Ухвала

від 01.07.2015 по справі 310/286/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2719/15 Головуючий у 1-й інстанції: Прінь І.П.

ЕУ № 310/286/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, судді:ОСОБА_2 суддів:ОСОБА_3 ОСОБА_1 при секретаріОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокуратура Запорізької області, в інтересах держави, до Бердянської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року Бердянський міжрайонний прокурор, в інтересах держави, звернувся до суду з зазначеним вище позовом. В позові вказує на те, що п. 5.9 рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0864 га, в межах норм безоплатної приватизації, з присвоєнням поштової адреси: вул. Курортна, 120-в, м. Бердянськ, для індивідуального дачного будівництва. ОСОБА_6 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №911808.

05.08.2011 року ОСОБА_6 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу №1663 від 05.08.2011р. Реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_5 була здійснена 22.07.2014р., що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Прокурор просив суд визнати недійсним та скасувати п. 5.9 рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010р., визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №911808, витребувати з володіння ОСОБА_5 спірну земельну ділянку та передати її територіальній громаді м. Бердянська.

В обґрунтування позову прокурор вказує на те, що в ході прокурорської перевірки було встановлено, що рішенням № 41 від 25.02.2010 року «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було затверджено проекти відведення та передано у власність громадянам, у тому числі і відповідачу ОСОБА_6, земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва з порушенням вимог ст.ст. 51, 60, 61, 84, 118 ЗУ України, ст.ст.85, 88, 89, 90 Водного кодексу України, п.2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, ст. 9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», ст.ст. 12,19 ЗУ «Про планування та забудову територій», ст.ст. 1,16,17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», п.3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень», чим грубо порушено вимоги законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

За повідомленням Бердянської міської ради від 12.12.2014р. з посиланням на Генеральний план м. Бердянська, який був затверджений рішенням Бердянської міської ради №8 від 25.06.2009р., земельна ділянка по вул. Курортна, 120-в розміщується частково на території зелених насаджень спеціального призначення та частково на території, яка передбаченна для створення магістралі загальноміського значення. Відповідно до проектних рішень Генерального плану розвитку міста будівництво нових дачних районів в межах міста Бердянська не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах, також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Відповідно до схеми місцезнаходження земельної ділянки, остання знаходиться на території міста Бердянська, в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря. А тому надання цієї земельної ділянки у власність для ведення індивідуального дачного будівництва є порушенням вимог ст.60 Земельного кодексу України та ст.ст. 88,90 Водного кодексу України, якими передбачено, що земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

П. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації. Однак у затвердженому спірним рішенням міської ради проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасувати п.5.9 рішення сімдесят дев'ятої сесії V скликання Бердянської міської ради №41 від 25 лютого 2010 року "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0864га з присвоєнням поштової адреси: вул. Курортна, 120-в в м. Бердянську для індивідуального дачного будівництва.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №911808, виданий 17 травня 2010р. Бердянською міською радою на ім'я ОСОБА_6, на земельну ділянку площею 0,0864га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: м. Бердянськ, вул. Курортна, 120-в.

Витребувано з володіння ОСОБА_5 земельну ділянку вартістю 81423,36 грн., площею 0,0864га, кадастровий номер 2310400000:07:002:0099, яка знаходиться в м. Бердянську по вул. Курортній, 120-в, та передано її територіальній громаді м. Бердянська.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що передача у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва була здійснена з порушенням визначеного законодавством порядку, зокрема, ст.ст. 118, 123 ЗК України, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Висновок суду слід визнати правомірним, оскільки він погоджуються з фактичними обставинами справи та із зібраними по ній доказами.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції належним чином керувався приписами Конституції України, нормами матеріального права і виходив з того, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні і інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) екологічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтями 2,19 Закону України "Про охорону земель" визначено, що об’єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.ст. 116, 118, 125 ЗК України право власності громадянина на земельну ділянку виникає на підставі державного акту про право власності, який видається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, прийнятим за результатами розгляду відповідного клопотання (заяви) фізичної особи та землевпорядної документації щодо конкретної земельної ділянки, узгодженої контролюючими службами.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з Генеральним планом міста Бердянська, який був затверджений рішенням Бердянської міської ради №8 від 25.06.2009р. спірна земельна ділянка, на час затвердження Бердянською міською радою проекту відведення земельної ділянки, розташована частково на території зелених насаджень спеціального призначення, частково на території, яка призначена для створення магістралі загальноміського значення, що підтверджується листом заступника міського голови ОСОБА_7В.( а.с.20).

Як вбачається зі схеми місцезнаходження земельної ділянки (а.с.14), остання знаходиться в межах міста Бердянська, на відстані 504м. від урізу води Азовського моря.

Пунктом 5.9 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010 року (а.с.12) затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0864 га, в межах норм безоплатної приватизації, з присвоєнням поштової адреси: вул.. Курортна, 120-в в м. Бердянську Запорізької області для індивідуального дачного будівництва.

ОСОБА_6 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК №911808 (а.с.10), який 17.05.2010р. був зареєстрований управлінням Держкомзему у м. Бердянську в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011026500559.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

За змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

На час прийняття спірного рішення Бердянської міської ради було наявне рішення Бердянської міської ради № 11 від 10.12.2004р., яким була встановлена 40-метрова прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря в межах міста Бердянська, але вказане рішення було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 року ( а.с.18-19).

Як вбачається з інформації виконкому Бердянської міської ради №04-0698/37 від 05.02.2015р. на момент прийняття спірного рішення діяв Генеральний план міста Бердянська, затверджений рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради У скликання від 25.06.2009р. №9. Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Азовського моря на території міста Бердянська на момент прийняття спірного рішення Бердянської міської ради не розроблявся і не затверджувався.

Аналіз наведених норм законодавства дав підстави суду першої інстанції для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434.

Судом першої інстанції також встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку на сьогодні зареєстровано за ОСОБА_5, яка набула його на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №1663 від 05.08.2011р., посвідченим приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу, та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК 911808, виданого 17.05.2010р., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.43).

Посилання в апеляційній скарзі на незаконність судового рішення у зв’язку з порушення судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, не є переконливими.

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Рішення суду відповідає ч.1 ст. 21 ЦК України, згідно якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 постанови № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень ст.ст.8,124 Конституції, ст.ст. 26,30,87-90,97,100,102,118,123,128, 143-146,149,151,153-158,161, 210,212 ЗК України, глав 27,33,34 ЦК України, ст. 15 ЦПК України, ст. 12 ГПК України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки, є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Виходячи з норм ст. 116 ЗК України, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Задовольняючи позов прокурора, суд правомірно виходив з того, що в силу приписів ч.2 ст. 19 Конституції України орган місцевого самоврядування зобов"язаний діяти лише на підставах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому зобов"язаний виконувати конституційний припис "право власності на землю набувається і реалізується виключно відповідно до закону" і додержуватися визначеного ЗК України порядку передачі земельної ділянки у приватну власність.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент розробки землевпорядної документації про передачу землі у власність спірна ділянка відносилась до земель житлової та громадської забудови, тому проведення обовязкової землевпорядної експертизи не потрібно було, не відповідають фактичним обставинам справи.

Генеральним планом м. Бердянська за адресою виділеної земельної ділянки передбачено лише розміщення частково території зелених насаджень та створення магістралі загальноміського значення, що підтверджується також листом виконавчого комітету Бердянської міської ради від 21.12.2014 року.

Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки на час виникнення спірних правовідносин мав право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677, та Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року № 502 (постанова втратила чинність 20.02.2013 року).

Відповідно до зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року № 502 і який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, проект відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної державної адміністрації для прийняття рішення.

Сільська, селищна, міська рада розглядає проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту. Рішення сільської, селищної, міської ради або відповідного органу виконавчої влади про зміну цільового призначення земельної ділянки є підставою для оформлення громадянину або юридичній особі державного акта на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням.

Виходячи з положень ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

При судовому розгляді не встановлено факту переведення Бердянською міською радою спірної ділянки з категорії землі рекреаційного призначення на землю житлової та громадської забудови з дотриманням вказаного Порядку.

Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка відповідно до ст. 51 ЗК України відноситься до земель рекреаційного призначення, тому ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та ч.9 ст.118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачена обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації при її виділенні.

Посилання апелянта на висновок Мелітопольського сектору регулювання природокористування від 11.02.2010 року №228 не впливає на правильність висновків суду у цій справі оскільки цей висновок не впливає на суть вірно встановлених судом правовідносин.

Посилання апелянта на неможливість виконання рішення суду щодо повернення земельної ділянки ґрунтується лише на припущенні про неможливість виконання рішення в цій частині.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: