Постанова

від 22.06.2015 по справі п/811/1093/15

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2015 року Справа № П/811/1093/15

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Титан-ПлюсВ» до ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.2014 року №0000432205, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю В«Титан-ПлюсВ» звернулось до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2014 року №0000432205 про сплату грошового зобов'язання в сумі 9008,00 грн. (у тому числі 1802,00 грн. штрафних санкцій) за платежем податок на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивача посилається на те, що висновки ОСОБА_1 ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 03.06.2014 року №34/11-23-22-05/33860663, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Прогресив», документально і нормативно не підтверджуються..

Відповідачем до суду надано письмове заперечення, відповідно до якого позов ним не визнається в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідач зазначив, що податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України. Відповідач зазначав, що позивачем порушено вимоги п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, тому донараховано податок на додану вартість.

В судове засідання 09 червня 2015 року представник позивача та відповідача не прибули подавши клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.141-142).

Відповідно до ч. 6 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України -особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи те, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, здійснення подальшого розгляду справи можливо у порядку письмового провадження.

Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, правонаступником якої наразі є ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Прогресив" за січень 2013 року.

За результатами перевірки складений ОСОБА_1 від 03.06.2014 року №34/11-23-22-05/33860663 (надалі - акт перевірки), в якому зафіксовані наступні порушення:

п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 9008 грн., з яких зо основним платежем на суму 7206 грн. та штрафні санкції 1802 грн. (а.с.40).

На підставі акту перевірки ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Кіровоградській області винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення (а.с.41).

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України).

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

За таких підстав, в межах предмета доказування по даній справі належить встановити факт здійснення та реальність господарських операцій між ТОВ "Титан - Плюс" та ТОВ "Прогресив", обставини використання придбаного товару ( послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

У відповідності до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Зокрема, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме: Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент існування спірних правовідносин.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що 11.01.2013 року між ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» (покупець) та ТОВ «ПРОГРЕСИВ» (продавець) укладено усний договір поставки..

За умовами цього Договору продавець зобов'язується продати та поставити на користь Покупця товар продукцію (труби, радіатори, коліна, заглушки, кліпси, крани, клапани та інше) для використання для системи теплопостачання в адміністративній будівлі ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» на суму 43236 грн. 97 копійок, в т.ч. ПДВ 7206,16 грн..

При передачі товару Продавець зобов'язаний надати Покупцеві оригінали наступних документів: рахунок-фактуру на партію товару, що передається; видаткову накладну, акт прийому-передачі товару, податкову накладну, ТТН.

На підтвердження обставин отримання товару від ТОВ «ПРОГРЕСИВ», згідно вказаного договору поставки від 11.01.2013 року, та проведення розрахунків за придбаний товар позивач надав до суду наступні документи:

- копію рахунку на оплату від 11.01.2013 року №Т/-0000257 на партію товару в сумі 43236,97 грн. (з ПДВ) (а.с.47) ;

- копію видаткової накладної від 14.01.2013 року №Б/-140113-001 на суму 43236,97 грн. (з ПДВ) згідно якого отримання товару за місцезнаходженням позивача від імені Покупця здійснювалося за довіреністю ОСОБА_2В.(а.с.50) ;

- копію наказу про прийняття на роботу ОСОБА_2В.(а.с.136);

- копію товарно-транспортної накладної від 14.01.2013 року № 002706, подорожній лист (без номера) вантажного автомобіля від 14-16 січня 2013 року - згідно яких перевезення придбаного овару здійснено 14.01.2013 року авто НОМЕР_1, водій ОСОБА_3 на адресу вантажоодержувача ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» (а.с.53-54);

- копію акта приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей згідно видаткової накладної від 14.01.2013 року №Б/-140113-001товари для системи теплопостачання (а.с.51);

- копія податкової накладної від 11.01.2013 року №19 на суму 43236,97 грн. (в т.ч. ПДВ - 7206,16 грн.) за підписом ОСОБА_4 і скріплених печаткою ТОВ «ПРОГРЕСИВ»(а.с.54).

Зазначена податкова накладна зареєстрована в передбачуваному законом порядку, що підтверджується реєстром виданих та отриманих податкових накладних за 01 місяць 2013 року (а.с.63). Крім того, податкова накладна №19 від 11.01.2013 року ЗАРЕЄСТРОВАНА ТОВ «ПРОГРЕСИВ» 17.01.2013 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з ЄРПН №30114612 від 30.05.2014 року;

- платіжне доручення ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» від 11.01.2013 року №826 з призначенням платежу «оплата запчастин та комплектуючих по рах. №Т/-0000257» щодо перерахування на користь ТОВ «ПРОГРЕСИВ» безготівкових коштів на загальну суму 43236,97 грн. (з ПДВ) (а.с.48-49);

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення, а також в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Додатково на підтвердження правомочності свого контрагента при укладанні договору поставки від 11.01.2013 року позивач надав до суду копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.43-46).

Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вказаного правочину, зокрема, того, що ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість анульована у встановленому законом порядку, а відтак суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за перевіряє мий період, цілком відповідають вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до усних і письмових пояснень представників позивача, що наявні у матеріалах справи та згідно тексу акта перевірки позивача, придбаний у ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» товар (комплектуючі системи теплопостачання) певний час зберігався на складі, а згодом був використаний під час заміни системи теплопостачання в адміністративної будівлі ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» за адресою с.Обознівка, вул.Ливарна 3.

На підтвердження зазначених обставин представником позивача надані наступні документи:

- державний акт на право власності земельної ділянки та технічний паспорт комплексу будівель у власності ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» за адресою с.Обознівка, вул.Ливарна 3;

- акт використання матеріалів для проведення системи теплопостачання від 30.06.2014 року; акт приймання-передачі основних засобів по підприємству від 30.06.2013 року; копія картки субконто: Необоротні активи системи теплопосточання за 1 півріччя 2013 року; Оборотна-сальдова відомість по рахунку 10, Система теплопостачання приміщення адмінбудівлі за 2013 рік; копія акту інвентаризації використаних матеріалів для проведення системи теплопостачання (а.с.67-72)

Таким чином, зі змісту наданих представником позивача пояснень та вищенаведених документів вбачається наявність у позивача ділової мети на придбання у ТОВ «ПРОГРЕСИВ» в січні 2013 року запчастин та комплектуючих системи теплопостачання.

Натомість, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства ТОВ «ПРОГРЕСИВ» умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

Також, в силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Разом з тим, у ході розгляду даної справи відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочину (договору поставки від 11.01.2013 року), укладеного між ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» і підприємством ТОВ «ПРОГРЕСИВ», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження факту підписання первинних документів на підставі цього правочину не уповноваженими на те особами.

В акті перевірки позивача також відсутні відомості про визначення контрагенту позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ «ПРОГРЕСИВ» за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач в ході судового розгляду даної справи будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ «ТИТАН-ПЛЮС» та/або його контрагента - ТОВ «ПРОГРЕСИВ», - безпосередньо відповідальних за укладення і виконання оспорюваного правочину, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, до суду не подав.

На момент складання вказаної податкової накладної контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність збільшено позивачу суми грошового відшкодування податку на додану вартість за звітний період січень 2013 року та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням від 16.06.2014 року №0000432205.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан-Плюс" - задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 16.06.2014 року №0000432205.

3. Стягнути на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан-Плюс" (ідентифікаційний код - 33860663) судові витрати у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Жук