Постанова

від 30.06.2015 по справі 820/3632/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 р. справа №820/3632/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Рябченко Є.А.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000231702 від 20.02.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача, які містяться в акті перевірки №690/20-27-17-02-13/НОМЕР_1 від 14.11.2013 року, є необґрунтованими та незаконними, оскільки зроблені на підставі припущень та перевірки не самого позивача, а його контрагента за ланцюгом правовідносин. Також зазначав, що угода, укладена між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юрполіс-Компані" носять реальний характер, при виконанні таких угод складались всі необхідні первинні документи бухгалтерського обліку, які передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідачем надано заперечення на адміністративний позов, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та його винесення на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити. Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Фахівцями Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатами якої складено Акт "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, код НОМЕР_1, з питань формування податкового крдиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Юрполіс-Компані" (код ЄДРПОУ 33901201) за період червень 2013 року" №690/20-27-17-02-13/НОМЕР_1 від 14.11.2013 року (далі по тесту - акт перевірки, а.с.10-16).

Відповідно до висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем приписів п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме завищено податковий кредит в сумі 32505 грн (а.с.16).

На підставі висновків акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження (рішення Головного управління Міндоходів у Харківській області №1130/Г/20-40-10-04-17 від 17.02.2014 року - а.с.82-86) податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000231702 від 20.02.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 32505 грн (а.с.8).

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Юрполіс-Компані", судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Юрполіс - Компані" укладено договір про надання юридичних послуг №1 від 01.06.2013 року, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати змовнику визначені цим договором юридичні послуги, а замовник зобов'язується оплатити такі послуги (а.с.50-55).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надані протоколи про встановлення договірної ціни та акти прийому-передачі виконаних послуг, а саме протокол №5 та акт б/н від 27.06.2013 року, протокол №4 та акт б/н від 27.06.2013 року, протокол №2 та акт б/н від 20.06.2013 року, протокол №1 та акт б/н від 10.06.2013 року, протокол №3 та акт б/н від 27.06.2013 року, а також звіти до актів прийому-передачі виконаних послуг б/н від 27.06.2013 року, 10.06.2013 року.

За результатами господарських операцій ТОВ "Юрполіс-Компані" виписано на адресу ФОП ОСОБА_3 податкові накладні №285 від 27.06.2013 року, 286 від 27.06.2013 року, №191 від 20.06.2013 року, №74 від 10.06.2013 року, №287 від 27.06.2013 року (вищезазначені документи - а.с.56-81).

Суд зазначає, що надані до суду копії актів прийому-передачі виконаних послуг та звітів до них містять лише узагальнену інформацію стосовно наданих юридичних послуг, зміст яких не розкритий, та відповідно до якого не має можливості визначити: фактичну дату отримання послуг та обсяг отриманої юридичної консультації з урахуванням погодинної оплати; посади та прізвища осіб, які безпосередньо здійснюють господарську операцію, а саме хто надає консультацію та кого консультують; обсяг та конкретний характер вирішених правових питань.

Доказів оплати отриманих за договором з ТОВ "Юрполіс-Компані" №1 від 01.06.2013 року позивачем до суду не надано, а також не надано будь-яких доказів та відповідних пояснень використання отриманих юридичних послуг у власній господарській діяльності, що витребовувалися протокольною ухвалою суду від 24.06.2015 року на виконання вимог ст.ст.11, 69 КАС України.

У той же час представником відповідача відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України з посиланням на аналіз податкової звітності позивача за червень 2013 року надано до суду пояснення щодо того, що отримані від контрагента юридичні послуги об'єктивно не могли бути використані позивачем у власній господарській діяльності у червні 2013 року, оскільки сума господарських операцій з іншими контрагентами у спірному періоді більш ніж у 10 разів менша, ніж вартість юридичних послуг, а, враховуючи, що частина юридичних послуг надавались, за твердженням позивача, саме з метою перевірки договорів з контрагентами та дослідження ризиків, економічний ефект від спірної господарської операції відсутній (а.с.126).

Надані до матеріалів справи роздруківки положення про порядок проведення перевірки контрагентів на предмет їх податкової "надійності" і економічної "добросовісності" та "Особливості податкового обліку деяких рекламних операцій" вищезазначених висновків суду не спростовують та не можуть бути враховані як докази у справі, оскільки не містять необхідних реквізитів, у тому числі дати таких письмових консультацій, що унеможливлює їх ідентифікацію та відповідність посилань на них у відповідних актах прийому-передачі виконаних послуг.

До матеріалів справи не надано будь-яких доказів представництва ТОВ "Юрполіс-Компані" інтересів позивача у суді, у тому числі написання позовних заяв, скарг, клопотань, тощо; не надано доказів на підтвердження досягнення позитивного впливу під час представництва виконавцем інтересів позивача перед третіми особами під час переговорів, відповідно до завдань замовника.

Окрім того, зі змісту вищезазначених актів та звітів не можливо чітко визначити, які саме договори (скарги, претензії, доручення правового характеру) були підготовлені та/або укладені за допомогою ТОВ "Юрполіс-Компані" в результаті отриманих юридичних послуг, та в чому саме полягав контроль зі сторони виконавця за виконанням укладених правочинів.

Додатково суд зауважує, що акт виконаних робіт не містить деталізації інформації про обсяг, характер, строки подальшого використання спірних послуг у діяльності товариства, що, в свою чергу, унеможливлює з'ясування наявності розумних економічних причин або іншої мети ділового характеру, що вказувало б на безпосередній зв'язок з господарською діяльністю.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що договір, укладений з ТОВ "Юрполіс-Компані" було здійснено поза межами звичайної господарської діяльності позивача, а вчинені господарські операції викликають сумнів в їх реальності, доцільності та відповідності дійсному економічному змісту з метою реального одержання прибутку, а позивачем, в свою чергу, також не надано доказів дотримання засад розумності та добросовісності у спірних взаємовідносинах.

Відтак, спірні правочини не можуть бути визнані судом законною підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 200.1 статті 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 Податкового Кодексу України).

Водночас відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 93 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З наявних у справі документів суд приходить до висновку про те, що фактично господарських операцій між позивачем та ТОВ "Юрполіс-Компані" не відбувалось, а тому надані до справи копії первинних документів не можуть бути взяті до уваги навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України").

Таким чином, суд не знаходить підстав для висновку про те, що правочини, укладені позивачем та ТОВ "Юрполіс-Компані" у межах звичайної господарської діяльності, спрямовані на досягнення реальної мети і об'єктивно були потрібні позивачу для організації господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наведені обставини свідчать про те, що висновки податкового органу про неможливість формувати позивачем податкового кредиту по ПДВ за період, що перевірявся, у зв'язку з відсутністю доказів фактичного виконання наданих послуг щодо ТОВ "Юрполіс-Компані", на підставі яких винесене оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є правомірними.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). За приписами ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Суд зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області прийняте на підставі, у порядку та у спосіб, що визначені законом, а тому є правомірним. Доказів, що свідчать про протилежне, до суду не надано.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Згідно з приписами ч.ч.1, 2 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до підпункту п.п. 1 п. 3 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011р. № 3674-VI розмір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат .

Згідно з ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи розмір заявлених майнових вимог та сплату позивачем 10% судового збору, стягненню з позивача в дохід державного бюджету підлягає решта суми судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 69-72, 86, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1, адреса місцезнаходження: мікрорайон 1/2, б. 1, кв. 73, м. Первомайський, Харківська область, 64102) суму судового збору в розмірі 1644 (одна тисяча чотириста сорок чотири) грн 00 коп на користь Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова Харківській області, код: 37999628, МФО банку: 851011, назва банку: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок 31217206784011, призначення платежу: Судовий збір).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі виготовлено 01 липня 2015 року.

Суддя Котеньов О.Г.