Рішення

від 23.06.2015 по справі 910/11531/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2015Справа № 910/11531/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАМАРКЕТ»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 26 651, 75 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Іванова О.Е. за довіреністю б/н від 31.03.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГАМАРКЕТ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - відповідач) про:

- зобов'язання відповідача перерахувати на поточний рахунок позивача, відкритий у ПАТ «Укрсиббанк», м. Харків, реквізити платежу: отримувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГАМАРКЕТ», код ЄДРПОУ 3201161, поточний рахунок № 26000549675100, банк: Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 335005, суму 526 514, 02 грн. невиконаних платіжних доручень;

- стягнення 26 651, 75 грн. пені.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 21.06.2012 р. між ним та відповідачем було укладено Договір № 104376 на розрахунково-касове обслуговування, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання з переказу грошових коштів належним чином не виконано, що стало підставою для звернення позивача з позовом про зобов'язання відповідача перерахувати відповідні грошові кошти за спірними платіжними дорученнями в примусовому порядку та стягнення пені за порушення вказаних зобов'язань.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.05.2015 р. порушено провадження у справі № 910/11531/15, розгляд справи призначено на 10.06.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2015 р. було відмовлено у задоволенні клопотання Слобожанського регіонального департаменту ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

09.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 23.06.2015 р.

23.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що строк спірних платіжних доручень наразі сплив, а тому вимоги про їх виконання необґрунтовані. При цьому, в частині стягнення пені відповідач звертає увагу на те, що такої форми відповідальності укладеним між сторонами Договором передбачено не було.

У судовому засіданні 23.06.2015 р. від представника позивача надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені.

Представник відповідача в судове засідання 23.06.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 23.06.2015 р. судом було розглянуто заяву позивача про відмову від позовних вимог та при цьому враховано наступне.

Приписами ст. 22 ГПК України визначено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Зважаючи на п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява позивача, якою він відмовляється від позову в частині вимог про стягнення пені, підписана уповноваженою особою.

Оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, відмова від позову в частині вимог про стягнення пені не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси та приймається судом, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України зумовлює припинення провадження у справі у вказаній частині.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

У судовому засіданні 23.06.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.06.2012 р. між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) було укладено Договір № 104376 на розрахунково-касове обслуговування (далі - Договір), у відповідності з п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26004005934202 в гривнях, та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку відповідно до Тарифів Банку на розрахунково-касове обслуговування в порядку і на умовах, визначених Договором.

Згідно з п. 3.3. Договору банк зобов'язався, зокрема:

- вести комплексне розрахунково-касове обслуговування Рахунків та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між банком та клієнтом;

- здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений внутрішніми документами Банку час, крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів;

- забезпечувати своєчасне зарахування коштів на Рахунки.

Відповідно до п. 8.1. Договору було передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє протягом невизначеного строку.

20.01.2015 р. між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) було укладено Договір обслуговування банківського рахунку Системою FC BUSINESS, відповідно до п. 1.1. якого банк підключає клієнта до Системи FC BUSINESS для здійснення останнім дистанційного обслуговування своїх рахунків, відкритих у банку, а також обміну технологічною та іншою інформацією між Сторонами за допомогою усіх можливих засобів Системи FC BUSINESS, що впроваджені в банку.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, позивачем за допомогою автоматизованої банківської системи «Клієнт-банк» були подані відповідачу для здійснення фінансових операцій платіжні доручення № 2120 від 03.02.2015 р. на суму 23 000, 00 грн., № 2132 від 10.02.2015 р. на суму 7 500, 00 грн., № 2133 від 10.02.2015 р. на суму 16 000, 00 грн., № 2134 від 10.02.2015 р. на суму 33 000, 00 грн., № 2135 від 10.02.2015 р. на суму 41 000, 00 грн., № 2136 від 10.02.2015 р. на суму 54 000, 00 грн., № 2137 від 10.02.2015 р. на суму 68 000, 00 грн., № 2138 від 10.02.2015 р. на суму 73 000, 00 грн., № 2139 від 10.02.2015 р. на суму 87 000, 00 грн., № 2140 від 11.02.2015 р. на суму 12 680, 00 грн., № 2143 від 04.03.2015 р. на суму 1 474, 92 грн., № 2144 від 04.03.2015 р. на суму 153, 00 грн., № 2145 від 04.03.2015 р. на суму 3 129, 84 грн., № 2146 від 04.03.2015 р. на суму 151, 38 грн., № 2148 від 04.03.2015 р. на суму 8 204, 88 грн., № 2150 від 04.03.2015 р. на суму 87 000, 00 грн., № 2151 від 18.03.2015 р. на суму 11 220, 00 грн., які відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань виконані не були.

З урахуванням зазначеного, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Так, у відповідності до п. 1. ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 1092 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та закону.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення, у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Частинами 1 і 2 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

У відповідності до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами Договору, суд дійшов висновку, що його невиконанням було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі запису на поточному рахунку позивача, відкритому у банку.

Таким чином вимоги про зобов'язання відповідача виконати спірні платіжні доручення є законним, а отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позивач відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є клієнтом ПАТ «БАНК «Фінанси та Кредит», тому його вимоги щодо виконання банком операції з перерахунку грошових коштів підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору щодо розгляду позовних вимог про зобов'язання вчинити дії покладаються на відповідача.

Що стосується іншої частини позовних вимог, від яких позивач відмовився, суд в цій частині покладає судові витрати на позивача та при цьому не вбачає правових підстав для повернення відповідної частини судового збору з Державного бюджету України.

Так, відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у частині розгляду позовних вимог про стягнення 26 651 (двадцять шість тисяч шістсот п'ятдесят одну) грн. 75 коп. пені припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, місто Київ, вулиця Артема, будинок 60; код ЄДРПОУ 09807856) перерахувати на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАМАРКЕТ» (84122, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Калініна, будинок 2 приміщення 2; код ЄДРПОУ 32011610), відкритий у ПАТ «Укрсиббанк», м. Харків, реквізити платежу: отримувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГАМАРКЕТ», код ЄДРПОУ 3201161, поточний рахунок № 26000549675100, банк Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 335005, суму 526 514 (п'ятсот двадцять шість тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн. 02 коп.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, місто Київ, вулиця Артема, будинок 60; код ЄДРПОУ 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАМАРКЕТ» (84122, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Калініна, будинок 2 приміщення 2; код ЄДРПОУ 32011610) 10 530 (десять тисяч п'ятсот тридцять) грн. 28 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.06.2015 р.

Суддя В.С. Ломака