Постанова

від 23.06.2015 по справі 914/4256/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа № 914/4256/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л. Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.,

за участю представників:

від позивача: Сечко С.В. - представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: Рісний М.Б. - представник (довіреність в матеріалах справи);

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Пікуй", б/н від 24.03.15

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.15 (суддя Пазичев В.М.)

у справі № 914/4256/14

за позовом: приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" , м.Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Пікуй", с.Матяші, Львівська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Балій Василя Ярославовича , с. Гута, Львівська область

про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 20 045, 68 грн.

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ "Пікуй" про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 20 045, 68 грн.

Ухвалою місцевого господарського суду від 28.01.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Балій Василя Ярославовича.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.02.15 у справі № 914/4256/14 позов задоволено.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 20 045, 68 грн сплаченого страхового відшкодування та 1 827, 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване, зокрема тим, що відповідач є особою, яка на відповідній правовій підставі, є страхувальником, який у відповідності до п.п. «г» п. 38.1.1 ст. 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов'язаний відшкодувати позивачу виплачене останнім страхове відшкодування.

Відповідач не погодився з прийнятим рішенням місцевого господарського суду та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

При цьому, скаржник заначає, що на момент скоєння ДТП апелянт не був володільцем автомобіля, шкода внаслідок ДТП була заподіяна особою, яка не являлась працівником ТзОВ «Пікуй», позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено неналежного технічного стану автомобіля. При цьому, покликається на факт укладення між ТзОВ «Пікуй» як орендодавцем та приватним підприємцем Ільницьким І.І. Договору № 01/01-11 про надання в орендне використання автомобіля РЕНО д.н.з. ВС2788 АР, який потрапив у ДТП, та на те, що цим автомобілем керувала особа, що не є працівником ТзОВ «Пікуй». Посилається також на приписи ст. 397, 398, 1172, 1187 та ін. ЦКУ, та на положення закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на необхідність застосування спеціального Закону, встановлення факту несправності технічного стану автомобіля «Рено», відтак, просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В даному судвому засіданні представники сторін підтримали власні доводи та заперечення, викладені в вапеляційній скарзі та відзиві на неї.

Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, причини неявки суду не повідомила.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

25 листопада 2011 року о 22.30 год. на дорозі Харків-Красноград-Перещепіне, сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю двох автомобілів: «Рено Преміум» д.н. ВС 2788 АР, яким керував Балій Василь Ярославович та власником якого є ТОВ «Пікуй» та «Тойота Авенсіс» д.н. АЕ 6797 АР під керуванням Вахромова Сергія Олександровича (потерпілий).

Внаслідок зазначеного ДТП, автомобіль потерпілого отримав механічні пошкодження, що підтверджується первісною довідкою ДАІ, страховим актом № 5520В/17/2012 від 07.03.2012.

При цьому, як вбачається із довідки ДАІ, що міститься у матеріалах справи, на момент ДТП автомобіль відповідача був у невідповідному вимогам Правил дорожнього руху України технічному стані, а саме - мав місце розрив шини, відшарування корда, знос протектора шини.

В подальшому, постановою Буського районного суду Львівської області у справі № 3-1088/2011 також було підтверджено факт несправності автомобіля «Рено Преміум» д.н. ВС 2788 АР та те, що саме незабезпечення технічного справного стану транспортного засобу у відповідності до вимог Правил дорожнього руху України спричинило розрив шини автомобіля з подальшим відшаруванням корду з протектором, що призвело до пошкодження автомобіля «Тойота Авенсіс» під керуванням Вахрамова С.О. Вказаною постановою водія автомобіля «Рено Преміум» д.н. ВС 2788 АР, Балія В.Я. було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Дана постанова набрала законної сили та не оскаржувалася.

На підставі страхового акту № 5520В/17/2012 від 07.03.2012 та заяви Вахрамова С.О., відповідно до норм ст. 37 Закону позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 20 045, 68 грн.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію автомобіль «РЕНО Преміум» д.н. ВС2788АР належить ПП «Пікуй». Даний факт також встановлено працівниками ДАІ, які оформляли дану ДТП (відомості про дорожньо - транспортну пригоду № 8919385 пункт 1).

На момент ДТП між відповідачем та позивачем - ПрАТ «Страхова група «ТАС» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04.02.2011 № АА/2552001, за яким позивач застрахував цивільну відповідальність відповідача перед третіми особами, при використанні транспортного засобу «Рено Преміум» д.н.з. ВС 2788 АР будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (тип договору 1). На підтвердження укладення згаданого договору, відповідачу було видано Поліс від 04.02.2011 № АА/2552001.

31 березня 2014 року відповідачу було надіслано лист-претензію № 296 ТАС з вимогою сплатити борг. Відповідач на даний лист жодним чином не відреагував та суму страхового відшкодування не сплатив.

Наведені обставини і стали підставою позову у даній справі.

Позивач, із посиланнями якого погодився і суд першої інстанції, вважав що з огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, що після виплати страхового відшкодування потерпілій особі, яка на момент ДТП керувала транспортним засобом на основі посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію, у позивача виникло право регресу (зворотньої вимоги) до страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04.02.2011 № АА/2552001, тобто до ТОВ «Пікуй».

Проте, погодитись із такими висновками суду першої інстанції не можна із огляду на наступне.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 980 ЦК України встановлено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1181 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно статті 9 Закону України "Про страхування", страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. При цьому, страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених в страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку, оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим.

Згідно з пунктом 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

За таких умов, в силу приписів ст. 38 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у позивача виникло право на подання регресного позову до відповідача, яке він реалізував звернувшись до суду першої інстанції. Однак, вищевказана стаття не звільняє позивача від обов'язку доведення правомірності своїх вимог на загальних підставах при розгляді такого регресного позову, зокрема - від обов'язку доведення вини страхувальника у спричиненні ДТП.

Відтак, відповідач повинен довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦКУ ).

Відповідно до ст. 1066 ЦКУ, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Як встановлено судом 04.01.2011 ТзОВ «Пікуй» як орендодавцем та приватним підприємцем Ільницьким І.І. як орендарем було укладено Договір № 01/01-11 про надання в орендне використання автотранспорту (далі - Договір,).

Відповідно до п. 1.1 Договору, орендар бере в оренду у орендодавця сідловий тягач марки РЕНО ВС2788 АР, номер шасі - VF622GVA0C0017421, рік випуску - 1999.

Як зазначено у ст. 283 ГКУ, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Таким чином, автомобіль, РЕНО д.н.з. ВС2788 АР було передано ТзОВ «Пікуй» в оренду третій особі. Факт такого передання підтверджується актом № ОУ-0010001 від 02.01.2011 року.

Відповідно до ст. 397 ЦКУ, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Із огляду на вищенаведене, у період дії Договору автомобілем РЕНО д.н.з. ВС2788 АР користувався Орендар за договором. Він же фактично на підставі договору був володільцем вказаного автомобіля.

Більше того, відповідно до п. 2.2. Договору до числа обов'язків орендаря автомобіля «Рено Преміум» д.н.з. ВС 2788 АР віднесено обов'язок утримувати автотранспорт в технічно справному стані, суворо виконувати правила експлуатації, проводити поточні ремонти, капітальні ремонти і технічне обслуговування.

В силу пункту 1.3. Договору, Орендар брав на себе усю передбачену чинним законодавством відповідальність, пов'язану із експлуатацією об'єкту оренди, а отже - і відповідальність у якості володільця джерела підвищеної небезпеки та відповідальність порушення правил експлуатації та утримання автомобіля.

Відповідно до ст. 804 ЦКУ, наймач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, відповідно до глави 82 цього Кодексу.

За таких умов, саме орендар, а не ТзОВ «Пікуй» був зобов'язаний забезпечити належний технічний стан орендованого ним автомобіля РЕНО ВС2788 АР, номер шасі - VF622GVA0C0017421, рік випуску - 1999, та відповідність його технічного стану (в т.ч. і стану шин автомобіля) вимогам чинних правил дорожнього руху. У випадку невідповідності такого стану, саме орендар був зобов'язаний здійснити відповідний ремонт автомобіля чи вжити інших необхідних заходів при забезпечення належного технічного стану та понести передбачену законодавством відповідальність за шкоду, завдану внаслідок неналежного технічного стану автомобіля.

Окрім цього, відповідно до п. 5 постанови пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Відповідно до ст. 1172 ЦКУ, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У матеріалах справи міститься копія подорожнього листа № 221111/01 від 22.11.2014 року. Відповідно до вказаного листа, водій Балій В.Я. мав завдання на перевезення вантажу. Вказаний лист водієві було видано фізичною особою - підприємцем - Ільницьким І.І., а не відповідачем. Більше того, відповідно до довідки, від 26.12.2014 за підписом директора ТзОВ «Пікуй», Балій В.Я. не перебуває та не перебував на день ДТП у трудових відносинах із ТзОВ «Пікуй».

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що учасниками ДТП є водій транспортного засобу «Тойота авеніс», державний реєстраційний номер АЕ6797АР Вахрамов С.О. та водій транспортного засобу «Рено преміум», державний реєстраційний ВС 2788 АР - Балій В.Я., який є особою, винною у спричиненні ДТП і який не є працівником ТзОВ «Пікуй», що не заперечується та не спростовується відповідачем. Будь - які працівники Відповідача учасниками ДТП не були.

Колегія суддів зазначає, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Із урахуванням вищенаведеного, особа, винна у спричиненні ДТП та заподіянні шкоди автомобілю потерпілого не є працівником відповідача та не діяла за його завданням та заподіяла шкоди, керуючи автомобілем, що вибув із володіння відповідача на підставі договору оренди. Наведене виключає як вину відповідача у спричиненні ДТП, так і підстави для покладення на нього передбаченої чинним законодавством відповідальності за правомірні дії, що було залишено поза увагою суду першої інстанції.

Крім загальних підстав, передбачених цивільним законодавством, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

Так само неможливо погодитись із посиланням суду першої інстанції на те, що подання ПП «Пікуй» в особі Спічака Н.В., заяви про настання страхової події (в матеріалах справи) підтверждує причетність відповідача до настання страхової події.

Так, відповідно до приписів пункту 33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, яка діяла на час ДТП, У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до ст. 33 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа.

Отже, чинним законодавством обов'язок повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду покладено саме на особу, відповідальність якої застрахована. Більше того, така особа зобов'язана сприяти страхувачу у встановленні причин і обставин дорожньо - транспортної пригоди.

Як вбачається з матеріалів справи, автомобілем «Рено Преміум» д.н.з. ВС 2788 АР на момент заподіяння ДТП керував не Спічак М.В., а Балій В.Я. Останній, в свою чергу, не був працівником особи, відповідальність якої застрахована, не був стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04.02.2011 № АА/2552001, та не міг належним чином повідомити приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» про настання страхового випадку. Відтак, таке повідомлення, разом із заявою про відшкодування за тією ж датою в порядку виконання обов'язків, передбачених законодавством, було здійснене страхувальником за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04.02.2011 № АА/2552001, в особі директора - Спічака М.В.

Окрім цього, відповідно до ст. 35 Закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відтак, подання ТзОВ «Пікуй» (як власника застрахованого транспортного засобу та сторони договору страхування) заяви про страхове відшкодування свідчить про те, що ТзОВ «Пікуй» вважало, що внаслідок ДТП воно отримало право на страхове відшкодування, проте не може бути доказом того, що ДТП сталося з вини працівника відповідача, а відтак - з вини ТзОВ «Пікуй».

Наведені вище обставини не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення. Тому, колегія суддів не може погодитись із висновком Господарського суду Львівської області про задоволення позову, оскільки, обставини, покладені в основу заявлених позовних вимог у даній справі не доведено належними і допустимими доказами, не відповідають дійсним обставинам справи/

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2015 не відповідає матеріалам справи, прийняте з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

У зв'язку з скасуванням рішення місцевого господарського суду, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.15 у справі № 914/4256/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" код ЄДРПОУ 30115243, місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр.-т Перемоги, 65 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пікуй" код ЄДРПОУ 34489906 , місцезнаходження: 80411, Львівська обл., с. Матяші, вул. Центральна, 14-в,) - 913, 50 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова підписана 30.06.2015

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Хабіб М.І.