Рішення

від 10.06.2015 по справі 910/5238/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2015Справа №910/5238/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЧАС»

про стягнення заборгованості в розмірі 10 928,99 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Цурка Н.О., за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЧАС» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 10 928,99 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/5238/15-г, розгляд справи призначено на 08.04.2015 р.

07.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані письмові пояснення.

У судове засідання 08.04.2015 р. представник позивача з'явився та подав клопотання про продовження строків розгляду справи. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 06.03.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/5238/15-г позивач виконав частково.

У судове засідання 08.04.2015 р. представник відповідача не з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 06.03.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/5238/15-г відповідач не виконав.

Розглянувши у судовому засіданні 08.04.2015 р. клопотання представника позивача про продовження строків розгляду справи, враховуючи особливості розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про продовження строку розгляду справи.

Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання 08.04.2015 р. не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням відповідачем та частковим виконанням позивачем вимог ухвали господарського суду міста Києва від 06.03.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/5238/15-г та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 13.05.2015 р.

29.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані додаткові письмові пояснення.

Судове засідання 13.05.2015 р. не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2015 р. розгляд справи було призначено на 10.06.2015 р.

У судове засідання 10.06.2015 р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 10.06.2015 р. не з'явився.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

12.12.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Час» (далі - депонент, відповідач) та Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - зберігач, позивач) було укладено Договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 444/05 (далі - Договір), відповідно до умов якого депонент доручає, а зберігач зобов'язується надавати депоненту послуги відносно відкриття та ведення рахунку в цінних паперах (далі - ЦП), зберігання належних депоненту ЦП, проведення операцій по даному рахунку, отримання прибутку по ЦП на викладених нижче умовах згідно положення про депозитарну діяльність, затвердженого ДКЦПФР від 26.05.1998 р. за № 61, внутрішньому положенню зберігача та інших внутрішніх документах зберігача, чинному законодавству України та на підставі розпоряджень депонента.

Відповідно до п. 2.3 Договору депонент зобов'язаний сплачувати послуги зберігача у відповідності з тарифами, умовами та строками передбаченими даним Договором.

Згідно з п. 3 Договору депонент сплачує послуги зберігача згідно з даним Договором та у відповідності з затвердженими тарифами зберігача (дод. № 1), котрі є невід'ємною частиною даного Договору та не суперечать вимогам встановленим ДКЦПФР згідно з Антимонопольним комітетом України.

Позивач стверджує, що свої зобов'язання виконав в повному обсязі за умовами Договору, в свою чергу, відповідач порушив вищезазначені умови Договору в частині оплати за надані послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві послуги згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг, а саме у розмірі 6 100,00 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 6 100,00 грн. заборгованості за надані послуги за період з 16.02.2012 р. по 15.01.2015 р. за Договором нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Крім основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 307,95 грн. інфляційної складової боргу, 310,20 грн. трьох відсотків річних, 160,84 грн. пені та 3 050,00 грн. штрафу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що позивач вірно розрахував зазначені суми, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 307,95 грн. інфляційної складової боргу та 310,20 грн. трьох відсотків річних

Згідно з частинами 9 та 10 п. 6 Договору у випадку затримки сплати вартості наданих послуг зберігача депонент сплачує зберігачу пеню в розмірі 0,5 % від загальної суми (за кожен день прострочення), що підлягає до сплати. Якщо платіж за надані депоненту депозитарні послуги прострочено більш ніж на тридцять дні то така дія депонента вважається відмовою виконанні умов даного Договору, та зобов'язує депонента сплатити штраф у розмірі 50% від суми заборгованості депонента, визначеної на день фактичної сплати.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом здійснено перерахунок сум пені та штрафу та встановлено, що позивачем вірно розраховані зазначені суми.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в розмірі 160,84 грн. та штраф в розмірі 3 050,00 грн., у зв'язку з простроченням оплати наданих послуг за Договором.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 10 928,99 грн. підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЧАС» (04201, м. Київ, вул. Полярна, буд. 10; ідентифікаційний код: 33783542) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1; ідентифікаційний код: 23697280) заборгованість у розмірі 6 100 (шість тисяч сто) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 307 (одна тисяча триста сім) грн. 95 коп., 3% річних в розмірі 310 (триста десять) грн. 20 коп., пеню в розмірі 160 (сто шістдесят) грн. 84 коп., штраф в розмірі 3 050 (три тисячі п'ятдесят) грн. 00 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Повне рішення складено 15.06.2015 р.

Суддя О.В. Нечай