Постанова

від 17.06.2015 по справі 909/76/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2015 р. Справа № 909/76/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г. Г.

при секретарі Фіна Н.,

з участю представників:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномагнат"

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2015 року

у справі № 909/76/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг"

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномагнат"

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2015 року в справі №909/76/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномагнат" про стягнення 312 544 грн. 60 коп., з яких: 193 456 грн. 00 коп. - сума авансу, 17 644 грн. 24 коп. - пеня, 48 364 грн. 00 коп. - штраф, 26 910 грн. 80 коп. - інфляційні втрати, 1 987 грн. 56 коп. - 3% річних, 24 182 грн. 00 коп. - збитки у вигляді упущеної вигоди задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномагнат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" - суму авансу в розмірі 193 456 грн. 00 коп., пеню в сумі 17 644 грн. 24 коп., 48 364 грн. 00 коп. штрафу, збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 24 182 грн. 00 коп., 5672 грн. 67 коп. судового збору та 13975 грн. 50 коп. на оплату послуг адвоката.

Судом відмовлено в стягненні 3% річних та інфляційних втрат з тих підстав, що вони не нараховуються на повернення грошових коштів, отриманих як передоплата. Дія ст. 625 ЦК України на ці правовідносини не поширюється.

Підставою для задоволення решти позовних вимог є встановлений місцевим судом факт невиконання відповідачем умов за договором купівлі-продажу товару № 5 та стягнення штрафу за його невиконання.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2015 року частково скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в стягненні пені в сумі 17 644 грн. 24 коп., 48 364 грн. 00 коп. штрафу, збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 24 182 грн. 00 коп. та витрати в сумі 13975 грн. 50 коп. на оплату послуг адвоката. В решті рішення просить залишити без змін.

При цьому апелянт зазначив, що виявлена помилка в техпаспорті, через яку відповідач не зміг поставити товар визначений договором, виникла не з його вини, а відтак, вважає помилковим застосування штрафних санкцій передбачених договором. Щодо стягнення збитків у вигляді упущеної вимоги, то апелянт зазначає, що на його думку позивачем належним чином не доведено наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди. Також апелянт заперечує щодо стягнення з нього витрат на оплату послуг адвоката, оскільки на його думку в даному випадку гонорар не був належно обґрунтований за розміром, окрім того, відповідач вказує на те, що адвокатом було допущено помилку при складенні позовної заяви, а судом не було цього враховано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення, просив рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2015 року залишити без змін. При цьому вказав, що оскільки відповідачем не виконано належним чином умов договору, суд дійшов вірного висновку про застосування штрафних санкцій які передбачені п. 6.3 договору. Щодо упущеної вигоди, то представник позивача зазначив, що саме лізинг є єдиним засобом існування підприємства і вигода від кожної угоди деталізується у відповідних договорах і відома завчасно. Так в договорі фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 року, позивач розраховував отримати 24 182. 00 грн., але не передавши лізингоодержувачу замовленого ним транспортного засобу зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди.

Щодо суми адвокатського гонорару позивач зазначив, що ЗУ не встановлені граничні розміри оплати послуг адвоката, відтак сторони домовились саме на такі умови договору і з такою сумою гонорару.

Представник позивача, в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Відтак суд визнав його неявку без поважних причин, та вирішив за можливе слухати справу по суті.

Апеляційний суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномагнат" - без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2014 року, між позивачем (надалі - покупець, лізингодавець) та відповідачем (надалі - продавець) укладено договір купівлі-продажу товару № 5 (а.с. 32-34).

Зазначений вище Договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього. Згідно приписів ст. 204 ЦК України, договір купівлі-продажу товару № 5 від 10 липня 2014 року є правомірним правочином, так як іншого (розірвання, припинення, скасування цього договору) сторонами суду не представлено.

Предмет договору визначений в розділі 1 останнього.

Пунктом 1.1 договору продавець зобов'язався передати покупцю у власність товар відповідно до додатку №1 до цього договору "Специфікації", що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити цей товар.

Пунктом 1.2 сторони погодили, що товар купується для наступного передавання його покупцем Товариству з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (надалі - лізингоодержувач) на умовах фінансового лізингу.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що право власності на товар переходить до покупця після сплати ним авансового платежу відповідно до умов пункту 4.2.1 та отримання документів згідно з пунктом 5.1.3. цього договору.

Ціна товару узгоджена та визначена сторонами в додатку №2 "Умови поставки", який є невід'ємною частиною до цього Договору та залишається незмінною протягом дії Договору.

Порядок поставки товару визначений в розділі 3 Договору.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що Продавець поставляє товар на умовах в строки та в місце поставки товару, які визначені сторонами в додатку №2 "Умови поставки" до цього Договору.

Пунктом 3.2 Договору продавець зобов'язався протягом 5 банківських днів від дати отримання від покупця гарантійного листа ПАТ "МЕГАБАНК" про надання банківського кредиту на придбання покупцем товару, та при умові отримання на свій поточний рахунок авансового платежу, визначеного пунктом 4.2.1 договору, надати покупцю документи, що зазначені в пунктах 5.1.3, 5.1.4, 5.1.5 Договору. Датою поставки товару вважається дата передавання прав власності продавцем покупцеві на підставі документів, зазначених в пункті 5.1.3 Договору.

Пунктом 3.3 Договору продавець зобов'язався передати товар у фактичне користування покупцем протягом 2 банківських днів з дати отримання на свій поточний рахунок платежу, вказаного в пункті 4.2.2 Договору.

Порядок розрахунків між сторонами встановлений в розділі 4 Договору.

Пунктом 4.2 сторони погодили, що розрахунки між сторонами по договору здійснюються в такому порядку:

покупець сплачує на поточний рахунок продавця авансовий платіж:

в розмірі 15% від ціни товару, що зазначена в додатку № 2 "Умови поставки" до цього договору, до 17 липня 2014 року;

в розмірі 25% від ціни товару, що зазначена в додатку № 2 "Умови поставки" до цього договору, протягом 5 банківських днів з дати отримання письмового повідомлення продавця про перебування товару на митній території України та про готовність поставити товар покупцеві;

покупець сплачує продавцю 60 % від ціни товару, що зазначена в додатку №2 "Умови поставки" до цього договору, протягом 15 банківських днів від дати поставки товару, тобто передавання права власності від продавця покупцеві згідно п.3.2. цього Договору.

У відповідності до умов Договору, 16 липня 2014 року, позивач (покупець) сплатив відповідачу (продавцю) 68496 грн. авансового платежу; 21 серпня 2014 року позивач (покупець) сплатив відповідачу (продавцю) 124960 грн. авансового платежу.

Виконання позивачем зазначених вище договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи документальними доказами, а саме:

платіжним дорученням № 1046 від 16 липня 2014 року (а.с. 40);

платіжним дорученням № 1141 від 21 серпня 2014 року (а.с. 40).

З огляду на вищевикладене, судом встановлений факт здійснення оплати позивачем авансового платежу в сумі 193 456 грн. 00 коп.

26 серпня 2014 року товар було завезено на митну територію України, що підтверджується наявною в матеріалах справи електронною митною декларацією 206040000/2014/003013 (а.с. 43).

Права та обов'язки сторін визначені в розділі 5 Договору.

Договором встановлено, що продавець забов'язаний:

поставити товар належної комплектації та якості у визначені договором строки (п. 5.1.1.);

упакувати товар, забезпечити його схоронність при транспортуванні до моменту передавання (п. 5.1.2.);

оформити та передати покупцю наступну документацію: видаткову накладну, податкову накладну (п. 5.1.3);

якщо це передбачено для даного типу товару надати покупцю довідку-рахунок; копії документів, що підтверджують розмитнення товару на території України та сплату митних платежів; посібник по експлуатації, гарантійну(сервісну) книжку; дійсний сертифікат відповідності УкрСЕПРО тощо (п. 5.1.4);

продавець зобов'язаний надати покупцю всі документи, необхідні для реєстрації товару в Державних органах згідно діючого законодавства України та всебічно сприяти її проведення (п. 5.1.5);

поставити товар, вільний від будь-яких прав, посягань чи обмежень з боку третіх осіб (п. 5.1.6).

02.09.14 ТзОВ "ЛД-Лізинг", згідно з п. 3.2 Договору, надіслало до відповідача електронним засобом зв'язку Гарантійний лист ПАТ "Мегабанк" № 09-629 від 01 вересня 2014 року про надання кредиту на придбання товару (а.с. 41, 42).

В порушення умов договору, продавець(відповідач) прийняті на себе договірні зобов'язання з передачі позивачу у власність товару не виконав, в зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість в сумі 193 456 грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (надалі - Порядок), державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів, що ввозяться на митну територію України, проводиться, в тому числі, на підставі митної декларації, виданої та посвідченої митним органом. Згідно електронної митної декларації 206040000/2014/003013 від 26.08.14, ТзОВ "Техномагнат" розмитнив напівпричіп MONTENEGRO SCHF-3S/3G, № шасі - SVT0030548М002564, 2012 року випуску (а.с. 43).

Крім того, ТзОВ "Техномагнат" надав Сертифікат відповідності (а.с. 44), що зареєстрований в Реєстрі за №UA1.182.0081025-14 напівпричіп MONTENEGRO SCHF-3S/3G.

В процесі перевірки наданих відповідачем документів, було виявлено помилку при реєстрації напівпричіпу, що порушує вимоги Порядку.

Згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу СХХ 375017 від 27.08.14 (а.с. 45, 46), відповідач зареєстрував в органах ДАІ та зняв з реєстрації напівпричіп MONTENEGRO SCHВ-3S/3G-А, № шасі - SVT0030548М002564, 2012 року випуску. Тобто, модель зареєстрованого транспортного засобу не відповідає моделі ввезеного на митну територію України та сертифікованого товару (в митній декларації та в сертифікаті буква F, а в свідоцтві - буква В, в органах ДАІ м. Калуш Івано-Франківської області було допущено помилку при реєстрації напівпричепу MONTENEGRO SCHF-3S/3G.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався з вимогою до відповідача щодо виконання договірного зобов'язання або повернення передоплати. В матеріалах справи наявні листи позивача та докази їх направлення відповідачу: № 85 від 08.09.14 (а.с. 48, 49), № 92 від 26.09.14 (а.с. 50), № 95 від 29.09.14 (а.с. 51-53), № 105 від 13.10.14 (а.с. 54, 55), № 113 від 30.10.14 (а.с. 56, 57).

На вищезазначені листи є тільки відповідь - лист № 1 від 29.09.14(а.с. 58), який не містить жодної інформації щодо виконання договірного зобов'язання.

Натомість в матеріалах справи наявна довідка № 14/7175/1 від 12.01.15 Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 60), про те що, 16.09.14 напівпричіп MONTENEGRO, № шасі - SVT0030548М002564,2012 року випуску було зареєстровано 16.09.2014 в Дніпропетровському Центрі ДАІ 1203 на ПАТ "Агро-Союз", з видачею номерних знаків АЕ651ХХ та свідоцтва про реєстрацію СХХ № 409590.

З огляду на вищевикладене, відповідач відчужив іншій особі товар на купівлю якого був укладений договір купівлі-продажу товару № 5 від 10 липня 2014 року.

Згідно приписів ст.ст. 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов"язань.

Згідно з ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки договір купівлі-продажу товару № 5 від 10 липня 2014 року скріплений підписами уповноважених на це осіб, затверджений печатками сторін, погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, дотримання положень такого Договору є обов'язковими як для позивача, так і для відповідача. Вказаний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач(продавець), на час прийняття рішення по справі, не повернув позивачу (покупцеві) отримані за товар кошти(аванс), розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та визнається представником відповідача в судовому засіданні. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога про стягнення з відповідача суми авансу в розмірі 193 456 грн. 00 коп. обґрунтована та підлягає задоволенню.

Факт прострочки виконання договірного зобов'язання за договором купівлі-продажу товару № 5 від 10 липня 2014 року встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що якщо продавець прострочив виконання зобов'язань зазначених в пунктах 3.2, 3.3 цього Договору, він зобов'язаний протягом наступних 5 банківських днів повернути покупцеві всю суму отриманих від покупця за товар коштів.

Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що за несвоєчасне повернення всієї суми коштів, що отримані від покупця за товар згідно з пунктом 4.2 Договору, протягом строку, передбаченого в п.6.3 цього Договору, продавець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми коштів, що підлягають поверненню за кожен день такої затримки, а у разі прострочення повернення коштів більше ніж на 10 календарних днів сплатити за вимогою покупця штраф у розмірі 10% вартості товару.

Колегія суддів приходить до висновку що нарахована сума пені та штрафу є обґрунтованою і підлягає задоволенню. Щодо заперечень відповідача, що дані обставини виникли не з їх вини, то суд не бере їх до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до останнього з вимогою повернути аванс, а також надавав час для виправлення помилки, натомість згідно довідки № 14/7175/1 від 12.01.15 Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 60), 16.09.14 напівпричіп MONTENEGRO, № шасі - SVT0030548М002564,2012 року випуску було зареєстровано 16.09.2014 в Дніпропетровському Центрі ДАІ 1203 на ПАТ "Агро-Союз", з видачею номерних знаків АЕ651ХХ та свідоцтва про реєстрацію СХХ № 409590, тобто останнім було відчужено причеп третій особі.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, зазначеною вище статтею передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14.

Згідно вимог ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

За наведених обставин та правових норм, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків та відмовив в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 26 910 грн. 80 коп. та 1 987 грн. 56 коп. 3% річних.

Щодо заявлених до стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 24 182 грн. 00 коп. слід зазначити наступне.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Вищенаведена норма закону кореспондується із приписами статті 224 Господарського кодексу України, якою закріплено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарській санкції.

Системний аналіз вищенаведених норм закону та матеріалів справи дає підстави для висновку суду про те, що заявлена до стягнення позивачем сума в розмірі 24 182 грн. 00 коп. є збитками у вигляді упущеної вигоди.

Для застосування такого виду господарської санкції, як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1.2 договору купівлі-продажу товару № 5 від 10 липня 2014 року сторони погодили, що товар купується для наступного передавання його покупцем Товариству з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (надалі - лізингоодержувач) на умовах фінансового лізингу.

Договір фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10 липня 2014 року, додаток №1, додаток №2 до договору, додаток №3 до договору, додаткова угода №1 від 21 серпня 2014 року до договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10 липня 2014 року, додаток № 1 до додаткової угоди №1 від 21 серпня 2014 року, додаток № 2 до додаткової угоди №1 від 21 серпня 2014 року, додаток № 3 до додаткової угоди №1 від 21 серпня 2014 року, досліджені судом та наявні в матеріалах справи (а.с. 12-31).

Предметом діяльності позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" є фінансовий лізинг (Статут ТзОВ "ЛД-Лізинг"). Відсутність товару у позивача спричинила збитки у вигляді упущеної вигоди. Оскільки товар придбавався для подальшої його передачі 3-й особі у фінансовий лізинг.

Згідно договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10 липня 2014 року укладеного між позивачем (лізингодавець) та ТзОВ "АТП "Батуринське" (лізингоодержувач), ТзОВ "ЛД-Лізинг" розраховувало одержати від лізингоодержувача 24182 грн. 00 коп.

Даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з розрахунку лізингових платежів по договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10 липня 2014 року (а.с. 47).

В матеріалах справи наявний лист лізингоодержувача до лізингодавця (позивача) щодо повернення сплаченого авансу за предмет лізингу (а.с. 59).

З огляду на вищевикладене, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) відповідача щодо поставки товару, позивач зазнав збитків у вигляді неотриманої вигоди на загальну суму 24182 грн. 00 коп.

Як зазначалося вище, відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (упущена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.

Умовою відповідальності за правопорушення є вина заподіювача збитків, тобто винною дією є невиконання, відмова від виконання або неналежне виконання зобов'язань. Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт наявності протиправної поведінки боржника, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Судами встановлено протиправна поведінка відповідача по невиконанню умов договору, яка знаходиться в причиновому зв'язку із збитками, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Дії відповідача щодо непоставки товару або ж повернення сплаченого позивачем авансу стали наслідком понесення позивачем збитків, а відтак, наявний причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача. Разом з цим, судом також встановлено, що відповідачем не доведено відсутності вини у заподіянні збитків позивачу.

Посилання відповідача на той факт, що ним передавалися відповідачу передбачені договором документи не підтверджені документально, позивачем заперечуються та судом не встановлено.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлена наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, яка полягає у не поверненні авансового платежу; шкідливий результат такої поведінки (збитки), що полягає у майнових втратах позивача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина відповідача, яка полягає в ухиленні від зобов'язання з поставки товару та не вчиненні жодних дії з боку відповідача щодо виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Позивач неодноразово звертався до відповідача із листами про повернення коштів. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах листами позивача та доказами їх направлення відповідачу: № 85 від 08.09.14 (а.с. 48, 49), № 92 від 26.09.14 (а.с. 50), № 95 від 29.09.14 (а.с. 51-53), № 105 від 13.10.14 (а.с. 54, 55), № 113 від 30.10.14 (а.с. 56, 57).

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта, оскільки ним не подано жодних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо неналежного виконання договірних зобов'язань відповідачем, що спричинило заподіяння позивачу збитків.

За наведених обставин та правових норм, суд вважає доведеним розмір збитків, заявлений позивачем до стягнення.

Окрім того, посилаючись на приписи ст. 44 ГПК України, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката.

Зазначені вимоги позивач обґрунтовує на підставі поданих суду: договору про надання правової допомоги від 12.01.15 (а.с. 61), свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 518 Сікачова Сергія Юрійовича, посвідчення адвоката України (а.с. 113-114) та платіжні доручення: № 188 від 13 січня 2015 року на суму 5603 грн. , № 198 від 19 січня 2015 року на суму 9797 грн. (а.с. 62, 63), як доказу оплати послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Частиною 3 ст. 48 ГПК України передбачено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Статтею 12 Закону України "Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що між ТзОВ "ЛД-Лізинг" (далі - Замовник) та Сікачовим Сергієм Юрійовичем (далі - адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 12січня 2015 року (а.с. 61).

Пунктом 1.1. договору про надання правової допомоги встановлено, що адвокат бере на себе зобов"язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов"язаний оплатити замовлення в порядку та строки обумовлені сторонами.

Ціна договору визначена в розділі 3 останнього.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що за правову допомогу, передбачену в розділі 1 даного договору клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 15400 грн. 00 коп.

Апелянт заперечує проти стягнення з нього витрат послуг адвоката, при цьому вказує, що суд не взяв до уваги помилку адвоката, щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Однак дане твердження є помилковим, оскільки суд першої інстанції вказав, що враховуючи часткове задоволення позову, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 13975 грн. 50 коп.

З огляду на вищевикладене, витрати на оплату послуг адвоката підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами є обгрунтованими та підлягають стягненню з відповідача. .

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномагнат" - відмовити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2015 року в справі №909/76/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 22.06.2015 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Якімець Г. Г.