Ухвала

від 31.08.2009 по справі 2а-47-09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

У Х В А Л А

Іменем України

     31 серпня 2009 року                                                                                                              

справа № 2а-47/09

           Колегія 

суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого,

судді  Сафронової    С.В. (доповідача)

суддів                 Поплавського В.Ю.

                                  Дадим             Ю.М

                    розглянувши в порядку

письмового провадження в м. Дніпропетровську Управління апеляційну скаргу  управління Пенсійного фонду України в

Розівському районі Запорізької області на постанову Розівського

районного суду Запорізької області від 20 березня 2009 року

                   у   адміністративній справі № 2а-47/09 за позовом ОСОБА_1

до управління Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області

про  стягнення недоплаченої щомісячної державної

соціальної допомоги "дітям війни",

В с т

а н о в и л а  :

Постановою Розівського районного суду

Запорізької області від 20 березня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково,

визнано неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в

Розівському районі Запорізької області щодо невиконання законодавчо визначеного

обов'язку здійснити за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з

22.05.2008 року по 31.12.2008 року перерахунок та виплату надбавки до пенсії

позивачки у розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни» та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок і виплату

позивачці пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по

31.12.2008 року і з врахуванням раніше проведених підвищень до пенсії «дітям

війни» за відповідні періоди.

 Апеляційна скарга відповідача мотивована тим,

що у період 2006-2007 р.р. дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни» призупинялася Законами України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та

«Про Державний бюджет на 2007 рік», а у 2008 р. розмір підвищення до пенсії

«дітям війни» змінювався Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік»,

оскільки після прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 від

09.07.2007 р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р фінансування виплат за Законом

України «Про соціальний захист дітей війни», що проводиться із державного

бюджету, не збільшувалося у 2007 р., а у 2008 році Державним бюджетом України

визначено розмір виплати надбавки до пенсії «Дітям війни», які позивачем і

отримувалися, відповідач не вбачає будь-яких порушень законодавства в своїх

діях. Також вказує, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна

пенсія за віком» як розрахункова величина для підвищення пенсії за ст.6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни», а положення ст.28 Закону України

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» може застосовуватися

виключно для визначення розміру пенсій, призначених згідно із Законом України

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003

року, відповідач вказує на те, що вказане положення на осіб зі статусом «Діти

війни» не розповсюджується. Крім того, відповідач вказує на неврахування судом

пропущення позивачкою строку звернення до суду, що є підставою для відмови у

задоволені позову.

При перегляді справи в апеляційному

порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору по цій справі є

бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду, яким порушено право

позивачки на отримання у 2006-2008 р.р. передбаченого ст.6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків

мінімальної пенсії за віком, та захист цього права

Судом першої та апеляційної інстанції

встановлено, що позивачка перебуває на обліку в управління Пенсійного фонду

України в Розівському районі Запорізької області та має статус «дитини війни»,

що відповідно надає право на отримання пільг та державної соціальної підтримки,

встановлених цим Законом  України «Про

соціальний захист дітей війни».

Задовольняючи позов в частині

зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату передбаченого ст.6

Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підвищення до пенсії, суд першої інстанції

прийшов до правильного висновку про неможливість звуження змісту права

позивачки на гарантований державною соціальний захист та обов'язку держави в

особі відповідача по справі забезпечити належний матеріальний рівень позивачки,

яка має статус «дитини війни».

Колегія суддів погоджується з

наведеним висновком суду першої інстанції в частині підтвердження права

позивачки на отримання у період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.052008

р. по 31.12.2008 р. щомісячного підвищення до пенсії у розмірах, визначених

ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р, і вважає такі висновки суду законними та

обґрунтованими, оскільки це право позивачки підтверджено Рішенням

Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р., з прийняттям якого

положення Закону про Державний бюджет на 2007 р, що призупиняли дію ст.6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни» у 2007 р. визнані неконституційними

та рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 р., з

прийняттям якого положення Закону про Державний бюджет на 2008 р, що змінювали

розмір підвищення до пенсії  у 2008 р.

визнані неконституційними

Відповідно під час вирішення спору

суд правильно визначив про необхідність застосування положення Закону  України «Про соціальний захист дітей війни» з

урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти

пізніше, тобто ст.6 цього Закону.

Такі висновки узгоджуються з п.2

Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р. в якому

міститься роз'яснення,, що закони та інші правові акти або їх окремі положення,

визнані рішеннями Конституційного суду України неконституційними, не підлягають

застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції

України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення

про їх неконституційність.

Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції

України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне

тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією

статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до

виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Враховуючи, що вказані рішення

Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної

юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли

внаслідок дії положень статті зазначеного закону, що визнані неконституційними,

суд першої інстанції правильно вирішив про обов'язок відповідача перерахувати

та виплатити позивачці підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею

6  Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Правильними є висновки суду першої

інстанції щодо необхідності врахування відповідачем при проведенні розрахунку

підвищення пенсії позивачки положень ст.28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним

законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за

правилами, передбаченими частиною першої статті 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і іншого

нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір,

немає.

Враховуючи приписи зазначеної у

попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування» та положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом «дитина війни» на

отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної

пенсії за віком, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги

про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії

за віком

Колегія суддів звертає увагу на те,

що відсутність іншого визначеного законом мінімального розміру пенсії за віком,

окрім зазначеного частиною першої статті 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» -  не є підставою для відмови в реалізації

позивачкою конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення

до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено

ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

Статтею 19 Конституції

України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,

відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено

законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх

посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За Преамбулою Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений

відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про

загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і

механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного

страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних

послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків

роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також

регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за

рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій

або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим

особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на

Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір,

акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка

документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі

фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим

використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням

обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних

рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та

інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до п.15 Положення «Про

Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження

через створенні в установленому порядку територіальні управління

Надання дітям війни соціальної

підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87

Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а

Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником

бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та

відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї

діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими

актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок

бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект

кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому

фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нічого

рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.

Таким чином, вищенаведені норми

свідчать про те, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії

позивачки, передбаченої ст.6 Закону України 

№ 2195-IV від 18.11.2004 р. - покладено саме на відповідні територіальні

управління за місцем проживання особи за статусом «Дитина війни»

Відповідно до глави 4 Бюджетного

кодексу України про бюджетний процес та встановленому у ст.35 Бюджетного

кодексу України порядку розроблення бюджетних запитів, які враховуються при

підготовці проекту Державного бюджету України 

- колегія суддів вважає, що правомірними вважалися б дії відповідача у

разі прийняття ним участі у формуванні Бюджету України, як це передбачено

діючими нормативно-правовими актами, тобто відповідні звернення до Головного

Управління та Пенсійного Фонду України з пропозиціями щодо обсягу бюджетних

коштів, необхідних для його діяльності після надання Конституційним Судом

України роз'яснень щодо неконституційності положень Законів України Про

Державний бюджет України на 2007 рік і на 2008 рік, та на наступний бюджетний

період. І такої можливості на погляд колегії суддів відповідач не був

позбавлений.

Оскільки функції з призначення,

виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено

саме на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі заперечуючи

проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України

повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивачки у

період з 09.07.2007 р. до 01.01.2008 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.

Таких доказів відповідачем не надано.            

Колегія суддів також звертає увагу на

те, що у Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей

війни» Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради

України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим

Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим

Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами

виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим

Законом. Невиконання Кабінетом Міністрів України наведених норм Закону не може

слугувати підставою для порушення прав позивачки стосовно належної,

гарантованої державою  соціальної

підтримки.

Доводи апелянта на відсутність

відповідного фінансування даних видатків, колегія суддів вважає безпідставними,

оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного

Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані

діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені

Конституцією та законами України. Тобто, навіть при відсутності належного

фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобов'язаний діяти на

підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України, і використовувати надані йому повноваження з  метою, з якою ці повноваження надані.

          З огляду на викладене, суд

апеляційної інстанції  погоджується із

обґрунтуванням суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності

відповідача, які свідчать про ігнорування територіальним органом пенсійного

фонду рішень Конституційного Суду України та не виконання вимог Закону,  що призвело до порушення прав позивачки, які

повинні бути відновленні шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В

цій частині рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно,

обґрунтоване та мотивоване з посиланням на конкретні пункти законів України,

які регулюють спірні  правовідносини.

Правильним колегія судів вважає

судове рішення першої інстанції в частині поновлення позивачці процесуального

строку звернення до адміністративного суду за захистом, і підставою для цього

є: її похилий вік, неодноразовість внесення законодавцем змін до ст.6 Закону №

2195-IV від 18.11.2004 р., якими призупинялася дія цієї норми та змінювався

розмір підвищення до пенсії, що у своїй сукупності вочевидь заважало позивачці

розумітися в нормах Законів, періоду їх дії, умов та порядку застосування

строку позовної давнини, а також початку і закінчення процесуальних строків

звернення до суду до часу поки в засобах масової інформації не стали масово

обговорюватися питання про порушення прав «дітей війни». Також колегією суддів

приймається до уваги встановлений судом першої інстанції під час розгляду

справи та підтверджений матеріалами справи факт протиправності бездіяльності

відповідача по відношенню до позивачки та 

недоведеність відповідачем законності своїх дій  та бездіяльності

Відповідач тривалий час ігнорував

вимоги діючого законодавства і тим самим активно протидіяв позивачці у

реалізації прав на отримання підвищення до пенсії, хоча з дня прийняття Рішення

Конституційного Суду України № 6-рп/2007 та № 10-рп/2008 відповідач повинен був

керуватися їх положеннями в своїй діяльності, а також був зобов'язаний

роз'яснити позивачці про відновлення права отримувати суми пенсії, підвищеної

відповідно до вимог ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. Проте, всупереч

чинного законодавства відповідач не роз'яснював позивачці про чинність положень

ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. у період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007

р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.

Колегія суддів також звертає увагу на

те, що суд першої інстанції при постановленні судового рішення правильно

визначив всі заявлені позивачкою вимоги, але у той же час в резолютивній

частині постанови суд не зазначив про поновлення строку звернення до суду, що

колегія суддів вважає сталося із-за великого навантаження, що відповідно не

може слугувати підставою для зміни або скасування судового рішення.

Задля зрозумілості судового рішення

та усунення

невизначеності у взаємовідносинах між сторонами спору,  колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину

оскаржуваної постанови шляхом зазначення про поновлення процесуального строку

оскарження протиправності бездіяльності відповідача та захисту порушених ним

прав на отримання пенсії, підвищеної на 30відсотків мінімальної пенсії за віком

у період з   09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з

22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.

Керуючись п.1 ч.1

ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ч.2 ст.212 Кодексу адміністративного

судочинства України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

          Апеляційну скаргу управління

Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області залишити без

задоволення, постанову Розівського районного суду Запорізької області від 20

березня 2009 року - залишити без змін, доповнивши резолютивну частину

зазначенням про поновлення  ОСОБА_1

процесуального строку звернення до адміністративного суду за захистом прав,

порушених суб'єктом владних повноважень - управлінням Пенсійного фонду України

в Розівському районі Запорізької області

Ухвала Дніпропетровського

апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту

проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України

протягом одного місяця  після набрання

законної сили судового рішення апеляційної інстанції.

                Судді:                                                                          

Сафронова С.В.  

                    Поплавський В.Ю.

Дадим         Ю.М