Рішення

від 22.06.2015 по справі 910/10861/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015Справа №910/10861/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТМ ДНЕПР»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродизель»

про стягнення 51 748, 29 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Бардадим Р.В.;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТМ ДНЕПР» (далі -позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродизель» (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 51 748, 29 грн., з якої: 48 258, 00 грн. - основного боргу та 3 463, 29 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару № 09/11-13 від 11.11.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2015 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.05.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Так, частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 61.

Ухвали господарського суду міста Києва від 28.04.2015 р. та від 25.05.2015 р. судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 28.04.2015 р. з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», при цьому, поштове повідомлення або конверт з ухвалою суду від 25.05.2015 р. до суду не повернулись.

Так, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.06.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.11.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «СТМ ДНЕПР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агродизель» укладено договір № 09/11-13, умовами якого передбачено, що за даним договором відповідач зобов'язаний у порядку та строки, встановлені згідно договору та рахунку-фактурі, передати у власність позивача товар, асортимент, кількість і ціна якого вказуються у специфікації/ях та/або в рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною даного договору, а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п. 1.2. договору, відповідач гарантує, що є власником товару, який поставляється за даним договором, і що товар будь-яким способом не відчужений, не закладений, не перебуває у спорі та під арештом, прав відносно нього у третіх осіб немає.

Згідно п. 2.3. договору, строк поставки товару згідно рахунку-фактури, які є невід'ємною частиною договору.

Оплата здійснюється позивачем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок відповідача (п. 3.2. договору).

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у випадку порушення строку поставки товару позивачу, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недопоставленого товару за кожний день порушення строку.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представникам сторін та діє до 31.12.2013 р. У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то даний договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік. Закінчення строку дії даного договору або його дострокове розірвання не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії даного договору (п. п. 11.1., 11.2. та 11.4. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору № 09/11-13 від 11.11.2013 р., згідно виставленого рахунку-фактури № 05/11 від 14.11.2013 р. було перераховано відповідачеві 57 855, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 90 від 18.11.2013 р.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, у визначені договором строки (7 днів з дня отримання оплати) проволоку 3 АІSІ 321 12Х18Н10Т, кількістю 1, 330 т. не поставив.

Так, листом від 20.12.2013 р. № 35 відповідач повідомив позивача, що виникли форс-мажорні обставини, оскільки постачальник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродизель» не відповідає на запити про поставку товару та підозрюється в шахрайському заволодінні грошовими коштами (копія витягу з кримінального провадження № 12013110010014319 від 18.12.2013 р.), у зв'язку з чим згідно п. 9.5. договору, виконання договірних зобов'язань відкладається (60 календарних днів).

Також, відповідно до платіжних доручень № 196 від 28.11.2013 р., № 202 від 29.11.2013 р., № 206 від 06.12.2013 р. відповідач повернув позивачу грошові кошти у розмірі 9 570, 00 грн. від суми попередньої оплати.

03.07.2014 р. позивач звернувся до відповідача листом від 25.06.2014 р. № 025/06, в якому вимагає негайно повернути перераховані грошові кошти на розрахунковий рахунок позивача, який отриманий відповідачем 05.08.2014 р., що підтверджується описом вкладення, та повідомленням про вручення поштового відправлення (наявні в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару поставлено не було, а тому останній зобов'язаний повернути перераховані йому кошти у розмірі 48 258, 00 грн., чого відповідач в свою чергу не зробив. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 463, 29 грн. - пені.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 09/11-13 від 11.11.2013 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору перерахував відповідачеві 57 855, 00 грн., в якості попередньої оплати на поставку товару, що підтверджується платіжним дорученням.

Судом встановлено, що відповідач оплаченого позивачем товару не поставив, доказів зворотного суду не надав, грошові кошти повернув частково.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, судом було встановлено вище, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення передоплачених коштів у розмірі 48 285, 00 грн., однак відповідач такого обов'язку не виконав.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п. 2.3 договору, відповідач зобов'язаний був поставити товар протягом 7 днів з дня отримання оплати, тобто до 26.11.2013 р.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 48 258 грн. в якості передоплати.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини у невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 48 258, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 463, 29 грн. - пені за період з 26.11.2013 р. по 26.05.2014 р.

Так, згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені і встановлено, що в останньому допущено помилку у визначенні розміру її нарахування.

За розрахунком суду, обґрунтованою визнається позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 461, 35 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТМ ДНЕПР» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродизель» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 61, ідентифікаційний код - 30369245), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТМ ДНЕПР» (49000, м. Дніпропетровськ, провулок Людмили Мокієвської, буд. 4, кв. 97, ідентифікаційний код - 38676606) 48 258 (сорок вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн. 00 коп. - боргу, 3 461 (три тисячі чотириста шістсот одну) грн. 35 коп. - пені та 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 93 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 01.07.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.