Постанова

від 15.05.2009 по справі 2-а-14310/08/1570

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа

№2-а-14310/08/1570

«15» травня 2009 року

16год. 17хв.

Зала судових засідань №210

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого         -                       судді Аракелян М.М

При

секретарі        -                   Павелко Д.Ю.

За участю сторін:

Від позивача: не

з'явився.

Від відповідача: не

з'явився.

Розглянувши

у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовомОСОБА_1до

Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної

державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До

суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1, в якій позивач просить суд

зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Іванівської

районної державної адміністрації сплатити позивачу як інваліду 2-ї групи та

учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС недоотриману суму з

щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007р. у розмірі 2203грн.  05.05.2009р. до суду надійшла заява представника

позивача про розгляд справи за його відсутності та без участі позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на

порушення відповідачем ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII (із

змінами та доповненнями), відповідно до якої інвалідам I і II групи щорічна

допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних

плат. Відповідач, порушуючи вимоги законодавства, обмежив розмір щорічної

допомоги на оздоровлення та виплатив тільки 120грн.

Відповідач з

адміністративним позовом не погоджується та вважає його таким, що не

підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну

заяву (вхід.№2142 від 23.01.2009р.), посилаючись, зокрема, на правомірність своїх дій

у зв'язку з тим, що у 2001-2004, 2007, 2008 роках компенсаційні виплати від

мінімальної заробітної плати (статті 30,36,37,39,48) були призупинені законами

України про Державний бюджет на відповідні роки ( 2001-2004, 2007, 2008 роки),

що затверджувались Верховною Радою України. Компенсація учасникам ліквідації

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виплачується в порядку та розмірах

встановлених Кабінетом Міністрів України. Згідно з бюджетними призначеннями і

враховуючи вимоги статті 95 Конституції України та Бюджетного кодексу України,

Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій, доплат і

допоміг, зокрема, у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від

26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи", (із змінами внесеними постановою від

12.07.2005р. №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою розмір доплати було

збільшено). Крім того, відповідач зазначає, що визнання Рішенням

Конституційного суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 норм Закону України

"Про Державний Бюджет України на 2007 рік" та від 22.05.2008 № 10-рп

норм Закону України "Про Державний Бюджет України на 2008 рік та про

внесення змін до деяких законодавчих актів", якими призупинялися норми

Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи", в частині виплати компенсацій і

допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати

неконституційними, не надає законодавчого права для застосування показника

мінімальної заробітної плати, визначеного відповідно до статті З Закону України

"Про оплату праці" у розмірах відповідно до статті 76 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2007 рік", та статті 73 Закону

України "Про Державний Бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до

деяких законодавчих актів" розрахунковою величиною для визначення розмірів

компенсацій і допоміг, передбачених законом України "Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи", оскільки Кабінету Міністрів України надано право

встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства

визначаються залежно від розміру заробітної плати, в абсолютних сумах у межах

асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Крім

того, відповідач

наголошує на відмові у позові у зв'язку з пропуском позивачем передбаченого

ст.99 КАС України строку для звернення до суду з позовом. Також, до

заперечень відповідачем додано клопотання про розгляд справи без участі його

представника.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками

судового процесу докази в їх сукупності,

проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про

часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

ОСОБА_1є особою, яка постраждала

внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, що підтверджується відповідним

посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи Серії

НОМЕР_1 від 02.08.2002р. Як вбачається з Посвідчення Серії НОМЕР_2 від

28.08.2002р. ОСОБА_1. є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені за

законодавством для ветеранів війни - інвалідів війни.

Як вбачається з позовної заяви та не

заперечується відповідачем ОСОБА_1 було

виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у 2007р. - у розмірі 120грн.

Згідно зі

ст.8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй.

Відповідно

до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з

п.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються  права і свободи людини і громадянина,

гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

Статтею 22

Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються

і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Відповідно

до ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги,

що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий

від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до абз.2, 4 ч.4 ст.48 Закону України «Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII (із змінами та доповненнями)

інвалідам  I і II групи щорічна допомога

на оздоровлення виплачується у таких розмірах - 

п'ять мінімальних заробітних плат.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.48 зазначеного вище закону щорічна

допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання

органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну

допомогу з різних підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті,

надається одна з них, за вибором особи. Розмір мінімальної  заробітної 

плати  визначається  на 

момент  виплати.

Пунктом 30

ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» встановлено, що з

метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити

на 2007 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та

сьомого   частини   першої,  

частини  третьої,  абзаців 

другого, третього,  четвертого, п'ятого,

шостого, сьомого частини четвертої та частини 

сьомої  статті  48 

Закону  України  "Про 

статус  і соціальний    захист   

громадян,    які   постраждали  

внаслідок Чорнобильської 

катастрофи".

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005р.

№562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що учасникам ліквідації  наслідків 

аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії виплачується щорічна допомога

на оздоровлення 100 гривень, інвалідам I і II групи - у розмірі 120 гривень.

Проте, Рішенням

Конституційного Суду України №6-рп/2007 від

09.07.2007р. у справі №1-29/2007

за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої

статті 56, частини другої статті 62, частини першої частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41,

43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про

Державний бюджет України на 2007 рік", було визнано таким, що не

відповідає Конституції України (є неконституційним) пункту 30 статті 71, яким

зупинено на 2007 рік дію в частині надання безпроцентних та пільгових позик -

пунктів 21 і 29 частини першої статті 20, пунктів 1 і 7 частини першої статті

21, пунктів 5 і 12 частини першої статті 22, пункту 1 частини першої статті 23,

пункту 5 частини першої статті 36; в частині виплати компенсацій і допомог у

розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини

першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього

та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого

частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого,

третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини

третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого

частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України “Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи”.

Відповідно до пункту 5 резолютивної частини вказаного рішення

Конституційного суду України, воно має преюдиціальне значення для судів

загальної юрисдикції при  розгляді ними

позовів  у зв'язку  з правовідносинами, які виникли внаслідок дії

положень  статей законів, що визнані  неконституційними.

Абзацом 8 п.4 Рішення

Конституційного Суду України №6-рп/2007 від

09.07.2007р. встановлено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет

України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може

скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і

гарантій, передбачених іншими законами України.

Крім того, відповідно до абз.4 п.3.1. Рішення Конституційного Суду України

№6-рп/2007 від 09.07.2007р. у справі №1-29/2007 зупинення дії положень законів,

якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав

і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом

України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а

саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть

встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії

цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за

жодних обставин. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України,

якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій,

відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути

нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46

Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції

України право кожного на достатній життєвий рівень.

Також, відповідно до ст.71 Закону

України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” дія положень цього Закону не може призупинятися

іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. (Закон доповнено

статтею 71 згідно із Законом №231-V від 05.10.2006р.)

Згідно з

положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі

невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України,

міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою

України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу

юридичну силу.

Суд вважає, що Постанова Кабінету

Міністрів України від 26.07.1996 № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не передбачає умови, розміри

та порядок виплат щорічної допомоги на оздоровлення  інвалідам, тому посилання відповідача на цей

підзаконний нормативний акт не беруться до уваги. Крім того, Закон України “Про

статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської

катастрофи” має вищу юридичну силу і при вирішенні відповідного спору суд

повинен керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право

позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних

плат. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими

нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття

48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих

внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з урахуванням розміру мінімальної

заробітної плати на момент виплати. Постанова Кабінету Міністрів України “Про

компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” є підзаконним нормативно-правовим актом, а у разі виникнення

колізії між її нормами та нормами Закону України “Про статус і соціальний

захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи”,

застосуванню підлягають положення останнього.

Статтею 76 Закону України

«Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено з 1 січня 2007 року

розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року

- 420 гривень, з 1 липня 2007 року - 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460

гривень.

Суд відхиляє посилання відповідача, викладені у клопотанні про залучення до

участі у справі в якості співвідповідача Кабінету Міністрів України, на ст. 62

Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз'яснення порядку

застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом

Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету

Міністрів України не означає, що останній, надаючи такі роз'яснення, може

допускати звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Частиною 1 статті 67 Закону України

“Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат,

пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом) підвищуються Кабінетом

Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання

мінімальної заробітної плати. Крім того, слід зауважити на те, що КМУ згідно

ст..62 Закону України від 28.02.1991р. №796-ХІІ, надає в визначеному КМУ

порядку роз'яснення порядку застосування цього Закону, а не роз'яснення змісту

його положень.

Безпідставними

є і доводи відповідача про відсутність коштів щодо забезпечення вказаних виплат

у передбачених Законом розмірах, оскільки органи державної влади не можуть

посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань,

які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 20, 30, 48 Закону

України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи» щодо визначення розміру компенсаційних виплат.

Згідно ч.1 ст.17 Закону

України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з

прав людини» суди при розгляді справ, застосовують Конвенцію та практику Суду

як джерело права. Згідно ст..1 цього Закону термін конвенція вживається у

такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основних свобод

1950р. і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою

України; термін Суд - Європейський суд з прав людини; термін практика Суду -

практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав

людини.

Як свідчить позиція Європейського

Суду у справі Yvonne v.Home Office (Case 41/74 van Duym v.Home Office)

принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу

покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання

містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності

держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган

публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання підвищення

пенсії дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють

протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки

схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення

обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом

публічної влади такої політики чи поведінки.

Не приймаються до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем передбаченого ст.99 КАС України строку

для звернення до суду з позовом з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.2,3 ст.99 Кодексу

адміністративного судочинства, для звернення до адміністративного суду за

захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який,

якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна

була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для  захисту прав, свобод та інтересів особи цим

Кодексом та іншими законами можуть 

встановлюватися  інші  строки для звернення  до 

адміністративного  суду,  які, 

якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або

повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до суду з позовом

15.12.2008р., вимагаючи сплатити як інваліду 2-ї групи та учаснику ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС недоотриману суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення

за 2007р.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до

Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа

має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї

власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і

загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі

поняття «власності», яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції і

яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації

у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також

розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Враховуючи вищевикладене, суд

дійшов висновку, що сума недоотриманої щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007р. в порушення ст.48 Закону України «Про статус

і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи», є

заборгованістю, а отже може розглядатись як власність ОСОБА_1.

За таких обставин до захисту права позивача на отримання спірної суми з

Державного бюджету України суд вважає за можливе застосувати строк звернення до

суду з позовом, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України, а саме -

загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Виходячи з наведеного, строк звернення до суду з позовними вимогами про

зобов'язання сплатити недоплачену суму щорічної грошової допомоги на

оздоровлення не був пропущений позивачем.

Європейський Суд з прав людини при розгляді справи

«ОСОБА_2 проти України» (заява №63134\00) зауважив, що в межах свободи дій

держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного

бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок ,

вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення

передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього,

органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні

положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не

прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів -

Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є

діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де

положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lex specials.

Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань,

постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як

на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу

адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71

Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70

Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному

судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які

беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного

вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін,

третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових

доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету

доказування.

Однак, відповідач, заперечуючи проти

позову, не довів суду правомірність та ґрунтовність виплати позивачу не у

повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення за 2007р. як інваліду 2 групи

- учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ч.2 ст.162 КАС

України, суд може прийняти іншу ніж зазначена у п.п.1-8 ч.2 цієї статті

постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини

і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень

з боку суб'єктів владних повноважень, виходячи з чого резолютивна частина

постанови має бути викладена в редакції, що гарантує виконання судової

постанови та отримання позивачем спірної суми.

При цьому суд звертає увагу на ту

обставину, що позивачем не надані докази стосовно моменту виплати йому частини

грошової допомоги на оздоровлення у сумі 120грн.,  в той час, як ст..48, Закону України «Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлює

визначення розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати цієї

допомоги. Отже нарахування та виплата відповідачем допомоги на оздоровлення за

постановою суду повинні здійснюватись виходячи з дійсного на момент виплати

ОСОБА_1 цієї допомоги розміру мінімальної заробітної плати згідно ст.76 Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»

За таких обставин, суд вважає, що

позовні вимогиОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної

державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню, а доводи відповідача мають бути відхилені, як

такі, що суперечать

конституційним нормам в сфері соціального захисту громадян (ст.ст.22, 46, 92

Конституції України).

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позовОСОБА_1до Управління праці та

соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації про

зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Зобов'язати Управління праці та

соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації (67200, Одеська обл., смт Іванівка, вул.

Леніна, 93-а, код ЄДРПОУ 03195004) здійснити перерахунок та

забезпечити проведення виплати за рахунок коштів Державного бюджету України на

користьОСОБА_1(АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) суми недоплаченої

щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду II групи за 2007р. виходячи з

розміру п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати отриманої частини

допомоги відповідно до ст.48 Закону

України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи».

Виконавчий лист видати після набрання

постановою законної сили у разі надходження заяви особи, на користь якої

ухвалено судове рішення.

Постанова може бути оскаржена шляхом

подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції

протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у

повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному

обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом

двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга

може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо

скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне

оскарження.

Постанова набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не

було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна

скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного

судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення

цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не

скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду

справи.

Повний текст постанови складено та підписано «20» травня 2009р.

Суддя                                                                                           Аракелян М.М.