Рішення

від 27.04.2011 по справі 5023/2898/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2011 р. Справа № 5023/2898/11

вх. № 2898/11

Суддя господарського суду Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федорова Т.О.

за участю представників сторін:

позивача - відповідача: не з"явився, відповідача - позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 20.04.2011 року.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Віва-Авто", м. Харків

до ТОВ "Брокер-Класик", смт. Пісочин

про відшкодування шкоди у розмірі 12000,00грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокер-класік», Харківська область, сел. Пісочин

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва-авто», м. Харків

про визнання договору дійсним.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віва-авто» звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної йому відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокер-класік».

27.04.2011 року позивач надав до канцелярії суду уточнення до позовної заяви, в якому просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору б/н від 01.11.2010 р., укладеного між позивачем та відповідачем, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний договір є нікчемним у зв'язку з порушенням публічного порядку.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, розглянувши заяву позивача, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та підлягає прийняттю.

За таких обставин, суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

ТОВ «Брокер-класік» заявлена зустрічна позовна вимога, яка прийнята судом до сумісного розгляду з первісним позовом, про визнання договору б/н від 01.11.2010 р., укладеного між ТОВ «Брокер-класік» та ТОВ «Віва-авто», дійсним.

Позивач у судове засідання свого повноважного представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні підтримує зустрічні позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Проти первісного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить в його задоволенні відмовити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01.11.2010 р. між ТОВ «Брокер-Класік» - відповідачем за первісним позовом та ТОВ «Віва-авто» - позивачем за первісним позовом був укладений договір б/н, за умовами якого продавець (відповідач за первісним позовом) передає, а покупець (позивач за первісним позовом) приймає та здійснює оплату вартості товарів на умовах цього договору. Ціна, кількість, та асортимент зазначаються у видаткових накладних.

Відповідно до розділу 2 поставка, завантаження-розвантаження товару здійснюється постачальником.

Згідно з розділом 3 загальна сума договору складає 200 000 000,00 грн. Оплата здійснюється в національній валюті України у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця протягом 180 днів з моменту відпуску товару. Можлива попередня оплата за товар.

На виконання договору відповідачем за первісним позовом було поставлено, а позивачем за первісним позовом прийнято товар на загальну суму 98 329 869,26грн.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №061204 від 01.12.2010 р. на суму 3 325 000,01 грн., №011214 від 01.12.2010 р. на суму 2 374 999,99 грн., №011213 від 01.12.2010 р. на суму 4 275 000,00 грн., №011212 від 01.12.2010 р. на суму 2 850 000,00 грн., №061204 від 01.12.2010 р. на суму 2 850 000,00 грн., від 01.12.2010 р. на суму 1 358 240,65 грн., №061204 від 01.12.2010 р. на суму 9 040 603,87 грн., №061204 від 01.12.2010 р. на суму 3 799 999,99 грн., №011215 від 01.12.2010 р. на суму 1 653 000,00 грн., №011217 від 01.12.2010 р. на суму 4 275 000,00 грн., №011219 від 01.12.2010 р. на суму 3 135 000,00 грн., №011222 від 01.12.2010 р. на суму 4 839 621,06 грн., 011225 від 01.12.2010 р. на суму 3 040 000,01 грн., №011226 від 01.12.2010 р. на суму 3 166 758,10 грн., №011227 від 01.12.2010 р. на суму 3 229 999,99 грн., №011228 від 01.12.2010 р. на суму 2 470 000,00 грн., №021204 від 02.12.2010 р. на суму 3 919 272,23 грн., №021205 від 02.12.2010 р. на суму 1 617 336,11 грн., №021306 від 02.12.2010 р. на суму 1 056 622,85 грн., №021207 від 02.12.2010 р. на суму 475 000,01 грн., №031206 від 03.12.2010 р. на суму 1 488 877,66 грн., №031207 від 03.12.2010 р. на суму 3 135 000,00 грн., №031208 від 03.12.2010 р. на суму 3 799 999,99 грн., №061203 від 06.12.2010 р. на суму 4 178 453,38 грн., №061204 від 06.12.2010 р. на суму 2 046 966,62 грн., №061204 від 01.12.2010 р. на суму 9040603,87 грн., №061204 від 01.12.2010 р. на суму 6948512,86 грн., №011228 від 01.12.2010 р. на суму 2470000,00 грн., №011211 від 01.12.2010 р. на суму 2470000,01 грн., які підписані та скріплені печатками позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом.

Крім того, в матеріалах справи містяться видані відповідачем за первісним позовом податкові накладні, а саме: №011224 від 01.12.2010 р., №011214 від 01.12.2010 р., №011213 від 01.12.2010 р., №011202 від 01.12.2010 р., №011223 від 01.12.2010 р., №011218 від 01.12.2010 р., №011220 від 01.12.2010 р., №011216 від 01.12.2010 р., №011215 від 01.12.2010 р., №011217 від 01.12.2010 р., №011219 від 01.12.2010 р., №011222 від 01.12.2010 р., №011225 від 01.12.2010 р., №011226 від 01.12.2010 р., №011227 від 01.12.2010 р., №011228 від 01.12.2010 р. на суму 2 470 000,01 грн., №0213204 від 02.12.2010 р., №021205 від 02.12.2010 р., №021206 від 02.12.2010 р., №021207 від 02.12.2010 р., №031206 від 03.12.2010 р., №031207 від 03.12.2010 р., №031208 від 03.12.2010 р., №061203 від 06.12.2010 р., №061204 від 06.12.2010 р., №011220 від 01.12.2010 р., №011221 від 01.12.2010 р., №011211 від 01.12.2010 р., №011228 від 01.12.2010 р.

Дослідивши зазначені докази, суд приходить до висновку, що в спірному договорі сторони узгодили найменування продукції, кількість одиниць товару, вагу, ціну та загальну вартість товару. Зазначені документи підписані сторонами та засвідчені їх печатками.

Позивач за первісним позовом вважає, що спірний договір суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки при його укладенні не узгоджені істотні умови договору, що на його думку є підтвердженням того, що договір є нікчемним, оскільки він порушує публічний порядок, у зв'язку з чим просить суд застосувати до правовідносин, які виникли за згаданим договором наслідків недійсності нікчемних правочинів на підставі ч.5 ст.216 ЦК України та просить стягнути з відповідача за первісним позовом 12000,00 грн. в якості відшкодування шкоди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне:

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать, що позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право- та дієздатність; договір були підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідністі волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; дійсність договору позивачем за первісним позовом, всупереч вимог ст.4-3, 33, 44 ГПК України, не спростована.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 215 ЦК України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Позивачем за первісним позовом, всупереч вимогам ст.ст.4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку - спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, та, відповідно, вини відповідача за первісним позовом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір б/н від 01.11.2010 року, укладений між ТОВ «Віва-авто» та ТОВ «Брокер-класік», не віднесений законом до нікчемних.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішення суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до статті 208 ГК України.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, він підписаний двома сторонами, в договорі зазначені всі необхідні умови, що характерні договору поставки. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору.

Надані відповідачем за первісним позовом в обґрунтування зустрічного позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом при укладенні та виконанні договору б/н від 01.11.2010 року були направленні на набуття тих прав та обов'язків, які випливають саме з цього договору. Таким чином, правочин у вигляді договору б/н від 01.11.2010 року спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на наведене, первісні позовні вимоги є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Щодо можливості захисту оспорюваних прав відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору дійсним, суд зазначає наступне.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Пунктом 6.2 договору б/н від 01.11.2010 року, сторони передбачили можливість захисту прав та охоронюваних законом інтересі у такий спосіб як визнання укладеного договору дійсним.

З огляду на наведене вище, суд вважає за можливе захистити цивільне право та інтерес відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору б/н від 01.11.2010 року, укладеного між ТОВ «Віва-авто» та ТОВ «Брокер-класік», дійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає договір б/н від 01.11.2010 року, укладений між ТОВ «Віва-авто» та ТОВ «Брокер-класік», таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим зустрічні позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові - на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір б/н від 01.11.2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва-авто»(61035, м. Харків, вул. Сидоренківська, буд.40, код ЄДРПОУ 34255936) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокер-класік»(АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35971265).

Суддя Жельне С.Ч.