Рішення

від 27.04.2011 по справі 5023/2904/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2011 р. Справа № 5023/2904/11

вх. № 2904/11

Суддя господарського суду Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федорова Т.О.

за участю представників сторін:

позивача - відповідача: не з"явився, відповідача - позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 20.04.2011 року.

розглянувши справу за позовом Підприємство "А плюс В" Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України"-Товариства інвалідів України, м. Харків

до ТОВ "Брокер-Класик", смт. Пісочин

про відшкодування шкоди у розмірі 11500,00грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокер-класік», Харківська область, сел. Пісочин

до Підприємства «А плюс В» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України» - товариства інвалідів Київського району, м. Харків

про визнання договору дійсним.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Підприємство «А плюс В» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України» - товариства інвалідів Київського району звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної йому відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокер-класік».

27.04.2011 року позивач надав до канцелярії суду уточнення до позовної заяви, в якому просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору про надання послуг №0112 від 01.11.2010 р., укладеного між позивачем та відповідачем, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний договір є нікчемним у зв'язку з порушенням публічного порядку.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, розглянувши заяву позивача, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та підлягає прийняттю.

За таких обставин, суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

ТОВ «Брокер-класік» заявлена зустрічна позовна вимога, яка прийнята судом до сумісного розгляду з первісним позовом, про визнання договору про надання послуг №0112 від 01.11.2010 р., укладеного між ТОВ «Брокер-класік» та Підприємством «А плюс В» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України» - товариства інвалідів Київського району, дійсним.

Позивач у судове засідання свого повноважного представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні підтримує зустрічні позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Проти первісного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить в його задоволенні відмовити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

11.11.2010 р. між Підприємством «А плюс В» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України» - товариства інвалідів Київського району та ТОВ «Брокер-Класік» був укладений договір про надання послуг №0112, за умовами якого підрядник -позивач за первісним позовом зобов'язується на замовлення замовника - відповідача за первісним позовом надати наступні послуги:

- розробка алгоритмів управління електроприводами системи управління та сигналізації густих смазок МП-1 на стане 3000;

- розробка ескізної технічної документації на іспарительну поверхність нагріву котла КУ-200ГТ;

- розробка нестандартних конструкцій для виготовлення низьковольтних устройств кранів мостових г/п20/5 т.

Відповідно п.2 договору замовник зобов'язується оплатити послуги на розрахунковий рахунок підрядника.

Згідно п.3 договору вартість послуг складає 291 100,00 грн.

Пунктом 4 договору сторони узгодили, що оплата здійснюється в національній валюті України у безготівковій формі протягом 180 днів з моменту підписання акту виконаних послуг. Можлива попередня оплата за надані послуги.

На виконання договору про надання послуг №0112 від 11.11.2010 р. позивач за первісним позовом надав, а відповідач за первісним позовом прийняв послуги на загальну суму 291 077,75 грн. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними уповноваженими особами та скріпленими печатками Підприємства «А плюс В» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України» - товариства інвалідів Київського району та ТОВ «Брокер-класік» актами виконаних робіт, а саме: №171201 від 17.12.2010 р. на суму 75 544,38 грн., №211201 від 21.12.2010 р. на суму 189 523,59 грн., №221201 від 22.12.2010 р. на суму 26 009,78 грн..

Дослідивши зазначені докази, суд приходить до висновку, що в спірному договорі сторони узгодили зокрема, найменування послуг, вартість послуг, порядок розрахунків. Зазначені документи підписані сторонами та засвідчені їх печатками.

Позивач за первісним позовом вважає, що спірний договір суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки при його укладенні не узгоджені істотні умови договору, що на його думку є підтвердженням того, що договір є нікчемним, оскільки він порушує публічний порядок, у зв'язку з чим просить суд застосувати до правовідносин, які виникли за згаданим договором наслідків недійсності нікчемних правочинів на підставі ч.5 ст.216 ЦК України та просить стягнути з відповідача за первісним позовом 11500,00 грн. в якості відшкодування шкоди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне:

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать, що позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право- та дієздатність; договір були підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідністі волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; дійсність договору позивачем за первісним позовом, всупереч вимог ст.4-3, 33, 44 ГПК України, не спростована.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 215 ЦК України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Позивачем за первісним позовом, всупереч вимогам ст.ст.4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку - спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, та, відповідно, вини відповідача за первісним позовом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір про надання послуг №0112 від 11.11.2010 року, укладений між Підприємством «А плюс В» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України» - товариства інвалідів Київського району та ТОВ «Брокер-класік», не віднесений законом до нікчемних.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішення суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до статті 208 ГК України.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, він підписаний двома сторонами, в договорі зазначені всі необхідні умови, що характерні договору про надання послуг. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору.

Надані відповідачем за первісним позовом в обґрунтування зустрічного позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом при укладенні та виконанні договору про надання послуг №0112 від 11.11.2010 року були направленні на набуття тих прав та обов'язків, які випливають саме з цього договору. Таким чином, правочин у вигляді договору про надання послуг №0112 від 11.11.2010 року спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на наведене, первісні позовні вимоги є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Щодо можливості захисту оспорюваних прав відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору дійсним, суд зазначає наступне.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Пунктом 10 договору про надання послуг №0112 від 11.11.2010 року, сторони передбачили можливість захисту прав та охоронюваних законом інтересі у такий спосіб як визнання укладеного договору дійсним.

З огляду на наведене вище, суд вважає за можливе захистити цивільне право та інтерес відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору про надання послуг №0112 від 11.11.2010 року, укладеного між Підприємством «А плюс В» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України» - товариства інвалідів Київського району та ТОВ «Брокер-класік», дійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає договір про надання послуг №0112 від 11.11.2010 року, укладений між Підприємством «А плюс В» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України» - товариства інвалідів Київського району та ТОВ «Брокер-класік», таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим зустрічні позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові - на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір про надання послуг №0112 від 11.11.2010 року, укладений між Підприємством «А плюс В»Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз організацій інвалідів України»- товариства інвалідів Київського району (м. Харків, вул. Студентська, буд.20, код ЄДРПОУ 32869471). та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокер-класік»(АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35971265).

Суддя Жельне С.Ч.