КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 823/1074/15 Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко В.І. Суддя-доповідач: Грибан І.О.
У Х В А Л А
Іменем України
02 липня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий-суддя Грибан І.О.
судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.
за участі :
секретар с/з Печенюк Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Підприємство «Трапезна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення робочих місць для інвалідів-
В С Т А Н О В И В :
Позивач, Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з адміністративним позовом до Підприємства «Трапезна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 11618,18 грн. та пені у розмірі 174,30 грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Згідно ст.ст.198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції, у лютому 2014 року відповідачем подано до Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми № 10-ПІ, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2014 році становила 11 особи, з них штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 особа; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 особа.
На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ Черкаським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про незабезпечення відповідачем працевлаштування 1 інваліда у 2014 році.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів, які необхідні для виділення та створення у належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформування відповідних органів про наявність таких вакансій, їх пошуку та працевлаштування.
Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції не може не погодитися виходячи з наступного.
Згідно з вимогами статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 21 березня 1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875).
Відповідно до ст. 17 вказаного Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Згідно частин 1 та 3 статті 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць, установленого статтею 19 цього Закону , надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у вказаній кількості вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частини перша і п'ята статті 19 Закону).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, зобов'язані щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в залежності від кількості робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і не зайнятих ними. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Отже, з системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії)..
Обов'язок підприємства щодо працевлаштування інвалідів полягає у відсутності права на відмову в укладенні трудового договору з підстав інвалідності та створення умов праці для інвалідів на відповідному робочому місці з урахуванням рекомендацій МСЕК, фізичних можливостей інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не встановлює обов'язку, відповідно до якого підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Норми чинного законодавства України свідчать про те, що умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити працевлаштування інваліда тієї чи іншої категорії, що унеможливлює створення відповідного робочого місця без наявності особи-інваліда
Відповідальність підприємства у вигляді адміністративно-господарських санкцій (в розмірі визначеному ст.20 Закону № 875-ХІІ) настає, з урахуванням положень ст.19 цього закону, у разі: незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ подавався у визначені строки.
Також, з наявних в матеріалах справи копій звітів форми № 3-ПН про наявність вакансій та звітів про попит на робочу силу (вакансії), поданих до центру зайнятості, вбачається, що відповідач у 2014 році повідомляв центр зайнятості про наявні вакансії із зазначенням характеру та режиму роботи, умов праці, вимог до претендента на вакансію. Зокрема, в пункті 4 розділу 2 звіту чітко вказувалося, що робочі місця передбачені для інвалідів.
Крім того, з листів Черкаського міського центру зайнятості від 23.02.2015 року № 01-1512 та від 23.04.2015 року № 04-17/1879 вбачається, що у центрі зайнятості у звітний період не перебували на обліку особи з обмеженими фізичними можливостями за зазначеним професійно-кваліфікаційним складом.
Зазначене свідчить, що відповідачем здійснювалися всі можливі заходи щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів. З боку позивача не надано доказів того, що відповідач відмовляв в укладенні трудових угод, чи припиняв трудові відносини з підстав інвалідності.
Оскільки, відповідачем виконувалися протягом 2014 року вимоги Закону №875-XII та вживалися всі залежні від нього заходи щодо працевлаштування інвалідів, то немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 червня 2011 року (справа № 21-60а11).
Вирішуючи в зазначеній справі питання щодо неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд України зазначав, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що Підприємством вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження Підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
За таких підстав, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році є необґрунтованими.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ч.1 ст.41, ст.ст. 160, 195, 196, 198, 204, 206, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя І.О.Грибан
Суддя О.О.Беспалов
Суддя А.Б.Парінов
Повний текст виготовлено - 03.07.2015 р.
.
Головуючий суддя Грибан І.О.
Судді: Беспалов О.О.
Парінов А.Б.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.07.2015 |
Оприлюднено | 07.07.2015 |
Номер документу | 46052722 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Грибан І.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні