Постанова

від 24.06.2015 по справі 910/29762/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2015 р. Справа№ 910/29762/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Іващенко М.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: Луук А. В. (довіреність від 19.01.2015 № б/№)

від відповідача: Шевченко Т. В. (довіреність від 01.04.2015 № б№_

розглянувши матеріали апеляційної скарги

публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015

у справі № 910/29762/14 (суддя Демидов В.О.)

за позовом приватного підприємства "Південний бріз"

до публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"

про стягнення 108767,58 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі № 910/29762/14 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Вирішено стягнути з публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» на користь приватного підприємства «Південний бриз» суму боргу в розмірі 64998,56 грн., пеню в розмірі 3485,86 грн., 3 % річних в розмірі 392,12 грн., інфляційні витрати в розмірі 2598,23 грн., витрати на ремонт приміщення 8818,80 грн., неустойку за прострочення повернення приміщення в розмірі 28474,00 грн. та 2175,35 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Міський комерційний банк" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 12.02.2015 року у справі № 910/28662/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Міський комерційний банк" прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні 15.06.2015 року за участю уповноважених представників сторін.

В судовому засіданні 15.06.2015 оголошено перерву до 24.06.2015.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.06.2015 надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 24.06.2015 заперечив проти поданої апеляційної скарги.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.05.2012 між позивачем - приватним підприємством "Південний бріз" (орендар), та публічним акціонерним товариством «Конверсбанк» (суборендар), яке з 17.08.2012 перейменовано в публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний банк», укладено договір суборенди нежитлового приміщення (далі за текстом-договір), предметом якого відповідно до п.1 договору є строкове платне користування частиною нежитлового приміщення загальною площею 123, 8 кв.м., розташованого за адресою : м. Миколаїв, вул. Радянська, № 14 (далі за текстом - приміщення).

Пунктом 1.6 договору визначено строк суборенди з 17.05.2012 по 17.03.2015 за умовами дотримання сторонами договору. Строк суборенди починає обчислюватися з моменту підписання Акту приймання-передачі приміщення.

Передача-приймання приміщення здійснюється сторонами у 5-ти денний строк з підписання договору на підставі акта приймання-передачі, що є невід'ємною частиною договору (п. 2.1. договору). Акт приймання-передачі є доказом фактичної передачі приміщення суборендарю і з цього моменту починається строк обчислення суборенди.

Пунктами 4.1.4, 4.1.6 договору сторони узгодили обов'язки суборендаря робити поточний ремонт приміщення, а також усувати ушкодження в орендованому приміщенні, що виникли з вини суборендаря, з письмової згоди орендаря; у встановлений термін вносити орендну плату за орендоване приміщення.

Пунктом 4.1.7 договору встановлено, що суборендар зобов'язаний цілком звільнити орендоване приміщення протягом 10 календарних днів після припинення строку дії даного договору.

Орендна плата за користування приміщенням погоджена сторонами у п. 6.1 договору, відповідно до якого за орендоване приміщення суборендар сплачує орендну плату з розрахунку 150,00 грн. за кв.м. в місяць з ПДВ. Загальна сума орендної плати в місяць складає 18 570,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п.6.2 договору орендна плата, вказана в п.6.1, включає в себе плату за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться приміщення, а також яка прилягає до приміщення і необхідна для досягнення мети оренди.

Пункт 6.4 договору визначає, що орендна плата в період дії договору, починаючи з моменту фактичної передачі приміщення орендарю по акту приймання-передачі, сплачується передоплатою до 5-го числа поточного місяця на підставі виставленого рахунку.

Відповідно до п. 6.6 договору в оренду плату не входить вартість витрат, пов'язаних з використання телекомунікаційних систем. Суборендар самостійно укладає угоди з підприємствами, які надають телекомунікаційні послуги, з обов'язковим погодженням орендодавцем.

Комунальні платежі та витрати з технічного обслуговування приміщення, які суборендар компенсує орендарю, визначаються згідно: за використану електроенергію - згідно показання електролічильника; за послуги по водопостачанню, водовідведенню, опаленню, експлуатаційні витрати- пропорційно орендованій площі.

Відповідальність сторін за порушення зобов'язань передбачена п.7.2, 7.3 договору, відповідно до якого у випадку порушення орендарем чи суборендарем зобов'язань за договором, якщо це призвело до виникнення збитків відповідної сторони, винна сторона відшкодовує іншій стороні заподіянні збитки в повному обсязі, а у випадку встановлення договором пені (штрафу) за те чи інше порушення умов договору - збитки відшкодовуються з рахуванням сплаченої пені (штрафу). Стягнення заборгованості по орендній платі проводиться у встановленому законом порядку з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період порушення строків оплати, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 9.7 договору приміщення повинно бути повернуто орендарю в стані не гіршому, ніж той, що зафіксований у підписаному сторонами акту прийому-передачі в суборенду приміщення з урахуванням його фізичного зносу.

Матеріали справи містять акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення в суборенду від 21.05.2012 за договором суборенди нежитлового приміщення від 17.05.2012.

Додатковою угодою № 1 від 28.02.2014 до договору суборенди нежитлового приміщення від 17.05.2012 сторони внесли зміни до договору та встановили термін сплати орендної плати за березень 2014 року до 10 квітня 2014.

Як вірно зазначив суд першої істанції, орендна плата за договором відповідачем сплачувалася не у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав на адресу відповідача претензію вих. № 16/09-2014 від 16.09.2014 про сплату заборгованості з орендної плати за липень, серпень та вересень 2014 року (в сумі 18570, 00 грн. за кожен місяць) в розмірі 59955,84 грн.

10.11.2014 позивач звернувся до відповідача з листом № 10/11-2014 з вимогою про сплату заборгованості за користування нежитловим приміщенням до 17.11.2014 в розмірі 59368,62 грн.

Листом №26/11-2014 від 26.11.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою про розірвання (припинення) договору з 10.11.2014, вимогою про забезпечення явки представника відповідача для складання та підписання акту приймання-передачі частини нежитлового приміщення у зв'язку з розірванням договору. Лист було направлено ТОВ «Кур'єрською службою доставки» з описом вкладень 26.11.2014, та отримано повноважним представником відповідача 27.11.2014.

Відповідно до акту приймання-передачі частини нежитлового приміщення від 12.12.2014 суборендарем повернуто частину нежитлового приміщення орендарю у зв'язку із розірванням договору в односторонньому порядку, сторонами узгоджено питання про необхідність виконання косметичного ремонту, відповідно до договірної ціни і локального кошторису (додаток № 1); погоджено суму заборгованості за договором в розмірі 64998,56 грн.

Актом приймання-передачі частини нежитлового приміщення від 12.12.2014 відповідач погодився із наявністю у нього обов'язку щодо здійснення зобов'язання відповідно до пунктів 4.1.4, 4.1.6 договору про необхідність виконання косметичного ремонту відповідно до договірної ціни і локального кошторису (додаток № 1 до договору), вартість якого складає 8818,80 грн.

Вказані ремонтні роботи відповідачем у справі не виконані, грошові кошти, необхідні на виконання такого ремонту, позивачеві відповідачем після припинення договору не сплачені.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість вимоги про компенсацію вартості ремонтних робіт у розмірі 8818,80 грн. та суми заборгованості за договором в розмірі 64998,56 грн.

Задовольняючи позов приватного підприємства "Південний бріз", на підставі ст. ст. 204, 525, 629, 651, 762 Цивільного кодексу України, Господарський суд м. Києва виходив з того, що матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено наявність заборгованості відповідача зі сплати орендної плати за договором, а також з відшкодування витрат на комунальні послуги у загальному розмірі 64998,56 грн. А також суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість вимоги про компенсацію вартості ремонтних робіт у розмірі 8818,80 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ПАТ "Міський комерційний банк" посилаючись на ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначає, що враховуючи, що з 20.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та 20.03.2014 року розпочато процедуру ліквідації, ПАТ "Міський комерційний банк" не може порушити вимог чинного законодавства, а саме задовольнити вимоги позивача поза процедурою ліквідації, в іншому ніж передбачено законом порядку.

Так згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ст. 188 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає доводи відповідача щодо стягнення коштів по заборгованості виключно в межах ліквідаційної процедури безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 6 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на положення ч.3 ст.46, ч.6 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. А уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.

Крім того відповідач зазначає, що відповідно до положень аб.2 ч.3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можна пред'являти тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу задоволення вимог кредиторів, не мають правового підґрунтя виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб №124 від 20.11.2014 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Міський комерційний банк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України №187 від 19.03.2015 ропочата процедура ліквідації ПАТ "Міський комерційний банк".

Заборгованість відповідача за договором оренди виникла ще як до запровадження тимчасової адміністрації так і під час існування тимчасової адміністрації банку.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ч.4 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Крім того, відповідно до п.2 ч.6 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації не поширюються на витрати, пов'язані із забезпеченням його господарської діяльності.

Так законодавець чітко визначив, що початок тимчасової адміністрації не тільки не є підставою для невиконання договору оренди нерухомого майна, а і не встановляє обмежень щодо виплати банком вимог кредиторів за такими зобов'язаннями.

Отже вимоги ПП "Південний бріз" повинні були б бути виконані ПАТ "Міський комерційний банк" відповідно до умов договору, а тому посилання відповідача на стягнення коштів за договором оренди нежитлового приміщення лише в межах ліквідаційної процедури є безпідставними.

При цьому безпідставними є посилання відповідача на той факт, що вимоги ч. 4 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» стосуються тільки виконання договору в частині нарахування орендної плати, а оплата повинна на його думку здійснюватись в межах ліквідаційної процедури. Оскільки правова конструкція ч. 4 ст. 36 та п.2 ч. 6 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в їх системному тлумаченні передбачає обов'язковість виконання договорів, які забезпечують господарську діяльність банку (таким договором є договір оренди нежитлового приміщення від 11 жовтня 2012 року) в повному обсязі. При цьому термін «виконання» включає в себе усі без винятку зобов'язання боржника, в тому числі і порядок та строки оплати орендних платежів.

Встановивши на підставі сукупності поданих доказів зазначені обставини, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає, що Господарський суд м. Києва правильно встановив наявність підстав для стягнення з відповідача суми орендної плати в розмірі 64998,56 грн. та 8818,80 витрат на ремонт приміщення.

За період прострочення сплати орендної плати позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 3485,86 грн., 3% річних у загальному розмірі 392,13 грн., інфляційні нарахування на суму заборгованості у загальному розмірі 2598, 23 грн.

Згідно із ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Нарахування пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено п.7.1 та 7.2 договору.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з п. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість задоволення пені в розмірі 2733,22 грн. нарахованих за період прострочення виконання зобов'язання до дня запровадження тимчасової адміністрації.

Що стосується 3% річних,то законом не встановлено обмежень щодо їх нарахування в період дії тимчасової адміністрації, а позивачем заявлено період нарахувань 3% річних до початку процедури ліквідації, а отже суд апеляційної інстанції дійшов висновків про задоволення 3% річних в розмірі 392,13 грн.

В частині заявлених інфляційних втрат, судом апеляційної інстанції здійснений перерахунок інфляційних втрат за період до введення тимчасової адміністрації, проте сума інфляційних втрат розрахованих судом збігається із сумою заявленою позивачем у позовній заяві.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині інфляційних втрат в розмірі 2598,23 грн.

Крім того, за період прострочення повернення приміщення з 20.11.2014 по 12.12.2014 (дату складення акту приймання-передачі приміщення відповідачем позивачеві) позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача неустойку за прострочення повернення приміщення в розмірі 28474,00 грн. на підставі положень ст. 785 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність нарахування штрафної санкції у період з 20.11.2014, оскільки це суперечить п. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, враховуючи зазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимоги в частині 752,64 грн. пені та 28474,00 грн. неустойки на підставі положень ст. 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі № 910/29762/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі № 910/29762/14 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" на користь приватного підприємства "Південний бриз" суму боргу в розмірі 64998,56 грн., пеню в розмірі 2733,22 грн., 3 % річних в розмірі 392,13 грн., інфляційні витрати в розмірі 2598,23грн., витрати на ремонт приміщення 8818,80 грн. та 1590,82 грн. судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного підприємства "Південний бріз" в доход Державного бюджету України 292,27 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

5. Справу № 910/29762/14 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді А.Г. Майданевич

О.І. Лобань