Рішення

від 01.07.2015 по справі 910/5599/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2015Справа №910/5599/15-г

За позовом Приватного підприємства «БУД-2010»

до Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління начальника робіт»

про стягнення 195 318,87 грн.

Суддя: Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Бусуйок В.В. - представник за довіреністю від 30.01.15

від відповідачів не з'явились

В судовому засіданні 01.07.2015. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «БУД-2010» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління начальника робіт» про стягнення 195 318,87 грн. заборгованості за договором підряду № 45 від 27.11.2012р. та додаткових угод № 1 та № 2, з яких: 157 568,30 грн. - основний борг, 1 787,67 грн. - пеня, 30 348,80 грн. - сума втрат від інфляції та 5 614,10 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 р. (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі № 910/5599/15-г призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.04.2015 р.

01.04.2015р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму боргу за виконані роботи за договором № 45 від 27.11.2012 та додаткових угод № 1 та № 2 у розмірі 218 441,30 грн., у тому числі: 157 568,30 грн. - основний борг, 5 050,63 грн. - пені, 46 625,44 грн. - сума втрат від інфляції та 9 446,36 грн. - сума 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2015р. продовжено строк розгляду даної справи в поряду ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд даної справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 13.05.15.

08.05.2015р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт" суму боргу за виконані роботи згідно договору підряду № 45 від 27.11.2012р. та додаткових угод № 1 та №2 до нього у розмірі 244 279,54 грн., у тому числі: 157 568,30 грн. - основного боргу, 7 102,81 грн. - пені, 69 890,45 грн. суми втрат від інфляції і 9 717,98 грн. - суми 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.15 було відкладено розгляд справи на 25.05.15.

Судове засідання 25.05.2015 р. не відбулось, відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України на підставі Розпорядження в.о. керівника апарату суду № 04-23/508 від 25.05.2015р. справу № 910/5599/15-г направлено на повторний автоматичний розподіл та передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2015 суддя Пукшин Л.Г. прийняла справу № 910/5599/15-г до свого провадження та призначила до розгляду в судовому засіданні на 17.06.2015.

У судове засідання, призначене на 17.06.2015, з'явився представник позивача, який підтримав та просив прийняти до розгляду заяву про збільшення розміру позовних, що подана 08.05.2015.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 17.06.2015 розгляд справи було відкладено на 01.07.2015.

23.06.2015 р. через загальний відділ діловодства суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 284 816,16 грн, з яких: 157 568,30 грн - основна сума заборгованості; 9 565,42 грн - пеня; 107 212,99 грн - інфляційні втрати та 10 469,45 грн - 3% річних.

У судове засідання 01.07.2015 з'явився представник позивача, заяву про збільшення позовних вимог підтримав та просив прийняти до розгляду.

Позивач, відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI), вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Дослідивши заяву позивача, суд дійшов висновку, що вона подання із дотримання ст. 22 ГПК України а тому приймається судом до розгляду, а відтак у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про збільшення та просив суд задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 03049, м. Київ, вул. Курська, 13 А.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК .

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України , якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України , ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання 01.07.2015р., не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України , а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги, що відповідачем було викладено свою правову позицію по суті спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

27 листопада 2012 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Київське управління начальника робіт» (надалі - відповідач, замовник) та Приватним підприємством «БУД-2010» (надалі - позивача, підрядник) було укладено договір № 45 підряду на виконання ремонтних робіт (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1.1 договору замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами в засобами, із забезпеченням належної якості, за договірною ціною та у терміни згідно п. 4.1. цього договору виконати передбачені кошторисом роботи.

Згідно з п. 2.1. договору вартість договору становить 2 925 405,60 грн, в т.ч. ПДП, та уточнюється при остаточних взаєморозрахунках.

Додатковою угодою № 1 до договору сторонами внесено зміни у п. 2.1. договору та встановлено вартість договору - 593 797,34 грн, з ПДВ.

Замовник проводить платежі підряднику за виконані роботи на основі актів виконаних робіт (Ф№КБ-2в та Ф№ КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін. Акт виконаних робіт надається підрядником уповноваженому представнику замовника у 3-х примірниках не пізніше 5 числа наступного за звітним місяця. Уповноважений представник замовника протягом трьох днів перевіряє реальність акту і підписує його в частині реально виконаних робіт (п. 3.1. договору).

Згідно з п. 3.2. договору повна оплата робіт здійснюється протягом 5-ти банківських днів після підписання сторонами актів здачі-прийняття виконаних робіт.

Відповідно до п. 4.1. договору роботи передбачені даним договором повинні бути розпочаті 27.11.2012 р., а закінчені 30.12.2012 р.

Додатковою угодою № 2 від 25.08.2013 р. сторонами внесено зміни до пунктів 2.1. та 4.1. договору, зокрема визначили, що вартість договору становить 648 090,29 грн, а термін виконання робіт - 30.12.2014 р.

Відповідно до п. 6.1.3. договору замовник утримує 2,0 % вартості виконаних робіт за послуги ген підряду.

У п. 9.2. договору сторонами визначено, що договір вступає в силу з дня його підписання і діє до моменту виконання сторонами зобов'язань за договором.

За доводами позивача, на виконання умов договору ПП «БУД-2010» як підрядник протягом 2012-2014 рр. виконало роботи в повному обсязі та здало відповідачу, що підтверджується актами прийняття виконаних робіт на загальну суму 648 090,29 грн до оплати відповідачем підлягає сума 635 128,48 грн за мінусом 2% послуг генпідряду, що складає 12 961,81 грн: зокрема:

- за актом № 109 а від 31.12.2012 р. виконано на суму 403 665,12 грн,

- за актом № 109 б від 31.12.2012 р. виконано роботи на суму 127 364,95 грн,

- за актом № 103 а від 31.12.2012 р. виконано роботи на суму 62 767,27 грн,

- за актом № 38 а від 30.12.2013 р. виконано роботи на суму 7 176,89 грн,

- за актом № 1/02 від 22.08.2014 р. виконано роботи на суму 4 653,24 грн,

- за актом № 41 а від 30.11.2014 р. виконано роботи на суму 41 186,02 грн,

- за актом № 42 а від 30.11.2014 р. виконано роботи на суму 1276,80 грн.

Відповідачем в свою чергу було прийнято роботи та частково оплачено у сумі 477 560,18 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, що додані до матеріалів позовної заяви, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 157 568,30 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялася претензія на адресу відповідача щодо погашення заборгованості, яка залишена з боку відповідача без реагування.

Отже, спір у справі виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати заборгованості за виконані підрядні роботи за договором № 45 від 27.11.2012 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, він за своєю правовою природою є змішаним, що містить елементи договору поставки та договору підряду,

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Статтею 875 Цивільного Кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх; договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт (за договором будівельного підряду) провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

В силу ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої зави, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини 4 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Як було встановлено судом, згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт протягом грудня 2012 - листопада 2014 р. позивачем виконано за Договором роботи на загальну суму 648 090,29 грн. в т.ч. ПДВ (до оплати замовником підлягає сума 635 128,48 грн за мінусом 2% послуг ген підряду, згідно п. 6.1.3. договору) та здано виконані роботи відповідачеві без зауважень; в матеріалах справи відсутні докази протилежного. Відповідачем в свою чергу було прийнято роботи та частково оплачено у сумі 477 560,18 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (завірені копії яких містяться в матеріалах справи) у зв'язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 157 568,30 грн (635 128,48 грн - 477 560,18 грн).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки сплати, зазначені в п. 3.2. договору строк виконання грошових зобов'язань відповідача за договором на момент вирішення спору настав.

Позивач, 16.06.2014 звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості за договором підряду 45 від 27.12.2012 р., яка залишилася останнім без відповіді та без задоволення.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки факт виконання підрядних робіт підтверджується матеріалами справи, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати виконаних робіт у повному обсязі суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 157 568,30 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 565,42 грн - пені; 107 212,99 грн - інфляційних втрат та 10 469,45 грн - 3% річних.

У п. 6.2. договору передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків по рахункам підрядної організації за виконанні роботи, замовник сплачує підряднику пеню згідно діючого законодавства.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. З Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку щодо оплати за виконані позивачем роботи, не здійснив у повному обсязі, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Суд зазначає, що розрахунок пені наданий позивачем, є арифметично вірним та обґрунтованим, таким чином вимога позивача про стягнення з відповідача 9 565,42 грн - пені підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір 3% річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі заявленій позивачем: 10 469,45 грн - 3% річних.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та встановлено, що позивачем при розрахунку інфляційних втрат за актом № 109 б допущені помилки, зокрема суд вважає за необхідне зазначити, що індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України № 40/487 від 02.02.12 р. та № 15/065-11 від 01.02.12 р.

Зокрема, в постанові ВГСУ № 15/065-11 від 01.02.12 р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення .

А тому за розрахунком суду задоволенню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 106 220,50 грн.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач доказів відсутності заборгованості за виконані роботи суду не надав.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління начальника робіт» (03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 13-А; ідентифікаційний код 14304117) на користь Приватного підприємства «БУД-2010» (79059, м. Львів, вул. Творча, буд. 11; ідентифікаційний код 36992438) 157 568 (сто п'ятдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн 30 коп. - основну суму боргу; 9 565 (дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн 42 коп. - пені; 106 220 (сто шість тисяч двісті двадцять) грн 50 коп. - інфляційних втрат; 10 469 (десять тисяч чотириста шістдесят дев'ять) грн 45 коп. - 3% річних та 5 676 (п'ять тисяч шістсот сімдесят шість) грн 47 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.07.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.