот п'ятнадцять гривень 55 коп.).

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 12, код 36303499) в дохід Державного бюджету України недоплачений судовий збір у розмірі 193, 24 грн. (сто дев'яносто три гривні 24 коп.).

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання повного тексту рішення:22.06.2015.

Суддя М.Є. Літвінова