Постанова

від 23.06.2015 по справі 911/328/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа№ 911/328/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Іоннікової І.А.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.15року (повний текст якого складено 31.03.2015р.)

у справі №911/328/15 (суддя Лутак Т.В.)

за позовом Прокурора Ставищенського району Київської області в інтересах держави в особі Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області

до 1) Ставищенської районної державної адміністрації Київської області

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги прокурора Ставищенського району Київської області в інтересах держави в особі Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області до Ставищенської районної державної адміністрації Київської області, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження голови Ставищенської районної державної адміністрації від 22.04.2004 № 309 "Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду ПП ОСОБА_2."; визнання недійсним договору оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 14.09.2006, укладеного між Ставищенською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, який 22.09.2006 зареєстрований у Ставищенському районному відділі № 23 Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № 040634905370; зобов'язання Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути у володіння Кривецької сільської ради Ставищенського району земельну ділянку водного фонду площею 26,5138 га, розташовану на території с. Кривець Ставищенського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на невідповідність спірних розпорядження та договору вимогам ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 50, 55, 56 Закону України "Про землеустрій", ст. 16 Закону України "Про оренду землі", постанові Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" через те, що на передану за спірним розпорядженням і договором відповідачем-1 в оренду відповідачу-2 земельну ділянку площею не виготовлявся проект землеустрою щодо її відведення і ця обставина, відповідно до ст.ст. 16, 203, 215, 216 ЦК України, є підставою їх недійсності та повернення усього отриманого за договором.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.03.2015 року у справі №911/328/15 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора Київської області звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2015 р. по справі № 911/328/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №911/328/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 22.04.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 13.05.15р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової А.І. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.15р. колегією суддів головуючий суддя Тищенко О.В., Мартюк А.І., Тарасенко К.В. справу №911/328/15 прийнято до свого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.15р. розгляд справи №911/328/15 відкладено на 21.05.15р.

21.05.15р. розгляд справи №911/328/15 не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. у відпустці.

22.05.15р. головуючий суддя Тищенко О.В. повернулася з відпустки.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2015р., у зв'язку із виходом судді Іоннікової А.І. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.15р. справу №911/328/15 прийнято у новому складі колегії суддів головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. та призначено розгляд справи на 09.06.15р.

В судове засідання 09.06.15р. з'явився прокурор та представник відповідача 2. Представник позивача та відповідача 1 у судове засідання не з'явилися. Через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.15р. розгляд справи №911/328/15 відкладено на 23.06.15р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015р., у зв'язку ізперебуванням судді Тарасенко К.В. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження для розгляду у відповідному складі суддів.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2015 р. у справі № 911/328/15 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник позивача та відповідачів в судове засідання 23.06.2015 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та відповідачів.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи 22.04.2004 Ставищенською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 309 "Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду", яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки приватному підприємцю ОСОБА_2 для рибогосподарських потреб в с. Кривець Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області терміном на 10 років, а також надано в оренду для рибогосподарських потреб приватному підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) земельну ділянку водного фонду, яка розташована на території Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області терміном на 10 років загальною площею 26,5138 га, в тому числі: ставків - 19,5478 га, боліт - 3,9837 га, сіножатей - 1,5491 га, пасовищ - 0,3794 га, гідротехнічних споруд - 0,5735 га.

На підставі вищезазначеного розпорядження, 14.09.2006 між Ставищенською районною державною адміністрацією (орендодавець - відповідач 1) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (орендар - відповідач 2) укладено договір оренди водного об'єкту та земель водного фонду, за умовами якого відповідач 1 надає, а відповідач 2 приймає в строкове, платне володіння і користування водний об'єкт та земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться на території Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається водний об'єкт та земельна ділянка водного фонду загальною площею 26,5138 га, в тому числі: під водним об'єктом - 19,5478 га, прибережна захисна смуга - 6,966 га.

Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладається на термін 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Згідно з п. 14 договору земельна ділянка передається в оренду для риборозведення.

Відповідно до п. 18 договору передача земельної ділянки здійснюється у 7 денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Пунктом 39 договору передбачено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації у Ставищенському районному відділі № 23 Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру.

Даний договір зареєстровано у Ставищенському районному відділі № 23 Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.09.2006 за № 040634905370.

На виконання умов договору оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 14.09.2006 відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв в довгострокову оренду водний об'єкт та земельну ділянку водного фонду терміном на 10 років, загальною площею 26,5138 га, для риборозведення на території Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області, про що сторони склали акт прийому передачі земельної ділянки від 20.09.2006.

На думку прокурора, розпорядження Ставищенською районною державною адміністрацією Київської області від 22.04.2004 № 309 "Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду" та укладений на його основі договір оренди водного об'єкту та земель водного фонду суперечать чинному законодавству, прийняте з перевищенням повноважень, грубо порушує права та законні інтереси держави.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих адміністрацій.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Отже способом волевиявлення державної адміністрації, яка здійснює розпорядження власністю від імені держави, щодо регулювання земельних відносин є прийняття головою відповідної адміністрації розпорядження.

Як вбачається з матеріалів справи розпорядженням Ставищенської районної державної адміністрації Київської області прийнято розпорядження від 22.04.2004 № 309 "Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду", було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки приватному підприємцю ОСОБА_2 для рибогосподарських потреб в с. Кривець Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області терміном на 10 років, та надано йому в оренду для рибогосподарських потреб земельну ділянку водного фонду, яка розташована на території Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області терміном на 10 років загальною площею 26,5138 га, в тому числі: ставків - 19,5478 га, боліт - 3,9837 га, сіножатей - 1,5491 га, пасовищ - 0,3794 га, гідротехнічних споруд - 0,5735 га.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції або законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Підставами для визнання спірного рішення недійсним на думку прокурора є прийняття його всупереч положень ст.123 Земельного кодексу України ст. 50 Закону України «Про землеустрій» та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з огляду на не розроблення зацікавленою стороною проекту відведення земельних ділянок та не встановлення меж земельних ділянок на місцевості.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Як випливає із ст. 123 Земельного кодексу України виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, є умовою для отримання земельної ділянки у користування.

Разом з тим, отримання земельної ділянки в користування є правом особи, а не її обов'язком. А це означає, що у разі, якщо особа, зацікавлена в отриманні земельної ділянки у користування, не замовить виготовлення такої технічної документації і не подасть її відповідному органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, то вона не здійснить свого права на отримання у користування земельної ділянки.

Крім того у положення ст. 123 Земельного кодексу України зазначено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Частинами 1,2,3 статті 151 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) невід'ємною частиною договору оренди землі є проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття радою спірного рішення) встановлений порядок передачі земельних ділянок в оренду та визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частинами 4, 5 статті 16 Закону України "Про оренду землі", встановлено порядок укладання договору оренди землі, передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.1 Земельного кодексу України землеустрій це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил;

Межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до п. «є» ст. 183 Земельного кодексу України одним із завданням землеустрою є підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування землею.

Статтею 184 Земельного кодексу України визначено, що землеустрій передбачає, зокрема, складання проектів відведення земельних ділянок та встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок (пункти д) та е) вказаної норми).

Встановлення на місцевості меж земельних ділянок проводиться за процедурою, визначеною статтею 55 Закону України "Про землеустрій".

В свою чергу, проектом відведення є технічна документація, необхідна для здійснення дій по формуванню земельної ділянки з певним цільовим призначенням як об'єкта права. Розробка проекту відведення здійснюється на підставі статті 50 Закону України "Про землеустрій" згідно Порядку, закріпленому постановою Кабінетом Міністрів України "Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" від 26.05.2004 р. № 677.

В свою чергу, проектом відведення є технічна документація, необхідна для здійснення дій по формуванню земельної ділянки з певним цільовим призначенням як об'єкта права. Розробка проекту відведення здійснюється на підставі статті 50 Закону України "Про землеустрій" згідно Порядку, закріпленому постановою Кабінетом Міністрів України "Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" від 26.05.2004 р. № 677.

Вказаним Порядком визначено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли:

земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення;

земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення;

земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів).

Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином нормами Земельного кодексу України та Закону України "Про землеустрій" передбачено спрощений порядок надання земельної ділянки в оренду, а саме на підставі технічної документації і таким випадком, зокрема, є надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, за умови, якщо межі якої визначені в натурі.

Зі змісту спірного розпорядження вбачається, що Ставищенською районною державною адміністрацією було надано відповідачу-2 у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду загальною площею 26,5138 га, яка розташована в с. Кривець за спрощеною процедурою - без розроблення відповідного проекту землеустрою та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Дійсно слід відзначити, що спірна земельна ділянка була надана відповідачу-2 у користування без зміни її цільового призначення, натомість за наявності іншого порушення.

Відповідно до положень ст. 79 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно п. 1.3. Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів, від 18.05.2010, № 376 "Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками" межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Відповідно до п. 2.8 Наказу технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (додаток 2).

Згідно з п.3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженого ним (ними) особою. Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за №354/3647, роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включають, зокрема, встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів перевірки проведеною прокуратурою Ставищенського району, на час затвердження спірного розпорядження Ставищенською РДА межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) встановлені не були.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки відділу Держземагенства у Ставищенському районі Київської області № 01-15/888 від 20.11.2014 згідно відомостей Державного земельного кадастру земельна ділянка водного фонду загальною площею 26,5138 га знаходиться в межах Кривецької сільської ради, кадастровий номер на неї не присвоювався, форма власності даної земельної ділянки - державна.

Представником відповідача-2 було надано пояснення колегії суддів, що кадастровий номер дійсно було визначено лише при розробці технічної документації по передачі в оренду земельної ділянки водного фонду.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що надана в оренду відповідачу-2 земельна ділянка водного фонду не була сформована, її межі не було визначено в натурі на місцевості, а отже в даному випадку застосування спрощеного порядку надання земельної ділянки в оренду суд визнає за неможливе.

Натомість, всупереч вищенаведеному, за відсутності проекту відведення земельної ділянки Ставищенською районною державною адміністрацією було прийнято спірне розпорядження від 22.04.2004 № 309 "Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду", яким відповідачу-2 було вирішено передата в оренду земельну ділянку загальною площею 26,5138 га на підставі технічної документації із землеустрою незважаючи на те, що спірна земельна ділянка не була сформована як об'єкт земельної власності, тобто не було визначено її технічні і економічні характеристики, правовий статус та опис, що в цілому дає можливість виділити її серед інших земельних ділянок.

Таким чином колегія суддів вважає, що в даному випадку земельна ділянка була надана місцевою державною адміністрацією суб'єкту підприємницької діяльності за відсутності встановлення її меж на місцевості та без розроблення проекту землеустрою, що у свою чергу прямо суперечить нормам земельного законодавства чинного на момент виникнення спірних взаємовідносин.

Крім того, місцевий господарський суд, застосовуючи до встановлених обставин справи приписи ст. 59 ЗК України, ст.ст. 5,10,51 Водного Кодексу України, дійшов висновку про відсутність у Кривецької сільської ради повноважень щодо розпорядження водним об'єктом загальнодержавного значення, розташованого на території с. Кривець у Ставищенському районі Київської області, проте колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Відповідно до ст. 4 Водного та ст. 58 Земельного кодексів України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Приписами ч.1 ст. 85 Водного кодексу України встановлено, що порядок надання земельних ділянок у користування та припинення права користування ним встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать у тому числі землі під водними об'єктами загальнодержавного значення.

Відповідно до наказу Державного комітету України по водному господарству від 03.06.97 № 41 в Київській області усі річки та водойми віднесені до об'єктів загальнодержавного значення. Тобто, ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення в Київській області, є об'єктами загальнодержавного значення.

Колегія суддів вважає, що висновок про те, що спірний водний об'єкт відноситься до об'єктів загальнодержавного значення не підтверджений певними допустимими доказами.

Відповідно до ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1. внутрішні морські води та територіальне море;

2. підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3. поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4. водні об'єкти в межах території природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

Колегією суддів на підставі допустимих доказів не встановлено, що спірний ставок знаходиться на території більш як однієї області.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.5 Водного кодексу України до водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про те що спірний ставок віднесений до об'єктів загальнодержавного значення є передчасним, оскільки не підтверджений певними доказами.

Землі водного фонду (зайняті водними об'єктами, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами), відповідно до ст.59 ЗК України можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для рибогосподарських потреб.

Наведене свідчить про те що земля під ставком місцевого значення може відноситься і до комунальної власності.

Як було встановлено під час розгляду даної справи, разом з земельною ділянкою в орендну був переданий і ставок, який є самостійним об'єктом правового регулювання і має свій законодавчо закріплений порядок передачі в оренду,зазначений в ст.51 Водного кодексу України. В цій статті також вказано, що орендодавцями водних об'єктів місцевого значення є Верховна Рада АР Крим і обласні ради. Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Прокурором поданий позов в інтересах сільської рази, оскільки прокурор вважає що спірним водним об'єктом і земельною ділянкою водного фонду повинна розпоряджатися саме орган місцевого самоврядування, з чим повністю погоджується колегія суддів, оскільки достеменно не встановлено, що спірний водний об'єкт відноситься до об'єктів загальнодержавного значення (ст.5 Водного кодексу України). Наказ державного комітету України по водному господарству №41 від 03.06.1997 р., по-перше, прийнятий у 1997 році, тобто 15 років назад, по-друге, в ньому зазначено водні об'єкти всього шести областей України, а по-третє, висновок про те, що ставки, які знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення в Київській області, є об'єктами загальнодержавного значення не відповідає змісту цього наказу. Оскільки даний наказ виданий на підставі ст.5 Водного кодексу України, то, напевно, повинен бути і Перелік річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення.

Крім того законом зазначений вичерпний перелік об'єктів загальнодержавного значення (ст.5 Водного кодексу України). Серед цих об'єктів відсутні ставки. Відповідно до ст.1 Водного кодексу України ставокце штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. куб. метрів. Визнання місцевим господарським судом переданого в оренду ставка, що знаходиться в межах с. Кривець об'єктом загальнодержавного значення не відповідає вимогам ст.5 Водного кодексу України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Згідно статті 12 Земельного Кодексу України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Таким чином з огляду на положення п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, Кривецька сільська рада являється саме тим компетентним суб'єктом владних повноважень, який має право розпоряджатися спірним водним об'єктом та земельною ділянкою водного фонду, які знаходиться в межах даного населеного пункту.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку про суперечливість оспорюваного розпорядження Ставищенської районної державної адміністрації від 22.04.2004 № 309 вимогам чинного на момент його прийняття законодавства, а отже оспорюваний акт індивідуальної дії підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки за умов дотримання вимог статті 124 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

В пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст. 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, зокрема через недодержання конкурентних засад, лише за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Отже враховуючи визнання недійсним в судовому порядку розпорядження Ставищенської районної державної адміністрації від 22.04.2004 № 309, колегія суддів дійшла висновку про необхідність визнання договору оренди земельної ділянки від 14.09.2006 року, зареєстрований 22.09.2006 року за номером 040634905370, недійсним.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку водного фонду загальною площею 26,5138 га, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 4 статті 373 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Нормами статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Оскільки земельні ділянки незаконно вибули з користування органу місцевого самоврядування, поновлення порушеного права позивача, крім визнання недійсними розпорядження Ставищенської районної державної адміністрації та договору оренди земельної ділянки, укладеного з ПП ОСОБА_2, можливе шляхом повернення цих земель органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2015р. у справі № 911/328/15 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги позивача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладається на відповідачів пропорційно.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2015 року у справі № 911/328/15 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним розпорядження голови Ставищенської районної державної адміністрації від 22.04.2004 № 309 "Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду ПП ОСОБА_2.".

Визнати недійсним договір оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 14.09.2006, укладеного між Ставищенською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, який 22.09.2006 зареєстрований у Ставищенському районному відділі № 23 Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № 040634905370.

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути у володіння Кривецької сільської ради Ставищенського району земельну ділянку водного фонду площею 26,5138 га, розташовану на території с. Кривець Ставищенського району Київської області.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ід.н. НОМЕР_1 ) в дохід державного бюджету України судові витрати у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят три) грн. 00 коп. за розгляд позовної заяви.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ід.н. НОМЕР_1 ) в дохід державного бюджету України судові витрати у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

7. Матеріали справи № 925/328/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

І.А. Іоннікова