Рішення

від 10.06.2015 по справі 910/9572/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2015Справа №910/9572/15

За позовомЗаступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву за участі третьої позивача доособи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» Товариства з обмеженою відповідальністю «ІАС 4Х4» про стягнення 9 771,27 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

Від прокуратури - Новов А.С. від позивача - Чумаченко О.С. дов. №04 від 28.01.2015р. від відповідача від третьої особи - Руснак І.В. дов. №02.04.2014р - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІАС 4Х4» про стягнення з останнього заборгованості за Договором оренди №29/08-14 від 22.08.2014 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, у розмірі 8 837,90 грн., з яких 7 800,97 грн. - основного боргу, 586,46 грн. - пені, 234,03 грн. - штрафу, 252,44 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.08.2014 між Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІАС 4Х4» укладено Договір оренди №29/08-14 від 22.08.2014 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності. Відповідач належним чином не виконав узяті на себе зобов'язання стосовно оплати орендних платежів, у результаті чого в останнього утворилася заборгованість у розмірі 7 800,97 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2015 порушено провадження у справі №910/9572/15, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Імпульс» та призначено розгляд вказаної справи на 25.05.2015.

В судовому засіданні 25.05.2015 оголошено перерву до 10.06.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

28.05.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

03.06.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява №30-10/5512 від 29.05.2015 про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просили суд стягнути з відповідача 7 800,97 грн. - основного боргу, 1 717,86 грн. - пені, 252,44 грн. - інфляційних втрат.

Прокурор в судове засідання 10.06.2015 з'явився, надав пояснення по суті справі, відповідно до яких просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача в судове 10.06.2015 з'явився, надав пояснення по суті справі, відповідно до яких просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 10.06.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.

Представники третьої особи у судове засідання 10.06.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали, заяв та клопотань не подавали.

В судовому засідання 10.06.2015 розглянуто клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог, за наслідками якого суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог. Тобто, зазначеною статтею не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог.

Згідно з п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 за №18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог стосовно стягнення 7 800,97 грн. - основного боргу, 1 717,86 грн. - пені, 252,44 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, повідомлена про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, була належним чином повідомлена, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/9572/15.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.06.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника прокуратури, позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

22.08.2014 між Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІАС 4Х4» (далі - Орендар, Відповідач) укладено Договір оренди №29/08-14 від 22.08.2014 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно (далі - Майно), площею 184,0 кв.м. під офіс (приміщення розміщене на першому поверсі будівлі літ. Д), що розташовані за адресою: 02121 м. Київ, вул. Горлівська, 226/228 та перебувають на балансі Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс», вартість площі 184,0 кв. м. визначена згідно зі звітом пр. незалежну оцінку станом на 30 листопада 2013 р. становить 1 247 000,00 грн.

Згідно з п. 3.1. Договору орендна плата перераховується Орендарем щомісячно у строк не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 30 відсотків від суми орендної плати до державного бюджету, а 70 відсотків від суми орендної плати на рахунок Орендодавця. До 15 числа Орендар зобов'язаний надати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу Орендодавця Орендар зобов'язаний проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Сторони погодили, що згідно пункту 3.2. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - листопад 2013 року 18 705,00 грн.

Згідно з п. 3.5. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.8 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Орендодавцю у визначеному пунктом 3.1. Договору співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Крім того, пунктом 5.3 Договору передбачено, що Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що Відповідач належним чином не виконав узяті на себе зобов'язання стосовно оплати орендних платежів, у результаті чого в останнього утворилася заборгованість у розмірі 7 800,97 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 795 ЦК України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що передача об'єкта оренди відбулася 22.08.2014 відповідно до умов Договору оренди №29/08-14 від 22.08.2014, що підтверджується належним чином засвідченою копіює Акту приймання-передавання орендованого майна, підписаного уповноваженими представниками Орендаря та Орендодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до с. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих прокурором доказів вбачається, що Позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав Відповідачеві у тимчасове платне користування нежитлове приміщення на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а Відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь Позивача орендні платежі.

Заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач у своєму відзиві звертав увагу суду на те, що Орендодавець не передав ключі від орендованого приміщення, у результаті чого була відсутня можливість користуватися орендованим майном, у зв'язку з чим, як зазначає Відповідач, у останнього відсутній обов'язок зі сплати орендних платежів.

З приводу цього суд відзначає наступне.

Частиною 1 ст. 795 ЦК України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, судом встановлено, що передача об'єкта оренди відбулася 22.08.2014 відповідно до умов Договору оренди, що підтверджується Актом приймання-передавання орендованого майна, підписаного уповноваженими представниками Орендаря та Орендодавця.

У матеріалах справи відсутні докази звернення Орендаря до Орендодавця з вимогою про передачу ключів від об'єкта оренди, у зв'язку з чим твердження відповідача про порушення його прав є безпідставними та необґрунтованими.

Таким чином, Відповідачем не було доведено факту неможливості користування майном у спірний період.

За таких обставин, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві (з серпня по вересень 2014 року), до матеріалів справи не надав.

Отже, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення заборгованості у розмірі 7 800,97 грн. зі сплати орендних платежів є законною, обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати орендних платежів Позивачем нараховано Відповідачу, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог 1 717,86 грн. - пені, 252,44 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, п. 3.8. Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Орендодавцю у визначеному пунктом 3.1. Договору співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 за №10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Таким чином, враховуючи положення п. 3.1. Договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, ч. 5. ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за:

- серпень 2014 - з 11.09.2014;

- вересень 2014 - з 11.10.2014

Враховуючи викладене, пеня повинна розраховуватися за кожним періодом окремо протягом шестимісячного строку, проте у суду відсутні підстави для виходу за межі визначеного Позивачем періоду часу (з 24.11.2014 по 25.05.2015), протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання.

Враховуючи наведене, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені у розмірі 1 717,86 грн. за період з 24.11.2014 по 25.05.2015 підлягають частковому задоволенню і за розрахунком суду указана сума становить 1 034,93 грн.

У задоволенні вимог стосовно стягнення решти суми пені у розмірі 682,93 грн. необхідно відмовити.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 252,44 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням Відповідачем виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд приходить до висновку про правильність їх нарахування, а тому указані вимоги є законними, доведеними, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 252,44 грн.

Таким чином, вимоги Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІАС 4Х4» є законними та обґрунтованими в частині стягнення 1 034,93 грн. - пені та 252,44 грн. - інфляційних втрат, були доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за Договором оренди №29/08-14 від 22.08.2014 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом в частині стягнення 9 088,34 грн., з яких 7 800,97 грн. - основного боргу, 1 034,93 грн. - пені та 252,44 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно з приписами статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Згідно з пунктом 1 частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позовні вимоги Заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задоволені частково, судовий збір підлягає стягненню з Відповідача в дохід Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІАС 4Х4» (02192, м. Київ, вул. Жмаченка, буд. 12, кв. 127; код ЄДРПОУ 38308326) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, до Державного бюджету України (УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, р/р 31111094700011, МФО 820019, КЕКД 22080300, назва - плата за оренду іншого державного майна) заборгованість у розмірі 9 088,34 грн., з яких 7 800,97 грн. - основного боргу, 1 034,93 грн. - пені та 252,44 грн. - інфляційних втрат.

3. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «ІАС 4Х4» (02192, м. Київ, вул. Жмаченка, буд. 12, кв. 127; код ЄДРПОУ 38308326) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, в дохід Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1 699,31 грн.

4. В іншій частині у позові відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Дата складання повного тексту рішення 25.06.2015.

Cуддя А.В.Яковенко