Рішення

від 25.06.2015 по справі 905/116/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.06.2015 Справа № 905/116/15

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Прокурора Олександрівського району, смт. Олександрівка, в інтересах держави в особі Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Староварварівка», с.Староварварівка, Донецька область

про стягнення 15604,96грн.

за участю представників сторін:

Прокурор - Горгуль Н.В. - за посвідченням.

від позивача - Карпова Н.А. - за довіреністю.

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ

Заявлено позов, Прокурором Олександрівського району, смт. Олександрівка, в інтересах держави в особі Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Староварварівка», с.Староварварівка, Донецька область про стягнення суми основного боргу у розмірі 14185,09грн., пені в сумі 622,59грн., інфляційних витрат в сумі 751,81грн. та 3% річних в сумі 45,47грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору №5-09-632 бфл/983 від 05.11.2009р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за предмет лізингу, однак у встановлений строк їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 14185,09грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 622,59грн., інфляційних витрат в сумі 751,81грн. та 3% річних в сумі 45,47грн.

24 червня 2015р. позивачем була надана заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 37829,69грн., з яких: основний борг - 28130,33грн., пеня - 4077,64грн., інфляційні - 5403,50грн., 3% річних - 218,22 грн. Розглянувши заяву позивача суд дійшов висновку, що вона відповідає приписам ст.22 ГПК України та підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 28130,33грн., пеня - 4077,64грн., інфляційні - 5403,50грн., 3% річних - 218,22 грн.

Прокурор у судовому засідання підтримав заяву представника позивача про збільшення розмірі позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Про що, свідчить поштове повідомлення про отримання ухвали.

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За клопотанням прокурора та представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771) та усним клопотанням представників сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора господарський суд встановив :

Між Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Староварварівка» (Лізингоодержувач) 05 листопада 2009 року укладено договір №5-09-632 бфл/983, за умовами якого лізингодавець передав лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу», що є специфікацією предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору.

До укладеного договору між сторонами було підписано Додаток №1 - «Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу» відповідно до якого предметом лізингу є трактор ХТА-200-10 на суму 322480,00грн.

30 квітня 2010р. між сторонами було складено та підписано акт №14 приймання-передачі сільськогосподарської техніки, відповідно до якого ТОВ «Агроімпорт» (завод-виготовлювач-продавець) на умовах договору поставки (купівлі-продажу) № 09-09Б/261 від 15 червня 2009 року укладеного із НАК «Украгролізинг» передав, а ТОВ «Староварварівка» прийняв предмет лізингу - трактор ХТА-200-10, зав.№21-10295. Акт підписано продавцем, лізингодавцем та лізингоодержувачем та скріплений печатками підприємств.

За приписами п.3.4.3. договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Згідно умов п.4.1. договору з моменту підписання акту лізингоодержувач за користування останнім сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу: винагороду в розмірі 7 відсотків річних від залишкової невідшкодованої вартості предмета лізингу.

Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту. Перший лізинговий платіж сплачуться через три місяці з дати підписання акту, подальші платежі- через кожні три місяці.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до договору «Графік сплати лізингових платежів» (п.4.2. договору).

Пунктом 7.1. договору встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

За приписами п.8.3. договору лізингодавець має право на дострокове припинення дії договору за несплату лізингоодержувачем протягом 30 календарних днів лізингового платежу або за не укладення лізингоодержувачем відповідних правочинів або невиконання інших зобов'язань, передбачених договором. При цьому договір вважається припиненним з дати одержання лізингоодержувачем повідомлення про відмову від договору.

Договір вступає в дію з моменту укладання і діє до повного виконання сторонами положень договору.

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

У Додатку №2 - «Графік сплати лізингових платежів» сторони визначили дату та суму сплати лізингових платежів та щорічної винагороди.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору №5-09-632 бфл/983 від 05 листопада 2009 року за останнім утворилася заборгованість у розмірі 37829,69грн., з яких: основний борг - 28130,33грн., пеня - 4077,64грн., інфляційні - 5403,50грн., 3% річних - 218,22 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором №5-09-632 бфл/983 від 05 листопада 2009 року щодо сплати лізингових платежів.

Відповідно до приписів передбачених ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено пунктом 3 частини 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України від 08.04.99 №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, матеріали справи підтверджують правомочність звернення прокурора Олександрівського району смт. Олександрівка, в інтересах держави в особі Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м.Київ до суду з вимогами про захист відповідних інтересів держави.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній форм досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.

Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 1 статі 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України "Про фінансовий лізинг".

Частиною 2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимог передбачених ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, що саме і було закріплено сторонами в п.4.1. договору №5-09-632 бфл/983 від 05 листопада 2009 року

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором №5-09-632 бфл/983 від 05 листопада 2009 року належним чином не виконав, лізингові платежі, сплата яких встановлена Графіком сплати лізингових платежів за період користування технікою сплатив не в повному обсязі, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 14185,09грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог складають 28130,33грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 218,22грн. та інфляційних витрат в сумі 5403,50грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу у розмірі 5403,50грн. та 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 218,22грн. є арифметично вірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо стягнення пені в сумі в сумі 4077,64грн. на підставі умов п.7.1 договору суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Відтак за висновком суду заявлена позивачем сума пені у розмірі 4077,64грн. є обґрунтованою та арифметично вірною, та такою, що підлягаэ задоволенню.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Пунктом 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» визначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до п.4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» та ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст.121, 129 Конституції України, пунктів 3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», ст.ст. 9, 11-16, 202, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625, 626, 629, 632, 638, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 67, 174, 173, 193, 216-218, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 6, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 29, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Прокурором Олександрівського району, смт. Олександрівка, в інтересах держави в особі Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Староварварівка», с.Староварварівка, Донецька область про стягнення суми основного боргу у розмірі 28130,33грн., пені в сумі 4077,64грн., інфляційних витрат в сумі 5403,50грн. та 3% річних в сумі 218,22грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Староварварівка», с. Староварварівка, Донецька область (84031, Донецька область, Олександрівський район, с.Староварварівка, вул. Велика Садова, код ЄДРПОУ 33174034) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а) борг у розмірі 28130,33грн., пені в сумі 4077,64грн., інфляційних витрат в сумі 5403,50грн. та 3% річних в сумі 218,22грн., та витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26.06.2015р.

Суддя С.В. Тоцький