Постанова

від 01.07.2015 по справі 909/581/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 року Справа № 909/581/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скарги приватного підприємства "Аквілія" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2015р. у справі господарського суду№909/581/13 Івано-Франківської області за позовомприватного підприємства "Аквілія" дофізичної особи підприємця ОСОБА_1 про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 144 000,00грн. Селянін В.О. дов. б/н від 30.06.2015 не з'явився В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року приватне підприємство "Аквілія" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 144000,00грн., посилаючись на ст.1212 ЦК України.

Позовні вимоги були вмотивовані тим, що позивач перерахував відповідачу спірну суму коштів за усною домовленістю про укладання в майбутньому між сторонами договору про надання послуг з перевезення продукції, яку виготовляє позивач, однак вказаний договір так і не був укладений.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2013р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. позовні вимоги ПП "Аквілія" задоволено, стягнено з ФОП ОСОБА_1 на користь ПП "Аквілія" 144000,00грн. заборгованості, посилаючись на ст.1212 ЦК України і те, що підтверджено факт перерахування позивачем грошових коштів відповідачу за неукладеним письмово договором та відсутність доказів, які б підтверджували повернення відповідачем коштів.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2013р. рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2013р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2014 (головуючий суддя Скапровська І.М., суддів Грици Ю.І., Шкіндера П.А.) позовні вимоги задоволено: стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ПП "Аквілія"144000 грн. безпідставно набутих коштів, оскільки відповідачем не надано суду оригіналу договору в обґрунтування правомірності отримання спірних коштів.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 (головуючого судді Юрченка Я.О., суддів Давид Л.Л., Данко Л.С.) за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2014 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою Львівського апеляційного господарського суду, приватне підприємство "Аквілія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2015, і залишити в силі Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2014.

В касаційній скарзі ПП "Аквілія" наполягає на невірному застосуванні ст.1212 ЦК України та відсутності між сторонами будь-яких письмових договорів, що не було враховано апеляційним судом.

Заслухавши присутнього представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ПП "Аквілія" звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 144000грн., перерахованих позивачем на підставі домовленості про майбутню співпрацю (договір про надання послуг з перевезення продукції).

Однак, суди встановили, що доказів існування договору про надання послуг з перевезення продукції, укладеного між сторонами, матеріали справи не містять, отже підстави вважати його укладеним відсутні.

Поряд з цим, до позовної заяви додані платіжні доручення № 75 від 29.06.11 на суму 20 000,00грн, №63 від 18.07.11 на суму 10000,00грн, №69 від 29.07.11 на суму 40000,00грн, №75 від 11.08.11 на суму 20000,00грн, №78 від 17.08.11 на суму 20000,00грн, №84 від 31.08.11 на суму 13000,00грн, №88 від 05.09.11 на суму 8000,00грн, №105 від 17.10.11 на суму 13000,00грн та довідка АТ "Райффайзен Банк Аваль" про списання коштів з рахунку ПП "Аквілія".

В платіжних дорученнях призначенням платежу позивач зазначав: у платіжному дорученні №75 від 29.06.2011 - за надані послуги згідно дог. №01 від 25.06.2011, в інших платіжних дорученнях - за послуги згідно дог. №01 від 25.06.2011.

Оскільки позивач заперечує укладання договору, а відповідач не надав оригіналу договору, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вважати договір укладеним немає та на цих підставах, керуючись ст.1212 ЦК України задовольнив позовні вимоги.

З таким висновком не погодився суд апеляційної інстанції, який виходив з приписів ст. 32 ГПК України, відповідно до якої одним із видів доказів є пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Із пояснень ФОП ОСОБА_1 апеляційним судом вбачається, що кошти, згідно вищевказаних платіжних доручень перераховані на підставі іншого договору, а саме, договору № 01 від 25.06.2011, копія якого міститься в матеріалах справи, однак в поясненнях вказано, що директор ПП "Аквілія" ОСОБА_4 на початку грудня 2012 року забрав у відповідача оригінали договорів №1 від 25.06.2011 та не повернув їх, вказуючи на втрату всіх документів та печатки у зв'язку з пожежею, та підписати дублікати відмовився.

Також матеріали справи містять нотаріально посвідчені пояснення бухгалтера ОСОБА_5, з яких вбачається, що договір №1 від 25.06.2011 існував.

Відтак, суд апеляційної інстанції критично оцінив твердження позивача щодо відсутності договору оренди транспортного засобу №1 від 25.06.2011, позивач не спростував достовірність копії договору, що міститься в матеріалах справи, а вказував, що така копія є підробкою, оскільки такого договору не існує.

Поряд з цим, позивачем на надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували даний факт. Матеріали справи не місять доказів, що позивач заявляв про втрату печатки чи звертався в правоохоронні органи щодо факту підробки договору №1 від 25.06.2011.

Місцевий господарський суд зупиняв провадження у справі та скеровував матеріали справи до слідчих органів для здійснення перевірки дотримання сторонами по справі при здійсненні підприємницької діяльності вимог чинного законодавства, на що листом № 78-3578-вих-14 від 2.10.2014 Калуська міжрайонна прокуратура повідомила суд, що згідно з інформації Калуської ОДПІ ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області підстав для проведення перевірки з приводу ухилення гр. ОСОБА_4 від сплати податків немає, відтак підстав для внесення до ЄРДР відомостей про вчинення гр. ОСОБА_4 кримінального правопорушення не встановлено.

Крім того вказано, що в провадженні СВ Калуського МВ УМВС України в Івано-Франківській області знаходилось кримінальне провадження № 12014090170000094 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України з приводу зловживання службовим становищем директором ПП "Валар Плюс" та ПП "Аквілія" ОСОБА_4

Постановою Калуського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 31.03.2013 вищевказане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України.

Позивач ПП "Аквілія" звернувся до суду за поверненням безпідставно перерахованих коштів, посилаючись на ст.1212 ЦК України.

Зобов'язання у зв'язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави врегульовані статтею 1212 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до п.33.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється переказ.

Пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, платник несе відповідальність за дані, що зазначені у реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Як вбачається апеляційним судом з платіжних доручень, позивачем перераховувались значні грошові кошти, та перераховувались неодноразово, а саме вісім разів, а також на протязі п'яти місяців. Також в платіжних дорученнях зазначалось чітке призначення платежу, що свідчить про наявність між сторонами сталих господарських взаємовідносин.

Також, апеляційним судом зазначено, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення за договором, який мав бути укладений письмово в майбутньому, однак в платіжних дорученнях вказано чітке призначення платежу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. При цьому ст. 36 ГПК України встановлює, що письмові докази подаються в оригіналі, або належним чином засвідченій копії.

Отже, з огляду на систематичність сплати позивачем коштів відповідачу, тривалий період вчинення таких дій, наявність чіткого призначення платежу, відповідальність за внесення якого несе сам платник, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення саме як безпідставно набутих коштів, на підставі ст.1212 ЦК України, судове рішення скасував та відмовив в задоволенні позовних вимог.

Статтею 111 7 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги приватного підприємства "Аквілія", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Аквілія" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2015р. у справі №909/581/13 господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова