Рішення

від 18.06.2015 по справі 922/2898/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2015 р.Справа № 922/2898/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Вознюк С.В.

розглянувши справу

за позовом Підприємства "Барекс ЛТД", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікотерм Україна", м. Харків про стягнення 26 086,48грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 23 711,66грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 374,82грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1-22/0513 від 22.05.2013р., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору. Крім того, позивач просить суд, з метою забезпечення позову, накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах заявлених позовних вимог.

Представник позивача у призначене судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням, в якому просить здійснити подальший розгляд справи за відсутності його представника за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що судом вжито всі заходи для належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду справи, проте останні не скористалися своїм правом, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

22.05.2013р. між Підприємством "Барекс ЛТД" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікотерм Україна" (відповідач) укладено договір поставки № 1-22/0513 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати (поставити) відповідачу, у зумовлені договором строки, а відповідач прийняти товар та сплатити його вартість.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару визначаються сторонами у видаткових накладних (п.3.1 договору).

За умовами п.4.1 договору поставка товару позивачем здійснюється не пізніше семи календарних днів з дня виставлення рахунку-фактури позивачем.

У п.8.1 договору сторони погодили порядок здійснення розрахунків, а саме: відповідач зобов'язався сплатити за поставлений товар не пізніше 45 календарних днів з дати поставки товару позивачем.

Оскільки відповідач за поставлений позивачем товар не розрахувався, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Дослідивши матеріали справи, надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню частково в розмірі 23 230,18грн. з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як зазначив позивач, ним на виконання умов договору було передано відповідачу товар на загальну суму 23 711,66грн.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 23 230,18грн.

Факт поставки товару саме на суму 23 230,18грн. підтверджується видатковими накладними:

- № 3260 від 04.09.2014р. на суму 3 905,11грн.;

- № 3261 від 04.09.2014р. на суму 3 696,75грн.;

- № 3262 від 04.09.2014р. на суму 1 129,95грн.;

- № 3419 від 17.09.2014р. на суму 160,13грн.;

- № 3465 від 22.09.2014р. на суму 314,19грн.;

- № 3546 від 26.09.2014р. на суму 4 816,04грн.;

- № 3609 від 02.10.2014р. на суму 6 193,43грн.;

- № 3722 від 14.10.2014р. на суму 829,38грн.;

- № 4135 від 18.11.2014р. на суму 757,79грн.;

- № 4339 від 02.12.2014р. на суму 373,66грн.;

- № 1 від 12.01.2015р. на суму 580,27грн.;

- № 169 від 20.01.2015р. на суму 473,48грн., оформленими належним чином та наявними в матеріалах справи та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Видаткові накладні відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують здійснення господарської операції (поставка товару) та початок перебігу строку для оплати за поставлений товар.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, відповідач за умовами п.8.1 договору зобов'язався здійснити оплату товару не пізніше 45 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, за поставлений позивачем товар не розрахувався, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 23 230,18грн.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт наявності заборгованості за спірним договором на суму 23 230,18грн. підтверджується належними доказами, наявними у справі.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості перед позивачем у сумі 23 230,18грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню на суму 23 230,18грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 481,48грн., суд дійшов висновку, що вони є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач доказів поставки товару відповідачу на загальну суму 23 711,66грн. не надав, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Щодо наданого позивачем до матеріалів справи акту звірки взаємних розрахунків станом на 06.04.2015р., згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 23 711,66грн., даний акт звірки взаємних розрахунків не приймається судом як належний доказ наявності боргу на вказану позивачем суму, оскільки він не є первинним документом, що підтверджує наявність або відсутність заборгованості.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 2 374,82грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині, суд встановив наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст.692 Цивільного кодексу України регулюються правовідносини з оплати товару, частиною 3 якої встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами ч.2 ст.536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 8.7 договору сторони погодили, що у разі прострочення відповідачем оплати товару позивач має право вимагати, а відповідач зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних, які нараховуються на суму заборгованості відповідача за весь період користування ним грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, які належать до сплати позивачу.

Таким чином, погоджений сторонами у договорі розмір процентів за користування чужими грошовими коштами складає 25%.

На підставі зазначеного позивач, за кожною видатковою накладною окремо, за період з 20.10.2014р. по 10.04.2015р. нарахував відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 2 374,82грн.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач надав обґрунтований розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, дане нарахування передбачено умовами договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Що стосується клопотання позивача щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах заявлених позовних вимог, то суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд дійшов до наступного висновку.

Розподіл суми судового збору за подання заяви про забезпечення позову здійснюється між сторонами за правилами ст.49 Господарського процесуального кодексу України у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

За таких обставин, оскільки позивачу відмовлено у задоволенні заяви, судовий збір у розмірі 1 827,00грн. за подання заяви про забезпечення позову покладається на позивача.

Що стосується розподілу судових витрат із сплати суми судового збору за подання позову до суду, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 5 ст. ст.49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову частково судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно із ч. 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи із викладеного та враховуючи те, що спір доведено до суду з вини відповідача та мінімальна сума судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір», складає 1 827,00грн., суд покладає на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу суму судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 827,00грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 530, 536, 610, 611, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 193, 265 статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікотерм Україна", код ЄДРПОУ 37460743 (61060, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 171, офіс 212, п/р 26003038078001 в ПАТ "КБ "Південкомбанк" в м. Харкові, МФО 335946) на користь Підприємства "Барекс ЛТД", код ЄДРПОУ 20070451 (юридична адреса: 01015, м. Київ, вул. Звіринецька, 63, поштова адреса: 02088, м. Київ, вул. Леніна, 55-А (м-н Бортничі), п/р 26001100000222 в ПАТ "Кредит Європа Банк" м. Київ, МФО 380366) - 23 230,18грн. основного боргу, 2 374,82грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 827,00грн. судового збору.

Стягнути з Підприємства "Барекс ЛТД", код ЄДРПОУ 20070451 (юридична адреса: 01015, м. Київ, вул. Звіринецька, 63, поштова адреса: 02088, м. Київ, вул. Леніна, 55-А (м-н Бортничі), п/р 26001100000222 в ПАТ "Кредит Європа Банк" м. Київ, МФО 380366) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) - 1 827,00грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 481,48грн. - відмовити.

Повне рішення складено 23.06.2015 р.

Суддя Т.А. Лавренюк