Ухвала

від 30.06.2015 по справі 441/499/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 441/499/11 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В.

Провадження № 22-ц/783/276/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Б.

Категорія: 47

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Струс Л.Б.

суддів: Шандри М.М., Кабаля І.І.

при секретарі: Бадівській О.О.

за участю: прокурора Лящук Т.І., Леуш Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 25 червня 2014 року у справі за позовом прокурора Городоцького району Львівської області в інтересах держави в особі Городоцької районної державної адміністрації, Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області до ОСОБА_2, треті особи відділ Дерземагенства у Городоцькому районі, приватний нотаріус Городоцького районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним правочину, витребування майна (зобов'язання повернути земельну ділянку) та за позовом ОСОБА_2 до Городоцької районної державної адміністрації, Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, треті особи відділ Дерземагенства у Городоцькому районі, приватний нотаріус Городоцького районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_3, прокуратура Горордоцького району Львівської області про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИЛА:

Окаржуваним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 25 червня 2014 року позов прокурора Городоцького району Львівської області в інтересах держави в особі Городоцької районної державної адміністрації, Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області задоволено. Поновлено строк позовної давності. Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право приватної власності на землю, площею 0,1000 га для ведення особистого селянського господарства на території Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області серії III-ЛВ № 022038 від 21.07.1998р., виданий на ім'я ОСОБА_4; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,1000 га на території Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі під № 1164; визнано недійсним та скасовано Державний акт серії ЯА № 727881 на право власності на земельну ділянку, кадастровий № 4620987700:02:000:0029, площею 0,1000 га, для ведення особистого селянського господарства, витребувано від ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий № 4620987700:02:000:0029, площею 0,1000га шляхом повернення Городоцькій районній державній адміністрації.

У позові ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що Городоцькій районній державній адміністрації так і Суховільській сільській раді було відомо про те, що у 1998 року ОСОБА_4 було видано державний акт па право власності на земельну ділянку, та остання упродовж майже 15 років відкрито і вільно нею користувалась, сплачувала податки та інші обов'язкові платежі, обробляла землю тощо, що підтверджується тим, що 21.07.1998 року ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на землю. Не погоджується із твердженням в позовній заяві, що прокуратурі не було відомо про обставини викладені в позовній заяві та стало відомо лише 23.03.2011 року, а тому прокуратура була позбавлена можливості подати позовну заяву у встановлений строк та не можуть братись до уваги, оскільки згідно ст.ст. 256, 261 ЦК України право на поновлення строку належить особі право якої порушено, однак як вбачається із матеріалів справи та позовної заяви, прокуратура здійснює представництво інтересів позивачів, а відтак права прокуратури в даному випадку порушені не були, так як вона виступає лише процесуальним представником позивачів, а тому твердження прокуратури є безпідставним і не ґрунтується на вимогах закону. Вказує, що ОСОБА_4 отримала земельну ділянку у відповідності до норм чинного на той час Земельного кодексу та на підставі рішення Суховільської сільської ради від 11 вересня 1996 року за № 397 про передачу у приватну власність земельних ділянок громадян. Звертає увагу, що суд в рішенні не обґрунтував підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову, а обмежився лише помилковим твердженням про те, що рішення про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки не приймалось, оскільки в списку, який було надано представниками Суховільської сільської ради та який начебто є додатком до рішення відсутнє прізвище ОСОБА_4 Також зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про зупинення провадження по справі до часу вирішення питання залучення до розгляду справи спадкоємців ОСОБА_4

Просить рішення Городоцького районного суду Львівської області від 25 червня 2014 року скасувати як таке, що винесене судом з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права; постановити нове рішення, яким у задоволенні позову Прокуратури Городоцького району Львівської області відмовити у повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити. Судові витрати покласти на позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Лящук Т.І., Леуш Н.І., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підставі ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із основних принципів місцевого самоврядування, у відповідності до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є законність. Відповідно, всі рішення, які приймаються, повинні відповідати Конституції України та чинному законодавству України.

За положеннями ст. 116 ЗК України, громадяни набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом 34 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

За положеннями ст. 378, 346 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Право власності припиняється, зокрема, у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 видано Державний акт на право приватної власності на землю, площею 0,10га, для ведення особистого підсобного господарства, на території Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області серії ІII - ЛВ №022038 (а.с. - 13) на підставі рішення XI сесії II скликання Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області.

З долученого до матеріалів копії рішення сесії Суховільської сільської ради № 397 з додатком (а.с. 8-11) видно, що рішенням передано у власність земельну ділянку громадянам с. Суховоля Городоцького району Львівської області згідно Списку, в якому прізвище ОСОБА_4 відсутнє, а отже, рішення щодо виділення земельної ділянки ОСОБА_4 не приймалось.

Згідно договору дарування від 23.07.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_6, ОСОБА_4 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 земельну ділянку, пл. 0,1000га для ведення особистого підсобного господарства на території с.Суховоля Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачці ОСОБА_5 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, пл. 0,1000га, для ведення особистого селянського господарства, на території с. Суховоля, Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, серії ЯА №727881 на підставі договору дарування земельної ділянки від 23.07.2009р. №1164, серії ВМЕ 275438 ВМЕ та Рішення 27 сесії 5 скликання Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 28.08.2009р. №1028.

Відповідно до ч.3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія виходить з наступного.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. ОСОБА_7 України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи видно, що Суховільською сільською радою приймалося 11 вересня 1996р. рішення № 397 ( а.с. - 8-11), однак прізвище ОСОБА_4 в долученому до нього Списку громадян, яким передано у власність земельну ділянку с. Суховоля Городоцького району Львівської області, прізвище відсутнє.

Порядок набуття права користування чи права власності на землю регулювався главою 2 ЗК України 1990 року.

Так, статтями 17-19 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у користування або власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Таким чином, особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою в суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов'язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов'язковою юридичною підставою для подальшого укладення договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних прав.

Органи, до повноважень яких були віднесені питання в галузі регулювання земельних відносин, та обсяг їх компетенції, у тому числі щодо надання земельної ділянки в користування або у власність у 1996 році визначалися статтями 9 - 12 ЗК України 1990 року.

Оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то наслідком прийняття зазначеними органами, їх посадовими особами рішень із порушенням установленої законом процедури або всупереч нормі закону, або з перевищенням своїх повноважень є визнання таких рішень недійсними (стаття 112 ЗК України 1990 року, стаття 152 ЗК України 2001 року, пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2001 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ")

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання недійсним державного акта та звертає увагу на те, що апелянтом у апеляційній скарзі не наведено мотивів незаконності рішення в цій частині.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Покликання апелянта на те, що ОСОБА_4 упродовж 15 років відкрито і вільно користувалася земельною ділянкою, сплачувала податки та інші обов'язкові платежі, обробляла землю, колегія вважає безпідставним та таким що не підтверджується будь-яким доказом, квитанції про підтвердження сплати податків та обов'язкових платежів відсутні.

Дійшовши висновку про дотримання прокуратурою Городоцького району Львівської області звернення до суду (травень 2011 року), суд зазначив, що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли прокуратура дізналася про порушення права, а саме - в ході розгляду звернення Суховільської сільської ради, що поступило на адресу прокуратури 23.03.2011р., суд першої інстанції дійшов правильного висновку поновлюючи прокурору строк позовної давності.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що відповідачці чинилися перешкоди в користуванні земельною ділянкою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що якої встановлено ці обставини.

Посилання апелянта, на те, що судом зупинене провадження до часу вирішення іншої справи в Львівському апеляційному адміністравному суді, було відновлене без будь-яких підстав, не знайшло свого підтвердження.

Оскільки, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015р. ( а.с. - 153 справа №2а/1305/4/12р.) апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, постанову Городоцького районного суду Львівської області від 15.03.2012р. в справі №2а/1305/4/12 скасовано, а провдження в справі закрито, як таке, яке не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам слід враховувати, що відповідно до ст.55 Закону «Про власність» громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

У відповідності до п.5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ №5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Задовольняючи позов прокуратури Городоцького району Львівської області та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, пл. 0,1000га, для ведення особистого селянського господарства, на території с. Суховоля, Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, серії ЯА №727881, виданий ОСОБА_4 без дотримання, передбаченого законом порядку, встановленого для його видачі, без винесення відповідного рішення органом місцевого самоврядування, а тому остання не набула права власності на цю земельну ділянку та не мала права відчужувати її.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком районного суду.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення районного року колегія суддів не вбачає.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права у відповідності до вимог ст.ст. 213-214 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 25 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Л.Б. Струс

Судді М.М. Шандра

ОСОБА_8