Рішення

від 25.06.2015 по справі 904/3817/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.06.15р. Справа № 904/3817/15

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Дніпропетровськ)

до Приватного підприємства "Фенікс-2010" (смт. Ювілейне, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за кредитом у загальному розмірі 572 151 грн. 74 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Раєвський В.В. - юрисконсульт (довіреність № 2309-К-Н-О від 04.06.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Фенікс-2010" (далі - відповідач, Клієнт) заборгованість за кредитом згідно договору від 09.07.2013 у загальному розмірі 572 151 грн. 74 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- заборгованість за кредитом в сумі 286 466 грн. 56 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 24.09.2013 по 06.04.2015 в сумі 193 331 грн. 21 коп.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 29.08.2014 по 06.04.2015 в сумі 92 353 грн. 97 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі заявок відповідача, на поточний рахунок № 26003060244464 Банк в період з 09.07.2013 по 04.12.2013 надавав відповідачу послугу "Гарантовані платежі" за господарськими договорами, що укладаються між клієнтом та його контрагентами, а також між клієнтом і банком. Вказана послуга надавалася у вигляді виконання банком заявок на договірне списання коштів, згідно якої клієнт-платник доручає банку зарахувати кошти на рахунок отримувача, в сумі і в дату, зазначені при створенні заявки. Послуга надається банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Свої зобов'язання позивач виконав належним чином, своєчасно провів гарантовані платежі ініційовані клієнтом в період з 09.07.2013 по 04.12.2013, що підтверджується заявками на гарантований платіж за вказаний період, розрахунком заборгованості та виписками по рахунку, відкритого для обслуговування відповідача. Так, починаючи з 09.07.2013 відповідач активно почав користуватись послугою ПАТ КБ "Приватбанк" - кредит за послугою "Гарантовані платежі", який надавався банком для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, укладеними з контрагентами. При цьому, як вбачається з виписки, відповідач в період з 23.07.2013 по 03.03.2014 здійснював погашення заборгованості. Однак користуючись кредитними коштами, відповідач у встановлений 30-денний строк не здійснював погашення дебетового сальдо в повному обсязі, а погашав лише частково заборгованість по кредиту та нарахованим відсоткам, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахункам відповідача, у зв'язку з чим та відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов, 09.01.2014 його заборгованість за кредитом (тіло) стала простроченою, а відповідач за користування кредитом зобов'язаний був сплачувати на користь ПАТ КБ "Приватбанк" з 10.01.2014 відсотки у розмірі 56,00 %. З цього часу заборгованість за кредитом майже не погашалася, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед ПАТ КБ "Приватбанк" станом на 06.04.2015 становить 572 151 грн. 74 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом в сумі 286 466 грн. 56 коп., заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 24.09.2013 по 06.04.2015 в сумі 193 331 грн. 21 коп. та пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 29.08.2014 по 06.04.2015 в сумі 92 353 грн. 97 коп.

Отже, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитно-заставних договорів в частині повного та своєчасного повернення наданих кредитних коштів, сплати відсотків за їх користування.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 04.06.2015.

Представник позивача у судове засідання 04.06.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 05.05.2015 не виконав, витребуваних судом документів не надав.

Представник відповідача у судове засідання 04.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 05.05.2015 не виконав.

Так, ухвалою суду від 04.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 25.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судовому засіданні 25.06.2015 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також позивачем 25.06.2015 долучено до матеріалів справи додаткові докази на підтвердження своїх позовних вимог.

У судове засідання 25.06.2015 представник відповідача вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.05.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52005, Дніпропетровська область, смт. Ювілейне, вул. Дружби, 1-Б, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 05.05.2015 було повернуто 18.05.2015 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" "про повернення за закінченням терміну зберігання" (а.с.84), конверт з ухвалою суду від 04.06.2015 було повернуто 19.06.2015 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від "про повернення за закінченням терміну зберігання".

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

При цьому, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 05.05.2015 та від 04.06.2015 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень , затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 05.05.2015 та від 04.06.2015 були надіслані на адресу відповідача яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не отримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 25.06.2015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

30.05.2011 відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), подавши позивачу відповідну заяву.

В подальшому, в період з 09.07.2013 по 04.12.2013 відповідач звертався до Банку із заявками на гарантований платіж (доручення на гарантоване списання).

Так, у вказаних заявках зазначено, що операція(ії) за заявкою виконуються у відповідності з "Умовами та правилами надання банківських послуг" - розділ 3.1.1., розділ 3.2.2. або окремо укладених з клієнтом договорів, що регулюють надання послуг "Гарантовані платежі". У випадку, якщо виконання даної заявки здійснюється з використанням наданих Приватбанком кредитних коштів, то дана заявка разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та Тарифами Приватбанка складають кредитно-заставний договір (застава відповідно до пункту 3.2.2.4. "Умов та правил надання банківських послуг") (а.с.45-65).

Так, відповідно до пункту 3.2.1.1.16 "Умов та правил надання банківських послуг" при укладенні договорів та угод, або здійсненні інших дій, які свідчать про приєднання Клієнта до цих Умов (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів та відбитку печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або в формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк та клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, направлений банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до їх укладення у письмовій формі.

Крім того, відповідно до пункту 3.2.2.11.1. Умов, договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення електронно - цифрового підпису усіма його сторонами. Договір у частині пункту 3.2.2.9.4. договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором (пункт 3.2.2.11.2. Умов).

При цьому, слід зауважити, що відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.

Так, вказані заявки відповідача підписані його електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, а отже у випадку виконання кожної заявки з використанням кредитних коштів - відповідна заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та Тарифами Приватбанка складають кредитно-заставний договір.

Так, матеріалами справи підтверджується, що в період з 09.07.2013 по 04.12.2013 відповідач звертався до Банку із заявками на гарантований платіж (доручення на гарантоване списання), а саме:

- заявка № 4083 від 09.07.2013, сума платежу 43 345 грн. 20 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 43 345 грн. 20 коп. (а.с.45);

- заявка № 4096 від 10.07.2013, сума платежу 10 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 10 000 грн. 00 коп. (а.с.46);

- заявка № 4123 від 15.07.2013, сума платежу 81 804 грн. 84 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 81 804 грн. 84 коп. (а.с.47);

- заявка № 4131 від 18.07.2013, сума платежу 105 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 105 000 грн. 00 коп. (а.с.48);

- заявка № 4253 від 20.08.2013, сума платежу 50 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 50 000 грн. 00 коп. (а.с.49);

- заявка № 4264 від 21.08.2013, сума платежу 29 229 грн. 70 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 29 229 грн. 70 коп. (а.с.50);

- заявка № 4266 від 22.08.2013, сума платежу 5 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 5 000 грн. 00 коп. (а.с.51);

- заявка № 4267від 22.08.2013, сума платежу 42 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 42 000 грн. 00 коп. (а.с.52);

- заявка № 4290 від 06.09.2013, сума платежу 44 730 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 44 730 грн. 00 коп. (а.с.53);

- заявка № 4297 від 11.09.2013, сума платежу 50 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 50 000 грн. 00 коп. (а.с.54);

- заявка № 4313 від 18.09.2013, сума платежу 82 923 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 82 923 грн. 00 коп. (а.с.55);

- заявка № 4317 від 19.09.2013, сума платежу 120 004 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 120 004 грн. 00 коп. (а.с.56);

- заявка № 4341 від 26.09.2013, сума платежу 75 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 75 000 грн. 00 коп. (а.с.57);

- заявка № 4367 від 02.10.2013, сума платежу 40 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 40 000 грн. 00 коп. (а.с.58);

- заявка № 4372 від 03.10.2013, сума платежу 60 541 грн. 46 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 60 541 грн. 46 коп. (а.с.59);

- заявка № 4405 від 16.10.2013, сума платежу 50 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 50 000 грн. 00 коп. (а.с.60);

- заявка № 4415 від 18.10.2013, сума платежу 40 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 40 000 грн. 00 коп. (а.с.61);

- заявка № 4438 від 23.10.2013, сума платежу 70 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 70 000 грн. 00 коп. (а.с.62);

- заявка № 4457 від 29.10.2013, сума платежу 250 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 250 000 грн. 00 коп. (а.с.63);

- заявка № 4466 від 04.12.2013, сума платежу 77 444 грн. 25 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 77 444 грн. 25 коп. (а.с.64);

- заявка № 4475 від 04.12.2013, сума платежу 12 500 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок кредитних коштів 12 500 грн. 00 коп. (а.с.65).

Отже, починаючи з 09.07.2013 відповідач активно почав користуватись послугою ПАТ КБ "Приватбанк" - кредит за послугою "Гарантовані платежі", який надавався банком для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, укладеними з контрагентами.

При цьому, відповідач власноручно заповнював та підписував електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк "Приват24" заявки на гарантовані платежі (доручення на договірне списання) та зазначав суму кредитних коштів, якою бажав скористатися. В самих заявках зазначено, що "...дана заявка, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами ПриватБанка складають кредитно-заставний договір (застава згідно пункту 3.2.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг). Підписавши вказані вище зявки відповідач приєднався та погодився з умовами, викладеними в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанка, які розміщені на офіційному сайті Банка www.privatbank.ua.".

Так, всі вказані заяви відповідач підписав своїм електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, про що міститься надпис на кожній з них. Враховуючи викладене, між сторонами було укладено кредитно-заставний договір.

При цьому, розділом 3.2.2. "Умов та правил надання банківських послуг" регламентований порядок надання кредиту за послугою "Гарантований платіж".

Так, згідно з пунктом 3.2.2.1. Умов Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати клієнту кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії, з лімітом та на цілі, зазначені в заявці на договірне списання, в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені договором строки. Відновлювальна кредитна лінія (далі - кредит) надається Банком для виконання Клієнтом платежів за заявками на договірне списання з датою виконання в майбутньому за господарськими договорами, не перевищує строку повернення кредиту, та може бути змінена або відмінена позичальником за згодою отримувача (шляхом підтвердження через дистанційний канал банківського обслуговування клієнт - банк "Приват24"), шляхом перерахування банком кредитних коштів на рахунок 3648, з наступним перерахуванням в дату виконання на поточний рахунок отримувачів, які вказані в заявці.

Відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов клієнт погашає заборгованість по кредиту в розмірі, зазначеному в заявці клієнта, в строк до 30 днів з дати виконання заявки. За користування кредитом у період з дати ініціювання клієнтом заявки до дати виконання заявки клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 4% річних (але не менш ніж 5 гривень) від розміру кредиту, зазначеного у черговій заявці клієнта. Винагорода за надання фінансового інструменту сплачується клієнтом в дату надання в банк чергової заявки. У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів до 30.06.2014 клієнт за користування кредитом сплачує ПАТ КБ "Приватбанк" відсотки в розмірі 28% річних, а починаючи з 01.07.2014 клієнт за користування кредитом сплачує ПАТ КБ "Приватбанк" відсотки в розмірі 36% річних від суми заборгованості. У разі не погашення заборгованості клієнтом за кредитом у строк до 30 днів, включно, на 31-й день - заборгованість по кредиту стає простроченою. При цьому за користування кредитом клієнт платить відсотки в розмірі 56% річних від суми заборгованості.

При цьому, дослідивши виписку по рахунку та розрахунок заборгованості, наданий позивач, суд встановив, що вони відповідають дійсним обставинам та умовам договору, а отже визнаються судом обґрунтованими.

Так, як вбачається з виписки, відповідач в період з 23.07.2013 по 03.03.2014 здійснював погашення заборгованості. Однак, користуючись кредитними коштами, відповідач у встановлений 30-денний строк не здійснював погашення дебетового сальдо в повному обсязі, а погашав лише частково заборгованість по кредиту та нарахованим відсоткам, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахункам відповідача, у зв'язку з чим та відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов, 09.01.2014 його заборгованість за кредитом (тіло) стала простроченою.

Отже, факт кредитування поточного рахунку відповідача № 26003060244464 на підставі кредитно-заставних договорів в період з 09.07.2013 по 04.12.2013 підтверджується матеріалами справи.

При цьому, як вбачається з наданої позивачем виписки за період з 09.07.2013 по 06.04.2015 по рахунку відповідача, на ньому обліковуються прострочені суми.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що на рахунок відповідача № 26003060244464 за його заявою надавалась послуга - кредит за послугою "Гарантовані платежі".

Судом встановлено, що укладені правочини в частині надання Банком кредитних коштів за своїм змістом та правовою природою є кредитними договорами, а тому саме умови укладених сторонами кредитно-заставних договорів та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту у сумі 286 466 грн. 56 коп. та сплати процентів за користування кредитом в період з 24.09.2013 по 06.04.2015 в сумі 193 331 грн. 21 коп. є такими, що настали.

Крім того, позивачем на адресу відповідача направлялась претензія Вих. № 30709DNG0S22Н від 16.03.2015 щодо погашення заборгованості в сумі 470 439 грн. 86 коп. (а.с.72), яка була залишена відповідачем без задоволення.

Свої зобов'язання позивач виконав належним чином, що підтверджується своєчасним проведенням гарантованих платежів ініційованих клієнтом, про що свідчать заявки на гарантований платіж за період з 09.07.2013 по 04.12.2013, виписки по рахунку відповідача, розрахунок заборгованості.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування.

Так, судом перевірений розрахунок процентів за користування кредитом, здійснений позивачем, та встановлено, що він відповідає умовам договору, оскільки позивачем вірно застосовані річні процентні ставки станом на момент нарахування, а також вірно застосовані інші вихідні дані (сума кредиту, часткові оплати, періоди нарахування та ін.). Розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам (станом на 06.04.2015), доданий позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим (а.с.66-67).

Станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення вказаної заборгованості.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 3.2.2.10.7. Умов терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 286 466 грн. 56 коп. - заборгованості за кредитом та 193 331 грн. 21 коп. - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом .

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно, у пункті 3.2.2.10.1. Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.2.6.2, 3.2.2.9.1-3.2.2.9.3 даного договору, строків повернення кредиту, передбачений пунктами 3.2.2.2, 3.2.2.6.3, 3.4.4.6.16, 3.2.2.7.2 даного договору, винагороди передбаченої пунктами3.2.2.6.5, 3.2.2.9.4-3.2.2.9.6 даного договору, клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права передбаченого пункті 3.2.2.2 даного договору, клієнт сплачує банку пеню в розмірі, вказаної в заявці, від суми заборгованості за кожний день прострочення. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Так, на підставі вказаного пункту Умову, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 29.08.2014 по 06.04.2015 в сумі 92 353 грн. 97 коп.

Розрахунок пені, доданий до позову позивачем, перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами, а отже визнається судом обґрунтованим.

При цьому, судом враховано, що згідно з пунктом 3.2.2.10.4. Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 3.2.2.10.1 - 3.2.2.10.3 договору, здійснюється протягом 15 років зі дня, коли відповідне зобов'язання повинне було бути виконане Клієнтом.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення отриманого кредиту, порушення строків сплати процентів за договором, умови пункту 33.2.2.10.1.Умов та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 92 353 грн. 97 коп. пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором (погашення кредиту та сплати відсотків) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Фенікс-2010" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Дружби, 1-Б; ідентифікаційний код 36877842) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ідентифікаційний код 14360570) - 286 466 грн. 56 коп. заборгованості за кредитом, 193 331 грн. 21 коп. - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 92 353 грн. 97 коп. - пені, 11 443 грн. 03 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко