Рішення

від 23.06.2015 по справі 902/398/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 червня 2015 р. Справа № 902/398/15

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючого судді - Матвійчука Василя Васильовича, суддів: Баранова Миколи Миколайовича, Яремчука Юрія Олександровича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом :Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до :Приватного підприємства "Еммер" (24300, Вінницька область, смт. Тростянець, вул. Наконечного, буд. 14)

про стягнення 76 981,63 грн.

при секретарі судового засідання Солоненко Т.В..

за участю представників сторін:

позивача : не з'явився,

відповідача : не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано позов про стягнення з Приватного підприємства «Емер» 76 981,63 грн., з яких: 5500,00 грн. - неповернута грошова сума попередньої оплати за Договором поставки № 05 від 20.08.2014 року; 1731,74 грн. - пеня за Договором поставки № 05 від 20.08.2014 року; 22950,00 грн. - штраф за Договором поставки № 05 від 20.08.2014 року та 46799,89 грн. - збитки, що підлягають відшкодуванню.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 20.08.2014 року між сторонами укладено договір поставки № 05 згідно з яким погоджена поставка вантажного автомобіля дерев'яних палет, розміром 1200х1000 мм. 1 сорту.

Розділом 4 договору визначено, що Замовник зобов'язаний здійснити 50% передоплати в гривнях за товар, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника до 21.08.2014 року включно. 50% - на протязі 10 днів після для розвантаження палет у Замовника.

Позивачем, на виконання взятих зобов'язань за договором перераховано на рахунок відповідача 41 500,00 грн.. Тоді як відповідачем було здійснено поставку товару в кількості лише 600 палет на суму 36 000,00 грн., чим порушено умови договору.

За невиконання договірних зобов'язань позивачем нараховано 1731,74 грн. та 22950,00 грн. штрафу.

Окрім того, посилаючись на положення п. 2.1. договору, яким зокрема визначено, що якщо з вини виробника покупець отримає рекламацію та штраф від свого замовника, він відповідно оштрафує виробника, позивач заявляє до стягнення збитки в розмірі 46 799,89 грн..

Ухвалою суду від 27.03.2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/398/15 з призначенням до розгляду на 14.04.2015 року та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору в даній справі.

Ухвалою суду від 21.05.2015 року справу прийнято до провадження колегіальним складом суду та призначено до розгляду на 09.06.2015 року.

Ухвалою суду від 09.06.2015 року, з метою забезпечення прав відповідача визначених ст. 22 ГПК України, розгляд справи відкладено на 23.06.2015 року. Також судом зобов'язано позивача надати суду нормативно обґрунтовані письмові пояснення вимоги щодо стягнення збитків з причинно-наслідковим зв'язком між неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 05 від 20.08.2014 року та понесення позивачем збитків за контрактом № 3 від 07.08.2014 року та доказами виконання контракту № 3 від 07.08.2014 року; провести взаємозвірку заборгованості вказаної в позовній заяві, станом на день звернення з позовом до суду, за результатами якої скласти акт (для проведення взаємозвірки позивачу з'явитись до відповідача).

На визначену судом дату позивач не з'явився, пояснень причин неявки суду не повідомив та пояснень не надав.

Відповідач також не забезпечив явки уповноваженого представника в засідання суду. Пояснень та визначених судом документів не надав, про поважність причини своєї неявки суду не повідомив.

Ухвала суду направлена відповідачу на адресу, зазначену у позовній заяві та у договорі поставки № 05 від 20.08.2014 року, однак була повернута на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку наступного змісту: «за закінченням терміну зберігання».

З врахуванням наведеного суд зважає на наступне. Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці сторін в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19, ч.2 ст.45 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу чи фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі стосовно місцезнаходження покладається на останніх.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20 серпня 2014 року між Приватним підприємством «Емер» (відповідач, за договором Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач, за договором Замовник) укладено договір поставки № 05 (надалі Договір), предметом якого є «вантажний автомобіль дерев'яних палет, розміром 1200х1000 1-сорту, на підставі даних нашого зразка з малюнком палети, включаючи специфікаю від 20.08.2014 року, на основі вашого зразка палети, наших фотографій з найменуванням СТН, і вільних дощок складених і зв'язаних».

Розділами 2 та 3 Договору сторонами погоджено якість, кількість продукції та умови поставки.

Відповідно до п. 4.1. Договору Покупець зобов'язаний здійснити 50% передоплату в гривнях за товар, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника до 21.08.20174 року включно. 50-% - на протязі 10 днів після дня розвантаження палет у замовника.

Строк дії Договору до 31 грудня 2014 року, але у будь якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Чинний Договір вважається автоматично пролонгованим на період 12 (дванадцять) календарних місяців на тих самих умовах, якщо жодна із Сторін не сповістить про своє бажання припинити дію чинного Договору не менше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дати закінчення його дії (п. 8.2. Договору).

30 вересня 2014 року Сторонами підписано Додаток до Договору, в якому визначено кількість, ціну та строки поставки товару.

Так, 1 комплект дерев'яних палет розміром 1200х1000 мм 1-сорту у кількості 850 шт. за ціною 60,00 грн. за 1 шт. поставка - 10.10.2014 року,

2 комплект дерев'яних палет розміром 1200х1000 мм 1-сорту у кількості 850 шт. за ціною 60,00 грн. за 1 шт. поставка - 20.10.2014 року,

3 комплект дерев'яних палет розміром 1200х1000 мм 1-сорту у кількості 850 шт. за ціною 60,00 грн. за 1 шт. поставка - 31.10.2014 року.

Ціна за кожний комплект палет становить 51 000,00 грн..

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивач перерахував на рахунок відповідача 41 500 грн., що стверджується платіжними дорученнями № 30 від 21.08.2014 року на суму 25 500,00 грн., № 39 від 09.10.2014 року на суму 16 000,00 грн..

Як свідчать матеріали справи, відповідач 05.11.2014 року, згідно накладної № 36 поставив позивачу 600 палет за ціною 70,00 грн. за 1 шт., на загальну суму 42 000,00 грн. Позивачем вказаний товар прийнято без будь яких зауважень чи застережень.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті сировини.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з положень Договору та Додатку до нього, сторони погодили ціну товару в розмірі 60,00 грн. за 1 шт. Відповідачем поставлено товар за ціною 70,00 грн. за 1 шт., який, як уже зазначалось, позивач прийняв без зауважень чи застережень.

При цьому суд зважає, що ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

З наведеного слід зробити висновок, що відповідач, поставивши, а позивач прийнявши товар за ціною 70,00 грн. за 1 шт. палет, фактично погодили нову ціну товару.

Враховуючи ту обставину, що вартість поставки товару склала 42 000 грн., а не 36 000 грн., як стверджує позивач, а розмір попередньої оплати - 41 500,00 грн., у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення 5 500,00 грн. попередньої оплати.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем заявлено до стягнення 1 731,74 грн. пені за період з 10.10.2014 року по 16.03.2015 року та 22 950,00 грн. штрафу.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Сторони у п. 5.2. Договору визначили, що у випадку порушення строків поставки товару Постачальник зобов'язується сплатити Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день такого прострочення.

Як вбачається з розрахунку пені, наведеного у позовній заяві, позивачем нараховується пеня за прострочку поставки товару що був оплачений.

Згідно з умовами Додатку до Договору строк поставки першої партії товару 10.10.2014 року. Відтак, нарахування пені за прострочку поставки можливе з 11.10.2014 року, тоді як позивач включає в розрахунок 10.10.2014 року (день поставки).

Перерахувавши, за допомогою системи «ЛІГА ЗАКОН», пеню з суми попередньої оплати (41500,00 грн.) за період з 11.10.2014 року по 04.011.2014 року судом отримано пені в розмірі 710,62 грн..

Щодо нарахування пені за непоставку товару на 5 500,00 грн. попередньої оплати, суд, зважаючи на поставку відповідачем товару на суму більшу ніж позивачем проведено попередньої оплати, не вбачає підстав для її стягнення. Окрім того, відповідальності за таке порушення умовами Договору не передбачено.

За таких обставин, до стягнення підлягає пеня в розмірі 710,62 грн., а у пені в розмірі 1 021,12 грн. слід відмовити як безпідставно заявленій.

Пунктом 7 Додатку до Договору сторони визначили, що у разі порушення строків передачі товару більше ніж на 1 день, Постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 15% вартості товару.

Зважаючи на те, що відповідачем порушено строк поставки першої партії товару, що визначений у Додатку до Договору, другої та третьої партій не поставлено, позивачем правомірно заявлено до стягнення 22 950,00 грн. штрафу.

Щодо вимоги позивача про стягнення збитків в розмірі 46 799,89 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків (п.4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено застосування у сфері господарювання наступних видів господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Розглядаючи заявлену позивачем вимогу про стягнення збитків, враховуючи положення наведених норм, суд зважає, що умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею одержані, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті особою для їх одержання. У вигляді втраченої вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Як доказ понесення збитків у розмірі 46 799,89 грн. позивач надає контракт № 3 від 07.08.2014 року та Розрахунковий акт до нього між Ipack Poborski & Company, Німеччина та фірмою ОСОБА_1, України від 01.12.2014 року, яким встановлено факт присутності недоліків поставлених піддонів, зокрема прострочені строки доставки та недотримані згідно замовлення обсяги доставки, з підстав наявності яких до ФОП ОСОБА_1 було застосовано стягнення 50% вартості кожної доставки, що становить 2040,00 Євро, що за офіційним курсом НБУ становить 46 799,89 грн..

При цьому позивачем не підтверджено, у спосіб визначений ст. 32-34 ГПК України, того, що ці збитки пов'язані саме з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором. З метою з'ясування даної обставини, суд ухвалою від 09.06.2015 року зобов'язав позивача надати нормативно обґрунтовані письмові пояснення вимоги щодо стягнення збитків з причинно-наслідковим зв'язком між неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 05 від 20.08.2014 року та понесення позивачем збитків за контрактом № 3 від 07.08.2014 року та доказами виконання контракту № 3 від 07.08.2014 року. Вказані вимоги суду позивачем не виконані.

Таким чином, суд дійшов висвноку, що позивачем не доведено наявності елементів визначених наведеними нормами матеріального та процесуального права для застосування відповідальності у вигляді стягнення з відповідача збитків.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ПК України.

Керуючись ст.ст.4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Емер» (24300, Вінницька область, смт. Тростянець, вул. Наконечного, буд. 14, код ЄДРПОУ 38051842) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 710 (сімсот десять) грн. 62 коп. - пені; 22 950 (двадцять дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. - штрафу; 432 (чотириста тридцять дві) грн. 28 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 5500,00 грн. попередньої оплати, 1 021,12 грн. пені та 46799,89 грн. збитків відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Повне рішення складено 26 червня 2015 р.

Головуючий суддя Матвійчук В.В.

Судді Баранов М.М.

Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (АДРЕСА_1)

3 - відповідачу (24300, Вінницька область, смт. Тростянець, вул. Наконечного, буд. 14)