Ухвала

від 30.06.2015 по справі 826/1499/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1499/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

30 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі Артюхіній М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2014 року №0003872203, від 05.09.2014 року №0003882203, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротек» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2014 року №0003872203, від 05.09.2014 року №0003882203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм процесуального права та прийняти нову постанову якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс» за період з 01.01.2013 року по 01.03.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек»:

підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пунктів 138.2, 138.4, 138.11 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податку на прибуток на суму 16 071,00 грн.;

пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.2, 201.6, 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 17 497,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 22.08.2014 року №32/26-57-22-03-10/32312447 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 05.09.2014 року №0003872203, яким позивачеві визначено податок на додану вартість у розмірі 21 871,25 грн., у тому числі: 17 497,00 грн. - основний платіж, 4 374,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 05.09.2014 року №0003882203, яким позивачеві визначено податок на прибуток підприємств у розмірі 20 088,75 грн., у тому числі: 16 071,00 грн. - основний платіж, 4 017,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають всі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс» (виконавець) укладено договір на виконання робіт з комплексного обслуговування зелених насаджень від 02.04.2013 року №021304, відповідно до якого, виконавець, протягом визначеного в договорі та/або додатках до нього строку зобов'язується виконувати роботи з комплексного обслуговування зелених насаджень, а замовник зобов'язується оплачувати належним чином виконані та прийняті замовником роботи в об'ємах, порядку та строки, визначені договором.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору на виконання робіт з комплексного обслуговування зелених насаджень від 02.04.2013 року №021304; актів на виконання робіт з комплексного обслуговування зелених насаджень за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; виписок по особовому рахунку.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс» (виконавець) укладено договір про надання послуг автокраном від 05.08.2013 року №00508, відповідно до якого, виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, надати послуги автокраном замовнику, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати вартість фактично наданих послуг на умовах договору.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору на виконання робіт з комплексного обслуговування зелених насаджень від 05.08.2013 №00508; узгодження тарифів на послуги автокраном; акту здачі-прийняття робіт; податкової накладної; виписки з особового рахунку.

Згідно з витягу з ЄДРПОУ по товариству з обмеженою відповідальністю «Агротек» код 32312447 основним видом діяльності є будівництво житлових і нежитлових будівель, а враховуючи, що у штаті товариства перебуває лише дві особи, що підтверджується штатним розписом, який міститься в матеріалах справи, то для виконання договорів залучаються інші товариства, шляхом укладання відповідних договорів.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» надано суду копії договорів з третіми особами, на виконання яких було залучено контрагента товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс»; будівельні ліцензії (як позивача так і контрагента); фото виконаних робіт.

Разом з цим, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс» вказано на акт Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у місті Луганську головного управління Міністерства доходів і зборів у Луганській області від 26.03.2014 року №137/22-06/38088338 «Про результат позапланової невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс» з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 08.02.2012 року по 28.02.2014 року та податку на прибуток за період з 08.02.2012 року по 31.12.2013 року».

Суд звертає увагу, що під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс», первинні документи по господарським операціям не досліджувались.

Ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом податкової дисципліни у спірних правовідносинах. Доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин відповідач суду також не надав.

Отже, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаного акту, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: Я.Б.Глущенко

С.Б.Шелест

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.