Ухвала

від 13.05.2015 по справі 815/741/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2015р. м. Київ К/800/64816/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 815/741/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проджекті-ка" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Проджекті-ка" (далі - ТОВ "Проджекті-ка") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18 листопада 2013 року № 0003232250 та № 0003242250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Проджекті-ка" з питань повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року та повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість, правомірності декларування сум податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 30 жовтня 2013 року № 2341/15-53-22-5/37008644 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: підпунктів 14.1.27, 14.1.36, пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 151 835,00 грн., в т.ч. за півріччя 2012 року на суму 52 106,00 грн., 3 квартал 2012 року 145 089,00 грн., та порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.178, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 144 605,00 грн., в т.ч. в розрізі податкових періодів: квітень 2012 року у сумі 49 265,00 грн., травень 2012 року у сумі 88 555,00 грн., червень 2012 року у сумі 6 425,00 грн..

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 18 листопада 2013 року: №0003232250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 180 756,00 грн., з яких за основним платежем 144 605,00 грн., за штрафними санкціями 36 151,00 грн.; №0003242250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 227 752,00 грн., з яких за основним платежем 151 835,00 грн., за штрафними санкціями 75 917,00 грн.

Не погоджуючись з указаним податковим повідомленням - рішенням, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами розгляду прийнято рішення про залишення податкових повідомлень-рішень, без змін, а скарги позивача без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених норм права вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Мегафудз" укладено ряд договорів підряду відповідно до яких, генпідрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе обов'язок по виконанню власними силами і засобами робіт в обсягах, передбачених договірною ціною із дотриманням державних нормативних документів, а саме: капітальний ремонт приміщень 2, 3, 4 поверху ЗАТ "Президент-готель" по вул. Госпітальній, 12 у Печерському районі м. Києва, а генпідрядник зобов'язується надати субпідряднику фронт робіт, прийняти виконані роботи й оплатити їх вартість.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій позивачем надано належним чином оформлені довідки про вартість виконаних будівельних робіт та затрати, акт прийомки виконаних будівельних робіт, договірну ціну, локальний кошторис, підсумкову відомість ресурсів, платіжні доручення про оплату робіт, податкові накладні.

Разом з тим, з метою виконання будівельних робіт позивач купував будівельні матеріали у ТОВ "Торгцентр СВ" та ТОВ "Асті-Ко". Факт реальності спірних господарських операцій із зазначеними контрагентами підтверджується податковими та видатковими накладними.

Крім того, про реальність господарських операцій та правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ "Мегафудз", ТОВ "Торгцентр СВ", ТОВ "Асті-Ко" свідчать надані позивачем декларації про готовність об'єкта до експлуатації, згідно з яким приміщення 2-7 поверху ЗАТ "Президент-готель" готові до експлуатації

Водночас, Актами звірки (перевірки) контрагентів позивача ТОВ "Мегафудз", ТОВ "Торгцентр СВ", ТОВ "Асті-Ко" встановлено неможливість проведення зустрічної звірки. Проте, слід зазначити, що посилання на неможливість проведення зустрічної звірки не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про безтоварний характер та фіктивність спірних господарських операцій.

Будь-яких інших належних доказів податковим органом надано не було, відтак відповідач дійшов хибних висновків про відсутність правових підстав для формування податкового кредиту позивача по спірним господарським операціям.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що спірні господарські операції у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані із господарською діяльністю позивача, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені оформленою належним чином документацією первинного бухгалтерського обліку, а тому формування позивачем податкового кредиту ґрунтувалося на вимогах чинного законодавства України.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 815/741/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: