Рішення

від 18.06.2015 по справі 916/1991/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2015 р.Справа № 916/1991/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Форвард-ГруппВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юта-ВітаВ» про стягнення 80709,18 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Форвард-ГруппВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юта-ВітаВ» про стягнення заборгованості за договором на перевезення зовнішньоторговельних вантажів № 28/07/14 від 28.07.2014 р. в загальній сумі 93479,20 грн., посилаючись на наступне.

28.07.2014 року між ТОВ „Юта-ВітаВ» (замовник) та ТОВ „Форвард-ГруппВ» (виконавець) укладено договір № 28/07/14 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів.

Як вказує позивач, сторони прийшли до згоди про те, що замовник на підставі укладених ним договорів із власником вантажу доручає виконавцю отримання, перевезення і здачу вантажоодержувачем зовнішньоторговельних вантажів по CMR замовника на території України і по ТІR-carnet по території СНД (п. 2.1. договору).

За положеннями п. 3.1. даного договору в обов'язки виконавця входить виконання доручень замовника щодо перевезення та доставки вантажів із морських портів на адресу отримувача, вказаного замовником.

При цьому п. 4.1. договору передбачено, що замовник оплачує кожне перевезення згідно з договірними цінами, погодженими обопільно у кожному конкретному випадку, після надання виконавцем належно оформлених товарно-транспортних накладних.

Згідно п. 4.3. договору оплата перевезень відбуваються за рахунок замовника на розрахунковий рахунок виконавця на підставі наданих оригіналів розрахунку, договору, актів виконаних послуг, податкових накладних, витратних ордерів про здачу порожнього контейнера, CMR-накладної з мокрою печаткою вантажоотримувача, прізвищем, ініціалами та підписом отримувача, датою вивантаження, у 14-денний термін без надання авансу, та у 21 - денний календарний строк у випадку надання авансу.

Так, за ствердженнями позивача, на виконання умов даного договору виконавцем було надано послуги перевезення зовнішньоторговельних вантажів, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, й претензій з боку відповідача не надходило. В свою чергу замовником надані послуги були прийняті, однак зобов'язання щодо сплати за виконання послуг з перевезення не було виконано в повному обсязі.

Наразі позивач вказує, що 26 січня 2015 року позивачем була пред'явлена відповідачу претензія № 1 з вимогою про оплату, однак залишена без відповіді.

Як зазначає позивач, перше прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 23.10.2014 року, що підтверджується карткою рахунку № 361 від 06.03.2015 року. Так, з огляду на порушення узгоджених за договорам зобов'язань щодо оплати за надані послуги позивач у відповідності з Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. та ст. 625 ЦК України здійснив нарахування відповідачу 3% річних, які складають 1076,47 грн., та втрати від індексу інфляції в сумі 28201,74 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що станом на 14.05.2015 року ТОВ „Юта-ВітаВ» не виконані обов'язки та недотримані умови, передбачені п. 4.3. договору № 28/07/14 від 28 липня 2014 року, внаслідок чого загальна сума заборгованості замовника складає 93479,20 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2015 р. позовну заяву ТОВ „Форвард-ГруппВ» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1991/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

18.06.2015 року позивачем було подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач зменшив позовні вимоги до 80709,18 грн. У вказаній заяві позивач вказує, що в останній час відповідачем було здійснено перерахування незначної суми боргу, у зв'язку з чим сума основного боргу відповідача складає 51430,97 грн., 3% річних складають 1076,47 грн., втрати від індексу інфляції - 28 201,74 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслана судом копія ухвали про порушення провадження у справі була повернута до суду без вручення разом з поштовим повідомленням про вручення відправлення, що містяться в матеріалах справи, за закінченням строку зберігання.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 В«Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 роціВ» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 роціВ» від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками В«адресат вибувВ» , В«адресат відсутнійВ» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання , закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

28.07.2014 року між ТОВ „Юта-ВітаВ» (замовник) та ТОВ „Форвард-ГруппВ» (виконавець) було укладено договір № 28/07/14 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів, предметом якого є здійснення перевезення зовнішньоторговельних вантажів у міжнародному сполученні та виконання транспортно-експедиторського обслуговування вантажів по Україні, а також регулювання взаємовідносин замовника та виконавця під час виконання умов договору (п. 1.1, 1.2 договору).

В розділі 2 вказаного договору передбачені обов'язки замовника (відповідача). Зокрема, замовник на підставі укладених ним договорів з власником вантажів доручає виконавцю отримання, перевезення та здачу вантажоодержувачем зовнішньоторговельних вантажів по СМR замовника на території України та по TIR-carnet на території СНД, також замовник видає довіреності виконавцю на отримання в морських портах зовнішньоторговельних вантажів, своєчасно забезпечує виконавця необхідними документами для отримання/здачі вантажів у порту (п. 2.1, 2.2. договору).

Обов'язки позивача як виконавця визначені в розділі 3 договору. Так, виконавець виконує доручення замовника по перевезенню та доставки вантажів з морських портів на адресу одержувача, зазначену замовником (п. 3.1), при цьому виконавець несе відповідальність за збереження вантажів та дотримання термінів їх доставки (п. 3.4), виконує перевезення відповідно до вимог міжнародного та українського законодавства (п. 3.5), звітує перед замовником про виконані перевезення шляхом надання належним чином оформлених накладних та інших документів, пов'язаних з перевезенням вантажів (п. 3.6).

За умовами п. 3.8.-3.11. договору виконавець негайно інформує замовника факсом, телексом або телефонограмою про дату, час виходу автотранспорту з вантажем, номера машини і прізвища водія; забезпечує вивезення контейнерів не пізніше встановленого замовником терміну. Якщо виконавець не вивіз контейнер у встановлений термін, виконавець оплачує в безспірному порядку демередж за простій контейнерів і обладнання, а також відшкодування при цьому додаткових витрат по зберіганню. У разі демереджа за несвоєчасне повернення порожнього контейнера, виконавець оплачує штраф відповідно калькуляцій морської лінії. Також виконавець несе майнову відповідальність за технічний стан контейнерів замовника і не має права використовувати їх для власних потреб без письмової згоди замовника. Порожні контейнери після закінчення перевезення мають бути повернуті в місце вказане замовником в межах транзитного часу (по кожному перевезенню транзитний час вказується окремо, в наряді на перевезення), з обов'язковим складанням акта технічного стану контейнера, по поданій формі. Контейнер вважається загубленим, якщо його протягом 30 днів після доставки вантажу одержувачу в межах транзитного часу не повернуто в місце, вказане в наряді на перевезення. У цьому випадку виконавець сплачує в безспірному порядку вартість контейнера, яка становить 3000 USD за 20-футовий контейнер; 5000 USD за 40-футовий контейнер. Усі платежі, зазначені в договорі, є умовними і оплачуються в національній валюті України за курсом НБУ на день виставлення рахунку.

Відповідно п. 3.15. договору виконавець повідомляє замовника про здачу вантажу і претензіях протягом 24 годин з моменту доставляння вантажу факсом, телексом або телефонограмою. Моментом доставки вантажу вважається відмітка „отримувачаВ» про час та дату приймання в товарно-транспортному документі.

Згідно п. 4.1. розділу 4 договору «Розрахунки по договору» замовник оплачує кожне перевезення по договірним цінам, погодженим обома сторонами у кожному конкретному випадку після пред'явлення виконавцем належним чином оформлених товарно-транспортних накладних. Оплата перевезення здійснюється замовником на розрахунковий рахунок виконавця на підставі наданих оригіналів рахунку, договору, актів виконаних послуг, податкових накладних, видаткового ордеру про здачу порожнього контейнера, CMR-накладної з мокрою печаткою вантажоотримувача, прізвищем та ініціалами і підписом отримувача, датою вивантаження, в 14-денний строк без надання авансу, та у 21-денний календарний строк у випадку надання авансу (п. 4.3 договору).

В п. 7.1. договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 року.

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору позивачем були надані послуги перевезення зовнішньоторговельних вантажів, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, й претензій з боку відповідача не надходило. Проте, за ствердженнями позивача, відповідачем повністю не оплачені окремі перевезення, які були належним чином виконані перевізником, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість по розрахунках за надані перевізником послуги на суму 51430,97 грн.

Так, саме несплата відповідачем послуг перевезення у вказаній сумі за договором перевезення від 28.07.2014 р. стала підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом з метою захисту своїх порушених прав.

За ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Ч. 1 ст. 916 вказаного Кодексу передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Так, укладений між сторонами по справі договір перевезення вантажів є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, судом було встановлено, що відповідно до умов договору № 28/07/14 позивачем як виконавцем належним чином були виконані взяті на себе зобов'язання, що підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-0000331 від 01.10.2014 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ-0000375 від 31.10.2014 року на суму 9770,02 грн., № ОУ-0000378 від 03.11.2014 року на суму 9713,02 грн., № ОУ-0000383 від 04.11.2014 року на суму 14000,00 грн., № ОУ-0000381 від 04.11.2014 року на суму 8417,95 грн., № ОУ-0000382 від 05.11.2014 року на суму 19300,00 грн. Загальна сума наданих позивачем послуг перевезення за вказаним актами склала 72200,99 грн. При цьому вказані акти з боку відповідача підписані без претензій і зауважень, що свідчить про прийняття останнім таких послуг.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажів є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору № 28/07/14 та чинного законодавства на підставі складених вище зазначених актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами п. 4.3 договору оплата перевезень мала бути здійснена відповідачем протягом 14 календарних днів після виконання перевезень, з огляду на відсутність авансових платежів з боку відповідача як замовника.

Як з'ясовано судом, на виконання свого обов'язку по оплаті наданих послуг перевезення відповідачем були частково сплачені кошти в загальній сумі 20770,02 грн., про що свідчать надана позивачем картка рахунку № 361 від 12.06.2015 р. по розрахункам з контрагентом - ТОВ «Юта-Віта». Так, згідно наданої позивачем картки рахунку № 361 відповідачем були оплачені надані послуги перевезення по акту № ОУ-0000331 від 01.10.2014 року на суму 11000,00 грн. двома платежами: 11.02.2015 р. - 10000,00 грн. та 06.04.2015 р. - 1000,00 грн., тобто з простроченням. Вартість наданих послуг по перевезенню вантажу по акту № ОУ-0000375 від 31.10.2014 року на суму 9770,02 грн. була сплачена двома платежами 30.12.2014 р. - 8000,00 грн., 06.04.2015 р. - 1770,02 грн. Щодо актів наданих послуг від 03.11.2014 р. № ОУ-0000378, від 04.11.2014 р. № ОУ-0000391 і № ОУ-0000383, від 05.11.2014 р. № ОУ-0000382 на загальну суму 51430,97 грн. (9713,02 грн. + 8417,95 грн. + 14000,00 грн. + 19300,00 грн.), то оплата цих послуг перевезення по вказаним актам не плачена відповідачем взагалі. У зв'язку з цим на момент розгляду справи сума боргу відповідача за надані послуги перевезення по спірному договору склала 51430,97 грн.

При цьому слід зазначити, що вказану суму боргу відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № 28/07/14 послуги з перевезення вантажів відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 51430,97 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

В ст. 920 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неповна і несвоєчасна сплата відповідачем послуг перевезення) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з перевезення вантажів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої ст.. 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 28/07/14 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів за спірним договором, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних. Між тим, як зазначалось вище, згідно п. 4.3 спірного договору відповідач мав оплатити надані послуги перевезення протягом 14 днів після виконання перевезень. Враховуючи те, що останнє перевезення було здійснено за актом надання послуг № ОУ-0000382 від 05.11.2014 р., відповідно загальна сума наданих всього послуг за наявними в матеріалах справи актами в розмірі 72200,99 грн. вважається простроченою, починаючи з 20.11.2014 р. При цьому суд вважає необґрунтованим визначення позивачем простроченої суми в розмірі 64200,99 грн. на момент 23.10.2014 р., оскільки з наданої позивачем картки рахунку № 361 вбачається, що після часткової оплати відповідачем послуг перевезення вказана сума в розмірі 64200,99 грн. мала місце на момент 30.12.2014 р., а не станом на 23.10.2014 р. З огляду на вказане, суд вважає необґрунтованим здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період з 23.10.2014 р. по 14.05.2015 р. (204 дн.) від вказаної суми 64200,99 грн. У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок 3% річних від наявної суми боргу, що виникла після виконання договору, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат 30.12.2014 р. - 8000,00 грн., 11.02.2015 р. - 10000,00 грн., 06.04.2015 р. - 2770,02 грн., зокрема:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 72200.99 20.11.2014 - 30.12.2014 41 3 % 243.31 64200.99 31.12.2014 - 11.02.2015 43 3 % 226.90 54200.99 12.02.2015 - 06.04.2015 54 3 % 240.56 51430.97 07.04.2015 - 14.05.2015 38 3 % 160.63

Отже, з відповідача підлягає стягненню загальна сума 3% річних в розмірі 871,40 грн., а не 1076,47 грн., як заявлено позивачем.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, доданий до позовної заяви на загальну суму 28201,74 грн. за період з 01.11.2014 р. по 30.04.2015 р. та встановлено, що вказаний розрахунок є невірним, оскільки останній здійснено з урахуванням невірної простроченої суми в розмірі 64200,99 грн., адже як вже зазначалось вище вказана сума боргу мала місце тільки станом на 30.12.2014 р. Тому судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, виходячи з наявної суми боргу, що виникла після виконання договору, та з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, аналогічно як річних, а саме:

- на суму боргу 72200,99 грн. за період з 20.11.2014 р. по 30.12.2014 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,030) розмір інфляційних збитків складатиме 2166,03 грн. (72200,99 грн. (сума боргу) х 1,030 (сукупний індекс інфляції) - 72200,99 грн.);

- на суму боргу 64200,99 грн. за період з 31.12.2014 р. по 11.02.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,031) розмір інфляційних збитків складатиме 1990,23 грн. (64200,99 грн. (сума боргу) х 1,031 (сукупний індекс інфляції) - 64200,99 грн.);

- на суму боргу 54200,99 грн. за період з 12.02.2015 р. по 06.04.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,167) розмір інфляційних збитків складатиме 9051,57 грн. (54200,99 грн. (сума боргу) х 1,167(сукупний індекс інфляції) - 54200,99 грн.);

- на суму боргу 51430,97 грн. за період з 07.04.2015 р. до 18.06.2015 р. (момент розгляду справи згідно вищевказаних рекомендацій ВГСУ) (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,165) розмір інфляційних збитків складатиме 8486,11 грн. (51430,97 грн. (сума боргу) х 1,165 (сукупний індекс інфляції) - 51430,97 грн.).

Відтак, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягненню з відповідача, складає 21693,94 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Форвард-ГруппВ» частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 73996,31 грн. (51430,97 грн. основного боргу + 871,40 грн. 3% річних + 21693,94 грн. інфляції).

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Форвард-ГруппВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юта-ВітаВ» про стягнення 80709,18 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Юта-ВітаВ» (67632, Одеська область, Біляївський район, с. Августівка, вул. Монастирського, буд. 12-А; код ЄДРПОУ 37136207; р/р 260050543017925 в Південне ГРУ «ПриватБанк» м. Одеса, МФО 328704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Форвард-ГруппВ» (65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 18, каб. 316; код ЄДРПОУ 38723048; р/р 26004013017991 в АТ «Сбербанк Росії» м. Одеса, МФО 320627; р/р 26008054310735 в Південне ГРУ «ПриватБанк» м. Одеса, МФО 328704) суму основного боргу за договором на перевезення вантажів № 28/07/14 від 28.07.2014 р. в розмірі 51430/п'ятдесят одна тисяча чотириста тридцять/грн. 97 коп., 3% річних в сумі 871/вісімсот сімдесят одна/грн. 40 коп., втрати від інфляції в сумі 21693/двадцять одна тисяча шістсот дев'яносто три/грн. 94 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1675/одна тисяча шістсот сімдесят п'ять/грн. 04 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Форвард-ГруппВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юта-ВітаВ» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 23 червня 2015 р.

Суддя В.С. Петров